Рівно через п'ять тижнів після України і всієї Європи, а саме 7 лютого, Китай зустрів Новий рік за східним календарем. Напередодні цього свята я зустрівся з китайською студенткою з міста з двохтисячолітньою історією Чженчжоу - Вен Дзею Джан. Вона погодиласz спеціально для газети "Час і Події" розповісти про свої враження від України, про Китай і тамтешні порядки, про порівняння між двома країнами, а також про новорічні традиції.

Рівно через п'ять тижнів після України і всієї Європи, а саме 7 лютого, Китай зустрів Новий рік за східним календарем. Напередодні цього свята я зустрівся з китайською студенткою з міста з двохтисячолітньою історією Чженчжоу - Вен Дзею Джан. Вона погодилася спеціально для газети "Час і Події" розповісти про свої враження від України, про Китай і тамтешні порядки, про порівняння між двома країнами, а також про новорічні традиції.

- Чому Ви обрали для навчання Україну?- Я не спеціально так вибрала. У Львові навчався мій брат і запропонував мені приїхати сюди вчитися. Зараз багато китайців навчається за кордоном. Ми майже 400 років були ізольовані від світу. Історія показала, що це погано. Зараз держава зацікавлена у тому, щоб ми їздили за кордон, зокрема в Європу і знайомилися з досвідом. Щоби вивчати і запозичувати іншу культуру, треба поїхати і пожити серед неї, а не просто читати літературу - це нічого не дасть. Зараз найбільше китайців у Сполучених Штатах Америки - десь 10 % усіх китайських студентів. Багато молоді навчається у Японії і Німеччині, а замикає це коло Росія. В Україні їх ще не багато, десь зо дві тисячі... Раніше про Україну я не знала нічого, але перед поїздкою трохи знайомилася через Інтернет і читала літературу.

- Насамперед іноземці. В Україні їх дуже багато. А культура наших народів має деяку спільність, особливо правила етикету. Також у вас мало людей на вулиці. У нас їх набагато більше. Моє місто дуже велике - мільйон 900 тисяч мешканців. Ну ще різниця в кухні. У вас суп їдять спочатку, а в нас навпаки - в самому кінці п'ють його.

- У нас дуже строго у школі. Діти вчаться від 6-ї ранку і до 9-ї вечора. Хоча серед дня є перерва, але весь час перебувають у школі і тільки ввечері повертаються додому. Тому вони на вулиці не гуляють. А якщо день чи два учень не прийшов до школи, то можуть оштрафувати батьків. А в суботу і неділю вихідні. Є також канікули: місяць взимку і два місяці влітку.

У Китаї також є багато позашкільних закладів, де діти можуть розвивати своє гобі. Це вивчення мови, техніки, мистецтва, спорту, хореографії. Туди діти ходять під час канікул. У школі треба навчатися 12 років, тобто до 18 років. Після школи ідуть до університету і там уже мають трохи більше вільного часу. Ходять на дискотеки, в нічні клуби - приблизно як і в Україні. А ще в китайській школі заборонено користуватися мобільними телефонами. Учитель має право забрати в учня телефон. А в університеті дозволено користуватися ними.

- Не п'ють. У нас на вулиці навіть лавочок немає. Дорога призначена тільки для того, щоб ходити. І зрештою люди не мають часу, бо поспішають. Китайці вважаються дуже працелюбними. Ми дуже мало відпочиваємо.

- Так. Досі по місту їздять велосипеди. Але набагато менше як було раніше, десь 5 відсотків людей, а решта їздить в громадському транспорті. У нас також великі корки на вулицях, але на відміну від Львова, широкі вулиці і багато переїздів.

- Звичайно. Є хлопці і дівчата. Моїх українських друзів дуже цікавить економічний розвиток Китаю. Дівчат більше цікавить китайський одяг, кухня. Зокрема наш звичай їсти паличками...

- Звичайно. І так буде завжди, хоча є також ложки для супу, є виделки. Зараз багато інших азійських країн їдять паличками.

- Нас дивує те, що в Україні в університет приходять в тому ж одязі, що на дискотеку чи якусь вечірку. Також можуть прийти в спортивних костюмах, а дівчата багато малюються. У наших університетах одягаються дуже просто, є спеціальна форма. Кожен університет має свою форму. Вона трохи нагадує англійську форму. Переважно сірого, білого, синього, червоного і чорного кольорів. Тільки на фізкультуру одягаємо спортивний одяг. Інша справа якщо це дискотека, тобто є певне розмежування. Дівчатам заборонено одягати спідниці вище колін, так само як і в школі. І в Китаї не носять багато прикрас, на відміну від студентів в України. Не розумію, навіщо це - студент повинен добре вчитися. У нас до навчання відносяться серйозніше. А в школі всі мусять носити коротеньке волосся - навіть дівчата.

- Я побувала в Києві, Одесі, Чернівцях, Ужгороді, Червонограді. А найбільше сподобалося у Карпатах. Там дуже гарно, особливо природа. Я була там на весіллі у Верховинському районі. Але карпатське сподобалося найбільше. Я здивована, що там було 400 гостей і багато танцювали.

