Сьогодні представники НУ-НС підкреслюють, що саме їхня політична сила першою, ще у передвиборчий період, поставила питання про зміну київської влади. Та все ж визнаємо, що вирішальний поштовх проблемі дала у березні поточного року Юлія Тимошенко. Вона настільки ультимативно зажадала поставити до порядку денного Верховної Ради питання про дотермінові вибори мера та Київради, що жорстко попередила: якщо питання не розглянуть першим, фракція БЮТ повним складом покидає сесійну залу і не повернеться до неї, поки рішення щодо перевиборів не буде результативно проголосованим. Кого ж так непримиренно попередила Прем'єрка? Регіоналів, комуністів, литвинівців? Звичайно, ні. На чужі політичні сили Тимошенко офіційного впливу не має. Хіба що неофіційний, але про це згодом.

Київський міський голова Леонід Черновецький: звідки вітер дме? Звідкіля вітер?

Тимошенко попередила саме тих, хто зараз називає себе ініціаторами ідеї перезавантаження матриці київської влади, своїх партнерів по коаліції - НУНСівців. Знала Юлія Володимирівна, що далеко не всі коаліціянти у захопленні від категоричного тону Прем'єрки, в якому навіть немузичному вуху вже чітко чуються нотки диктату. Навіть Секретар РНБОУ екс-регіоналка Раїса Богатирьова була дещо шокована ультиматумом і , дотично захищаючи позицію Президента і Секретаріату, зауважила, що Тимошенко поводить себе не як Голова Уряду, а як лідер політичної сили. А Юлія Тимошенко цього й не думає приховувати, оскільки усі головні меседжі щодо переобрання мера не довірила нікому з команди. Озвучувала сама - рішуче, непримиренно, даючи не тільки вербальні, але і невербальні сигнали тим, хто ще коливався, чи знаходився під впливом противників полум'яної Прем'єрки. Очі її горіли. Тон був залізним. Губи міцно стиснуті. Корпус наступально нахилений уперед. Словом, увесь її візуальний імідж був - попередження та загроза тим, хто посміє стати на перешкоді прийнятого нею рішення.

Було гранично ясно - вона не поступиться. І вітер, породжений Юлею, на очах набув ураганної сили.

У читачів закономірно виникає запитання - а чим прогнівив мер Черновецький БЮТівців та особисто їх лідерку? Чому вона не залишила йому жодного шансу на компроміс, адже політика уся складається з компромісів і Тимошенко не раз демонструвала вміння ситуативно знаходити спільну мову зі своїми ворогами. А тут, згадавши своє передвиборче гасло, вона твердо зайняла позицію, що справедливість щодо Києва полягає тільки у переобранні київської влади і вона, звісно, переможе.

Основні звинувачення меру Черновецькому було доручено озвучити голові Тимчасової слідчої комісії ВР (ТСК) бютівцю М. Томенку. Він і оголосив на пленарному засіданні Верховної Ради учора, 18 березня, основні претензії до мера: дерибан київської землі, привласнення комунальної власності міста, корупцію і повне непідкорення Верховній Раді, Кабміну та правоохоронним органам. Секретаріат Президента і самого Главу держави при цьому Томенко не назвав. З цього можна було зробити висновок, що мер так виклично ігнорує, скажімо, Прем'єрку (наприклад, принципово не з'явився, у березні на засідання Уряду зі звітом) тільки тому, що знаходить приховану підтримку таким діям на Банковій.

Бігборд-2007 від Ю. Тимошенко

Томенко назвав гучні цифри - безоплатне виділення тільки за 1 день 1700 га якимось вісімнадцяти кооперативам, засновниками яких є чотири фізичні особи, причому студенти. Вартість тільки цього питання за ринковими цінами складає близько 30 млрд. гривень. І таких "подарунків" студентам та іншим особам, як стверджується, зроблено немало. Крім того, начебто, КРУ нарахувало фінансових порушень київської влади на 1 млрд. 229 млн. гривень.

Пояснюючи, чому Генеральна прокуратура не реагує на численні звернення, у тому числі і народних депутатів, Томенко заявив, що у приміській курортній Пущі-Водиці Генеральній прокуратурі виділено 10,7 га землі під приватні забудови. Здавалося, і цифри і факти є вбивчими і прибічникам Черновецького, як-то кажуть, крити нічим. Але, відповідаючи на численні, у тому числі й критичні запитання зали, Томенко підняв очі догори і зізнався, що було проведено всього одне засідання ТСК і "фактично, може я був некоректний у тому, що казав я... я не мав права, як голова комісії, говорити про, скажімо, конкретні речі, особливо в частині прямих, чи кричущих порушень чинного законодавства". Ось таким змушеним зізнанням головний обвинувачувач мера помітно "змазав" враження від свого виступу. Чи не тому Яценюк одразу не підписав проголосованого закону, а відправив його до юристів на доопрацювання?

Це відчуття посилилося, коли член коаліції НУНСівець Анатолій Матвієнко під час обговорення заявив, що сама процедура розгляду цього питання проводиться зs значними порушеннями, які дають підстави меру оскаржити це рішення у суді. При голосуванні, яке таки дало необхідні 227 голосів, дехто з коаліціянтів не голосував. Так, Оксана Білозір назвала проведене голосування і взагалі цю затію політичною авантюрою. Звичайно, відомо, що пані Оксана близька до В. Балоги й услід за ним вийшла із "НУ" і тому ніяк не може підтримати будь-що, що виходить від Ю. Тимошенко. Але ж тут питання ширше. Або коаліціянтам досі не вдається постати єдиними, або ж, дійсно, з правової точки зору не всі вимоги законодавства ініціаторами перевиборів дотримано.

