rss
12/02/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Кінний двір, або ж Ноїв ковчег
У Чернівцях родина прихистила та доглядає понад сто знедолених тварин і птахів: 12 коней, 16 собак, 8 кіз, корова, лебеді, лелеки, павичі, фазани, качки, кури декоративні, голуби, морські свинки і навіть трилапий їжак, який зараз упав у зимову сплячку – все це господарство Галини Родигіної та її доньки Регіни, а точніше – притулок для тварин. Кожен день починається із кількагодинного обходжування цього неспокійного господарства.

Тварин щодня потрібно нагодувати, вичистити їхні стайні, слабких чи поранених доглянути, дати ліки. Усе це господарство назбирувалося протягом багатьох років, а тепер пані Галина життя свого без нього не уявляє, хоч як важко не було б утримувати підопічних.

Як і навіщо їй удалося подружити усю цю різномасту компанію і чому тварини заслуговують на гідне життя не менше, аніж люди, – ми розпитали власницю цієї «веселої ферми».


 Title 
  

Гроші для викупу коня з бійні збирали актори


Першу конячку Галина придбала ще в 11 років на зібрані з кишенькових грошей 100 рублів. «Коні тут завжди були, років з 35 точно. Моя бабуся тримала тварин, я тримала тварин. З дитинства любила коней», – пригадує. Коли у школу батьки давали грошей – три рублі, п’ять рублів, то збирала їх. «Коли зібрала сто рублів, пішла і купила лошака. Батьки кричали, де ти грошей взяла, а я кажу – ви давали», – розповідає власниця мініферми.

Близько 20 років тому жінка почала викуповувати коней, яких власники готували до бійні або знущалися з них. Деяких травмованих тварин передавали волонтери та зоозахисники. Не збиралася робити притулок, але він якось сам так організувався. «От, наприклад, подзвонили волонтери, попросили потримати пса – і вже рік ніхто не приходить за собачкою. Так само буває і з іншими тваринами», – пояснює. Зараз у неї самих лиш коней – дванадцять: 3 поні, 3 «гуцули», 3 «верховики», два «ваговози» та віслюк. Наймолодшому конику – 4 роки, а найстаршому – 17.

Кожен кінь має своє стійло. Господарка підходить до кожного, відкриває верхню частину входу, гладить тварину, спілкується із нею, дає їжі. Кожного з 12 коней називає за кличкою.

«Ось цей Ворон, там далі йдуть Йося, Вавілон, Ванесса, Ланка, Султан, Тихий, Циля, Антарктида, Сара, Соня, Сісі. Багато коней у нас живуть роками. За останні кілька років лише додалося кілька лошаків», – розпочинає своєрідну екскурсію своїм господарством власниця притулку.

Жінка підходить до стійла, в якому живе гарний чорний кінь із білою плямою на носі. Красеня мали відправити на бійню, коли йому було три роки. Власник виїжджав за кордон і хотів його залишити братові, але той із ним не справлявся і бив тварину.

Title 
  
«Мені передзвонили і сказали, що продають цього коня, але якщо за тиждень ніхто не купить, то його здадуть на бійню. Я виклала цю історію у Фейсбуці, щоб за можливості знайти йому господаря, який би викупив тварину», – розповідає Галина. Цей пост тоді побачили актори, які колись знімалися у фільмі з таким же вороним конем (власниця ферми тоді здавала в оренду знімальній групі лошака). Після зйомок кінь помер через хворобу. Й актори вирішили переслати гроші, щоб Галина могла викупити вороного. «Так ми його врятували від смерті», – каже вона.

Жінка пригадує, що коли його привели до них на ферму, на коня без жалю важко було дивитися – худий, брудний, побитий. Ледве його «відчухали». Та й досі моральні травми даються взнаки.

«Зараз нашому Ворону 6 років, він у повному розквіті сил. Заспокоївся, возить верхи людей, але має норовливий характер. Ворон сам по собі – непоганий кінь, але колись його, певно, били і поки він заспокоївся, пройшло чимало часу. Коні, зазвичай, найбільше травмовані саме морально», – каже Галина. І це навіть важче вилікувати, аніж фізичні травми. Психіка у коня, як і в людини, не залізна.

«Ось це Тихий, його господарі двічі вже на бійню здавали. Перший власник у дворічному віці здав на бійню, а наступна власниця, яка його викупила, через кілька років також здала… За характер. У нього раніше кличка була Тамплієр, а я назвала його Тихим», – розповідає Галина. Каже, не можна називати коня іменем лицаря, який усе життя боровся із кимось: так само й кінь з усіма воював. Бо як корабель назвеш, так він і попливе. «А я коли вела його додому, казала: «Тихо, тихо». Так він у мене Тихим і залишився. Зараз він адекватний і спокійний кінь, возить діток», – додає Галина.

