rss
05/16/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Про союзи й альянси
У день відкриття Олімпіади в Олімпії 4 лютого відбулася перша за останні роки очна зустріч президента РФ Владіміра Путіна й очільника КНР Сі Цзіньпіна. Упродовж пандемії обоє лідерів ретельно уникали закордонних візитів, хоча й не припиняли спілкуватися онлайн

Наслідком зустрічі стало ухвалення дуже довгої декларації, яка, по суті, виходить далеко за межі двосторонніх відносин. У ній запропоновано оцінку майже всіх актуальних проблем сучас­ності, наведено визначення демократії, висвітлено спільне бачення світоустрою та сформульовано основні принципи глобального співіснування, як їх бачать Москва та Пекін. У декларації висвітлено навіть таке технічне питання, як утилізація забрудненої води на Фукусімській АЕС у Японії. Проте чого в цій декларації немає, то це згадки про Україну. Тобто між рядків, за доволі цинічними твердженнями про щиру турботу про мир і добробут у всьому світі, Україна проглядається, але чітке висвітлення спільного бачення чи не найгарячішої проблеми сьогодення таки відсутнє.

Є кілька причин цього, але про них трохи згодом. Спочатку варто зауважити, що загальна тональність документа свідчить: Росія й Китай оголосили про створення політичного альянсу, який, як заявив напередодні саміту в Пекіні Сєрґєй Лавров, виходить за межі навіть «військово-політичного союзу». Здавалося б, навіщо це робити, коли Москва й Пекін і так є рушійними силами Шанхайської організації співробітництва (ШОС), членами неформального об’єднання BRICS, до якого належать також Бразилія, Індія й Південна Африка, а відносини між ними, за китайською класифікацією рівнів стратегічного співробітництва, перебувають на самісінькій вершині. Складається враження, що між США й Великою Британією відносини менш стратегічні, ніж між Росією та КНР. Усе, звісно, не так, але про це іншим разом. Сьогодні важливо, що саміт 4 лютого стане, найімовірніше, початком виникнення нового антизахідного угрупування, контури якого формувалися впродовж останніх восьми років, після окупації Криму й початку війни на Сході України.

Про ядро цього альянсу можна судити за списком країн, які голосували проти кількох «українських» резолюцій Генеральної асамблеї ООН. Кількість голосів «проти» завжди змінювалася — від 11 до 25 з приблизно 200, які брали участь у голосуваннях. Але основну групу держав, що підтримують Росію, сформовано: це Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Білорусь, КНДР, Іран, Венесуела, Сирія, Сербія, Куба, Лаос, Камбоджа, Нікарагуа, М’янма, Судан і Зімбабве. Іноді приєднуються ще деякі країни Азії (Філіппіни), Африки (Уганда) й Латинської Америки (Болівія). Але протистояння із Заходом — питання більш комплексне, ніж підтримка чи не підтримка України, і тому до списку проросійської групи можна сміливо додати також члена ЄС і НАТО Угорщину, а тепер, очевидно, й Китай. Треба віддати належне, що Піднебесна не голосувала проти резолюцій, присвячених нашій державі, але на нещодавньому засіданні РБ ООН, скликаному на вимогу США у зв’язку з імовірною агресією РФ проти України, представник КНР відкрито підтримав Росію. Мовляв, у всіх бідах Захід, і конкретно США, які нав’язують іншим свою волю та власні моделі демократії. Ця сама теза, але у значно розширеному вигляді, увійшла й до спільної російсько-китайської декларації.

Водночас криза навколо України окреслила також контури прозахідного альянсу, у якому виявилися і лідери, й аутсайдери. Дії США, Великої Британії, Польщі, Латвії, Литви, Естонії, Чехії, Данії, Швеції, Канади, Туреччини й низки інших держав різко контрастували з дивною позицією Німеччини та деяких країн, які наче є членами «колективного Заходу», тобто ЄС і НАТО, й мали б чітко усвідомлювати важливість нинішнього протистояння по лініях Росія — США та Росія — НАТО.

Той факт, що у спільній декларації не згадано Україну, є ознакою певних суперечностей у «непорушній» і «безмежній» дружбі РФ і КНР. Насправді за мереживом загальних слів, якими наповнено документ, ховається простий факт: Росія й Китай мають спільну мету — усунути США з позицій світового лідера. Але якщо при цьому для КНР потрібен мир і комфортні умови для розвитку (тільки тоді Пекін зможе й далі нарощування ВВП і підвищувати рівень життя населення), то Росія залишила надію хоч якось конкурувати — і з Заходом, і зі Сходом, витрачаючи величезні ресурси не на економічний розвиток і технологічні прориви, а на створення й виробництво зброї.

Саме військовий компонент залишається, як і 70 років тому в час СРСР, основним інструментом міжнародного впливу Москви. Китаю не потрібна війна в Європі, але він прагне «розтягнути» увагу й ресурси США між Україною й Тайванем, який значно більше цікавить КНР, ніж усі інші проблеми світу. Бо такою є політична мета Сі Цзіньпіна, адже Тайвань виробляє майже 70% світового обсягу мік­рочипів, без яких технологічний прогрес, що його прагне Китай, неможливий. Для Пекіна Україна — стратегічний партнер, у співпраці з яким КНР зацікавлена, тому в певних ситуаціях краще змовчати. А загалом варто читати заяви Китаю в оригіналі. Настав час для тонких знавців китайської мови.

Автор: Сергій Корсунський
Джерело: Український Тиждень
 (https://tyzhden.ua/Columns/50/254308 )

22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?

«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com