rss
12/05/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ «Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Мені дуже жаль Емманюеля Макрона. Адже той мутний потік сюрреалізму, що ми вчора ввечері вислухали від Путіна, лився лише годину, а бідному французькому президентові під час останньої зустрічі з хазяїном Кремля довелося переміститися в паралельну реальність, від якої жахнувся б навіть Оруелл, аж на п’ять годин…

Не знаю, про що думали та що відчували росіяни під час звернення до них їхнього правителя, але особисто мені в якусь мить стало відверто нудно: все це в тій чи іншій формі за останні роки ми вже чули й читали безліч разів — і в виконанні російського царя, і в переспівах його бояр. Захід же, який, схоже, тільки недавно зрозумів, що Путін тужить за розваленим СРСР, має тепер звикатися з думкою, що кремлівський старець насправді ще більше тужить за Російською імперією, що розпалася. І що, вимагаючи від Заходу повернення до «статус-кво» 1997 року, він насправді мріє про повернення царства до кордонів 1914-го.

Після вчорашнього годинного путінського «екскурсу в історію» я ще більше не можу зрозуміти непереборне, багаторазово озвучене (востаннє — у Мюнхені) бажання Володимира Зеленського особисто зустрітися з хазяїном Кремля. Російський цар у своїй «лекції» хоч і пред’явив чимало претензій Заходу загалом і Сполученим Штатам особливо, але говорив про них спокійно, як про рівних супротивників. Про Україну ж Путін відзивався з відвертою ненавистю та презирством — обвинувачуючи її в чорній невдячності до «відкритої та чесної» Росії, докоряючи багаторічним «утриманством» і гидливо називаючи «колонією з маріонетковим режимом». Але мета цієї статті — не аналіз путінського марення (адже твердженнями про «геноцид», нібито влаштований Україною в ОРДЛО, хазяїн Кремля насмішив навіть доволі стриманого канцлера Шольца). Нас усіх цікавить, чого досягнув Путін, визнавши «ЛНР/ДНР» незалежними державами, це його перемога чи поразка, і що ж буде далі, чого очікувати Україні?

Путін жадав світової уваги і він одержав її сповна. Правда, він хотів повернутися в елітарний клуб сильних світу цього переможцем, але, схоже, ризикує стати ізгоєм. Він вважав себе державним діячем, здатним вписати Росію поруч зі США й Китаєм у світовий табель про ранги, але заслужив образ ворога в усьому цивілізованому світі. Він говорить своїй націй про відродження і розвиток Росії, а насправді ставить її під удар західних санкцій, штовхаючи на світовий економічний і технологічний маргінес.

Путін, маючи доволі перекручене уявлення про сучасний світ і перебуваючи в паралельній до нього реальності, схоже, прорахувався. Він недооцінив стійкість і непіддатливість України російському тиску, примусу до «Мінська» в його кремлівській інтерпретації та прагненню впхнути нам назад Донбас на його умовах. Він абсолютно недооцінив і готовність Заходу допомагати державі, існування якої сам Путін вважає «непорозумінням». Російський самодержець неймовірно накрутив ставки в грі зі Штатами навколо України й у результаті загнав себе в ситуацію, з якої було вже неможливо вийти, зберігши обличчя і перед Заходом, і перед своїми підданими. Захід обдурити складніше, підданим же можна безкарно згодувати будь-яку пропаганду, запозичивши в Оруелла основні тези: «війна — це мир», а «неправда — це правда».

Схоже, в оточенні Путіна перемогли все-таки яструби, які спалюють останні мости із Заходом: надто вже розгубленим на шоу відкритого засідання Радбезу РФ виглядав, наприклад, директор СЗР Сєргєй Наришкін — аж ніяк не ангел, але поруч із Патрушевим і Шойгу майже «голуб миру». Цар не захотів брати всю відповідальність на себе й розмазав її на всіх, змусивши кожного з бояр на камери заявити про підтримку своїх царських рішень. Хтось зробив це нечітко й неохоче, хтось — у вірнопідданському екстазі. Але відповідати доведеться всім. Цей прямий ефір дивилися в усіх столицях. І списки санкцій там приготовлено вже давно.