Про кожного зі своїх підопічних жінка готова розповідати довго. Кожен кінь має свою історію потрапляння до притулку і свій характер. Як і серед людей – хтось добріший, хтось спокійніший, хтось недовірливий і від того зліший. Але відрізняються тварини від людей тим, що усі – щирі.

«Тут проживає Султан, він дуже спокійний і не лякливий, – продовжує свою екскурсію власниця мініферми. – Навіть якщо поряд щось вибухне, він далі спокійно буде стояти. Поряд стоїть наша старенька Ланка, їй 17 років. Ще далі у нас Ванесса. Одного дня моя донька прийшла з роботи, вона на базі відпочинку тоді працювала, і сказала одну фразу: «Тепер я знаю, звідки у нас вдома коні беруться» (сміється ). І привела ось цю конячку».


З миру по тваринці – і повний «ковчег»


Самі незчулися, як зібрали цілу колекцію чотирилапих і пернатих. Когось із представників фауни до Галининого притулку передавали люди, що вже чували про рятівну діяльність сімейної ферми Родигіних. Когось викупили у неблагополучних господарів, які за ними не доглядали, хтось сюди пораненим потрапляв. Декого й купували для розширення притулку. Клички мають лише коні та собаки, а всі птахи відзиваються на «пташки мамині». Сім’ю маленьких павичів Галина сама придбала для себе – сподобалися. Зараз їм по півтора року. «Кілька місяців тому люди привезли нам одного фазана із поламаною ногою. Він досі кульгає, але вже досить дужий», – розповідає пташині історії Галина. Пару золотих фазанів – самку й самця – також люди віддали. У них мама померла і крихітки сиділи у клітці саменькі, то власники вирішили їх подарувати.

Кіз тримає на фермі давно, лиш одного цапа Галина викупила за тисячу гривень, коли його мали відправляти на бійню. А якось сусідка у сльозах принесла до них двох малих козенят. Мати тварин померла, а чоловік хотів зарізати козенят. Звісно, пані Галина забрала сиріток у притулок. Так назбирала ціле власне козяче хазяйство.

 Title 
  
«А ще до нас привезли шиншилку. Одна пара переїжджала на іншу квартиру і не хотіла з собою брати тварин, то й привезли до нас і подарували шиншила, – розповідає власниця притулку історію пухнастика. – Взимку ми тримаємо його у теплому приміщенні у товаристві морської свинки».

А цього літа у господарстві Галини Родигіної з’явилося ще й двоє лелек: один має проблеми з крилом, в іншого нога поранена – і птахи не відлетіли на зиму. А нещодавно працівники ДСНС зателефонували: порятували лебедя із травмованим крилом, а куди далі, не знають. То зараз птахів у притулку побільшало. Добре, що їжею для птахів власникам притулку допомагає страусина ферма. Так і живуть гуртом – дякуючи чуйним серцям і невичерпній енергії Родигіних. Без перебільшення – як одна родина. «Якщо я розумію, що тварині немає куди дітися, чи її ніхто не забере і вона загине скоро, то краще я заберу її і забезпечу кращі умови, – коротко пояснює пані Галина, що спонукає її тримати на собі увесь цей табір. – Навіть коли тваринка у нас помирає старенька, ми її ховаємо, а не викидаємо на смітник».


Скільки коштує притулок


Добро – безцінне, але утримувати таку кількість тварин, зізнається жінка, дуже важко. Особливо цього року, коли виросли ціни на сіно. Адже їдять вони чимало. Дорослий кінь за день з’їдає до 20 кілограмів сіна.

«У середньому лише на їжу йде по 15 тисяч гривень у місяць. Один тюк сіна коштує 50 гривень, а в мене 10 тюків іде за один день – це 500 гривень. Ціни на сіно зросли, бо у нас немає великих фермерів, ніхто так багато не заготовляє. А ті, хто заготовляє сіно, виставляють високі ціни», – скаржиться Галина Родигіна.
Окрім годування, від тварин потрібно кожного дня чистити їхні відходи. Цією справою власниця з донькою займаються самостійно. Жінка радіє, що цієї зими ніхто з коней ще серйозно не хворів, бо тоді доглядати за ними доводиться ще більше.

