rss
10/05/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Геополітичне вікно можливостей для України
Ми з П’ятачком пішли в ліс на шашлики. Звучить однаково для всіх учасників, але які різні історії… До чого це я? У нас зараз вимальовуються дві нові можливості до так званих союзів і це, вважаю, добре. Але потрібно чітко і прагматично зрозуміти свою роль та захистити інтереси, а то «мутний» або «тайожний» союз - також використовував це слово. Та й СРСР так починався - з цього слова.

А розрекламована Асоціація з ЄС, точніше її економічна частина, зробила нас сировинним придатком. Тому «йдучи в ліс» з сильними гравцями ми повинні переконатись, що будемо мати іншу долю, ніж та, яка спіткала вінніпухівського персонажа у перших реченнях цієї статті.

На фоні можливого масштабного вторгнення путінських військ колективний Захід занервувався. Особливо Британія, а вслід за нею - США. І зрозумівши, що існує загроза окупації значної частини України, Британія почала надавати нам колосальну військову допомогу. Потім до неї приєднались США та інші країни. Зокрема і ті, котрі своєю «шкурою» відчувають загрозливе кремлівське дихання - країни Балтії, Польща.

І от міністром закордонних справ Сполученого королівства Елізабет Трасс було сказано про те, що Лондон розглядає можливість створення тристороннього союзу з Україною та Польщею. За її словами, після переговорів на високому рівні, які пройшли в британській столиці в грудні 2021 року, між трьома країнами активно розвивається партнерство. На підтвердження її слів британський аналітичний центр Council on Geostrategy миттєво візуалізував у Twitter геополітичну карту можливої лінії Лондон-Варшава-Київ, що стало предметом активного обговорення в мережі та експертному середовищі.

Другим можливим союзом для України є Туреччина, з її ідеологією «пантюркізму», «тюркським світом» та обґрунтованою претензією на роль окремого геополітичного центру. Найбільшого і найсильнішого мусульманського геополітичного центру, опонентом якого може виступити лише Іран. Проте можливості останнього набагато слабші, що є продиктованим, зокрема, протистояннями між різними ісламськими течіями - сунітами та шиїтами. Водночас Туреччина зараз набрала вже вдосталь геополітичної ваги для того, щоб підтверджувати свою геополітичну суб’єктність. І її теперішні економічні проблеми, зокрема інфляція, можуть бути наслідками того, що інші геополітичні гравці хочуть трохи «присадити» амбітного конкурента.

Title  
  
Партнерство з кожною із цих країн є важливим окремо, проте я хочу розглянути все в комплексі. І розпочати з окреслення наших національних інтересів.

Україна - феноменальна країна на карті світу. Одна з найбагатших за покладами корисних копалин, наявністю родючої землі, прісної води, з найбільшою територією в Європі (за винятком Данії, якщо до неї враховувати Гренландію), з моноетнічним складом населення (77,8% від загальної кількості населення за даними перепису 2001 року). Водночас - на політичному рівні наші результати, м’яко кажучи, «не дуже». За всі роки незалежності ми з однієї із найрозвинутіших країн, що володіла ядерною зброєю та космічними технологіями, опустились до найгіршого рівня життя в Європі, а владою та власністю в Україні володіють та користуються представники інших народів. Такий стан речей, безумовно і зробив нас «ресурсом» - і в якості сировини, і в якості робочої сили та наукових кадрів.
Боротьба народів між собою завжди мала місце в історії людства. В більшості навіть була одним із ключових факторів та чинників. Не змінилось це і зараз - боротьба триває. А в найближчі десятиліття вона ставатиме все жорсткішою - природних ресурсів на планеті бракує для такої кількості людей, ще й при такому рівні споживання. Про це нас вже тривалий час попереджують, зокрема зробив це і Римський Клуб у своїй доповіді ««Come On!» Як капіталізм, короткозорість і урбанізація руйнують планету».

Усі розвинуті країни світу мають свою еліту. І зряча сила еліти направляє сліпу силу народу. У сильних, провідних, найбільш розвинутих країнах світу їхня еліта обрала свій напрямок розвитку і повела ним державу та суспільство.

При цьому на геополітичному рівні організувались групи країн, котрі знаходяться в партнерстві чи союзних відносинах. Проте так було не завжди - США тривалий час були колонією Англії, а потім воювали за незалежність; історія Канади включає в себе етапи протистоянь між англійськими та французькими колоністами; відносини Франції та Німеччини, що зараз є партнерами, були, м’яко кажучи, «не дуже» - воюючі сторони на 2-х Світових війнах; скандинави також бились між собою, норвежці здобували незалежність від шведів і т.д. Але зараз вони всі виступають партнерами, водночас залишаючись конкурентами у багатьох питаннях - там, де конфліктують національні інтереси різних країн. Це ще не вдаючись в деталі протистоянь національних еліт та транснаціонального капіталу.

