Здається думка про створення проєкту «Батьківська хата. Homestead», прийшла випадково. Але такі думки та прагнення завжди приходять у свій час, щоб реалізуватись, щоб об’єднати однодумців, небайдужих людей, які мають щире серце, українську душу, і нездоланне бажання незалежності, сили і міцності для країни, в якій залишилось їхнє коріння. Якщо спочатку проєкт створювався для того, щоб ознайомити українців з автентичним вбранням, поєднати на фото народні строї і обійстя одного регіону, то поступово він перетворився в потужний просвітницький проект, який вже став відомим і впізнаваним. Стартував другий сезон. І команда немає наміру зупинятись на досягнутому, адже це потужна інтелектуальна зброя в нелегкій і затяжній інформаційній війні. Адже об’єднались люди, яким є велика різниця, якою буде Україна завтра, які хочуть, щоб Україна була впізнавана, щоб Україну знали як незалежну країну! Це найголовніший посил для українців всього світу. Це заклик до українців єднатись, щоб створити потужну силу, яка може підставити своє плече Україні, в ці нелегкі часи боротьби за свою незалежність!
|  |
| |
Проєкт існує трохи більше року. За цей період ми відзняли понад 40 фотоісторій. Відбулося 9 виставкових подій, як персональних, так у складі потужних українських заходах. Другий сезон буде ще цікавішим! Ми відзняли майже усі основні етнографічні регіони: Буковину, Волинь, Гуцульщину, Закарпаття, Київщину, Лемківщину, Опілля, Поділля, Покуття, Полісся, Полтавщина, Чернігівщина та показали вбрання з дуже рідкісних регіонів Нижнього Подніпров’я (Дніпропетровська область) та Слобожанщини (Харківська область). Залишилося кілька регіонів, які важко відзняти, бо або немає повного строю, або не збереглося жодної хати. Як приклад строї з півдня України, з Миколаївщини, Херсонщини, Автономної Республіки Крим є захмарним бажанням кожного колекціонера, бо костюмів з цих регіонів майже не існує. Є поодинокі екземпляри в приватних колекціях і музеях, але зазвичай вони в такому стані, що не можливо вдягнути на людину. Але ми бачимо рішення в поєднанні, наприклад, строю з Дніпропетровської області, а хати – з Запорізької. Територіально вони знаходилися поруч, тож їхній побут якщо і відрізняється, то ці відмінності незначні.
Також ми поглибились не тільки у основні регіони, а й в різні райони та селища однієї місцевості. Як приклад, ми повністю показали Київську область, задіяли всі існуючи хати в музеї і продемонстрували як відрізняються і чим схоже вбрання й хати в цьому конкретному регіоні. Наприклад, в проєкті відзнято чотири строї з Київщини: Центральної, Правобережної, Лівобережної та півдня Київської області. Так само показали різні райони Полтавської, Чернівецької, Чернігівської областей. Це дуже цікаво спостерігати як змінювалися особливості вбрання в кожному районі, в кожному селі однієї області. У Національному Музеї Народної Архітектури і Побуту є дві хати Черкаської області із села Яснозір’я. Цьому селу притаманний дуже унікальний одяг який є тільки там і ніде більше в Україні! А саме - довгі корсетки («ґорсет» або безрукавка), та сорочки, які мають свою унікальну вишивку. Тож в нас є цілих три фотоісторії одного села. І як цікаво спостерігати, як господарі по різному облаштовували свої обійстя в одному селі. І жінки маючи, здавалося на перший погляд, один силует (схему) пошиття сорочки та корсету, вміли були моднячими і файними. Бо одяг був пошитий з різних матеріалів та оздоблень. І вишивали такі різні та водночас схожі візерунки на сорочках різними нитками і різними кольорами. То могла бути і чорна, і червона нитка, і всі відтінки природних барвників, від світло до темно коричневого.
