rss
05/16/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Хто проти встановлення всіх імен невинно убієнних Голодомором-геноцидом у 1932–1933 роки?
ГОЛОДОМОР
«Неначе люди подуріли…»


У серпні 1918 року Повноважний представник Вірменської Республіки в Берліні А. Огандженян повідомляв Уряд Української Держави про те, що з 1915 року на теренах Османської імперії «знищено до мільйона вірменського населення». Нині вірменські дослідники вказують на цифру втрат у півтора мільйона осіб. І ніхто не заперечує їхнього права підраховувати жертви своєї нації. Як і євреям, котрі доводять сьогодні світові, що їхні жертви під час Голокосту – 6 мільйонів.

А от ми чомусь маємо прислуховуватися до якихось «закордонних авторитетів», котрі нібито краще‚ ніж ми‚ знають, як треба рахувати втрати від Голодомору-геноциду 1932-1933 років, хоч вони ніколи не працювали в наших архівах, а лише послуговувалися тими цифрами втрат, які дозволив використовувати ще совєтський уряд. Ну хіба що дещо оновленими до 3,9 мільйона – з огляду на придумані в кабінетах американським професором Олегом Воловиною формули, які він привіз до України разом з закордонними ґрантами на апробацію наших науковців.

Саме такий висновок напрошується після ознайомлення з текстом «Відкритого листа науковців та громадськости щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор – геноцид Українського народу», серед підписантів якого фактично немає фахівців з підрахунку жертв цієї страшної трагедії.

І ось ці «авторитети» доносять свою «фахову думку» до всіх вищих посадових осіб у державі, яка за 30 років незалежности не спромоглася дослідити хоча б одне масове поховання 1933 року біля залізничних станцій, річкових портів чи прохідних великих заводів, де просто засипали землею померлих від Голодомору-геноциду. Їх, ніде не зареєстрованих у таблицях смертей, не тільки не провели тоді по-людськи в засвіти, а й досі знущаються над їхньою пам’яттю, бо нібито наші академічні демографи вже всіх порахували.

Очолює ж цей перелік професор Станіслав Кульчицький, який підписує різні інсинуації щодо висвітлення Голодомору-геноциду ще з 1988 року. Це він тоді протестував проти засідання в Нью-Йорку Міжнародної комісії юристів на чолі зі шведським науковцем Джекобом Сундберґом, заявляючи, нібито її дії «несумісні з принципами об’єктивного дослідження і навряд чи можуть прояснити істину», бо, мовляв, голод не може «розглядатися як результат умисних дій радянської держави, спрямованих на фізичне знищення селянства». Особливо ж професор Кульчицький заперечував звинувачення Комісії, що «голод 1932-1933 років є свідомо антиукраїнською акцією».

Другою в списку значиться наступниця професора Кульчицького на посаді завідувача відділом в Інституті історії України, член-кореспондент НАНУ Лариса Якубова, а на третє місце таки пробився Вахтанг Кіпіані, журналіст, історик, головний редактор видання «Історична правда», на сайті якої й організовано збір підписів. Він відсунув на четверту сходинку вихованку С. Кульчицького Людмилу Гриневич, докторку історичних наук, провідну наукову співробітницю Інституту історії України й директорку Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine). А замикає першу п’ятірку заступник директора Інституту історії України Генадій Боряк, член-кореспондент НАН України.

Мушу визнати, що мені невідомі методики підрахунку жертв Голодомору-геноциду останніх чотирьох підписантів, а та демографічна, яку підтримує професор Кульчицький, Генеральною Прокуратурою України у вересні 2009 року була визнана неповною, відтак слідству було доручено «призначити комплексну судову експертизу, на вирішення якої поставити коло питань щодо кількости населення до і після Голодомору…». На жаль, її здійснення розпочалося лише 4 грудня 2019 року, коли Служба безпеки України відкрила провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 442 Кримінального кодексу України.

І саме висновки цієї комплексної історико-криміналістичної експертизи, оприлюднені в матеріялах досудових розслідувань, викликали величезний спротив тих демографів і прихильних до їхньої методики розрахунків окремих істориків. Насамперед ця група організувала 18 листопада в Укрінформі майже 7-годинний своєрідний маратон, який відкрив голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович. Там говорили про все. Наприклад, багато часу присвятили п’єсі О. Корнійчука «В степах України», яка не має жодного стосунку до трагедії Голодомору-геноциду, показували у прямому етері пам’ятники терористам, які ставлять в ОРДЛО – і це тоді, коли у нас точиться війна в Донбасі! Але зібрана там публіка не протестувала, оскільки ніхто з виступаючих не мав конкретних фактів, щоб спростувати висновок експертизи про втрати 9.1 мільйона осіб в УСРР і 1,4 мільйона українців поза її межами.