До чого це я? До того, що конкуренція між народами існувала, існує і буде існувати. Це треба усвідомлювати. Як і те, що при наявності конкуренції, можливим є і партнерство.

Для себе я вже давно прийшов до висновку, що місце держави у відносинах з іншими країнами можна класифікувати на 3 основні типи:

1. Держава-неоколонія. При цьому виді взаємовідносин відбувається використання країни як колонії. Тільки вже зараз в «завуальованому» вигляді. Економіка країни робиться ресурсною - продається на зовні переважно сировина, в той час, як інші країни завозять товари з високою доданою вартістю. Неоколонію використовують як джерело сировини та ринок збуту. При цьому можуть «допомагати» країні здійснювати «реформи», щоб вона і далі знаходилась в такому стані (або опускалась до такого, як у випадку з програмою «Вашингтонського консенсусу» чи імперською політикою Москви в час СРСР і після). Ресурсом, котрий перетікає в інші країни, можуть стати також і люди - починаючи з найбільш активної та інтелектуальної частини (науковці, підприємці, лікарі), закінчуючи дешевою різноробочою силою.

2. Держава-конкурент. За умови, якщо здобуто незалежність та в країні сформована національна еліта, котра керує державою, то для всіх інших країн така держава стає конкурентом. Починається захист та просування національних інтересів, економічна, ідеологічна, світоглядна боротьба і т.д.

Крайнім негативним проявом відносин цього типу є держава-ворог, що може відбуватись як ситуативно, так і екзистенційно - коли одна держава вважає незалежність іншої «большим нєдоразумєнієм» та прагне її захопити. Екзистенційний ворог становить довгострокову загрозу для самого існування. Прикладом такого ворога для України (і не тільки) є Росія. До моменту, поки РФ буде існувати в такому кремлівсько-імперському вигляді, її державний апарат буде ворогом України. Іншим потужним ворогом (загрожує зараз самому існуванню!) українців є транснаціональні структури, але це не тема даної статті.

3. Держава-партнер. Ставши сильною та економічно розвинутою держава вступає з деякими іншими державами у цей тип відносин. При партнерстві можуть реалізовуватись проекти, корисні всім сторонам, відбуватись різностороння співпраця, виконуватись завдання, котрі не під силу кожній із держав окремо. Важливо відзначити, що при цьому відносини конкуренції нікуди не зникають (адже суб’єкти залишаються різними).

Найбільш сильна форма партнерства - держава-союзник. Союзи між державами завжди мають геополітичний підтекст.

Сучасний глобалізований світ дуже складний та тісно переплетений. І в багатьох випадках при відносинах між країнами одночасно можуть мати місце різні типи відносин.

Title  
  
Україна зараз провідними країнами світу сприймається як сировинний ресурс. Неоколонія. Саме для такого стану речей нам колись «допомогли» зруйнувати своє виробництво, науково-дослідні інститути, що могли б продукувати подальші технологічні зміни для впровадження у те ж виробництво тощо. Компаніям в інших країнах було вигідно знищити своїх конкурентів в Україні - щоб захопити ринок тут, але не це головне. Головне - щоб не допустити нових конкурентів на міжнародний ринок. Для таких цілей вони були готові щедро платити переодягнутим у вишиванки вчорашнім комуністам та комсомольцям. Що і відбувалось.

Уявіть собі, наскільки вигідно для конкурентів було знищити Чорноморське Морське Пароплавство, котре вже в 90-х було однією з найбільших компаній світу та отримувало сотні мільйонів доларів прибутку (тоді Україна, до речі, ще не мала жодних боргів!), український цементний бізнес, авіа- та машинобудування… А знищення колгоспів? Адже ж яким економічним суб’єктом господарювання був колгосп, за мірками того ж теперішнього Європейського Союзу? Агрохолдингом. З потужною взаємодією внутрішніх елементів, зокрема і з допомогою глибшої переробки продукції та кооперації. З великою кількістю робочих місць. За своєю природою колгоспи були дуже небезпечними потенційними конкурентами для іноземних агрохолдингів, тому їх було знищено. Через механізм «розпаювання», який дав старт довгостроковому злочину політико-економічного викрадення землі в України. А потрібно було що зробити? Зберегти та розвивати всі виробничі потужності, водночас трансформуючи державну форму власності в кооперативну. Ефективність останньої дуже чітко показують ізраїльські кібуци. Якби зберегли, то тоді могли б конкурувати з найбільшими світовими агрогігантами, а не споживати продукцію останніх у своїх супермаркетах. Продукцію переробки, з високою доданою вартістю, що і є основою економіки!