Тепер подивимося, які з них наші партнери визнають необхідними/зважаться застосувати. Будуть ці санкції «пекельними» чи створять для Москви лише певні незручності? Будуть макрони й шольци знову намагатися умиротворити агресора чи нарешті зрозуміють, що він сприймає винятково мову сили? Чи вважатимуть у західних столицях визнання Росією «ЛНР/ДНР» достатнім порушенням для руйнівних санкцій? Указ Путіна, що передбачає негайне введення російських військ на територію «республік», вважатиметься «великою» агресією чи так, дрібничкою?

«Від реакції світу залежать подальші дії РФ. Росія повинна переконатися, що, коли світ говорить про санкції, він справді готовий їх застосувати», — написав минулої ночі Дмитро Кулеба у Твіттері. Навряд чи ці санкції примусять Путіна скасувати свої рішення про визнання «республік», але якщо санкції будуть болючими для нього та його оточення, вони можуть попередити катастрофу та розширення масштабів вторгнення.

Що змінилося для України після рішення Путіна? Та, загалом-то, не так уже й багато. Наша країна не контролює території ОРДЛО от уже майже вісім років. Тільки тепер, після доручення Путіна Збройним силам РФ «підтримувати мир» у «ЛНР/ДНР», російські війська будуть присутні там відкрито. Але хто у світі ще сумнівався, що «іхтамнєт»? Путін і далі залякуватиме нас і шантажуватиме можливістю «великої» війни. Але хочеться вірити експертам і діючим воєначальникам, які вважають, що масштабного вторгнення все ж таки не буде. Однак усі прогнозують, що на Донбасі найближчим часом буде насправді жарко.
В указах Путіна не сказано, в яких кордонах визнаються «ЛНР» і «ДНР», а з Москви за останню добу вже не раз лунали заклики різномастих табакі визнати «республіки» у кордонах Луганської та Донецької областей України. Вельми високою є небезпека, що Росія спробує розширити захоплені території, не задовольняючись нинішньою окупованою однією третиною Донецької та Луганської областей.

Не можу погодитися з тими, хто упевнений, що визнанням «ЛНР/ДНР» Москва поховала мінські домовленості. Найшвидше, Кремль продовжить тиснути на Україну та її західних партнерів, щоб змусити Київ виконати вимоги «Мінська» у російській інтерпретації. Адже саме «Мінськ» у Кремлі завжди вважали своєю головною зброєю проти України, здатною зруйнувати її всю зсередини, а не забезпечити захоплення лише якоїсь частини. Всі останні роки Росія заявляла, що не тільки не є стороною конфлікту, але й не має жодного зобов’язання за мінськими домовленостями. Москва наполегливо переконувала весь світ, що «Мінськ» повинні виконувати винятково Україна й «ЛНР/ДНР», завзято намагалася посадити Київ за один стіл переговорів із «представниками» ОРДЛО. То чому ж вона має відмовитися від свого давнього підступного плану зараз? Уже після підписання Путіним усіх документів про визнання «ЛНР/ДНР» із Москви, як і раніше, долинали коментарі про те, що це не порушення «Мінська», бо РФ виступає «гарантом», а не стороною цих угод.

