rss
10/05/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Крок за кроком. Що стало причиною процвітання Скандинавії
Як ідеологія здорового глузду й наполеглива праця привели Скандинавію до процвітання? Сьогодні скандинавські, або нордичні, країни, як-от Данія, Норвегія та Швеція, зазвичай фігурують на перших сходинках найрізноманітніших міжнародних рейтингів, які визначають рівень і якість життя, та найголовніше — задоволення ним самих громадян. І водночас залишають далеко позаду США, Німеччину, Велику Британію, Францію та Японію, які становлять кістяк «Великої сімки».

Вони стали наочним прикладом того, що в розвитку та збільшенні національного добробуту важлива не лише кількість, а і якість. Мало максимізувати валовий внутрішній продукт чи певні галузі виробництва товарів і послуг. Потрібно також, щоб ці процеси узгоджувалися із задоволенням потреб людей і в усьому необхідному для життя, й у можливостях їх соціальної реалізації.

У пошуках секрету скандинавської історії успіху зазвичай усі доходять до моделі, яку започаткували в 1930-х роках тамтешні соціал-демократи. Проте поза увагою залишається те, що історія успіху скандинавських держав базувалася на значно давнішому фундаменті. Ним були давні традиції політики здорового глузду й цілеспрямованого розвитку країн, що перебували на периферії Європи з не найкращими природними умовами.

Адже історично країни Скандинавії були небагатою периферією Європи, яка постачала переважно продовольство й сировину для промислового ядра Європи на території сучасних Англії, країн Бенілюксу, північно-західної Німеччини та північно-східної Франції. А шведи, данці й норвежці впродовж ХІХ — початку ХХ століть масово виїжджали шукати кращої долі до США, Канади й інших країн. Наразі там налічується близько 12 млн людей скандинавського походження при менш як 20 млн скандинавів, які й далі мешкають у власних країнах. А в окремих народів, як-от норвежців, ці показники взагалі майже однакові. Тож у стартових умовах цих народів не все так просто.

Title  
  
Проте в центрі економічної політики держав регіону завжди були інтереси національного розвитку, а відтак і добробуту суспільства. З часом змінювалися лише шляхи досягнення цілей. Наприклад, у XVІІ–XІХ століттях економічна політика в скандинавських країнах акцентувалася на цілеспрямованому розвитку власного підприємництва, забороні на імпорт або високих тарифах на іноземні товари. І лише після того, як економіка зміцнилася, а меркантилізм поступово змінився на ліберальні ідеї, було зменшено заборони й мита на імпорт.

Аграрні реформи й розвиток освіти сприяли еволюції скандинавської економіки до галузей із більшою глибиною перероблення та вищою доданою вартістю. Коли традиційне вирощування зерна опинилося під загрозою через наплив дешевшого збіжжя з Америки та Східної Європи, у сільському господарстві регіону відбувся перехід до спеціалізації на тваринницькій продукції, особливо помітний у Данії. Держава й далі заохочувала створювати промислові підприємства й підтримувала будівництво інфраструктури. Водночас у переважно протестантських країнах Північної Європи історично склалося тверде переконання про доброчесність праці. Ця трудова етика, на відміну від більшості країн світу, поширилася й на еліту, зокрема на великий бізнес.

Завдяки активному державному сприянню розвитку було створено економічний фундамент для майбутньої розбудови країн загального добробуту. Промислове зростання та значна міграція «зайвих» робочих рук упродовж ХІХ–ХХ століть сприяли інтенсивному зростанню економіки країн Скандинавії, особливо в розрахунку на одного мешканця. Однак водночас вони поставили перед країнами регіону нові виклики. З одного боку, йшлося про загострення соціальної боротьби, притаманної першій половині ХХ століття. Скандинавія також пройшла через епоху масових страйків та активності соціал-демократів і поширення ідеї ліквідації приватної власності. З другого боку, для країн регіону, знову ж таки завдяки переважанню політики здорового глузду, не стали притаманними потрясіння, які пережила в першій половині ХХ століття континентальна Європа. Панівним трендом і в Данії, й у Швеції, і в Норвегії був пошук компромісів і моделей співпраці різних класів у спільних інтересах національного розвитку та стабільності. Це забезпечувало умови для нехай і не найшвидшого у світі чи в Європі, проте сталого й довгострокового розвитку.