Згадую ці минулі трагічні події не просто так і не заради екскурсу в історію. Для розуміння ситуації потрібно бачити все комплексно, цілісно, з багатьма елементами, їх взаємодією і т.д. Для того, щоб знайти вихід, а також і для того, щоб не повторювати колишніх помилок.

Україноцентризм на міжнародному рівні повинен полягати в тому, що ПРАГМАТИЗМ в питанні українських національних інтересів повинен стати ключовим принципом. І байдуже при цьому має бути на те. що комусь це може не сподобатись! Ми мали 3-й ядерний запас світу, а зараз переживаємо про можливе вторгнення! Ми мали розвинуту економіку, а зараз стали сировинним придатком! Ніяких зайвих «розшаркувань» і «пустослів’я» не повинно бути. Вдумайтесь, як Україна у відносинах з Німеччиною весь час говорила про партнерство, в той час, як Ангела Меркель постійно чітко лобіювала кремлівські інтереси! Аналогічно зараз це робить новий канцлер Олаф Шольц, акцентуючи увагу на виконанні так званих «мінських угод», чого насправді весь час і добивається Путін! Що ця толерастичність може нам дати, окрім слабкості та ганьби?

Пишучи це, я водночас чітко усвідомлюю, що зараз немає нашої України. Бо наша Україна окупована внутрішнім ворогом, а «українці» Порошенко та Зеленський є ворогами. Щоб зробити Україну своєю нам ще потрібно добряче повоювати. Але в цій статті я пишу саме про міжнародний рівень, тому окреслюю те, що потрібно. Усвідомлюючи, що вороги при владі цього, очевидно, здійснювати не будуть.

В рамках реалізації прагматизму в міжнародних відносинах, нам потрібно зрозуміти: а яке геополітичне місце України зараз? Яке потрібне в майбутньому? І лише зрозумівши це, можна говорити про створення та реалізацію якихось планів. Короткострокових, середньострокових та довгострокових.

Одним із найперспективніших напрямків нашого розвитку є формування так званого Балто-Чорноморського Союзу. В цьому випадку я не веду мову про одну державу, а просто використовую термін, котрий найчастіше вживався в даному контексті.

До цього союзу Міжмор’я можуть входити Україна, Польща, країни Балтії. До моменту фактичного поглинання Кремлем Білорусі, останню також можна було б бачити частиною такого об’єднання, проте в сучасних реаліях це стане можливим лише після розпаду РФ.

Природними партнерами та, можливо, учасниками такого об’єднання повинні бути скандинавські країни - Фінляндія, Норвегія, Швеція. Залучення цих країн, до речі, додає колосальної економічної сили такому об’єднанню.

Опонентами, а в певних сенсах і екзистенційними ворогами такому об’єднанню в першу чергу Кремль та ЄС (Німеччина та Франція), адже це повністю суперечить їхнім інтересам. Росія в цьому випадку не зможе поглинути Україну, а залишившись без нашої прадавньої історії у неї руйнується сама основа їхнього світоглядного міфу «масковскава міра». ЄС, процеси занепаду та розпаду якого вже досить помітні, не захоче мати під боком такого сильного конкурента. Та й сама наявність Балто-Чорноморського союзу може пришвидшити процеси розвалу ЄС, особливо на фоні тих процесів, що очікують людство в ближчі десятиліття.

Title  
  
Тому і Москва, і Берлін з Парижем чинитимуть опір цьому процесу. Для подолання цього опору нам необхідною є підтримка так званого англо-саксонського світу - США та Великобританії. І в цьому місці ми повертаємось до вікон можливостей, про які говорив на початках цієї статті.

Великобританія не просто так вийшла з ЄС. Маючи найдавнішу дипломатію серед сучасних держав та, можливо, одну з найкращих геостратегічних аналітичних служб, Англія вже тривалий час прагне повернути собі роль геополітичного центру (хоча насправді вона ніколи цієї ролі і не втрачала). А для цього потрібні певні можливості. І взяття участі в створенні якогось формату Балто-Чорноморської співдружності - такі можливості відкриває. Тому це відповідає інтересам корони. Окрім того, зараз в Англії з’явилась можливість не просто прийняти участь в цьому, а стати локомотивом, ключовим гравцем даного процесу, - потіснивши при цьому навіть США.