Дивує інше. «Визнання незалежності окупованих районів Донецької та Луганської областей може означати односторонній вихід Росії з мінських домовленостей та ігнорування рішень у рамках Норманді», — заявив президент Зеленський у зверненні до українського народу в ніч на вівторок. Чому «може»? Чому так непевно? У Зеленського є якісь інші версії, що це може ще означати? І це при тому, що наші зарубіжні партнери практично в унісон заявляють, що Росія, визнавши «ЛНР/ДНР», грубо порушила мінські домовленості. Наприклад, британська міністерка закордонних справ Елізабет Трасс прямо говорить, що це сигналізує про кінець мінського процесу. Ще минулої середи, після відповідного рішення Держдуми, американський держсекретар Ентоні Блінкен заявив гранично чітко: «Схвалення в Кремлі цього звернення буде рівносильним повній відмові російського керівництва від своїх зобов’язань у рамках мінських домовленостей». Ба більше, тиждень тому й українське МЗС було чітким у своїх визначеннях: «Позиція України залишається незмінною: визнання Росією так званих «ЛНР/ДНР» означатиме свідомий вихід із мінських домовленостей». Так чому ж Зеленський, який обіцяв не витрачати на «Мінськ» більше року і який втратив уже кілька шансів позбутися нібито ненависної йому спадщини «папєрєдніка» Порошенка, знову залишає Кремлю лазівку для реанімації «Мінська», коли всі навколо заявляють про його кончину? Зеленський не розуміє, що смерть «Мінська» — це єдиний плюс для України від путінського рішення про визнання «ЛНР/ДНР»? Чи хтось нашіптує йому щось інше?

Сьогодні слід говорити вже не про зустрічі у «нормандському» форматі чи незграбно натякати нашим основним західним партнерам на можливість для Києва скласти із себе зобов’язання за Будапештським меморандумом. Нині слід зробити чітку заяву про те, що визнання Путіним «ЛНР/ДНР» є одностороннім виходом Росії з мінських домовленостей, отже, Україна вважає цей «трек» остаточно закритим. Крапка.

Нині, після восьми років війни й уже офіційного «відкушування» Росією ще частини території України, слід, нарешті, розірвати дипломатичні відносини з РФ. А також не тільки вимагати від Заходу жорстких антиросійських санкцій, а й негайно запровадити їх самим проти всіх осіб, причетних до нового кричущого порушення міжнародного права — визнання «ЛНР/ДНР».

Діалог росіянина та жителя Донбасу про евакуацію до Росії. «Вконтактє»

Київ мав достатньо часу після внесення російськими комуністами до Держдуми пропозиції про визнання «ЛНР/ДНР» — майже місяць. І за цей термін уже мав бути підготовлений не лише список санкцій проти Росії за чергове порушення суверенітету та територіальної цілісності України. Рішення РНБОУ мало готуватися не минулої ночі, а заздалегідь. А відповідний указ президента, окрім санкцій, мав включати і оголошення першої хвилі мобілізації учасників бойових дій (УБД), і запровадження воєнного стану як мінімум у Луганській та Донецькій областях.

Верховна Рада повинна на законодавчому рівні змінити статус ОРДЛО та, як у випадку з Кримом, згідно із Женевською конвенцією 1949 року, покласти всю відповідальність за забезпечення населення цих територій на державу-окупанта.

Сьогодні багато чого у подальшому розвитку подій залежить саме від нас — від того, наскільки швидко і як саме відреагує на черговий виток російської агресії Україна.

Судячи з різноголосся в російському боярському середовищі з приводу того, в яких же кордонах буде визнано «ЛНР» і «ДНР», наразі остаточно незрозуміло, що нас очікує — війна чи облога. Але в будь-якому разі, жити у ворожому оточенні нам доведеться ще довго. Тому слід нарешті відволіктися від будівництва доріг і всерйоз зайнятися зміцненням кордонів — і з Росією, і з Білоруссю, і з Придністров’ям. Нині потрібно не лише заробляти на «Великому будівництві», а й витрачатися на сильну армію. Щоб було потім, де будувати. Не тільки дороги, але й державу — велику і сильну.

Автор: Тетяна Силіна
Джерело: Дзеркало Тижня
(https://zn.ua/ukr/international/viznannja-lnrdnr-peremoha-chi-prohrash-putina-i-shcho-tse-oznachaje-dlja-ukrajini.html )

Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування

 

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com