- У нас так само ідуть у Палац урочистих подій, але тільки подружжя. Весілля відбувається ввечері, хоча це не обов'язково - можна і вдень. На весілля збираються родичі і друзі у ресторані. Переважно відбуваються різні ігри, вітають молодят, вручають подарунки, але зараз переважно дарують гроші. Танців немає взагалі. Потім ще ведуть гостей до домівки молодят. Зараз люди намагаються зробити весілля якнайкоротшим через великі витрати. Потім їдуть у весільну подорож. Весільний одяг, Тхан Джо і Чіп Хо, не схожий на європейський. Він подібний на сукню, а виготовляють його з шовку. А в молодого костюм, подібний до європейського. Весільний одяг переважно червоного кольору, що означає щастя. Але в салоні під час церемонії можна взяти напрокат весільне плаття, подібне до європейського, а вже у ресторані молода одягає китайську сукню. Зрештою, у нас багато запозичень з Європи. Раніше більше дотримувалися традицій і обов'язково поставили горіхи під ліжко, тому що це означає багатство. Одяг був національний. Правда, в селах ще й нині весілля має ознаки національних традицій.

Раніше одружувалися у віці після 18-ти, а зараз десь після 22-х, а навіть у 30 і більше років. Зараз не поспішають одружуватися. Спочатку треба закінчити університет, знайти роботу і т. д. Китайська жінка зараз стала самостійнішою, вона має роботу, гроші і не хоче швидко виходити заміж. На перше місце ставить роботу, хоча за китайською традицією на першому місці повинна бути сім'я.

- Звичайно бувають. Але переважно дівчата-іноземки виходять заміж за китайців. Рідше бувають випадки одруження китайки з іноземцем, тому що в нас бракує дівчат. У середньому припадає 5 хлопців на одну дівчину. А взагалі у нас є священний звичай захистити свою кров, тому змішані шлюби не є бажані. Зараз багато знайомляться через Інтернет, а потім одружуються. Ми більше бажаємо одружитися з англійцями і німцями. Це дві країни, коли китаянка може вийти заміж. Вважають, що в нас є багато спільного: з німцями - працьовитість, а з англійцями - високий культурний рівень.

- Взагалі у нас це заборонено, як традиція, але зараз уже живуть. У Китаї видають багато книжок і говорять в університеті, як захистити себе від венеричних хворіб, як не допустити небажаної вагітності. Але в нас більше вихована молодь і намагаються уникнути цього.

- У порівнянні з Україною у китайському селі набагато більше людей. Гірські села -малозаселені. Село зараз досить модернізувалося, особливо тим, що багато землеробської техніки, яку широко застосовують у господарстві. Руками ніхто не обробляє землю, хіба що збирають фрукти і деякі овочі. Люди мають власні землі, які обробляють. Будинки великі як і в Україні. Взимку, коли нема роботи, селяни їдуть на роботу до міста. А ще в китайських селах мало вживають спиртних напоїв.

- Китайську горілку Пай Дзю. Але наша горілка не має міцних градусів. Мої знайомі з України поїхали до Китаю і сказали, що там горілка як вода. А для китайця то є дуже багато. Коньяку і вина майже не п'ють у Китаї.

- Звичайно можна. Зараз у нас більше людей користуються кредитами, але це переважно молоді люди, які щойно одружилися і хочуть мати власне житло, а люди, яким за сорок, купують відразу зі своїх заощаджень. Зараз у Китаї також високі зарплати. Багато залежить яке місто і який регіон. В середньому зарплата 600-1000 доларів на місяць. Це в Шанхаї, а в Пекіні вища. Є й більше тисячі доларів.

- Не так як в Україні. І всі китайські банки - державні. Але в нас люди не поспішають класти гроші в банк, вони вкладають їх у бізнес..

- Ну в нас особлива економічна політика. Приватна власність змішана з державною. Це не так як в Європі. Можна розвивати свою справу, але під контролем держави. Приватна власність у нас досить поширена. Державними є тільки банки, ЗМІ і пошта.

- Взагалі так, але вулична злочинність є високою, тому що багато людей. Але в нас уночі місто є добре освітлене. І вночі також є міліція. Може трохи краще від України, а може й ні. А ще в нас ведеться на вулиці відеоспостереження. У нас автомобілі не їдуть на червоне світло і на нього не переходять пішоходи. Я здивована, що в Україні пішоходи взагалі не дивляться на світлофор і часто переходять на червоне світло.

- У нас багато роблять для забезпечення старих людей. Для них влаштовують концерти, гімнастику... Рано і ввечері вони співають, танцюють, грають у шахи. Також є багато спеціальних кафе. У Китаї дуже багато старих людей і це є нашою проблемою. Це призведе до того, що через 10 років китайців стане значно менше. У нас суворий закон з народженням дитини: одна сім'я - одна дитина. Особливо цей закон стосується міського населення. Але зараз молоді китайці самі не хочуть багато дітей. У місті це важко, потрібно дуже багато грошей і однієї дитини достатньо. А дехто навіть однієї не хоче.