Чи відповідає українським інтересам такий формат партнерства? В загальному - відповідає. Але від деталей буде залежати дуже багато. Не дарма існує прислів’я «диявол ховається в деталях». Саме від деталей залежатиме, чи Україна в цьому новому партнерстві стане донором, сировинним придатком чи повноцінним партнером. Нам підходить тільки останній варіант.

Обговорюючи такі можливості потрібно зважати і на польські інтереси. Я свідомо не піднімаю багатьох складних питань україно-польських відносин в цій статті. Проте згадаю для наших читачів цитату польського письменника Генрика Сенкевича, котрий був польським націоналістом, шовіністично налаштованим відносно українців. В своєму романі «Вогнем і мечем» Сенкевича в уста українського гетьмана Богдана Хмельницького вкладає фразу: «Якби ви Речі Посполиту будували на трьох народах, а не на двох, то вона ніколи б не впала!»

Зважаючи на те, наскільки розумно польська еліта управляє Польщею, думаю, що вони цю фразу добре розуміють. А значить, якщо останньою перешкодою на шляху будуть україно-польські протиріччя, то ми зможемо цю перешкоду подолати. Незважаючи на претензії та образи з обох сторін.

Цікавим є те, що сам поступ у напрямку формування такого «Троїстого Союзу» Україна-Польща-Англія (як його «охрестили» в ЗМІ), є для нас корисним, навіть при перебуванні при владі ворогів. Тому українцям необхідно в існуючих умовах реалізовувати ці можливості.

Іншим вікном можливостей, котре зараз відкривається для нас, є партнерство з Туреччиною. Турки, претендуючи на спадок Османської імперії, стрімко набирають сили. В геополітичному плані Туреччина вже давно знаходиться в протистоянні з Німеччиною. У відносинах між Анкарою та Москвою - все ще складніше, адже в частині колишніх республік СРСР відбувається світоглядно-ідеологічна боротьба між кремлівським міфом «масковскава міра» та ідеологією «пантюркізму».

І певні елементи цих ідеологій є абсолютно антагоністичними, повністю ворожими. Що для українців є дуже корисним. Водночас партнерство із Туреччиною, яка вже є геополітичним центром певного рівня, дає нам можливість балансувати і не потрапити під цілковиту залежність від іншого центру. Що також, безумовно, є дуже важливим! Адже в рамках реалізації ідеології україноцентризму Україна повинна стати самостійним суб’єктом міжнародних відносин, а надалі - одним із геополітичних лідерів як мінімум Східної Європи.

Протиріччя із Туреччиною можуть виникнути в далекому майбутньому. Однією з причин цього, до речі, може стати окупований Росією Крим. Але це окреме дуже об’ємне запитання, котре зараз точно не є актуальним. Просто про нього слід пам’ятати.

Відзначу також, що в обидва вікна можливостей не протистоять одне одному, а навпаки можуть доповнювати та розширювати одне одного. Принаймні на цьому етапі.

Але знову ж таки - важливими є деталі. Партнерство з турками задля протидії Москві, зміні антиукраїнського норманського формату. військового співробітництва - це добре. А місцями - дуже добре, адже саме завдяки підтримці Туреччини Азербайджан зміг повернути собі частину Нагорного Карабаху - Росія побоялась йти на загострення з турками. І водночас підписання зони вільної торгівлі з Туреччиною точно є шкідливим для української економіки. Адже частина українських виробників просто не здатні зараз конкурувати із турецькими. Так само як з європейськими, тому економічну частину угоди про асоціацію з ЄС не можна оцінювати так, як говорить українське прислів’я: «тішиться, як дурень цвяшком». Але хто ж буде читати ті всі документи, якщо частина українців до цього часу не змогла прочитати так звані «мінські угоди»!

Збільшення масштабів вторгнення Росії в Україну може внести корективи у будь-які плани та стратегії. Проте в будь-якому випадку ми повинні думати куди повинен приплисти корабель «Україна», яким курсом рухатись, які підводні рифи та небезпечні течії оминати, а якими шляхами та течіями навпаки потрібно користуватись. При цьому мусимо пам’ятати, що без перемоги над внутрішнім ворогом, не можемо ефективно протистояти зовнішньому.

Багата, сильна, суверенна Україна потрібна тільки українцям. Мусимо створити самі себе. А для цього прагматизм повинен стати одним із наших базових принципів.

І вже на саме завершення - «троїстий союз» Україна-Польща-Англія навіть звучить для українців особливо тепло – УПА…)))

Що Макрон привіз Україні від Путіна. Чи має французький президент якісь нові ідеї окрім виконання «Мінська»?

22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com