Близько двох років тому Галина познайомилася з чернівецьким зоозахисником, волонтером Миколою Дичкою. Він запропонував навколо цього притулку для тварин організувати такий собі комерційний проєкт – Кінний двір. Щоб кожен охочий міг прийти сюди з сім’єю чи якоюсь організованою групою людей, дітей та провести час з підопічними двору. Грошей за вхід до господарства вирішили не брати, нехай кожен залишатиме символічну суму на утримання тварин. Але на додачу можна заробляти продажем сувенірів чи катати на конику за додаткову плату.

Так помалу почали збирати ресурси, людей навколо ідеї Кінного двору. Почали ремонтувати усе те, розширювати територію, облаштовувати її. Вдалося залучити спонсорів, які екскаватором розрівняли захаращений майданчик, обгородили його (тепер це місце для вигулу коней, є де випасати їх). За рік вдалося немало – був започаткований бренд Кінного двору і навіть дещо «розкручений» у місті. Концепція двору полягала у контакті дорослих і дітей з тваринами, катанні на конях, організації фотосесій з тваринами, був намір проводити там іпотерапію. Містянам вона сподобалась. «Це зацікавило людей. До нас почали приїжджати сім’ями, організованими групами, приходили школи, приходили діти з особливостями фізичного розвитку, – розповідає Дичка. – Там ми організували гірку, з якої взимку каталися діти». У Кінному дворі можна годувати тварин, кататися на конях – а що ще малим для щастя треба? «За енергетикою – це позитивне місце для культивування хороших людських якостей. Бо де ще діти у місті коня побачать так близько, щоб можна було погодувати?», – запитує Микола Дичка.

Він особисто їздив до Києва на курси з іпотерапії (лікування спілкуванням з кіньми). Там чоловік отримав диплом іпотерапевта, але ці навички потрібно постійно вдосконалювати. Щоб практикувати іпотерапію, потрібно створити, каже, кращі умови, і гарненько «пропіарити» її: у людей має з’явитися розуміння, навіщо такий вид терапії дітям потрібен.

«Іпотерапевт – це людина, яка робить вправи з дитиною і розуміє, як їй не нашкодити, а навпаки – допомогти. Там перетинаються навички лікарів різних спеціальностей – неврологів, фізіологів, психологів, хірургів тощо. Треба дотримуватися певних вимог до команди, до умов. А в мене просто ресурсів не вистачає», – бідкається чоловік. А було б добре налагодити іпотерапію: ще одне джерело прибутків для притулку вийшло б.

Title  
  
Узимку екскурсійне життя Кінного двору завмирає й оживає воно лиш з приходом тепла, коли довкола з’являється травичка. А під час свят Галина з поні виходили у центр міста до Різдвяного містечка.

«Ходимо із коником на Соборній площі й катаємо діток. За одне коло просимо 50 гривень. Стараємося заробити, щоб придбати ще хоча би тонну зерна – це 6,5 тисячі гривень, – пояснює вона. – Люди підходять і запитують, чи можна приїхати влітку знову до нашого Кінного двору й їздити на кониках». Бо людям це цікаво – показати живих тварин. А там – кози, корови, коні, декоративні кури, павичі, яких можна торкнутися, погодувати.

Частково гроші на утримування господарства волонтери заробляють роботою Кінного двору, катанням на конях під час різних свят. Але цих грошей недостатньо. Жінка зізнається, що кожного місяця виділяє по 5 тисяч гривень родинних коштів на утримання тварин. За її словами, жодного м’яса, окрім курятини та риби, родина не вживає – скромно живе. Але відмовлятися від притулку не планує. Усі підопічні Кінного двору живуть тут, скільки відведено, а не гинуть на бійні чи від знущань. Поранені птахи, яких Галина доглядає, після одужання повертаються у дику природу.

Жінка зізнається, що змалечку любить доглядати за тваринами. І хоч як би важко їй це давалося, покидати справу порятунку та догляду за ними не планує. Адже подекуди тварини набагато щиріші за людей та обов’язково відплачують добром за добро.

«Вибачте, але я насправді тварин люблю більше за людей, – зізнається Галина Родигіна наприкінці нашої екскурсії. – Для чого я даю їм тут притулок? Не хочеться, не можу до живої істотки ставитися, як до непотребу. Люди часто бувають підлими, а тварини – щирі, справжні. Ти їх нагодуєш, напоїш – вони тобі будуть повік вдячні й ніколи не зрадять».

Автор: Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
Джерело: Укрінформ
(https://www.ukrinform.ua/rubric-yakisne-zhyttia/3383268 )

Про театр «Дивний замок»

 

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com