«Я люблю проєкт «Батьківська Хата. Homestead» за те, що він не тільки репрезентує автентичний одяг, хату або побут, а й за те, що це вбрання має свою історію і іноді ми маємо можливість доторкнутись до історії української родини. Наприклад, обидва Київські строї, були придбані у онуків, чиї бабусі і прабабусі були власницями того вбрання. Сама цікава оповідка про стрій з Києво-Святошинського району (до речі, це мій регіон, де я прожила все своє дівоче життя).» - розповідає колекціонерка автентичного вбрання Наталка Стурджіл. - «Цей стрій весільний - святковий! А особливість його в тому, що в цьому костюмі виходило заміж 3 покоління – пра-прабабця Харитина, прабабця Костогриз Марія, 1905 року народження, та бабця, що мешкали у селі Великі Дмитровичі Київської області! Другий костюм, який представлений в проекті, купувався цілим скарбом: святкова сорочка, чоловіча сорочка, чотири «буденки» (сорочки на кожний день, від слова «будній»), фартух, спідниця і навіть рушник! Всі речі з однієї сім’ї і скрині - Київська область, Бородянський район, село Качали. Власницями одягу були Пелагея Коваленко 1916 року народження і її мати Онися Маринич 1891 року народження. Також в проекті, ми мали дуже романтичну зйомку двох закоханих, сімейної пари, яка вже має трьох діточок, але полум’я в їх очах таке, як тільки закохались! З Катериною, моделлю, я товаришую з 15 років, нашій дружбі вже 25 років. Її з чоловіком ми вдягли в весільну пару сорочок з Вінниччини, Літинського району, села Микулинці. В цих сорочках брали шлюб у 40-х роках. І ми не очікували, що кохання, так щиро буде відображене у фотороботах. Дивишся і милуєшся, бо скрізь світлину ми бачимо емоції та кохання. Такі речі з минувшиною надихають, бо ми маємо за честь доторкнутись і зберегти сімейні реліквії, а також поділитись з усім світом цією спадщиною.»
Знімаємо в Національному музеї архітектури і побуту України, проте вже відбулася зйомка міського вбрання на Андрієвському узвозі, і перші декілька зйомок у США. З неймовірно складним завданням фотомистецтва в Україні вдало справляється фотографиня, членкиня Національної Спілки Фотохудожників, громадська діячка, мисткиня та співорганізаторка проєкту Світлана Задоровська. Цікаво було спостерігати за реакцією перехожих під час зйомок в центрі Києва, а ще більше позитивних емоцій отримали від небайдужих американців під час фотопроцесу у Вашингтоні. Нашій колекціонерці Наталці Стурджіл випала унікальна можливість побути моделлю і в Україні і в США.
|  |
| |
Проект Батьківська Хата став частиною мене. Перші фотозйомки я не спала ніч, щоб бути хоча б онлайн присутньою. Для мене неймовірно стати частиною проекту не тільки в якості організатора і колекціонерки, а ще й стати моделлю. Це неймовірні відчуття!» - ділиться своїми емоціями пані Стурджіл. - «Особливо, почавши модифікувати і розширяти кордони проекту. Моя зйомка тривала в серці Америки, в столиці США - Вашингтоні. Я була вдягнена в стрій з Покуття! Одяг був вкомпонований з найкращих елементів моєї колекції та з колекції Альони Ґарсії. Вдягнувши українську історію, я відчула гордість бути частиною України! Сміливість дивитись в очі туристам та місцевим жителям! Всі посміхались, махали руками, фотографували! Саме найцікавіше, що ми зустріли українців з Міннесоти, вони сфотографувались зі мною, і жінка навіть пустила сльозу від емоцій! Така реакція не може не мотивувати. Така зацікавленість показує, що те, що ми робимо, потрібно нам, а особливо - українцям, які живуть за межами своєї рідної землі. Мені пощастило прийняти участь як модель в Україні і Америці. Відчуття різні, в Україні український старовинний одяг сприймають добре як рідне, а в Америці з широко відкритими очима, як щось небачене і цікаве.» Фотографинею у США є Оленка Браво.