Важливу роль в уникненні революційних потрясінь відіграло те, що соціальні реформи в країнах Скандинавії розпочинали, не дотягуючи до критичної точки, коли їх відсутність загрожувала зростанням радикальних настроїв. Наприклад, перший данський закон у 1891 році про підтримку старості базувався на державному фінансуванні, на відміну від німецького аналога, без обов’язкових внесків робітників. Ішлося фактично про державне пенсійне забезпечення, а управління пенсією за віком передали муніципалітетам. Закон 1898 року про страхування від нещасних випадків також установив принцип, згідно з яким роботодавець фінансово відповідав за нещасні випадки на робочому місці. Іншим важливим кроком для запобігання соціальним конфліктам у Данії була угода 1899 року між профспілками й асоціацією роботодавців. З ухваленням у 1907 році закону про допомогу з безробіття відповідні фонди отримали державну субсидію на допомогу тим, хто не мав працевлаштування. Схожі процеси в цей час відбулися й у Швеції та Норвегії, яка на початку ХХ століття здобула незалежність від неї.

Завдяки створенню такого підготовчого ґрунту й переважання у представників влади розуміння, що умовою реалізації програм будь-яких політичних партій є насамперед збереження стабільних національних держав, було сформовано засновок для виходу в міжвоєнний час на систему «великих компромісів», ініційовану фермерськими й робітничими партіями в 1930-х роках. Вони були спрямовані на узгодження інтересів у трикутнику «держава — бізнес — суспільство» в інтересах спільного блага. Прихильники скандинавської моделі заперечували можливість у реальному житті теоретичних ідей про «невидиму руку вільного ринку» та пропонували надати пріоритет досягненню гармонії інтересів шляхом цілеспрямованої політики різних державних інституцій.

До того ж урбанізація, скорочення народжуваності й старіння населення створювали нові виклики. Шведські економісти, наприклад, звертали увагу на те, що в цих умовах тенденція до накопичення заощаджень превалювала над тенденцією до інвестування, а приватний сектор неохоче вкладав би кошти в особливо чутливі до скорочення чисельності населення сектори. Нестачу інвестицій мала заповнити держава. Також пропонували полегшити тягар народження й виховання дітей для бідніших верств. Водночас розвиток держави загального добробуту в нордичних країнах виявився ще й важливим інструментом підтримки економічного зростання. Адже створював додатковий попит на виробництва товарів і особливо послуг, які інакше, можливо, ніколи не виробляли б, принаймні в таких обсягах. При цьому значну частину з них неможливо було імпортувати, незалежно від цінових співвідношень. Це гарантувало, що ефект максимально концентруватиметься на розвитку національних економік.

Хоча країни Скандинавії менше або й зовсім не постраждали під час Другої світової війни, повоєнне економічне піднесення в Європі вони використали сповна. У країнах регіону домінувало переконання, що сприятливі тенденції в розвитку економіки потрібно конвертувати в якість життя й довгостроковий розвиток. Зокрема це сформулював майбутній прем’єр-міністр Данії Віґґо Кампманн під час виборчої кампанії 1960 року. Коментуючи можливості, створені повоєнним зростанням в усій Європі, він наголошував: «Автоматичне збільшення доходів означає, що податки надходять. Ми хочемо скористатися цією історичною можливістю. Ці гроші не повертаються як податкова пільга, їх використовують, щоб надати людям переваги, яких хоче більшість. Ми хочемо будувати університети й коледжі. Ми хочемо будувати соціальні інститути. Ми хочемо підтримувати мистецтво та культуру. Ми хочемо підвищити стандарт у всіх сферах».
Відтак скандинавську модель від інших різко вирізняють масштабні інвестиції в людський капітал. У результаті впевненість громадян у завтрашньому дні впливає на тип їхньої поведінки. Країни не розпадаються на невелику кількість успішних людей і величезну армію знедолених. Податки в регіоні справді досить високі. Особливо коли йдеться про оподаткування споживання — від ПДВ, який становить зазвичай 25%, до акцизів та інших податків із майна. Високим також є податок з доходів. Однак коли громадяни сплачують велику частку свого доходу у вигляді податків, вони знають, що можуть сподіватися на якісні послуги й підтримку держави (див. «Держава загального добробуту»). Тож дані опитувань свідчать, що загалом скандинави переважно позитивно ставляться до податкового навантаження, хоча підтримка й змінюється залежно від задоволеності населення якістю медичних та освітніх послуг. Понад те, в Європі є країни з вищим податковим тиском. Однак ефективність соціальної моделі й рівень задоволення життям громадян там суттєво нижчі.