- Звичайно, що приїжджають. Дехто працює в університеті на викладацькій роботі. Є в культурі, у бізнесі... Серед них багато євреїв, які мають тут свій бізнес. Але є й і чорноробочі. Є араби, африканці, росіяни, в'єтнамці, філіппінці, таїландці - у них рівень життя набагато нижчий. Монголи не приїжджають, бо в них кочовий спосіб життя.

У Китаї живуть також українці, переважно у Пекіні і Шанхаї. Вони задіяні в техніці, електроніці, фізиці. В Україні ця наука добре розвинена. Деякі китайці приїжджають в Україну вивчати фізику, але це є дуже складно через мову. Українці мають свої організації, збираються громадою, влаштовують свої свята. Китай населяє 56 представників різних національностей, але 92 відсотки населення - китайці.

- Продаються, але дуже мало. Більше є у місті Хонгу і в Пекіні. Чомусь немає в нас українських ресторанів.

- Так. У нас зараз можна все виробляти. Китай закуповує дерево або дерев'яні вироби, а також метал, золото. А готове майже не купуємо.

- Мені дуже подобається група "Океан Ельзи" і вокальна формація "Піккардійська терція". Дуже подобаються українські народні пісні та різдвяні колядки.

- Це переважно китайські народні пісні, які співають напередодні Нового року, який ми відзначаємо 7 лютого. Люди масово виходять на вулицю, де на них чекають різні вистави: китайські народні казки, міфи тощо. Багато танцюють, ходять на ходулях (це китайська традиція). Переважно виступають діти. Вони готуються до цього в школі. Я, наприклад, у школі вчилася грати на барабані. Барабанна гра - один з номерів цього святкування. І так кожна школа показує свій номер.

- Ще зі школи нас вчать співати народних пісень. Є в нас також естрада. Є музика рок і поп. Групи: Ху Ар (квіти), рок-група "555" (у стилі амбі). Досить популярним є ансамбль народної музики "Ши Нью Фа". У ньому 10 дівчат, які грають на народних інструментах, але не співають. Артистка Шун Чуєн співає народні пісні. У нас артисти на Новий рік готують великий концерт.

- Спочатку спробую знайти роботу в Україні. У мене є бажання залишитися тут. Але не знаю чи вдасться у Львові. Легше знайти роботу у Києві.

- Чи Вам доводилося відчувати якусь неприязнь зі сторони українців, що Ви, мовляв, китаянка, іншої раси?

- Особисто я ніколи з цим не мала жодних проблем. Може тому, що у Львові мало китайців..

- Зараз уже кращі. З Пекіну до Тибету запустили прямий поїзд, адже раніше не було сполучення. Багато людей приїжджає до Тибету відпочивати. Там дуже чисте повітря, гарна природа, високі гори. Досить непогано розвинутий гірський туризм. Приїжджають з усього світу. Навіть українці відпочивають. Тібетцям держава дає гроші на будівництво. Місцеві люди переважно займаються господарством. Вони є значно бідніші - там тільки гарна природа, але з самої природи жити не будеш. Також допомагають їм у навчанні в університеті, влаштовують курси китайської мови. Тобто зараз вони живуть набагато краще як раніше і це ще тому, що в нас добрий президент Ту Тін Тао.

- Головна релігія - буддизм. У нас не забороняють вірити, але якщо працюєш на державній посаді, то насамперед треба вірити у комунізм. Більше віруючі люди в селі. Там відбувається похорон зі священиком, який приходить додому і співає. Краще традицій поховання дотримуються прихильники Фен Шуй. Вони також знають на якому місці і в яку пору будувати будинок... У нас зараз створили багато шкіл Конфуція, де люди можуть навчатися.

- У нас переважно їдять свинину (крім сала), козятину, баранину, рибу, курятину, трохи менше яловичину. Готують м'ясо з овочами і спеціями. На півдні їдять багато рису з рибою, а в нас, у центрі, переважно макарони. Нашою національною стравою також є пельмені. Особливо на Новий рік. А зрештою в Китаї переважно їдять у ресторані, адже це не є дорого. Відзначають там різноманітні свята.

- Борщ і вареники. У нас неможливо приготувати борщ, тому що не вирощують червоний буряк. Пробувала сало, але не змогла їсти, бо воно жирне. У вас їдять дуже багато солодкого, а в нас це не прийнято. Також китайці не їдять масла, майонезу, сметани. В Україні, до речі, дуже смачний шоколад, а в Китаї він не такий. А торт їдять тільки на день народження. Молоко п'ють дуже рідко, а раніше взагалі не пили. Але в нас молоко не таке жирне, як в Україні. Зараз у Китаї мода бути худим, бо це корисно для здоров'я. Багато уваги звертають на масажі і на заняття спортом, на відпочинок на чистому повітрі. Також ми не п'ємо кави, а переважно чай. Проте зараз радять не пити зеленого і чорного чаю, тому що він шкідливий для серця. Краще пити мінеральну воду.