Таким чином ми робимо просвітницьку роботу навіть під час процесу зйомок. Американці питали звідки ми, що саме ми робимо. А ще приємно, що вони зазначають як сильно ми любимо свою Батьківщину, бо ми робимо величезну справу і працюємо дуже важко, щоб скласти пазли проєкту до цілісної картинки!
Ми отримуємо дуже багато відгуків від авдиторії в соцмережах. Один пан, діаспорянин, який народився і виріс в Америці, пише щось на кшталт: «О боже! Я можу читати це англійською мовою. Те, що колись розповідала бабуся в дитинстві, було втрачено з моєї пам’яті, а завдяки вашому проєкту я знову відчуваю себе українцем». Бо як можна американцю пояснити, що таке очіпок (усміхаюся). Наші українські перекладачі не можуть цього пояснити, а пані Христюк це вдається. Інший чоловік, корінний українець, пише, що виріс на вулиці Заболотного, поруч із музеєм в Пирогово. Для нього хати-експонати завжди були мертвими, а після того, як побачив наш фотопроєкт, наших моделей у строях, зрозумів, що хати ожили й заграли новими емоціями. Жінка з Черкащини пише, що у її бабусі була точно така ж хата, яку ми відзняли в одній з історій. Але село бабусі знаходилося за п’яти кілометрах від того місця, яке ми репрезентували. Тож світлина зі щемким сумом, наче уві сні, перенесла її у таке далеке дитинство.
Важливо й те, що ми отримуємо неймовірні відгуки і від безпосередніх учасників проекту. «Я дуже добре пам’ятаю свої відчуття, коли мене одягали у старовинний український стрій. Першого разу це було під час зйомок документальної стрічки «Ткацький шлях», другого – для проєкту «Батьківська хата. Homestead». Я була в захваті від свого вигляду, відчувала пробудження якоїсь могутньої сили в собі, насолоджувалася тими ліченими годинами зйомок. Мій образ репрезентував весільний стрій, у якому виходили заміж дівчата на Черкащині. Пам’ятаю, під час зйомки ми жартували, що цей образ напророчить мені заміжжя. Власне так і сталося через п’ять місяців, і я все частіше згадую ту «віщу» зйомку, за яку безмежно вдячна Оленці Браво та Світлані Задоровській. Фотопроект «Батьківська хата» актуальний сьогодні як ніколи. Це той місток, який з’єднує наше минуле з сьогоденням, і завдяки якому можливе майбутнє. Я пишаюся тим, що українці й українки, які за різних причин виїхали і проживають за кордоном, бережуть саме українські традиції. Заявляють світові про нас, вчать американців і європейців нових слів і традицій, дарують їм вишиті сорочки і намиста, розповідають про ту Україну, якою ми ще колись станемо. Я відчуваю гордість за те, що ідея Оленки зберегти українські традиції в американській сім’ї і привити любов до України своєму синові, переросла в міжнародний проєкт і знайшла відлуння у багатьох іноземних серцях,» - ділиться враженнями Таїса Паращук, учасниця проекту.
|  |
| |
«Того літа я з донечкою мали чудову нагоду і можливість доторкнутися до культурної спадщини рідної України та прийняти участь в унікальному проекті «Батьківська Хата. Homestead». Авторки проекту пані Оленка Браво та пані Світлана Задоровська через фото українських аутентичних повних строїв 19 сторіччя на фоні старовинних будинків різних регіонів України змогли донести до глядача, що нам, українцям, є чим пишатися - унікальністю, красою, неповторністю, свободою в усьому, що зветься Україна!» - розповідає, Наталя Черниш, ще одна учасниця проєкту. - «Колекційний одяг переносить нас в епоху наших пращурів та зігріває душу своїм теплом та красою. В одязі нареченої Київщини моя доня Маруся була неперевершена україночка! Щаслива, що разом з донькою були причетні до цієї визначної події. Сподіваємося на продовження проєкту. Все буде Україна!»
«Батьківська Хата. Homestead» – це елемент збереження історичної епохи тут і зараз, і можливість передати її наступним поколінням. А завдяки сучасним технологіям, ці світлини можуть існувати ще сотні, а то й тисячі років.