Після цього група розпочала активну пропаґандистську атаку через засоби масової інформації. Багато з останніх, як не дивно, надавали їй етер чи сторінки, не транслюючи іншого погляду. Особливо відзначився ще один вихованець С. Кульчицького – кандидат історичних наук Генадій Єфіменко, котрий постійно повторював, що він – не фахівець з підрахунку втрат, але його критику згаданої експертизи продовжували поширювати.

Конфуз трапився з ним у прямому етері радіо «Культура» 28 листопада, де вже був опонент. І пан Єфіменко не зміг пояснити розрахунки наших академічних демографів, які ствердили в своєму пресреліз, що втрати немовлят, тобто однієї вікової групи до одного року, становлять 700 тис., а 14 наступних дитячих – тільки 1 млн. осіб.

Усвідомивши, що цей прокол повністю руйнує вибудувану архітектоніку сфальсифікованої цифри в 3.9 мільйона всіх жертв, вказана група не побачила іншого виходу, як відволікти увагу від нього галасливою кампанією проти опублікованої експертизи. На допомогу одразу ж прийшла «Історична правда», для якої член правління Національного українського молодіжного об’єднання Олег Слабоспицький розпочав рекрутувати підписантів.

У числі перших виявилися й львів’яни. Особливо ж стурбувалися збільшенням цифри втрат від Голодомору-геноциду в Центрі визвольного руху й Національному музеї жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», а також в Українському католицькому університеті – Ярослав Грицак, який занедбав діяльність українсько-німецької комісії щодо донесення правди про Голодомор-геноцид до депутатів німецького Бундестаґу, і директор Інституту історії церкви Олег Турій, котрий не заперечував моєї компетентности, коли я першим друкував сотні документів з минулого УГКЦ, тобто виконував роботу за нього.

Та, зрештою, я цим двом викладачам УКУ не дивуюся, як і деяким іншим науковцям з академічних інститутів Львова й тамтешнього національного університету імені Івана Франка. Мене вразило те, що підпис проти намагання встановити всі імена полеглих від голодної смерті, а не тільки 3.9 мільйона жертв, поставила онука видатного історика, професора Львівського університету імені Івана Франка Ярослава Кіся, співробітниця Інституту народознавства НАНУ Оксана Кісь. Постійно переслідуваний комуністичною владою її дідусь у 1982 році, коли наукові досліди про козацтво не схвалювалися, не побоявся дати офіційний позитивний відгук на мою кандидатську дисертацію про армію Богдана Хмельницького, а його онука тепер, у незалежній Україні, не хоче, аби я встановлював імена всіх невинно убієнних.

Якщо Львів відгукнувся на ініціятиву Кіпіані й Слабоспицького всіма патріотичними силами, так би мовити, то чому ж тоді дивуватися, що й Молодіжний націоналістичний конґрес у Києві не залишився в стороні від їхнього заклику й прикладу. Відтак не дивує поява і підписів ветеранів АТО, яких, я сподіваюся, просто ввели в оману організатори ініціятивної групи.

Однак‚ завербувати до участи в цьому святотатстві нашу діяспору панові Слабоспицькому виявилося не під силу. На його заклик підписати «відкритого листа від 238 відомих науковців, істориків та громадських діячів щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор-геноцид Українського народу», справді знаний в українському світі Аскольд Лозинський відповів наступне: «Встановлення кількости – це для вшанування жертв».

А далі Президент Світового Конґресу українців у 1998-2008 роках додав: «Ви, на жаль, пропихаєте давню арґументацію старого большевика Станіслава Кульчицького, який Вашу цифру поставив ще за радянщини. Щодо наукових ступенів – це не суттєве. У Вашому спискові – літературознавці, філологи тощо. Яке їхнє відношення до цього? Вибачте, під претекстом загадкових дипломів Ви кидаєте болотом з надією, що буде ефект. Для чого Ви це робите? Напевне не для пошанування пам’яті наших жертв. Але я Вас не знаю і тому не можу глянути у Ваше серце чи намір…».

Ознайомившись зі згаданим зверненням і списком згідних з ним, Федеральний суддя США Богдан Футей написав до автора цих рядків: «Чи Ви це бачили? Люди цілком подуріли! Тяжко їх розуміти. Бідна та Україна».

Від себе можу сказати лише словами Великого Кобзаря: «Неначе люди подуріли…». І вже риторично проситься інша крилата фраза Тараса Шевченка: «За шмат гнилої ковбаси...».

Автор: Володимир Сергійчук – завідувач катедри історії світового українства Київського національного університету
 імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук, професор.
Джерело: https://svoboda-news.com/svwp/

Траєкторією криз. Від «Мінська» до дострокових президентських виборів? Очікувані несподіванки політичного сезону-2022

«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com