Попри значно вищу вартість праці, аніж навіть у більшості інших держав ЄС, країни регіону, завдяки інвестиціям у людський капітал і модернізацію економіки, зберігають конкурентоспроможність на світовому ринку. Торговий баланс у них зазвичай позитивний, а компанії й банки активно інвестують в інших країнах. Вибудовування виробничих ланцюжків скандинавських транснаціональних компаній також допомагає цьому, адже дає змогу в рамках виробничої кооперації зберігати в країнах походження більш високооплачувані робочі місця та виносити дедалі більше малооплачуваних процесів у країни з її нижчою вартістю.

Водночас ринок праці Скандинавії вирізняється гнучкістю, оскільки законодавство дає роботодавцям змогу легко наймати та звільняти працівників чи впроваджувати працезберігальні технології. Скажімо, Данія має ринок праці, на який традиційно істотно вплинула модель так званої гнучкої безпеки: працівників наймати та звільняти відносно легко, але підтримка безробітних також традиційно сильна. У результаті в Данії легше й дешевше звільнити працівників порівняно з багатьма іншими країнами. Тут країна стоїть на одному рівні з Великою Британією та США, але вона гнучкіша, ніж європейські держави на південь від Данії. Щоб пом’якшити негативний вплив на робітників, держава гарантує щедре соціальне забезпечення. А також надає послуги з фахової перепідготовки робочих і їх переїзду, щоб обмежити будь-які конфлікти між бізнесом та робочою силою, які можуть виникнути внаслідок цього процесу.

А рівень залученості громадян до офіційного ринку праці в Скандинавії традиційно є одним із найвищих у світі. Наприклад, у Данії, за даними Євростату, у 2020 році рівень зайнятості серед 20–64-річних становив 78%, що разом зі Швецією було одним із найвищих показників серед старих країн-членів ЄС. Водночас середній показник по ЄС становив 72,4%. Рівень безробіття, навпаки, значно нижчий: у вже згаданій Данії у 2020 році він становив, за даними Євростату, лише 5,6% і був значно нижчим від середнього в ЄС.

Сьогодні Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія та Ісландія — приклади країн, де успішно поєднано розвинену інноваційну економіку, базовану на дусі підприємництва, високе податкове навантаження, соціальні гарантії та доступ до таких важливих благ, як охорона здоров’я чи якісна освіта. Інтеграція до ЄС більшості скандинавських країн і процеси глобалізації, звісно, обмежують і ускладнюють місцевим урядам можливості провадити традиційну політику, не зважаючи на тенденції у світі. А збільшення імміграції створює додаткові виклики для схем соціального забезпечення. Та попри розбіжності стосовно того, наскільки активною держава має бути в управлінні соціально-економічними процесами, існує значний консенсус щодо її важливості для збереження суспільства загального добробуту.

Фото: Український Тиждень
Автор: Олександр Крамар
Джерело: Український Тиждень
(https://tyzhden.ua/Economics/254312 )

Об’єднаний податок на працю зі ставкою 20%: перспективи, можливості, наслідки Чи доцільне об’єднання ПДФО, військового збору та ЄСВ у єдиний податок

Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com