М. Томенко чекає моральної підтримки "згори" - від Бога, чи від "богині"?

Якщо навіть всередині коаліції існують різні версії та оцінки ініціативи Юлії Володимирівни, то поза нею ці версії є ще скептичнішими та критичнішими. Так, стверджують, що роздмухуючи вітер та здіймаючи бурю навколо київської влади, Прем'єрка відволікає увагу громадськості від аналізу 100 днів її Уряду, які настануть через тиждень. Прогнозують неймовірне зростання інфляції (навіть більше 30%) і крах отієї бігбордівської передвиборчої обіцянки Тимошенко підвищити матеріальний добробут громадян. Нарешті, висловлюється проста думка, що боротьба за Київ є битвою за стратегічну висоту майбутньої президентської кампанії - хто володіє столицею, володіє країною. І тут усі очікують, як же Президент спробує боронити власні інтереси від вимог лідерки хоча й партнерської, але все-таки конкурентної сили.

Коли під неймовірним натиском Юлії Тимошенко змушені були відступити навіть ті, хто таємно, чи явно був проти переобрання мера, вони почали думати про якісь компенсаторні кроки. Так, Президент Ющенко, який спробував зберегти хорошу міну при своєму відступі, на зустрічі з Тимошенко та Яценюком підкреслив, що кандидат у столичні мери має бути рівновіддаленим як від БЮТ, так і від НУ-НС. Тимошенко, начебто, на зустрічі не сперечалася. Але вже наступного дня питання кандидата у мери зазвучало з усіх уст на повний голос, у тому числі й від представників БЮТ.

Сьогодні цілий день лунають пропозиції та думки відносно можливих кандидатів у столичні мери. Якщо не Черновецький, то хто?

Давнім кандидатом на посаду мера був Ю. Луценко, про що він неодноразово й говорив раніше. Тепер же Луценко висловився обережніше - як вирішить коаліція. Але такої можливості не відкинув. Відчувалося, що головний міліціонер не проти поміняти пісну міліцейську баланду на жирний шматок київської влади. Спочатку і Томенко не виключив, що може стати таким кандидатом, про що й сказав журналістам. Але, очевидно, поспішив Микола Володимирович. Сьогодні він уже категорично відкинув можливість для себе балотуватися і висунув "причину": конче потрібно довести до кінця роботу ТСК і повністю викрити, мовляв, зловживання команди Черновецького. Аргумент, звичайно, звучав непереконливо, але поворот на 180 градусів Томенка став зрозумілим уже через годину.

Спочатку бютівець Михайло Поживанов всупереч позиції Президента несподівано і дещо безцеремонно заявив (цитую): "Мы не можем поддерживать какого-то непонятного человека. Нами будет выдвинута только та кандидатура, которая уже доказала, что сможет отстоять программные основы БЮТ".

Дозвольте - а як же з програмними основами пропрезидентської НУ-НС? Вони уже не беруться до уваги? Їхній кандидат, що - "якась незрозуміла людина"? То в чому ж тоді коаліційна солідарність? Може, справа в тому, що Поживанов, екс-мер Маріуполя та екс-заступник київського мера вважає себе підготованим кандидатом і не проти покуштувати солодкого мерського хліба у столиці? А, може, те, що у Тимошенко "на умі", у Поживанова "на язиці"? Можливо, це зондуюча заява, яку "запустили", щоб побачити реакцію партнерів по коаліції?

Про свою участь у виборах мера уже заявили литвинівець В. Пилипишин, голова Шевченківського району столиці (чи не тому Президент своїм Указом вчора зняв достроково з нього догану?) та Олег Тягнибок. Список кандидатів, звичайно, зростатиме щодня.

Віталій Кличко налаштований по-бойовому

І тут свій вагомий голос подав славетний український боксер Віталій Кличко. Він заявив, що налаштований дуже серйозно, буде балотуватися обов'язково й піде до кінця.

Власне якраз Кличко цілком підходить під вимоги, які озвучив Ющенко. Він не входить ні до НУ-НСу, ні до БЮТу, балотувався минулого разу, програв, але набрав дуже пристойний результат, сьогодні є депутатом Київради. Правда, за період після тих виборів Віталій нічим особливим себе не проявив як столичний депутат та голова фракції у Київраді. Але певну популярність він має. Саме проголошене балотування видатного боксера дає підставу символічно оголосити, що перший раунд боротьби за столицю розпочався.

Відомий депутат Київради від НУ-НС В. Борисов підкреслив, що обов'язковою умовою перемоги демократичних сил у Києві є узгоджена кандидатура на посаду мера. Такою він бачить Кличка, як лідера симпатій киян. Правда, у підтексті позиції Борисова все-таки проглядається типова НУНСівська опозиція Юлії Володимирівні, хоча, власне, Борисов лише конкретизував і персоналізував вищенаведену думку Президента щодо можливого спільного кандидата. Важливо підкреслити, що Борисов переконаний - в іншому випадку переможе Черновецький.

Отож задамося запитанням: якщо нинішній міський голова такий грішний, як це стверджують його противники, то чому його шанси такі значні? Кияни що, не хочуть бачити мерських зловживань, про які говорив Томенко? Чи справа тут глибше і мер зумів заручитися достатньо стійкою підтримкою певного електорату?

Якщо Тимошенко здійняла політичний "вітер", примусила партнерів по коаліції разом роздмухувати виборчу бурю у столиці, то єдиним, хто волею обставин опинився проти вітру, є нинішній столичний голова. Нагадаємо читачам декілька штрихів до портрету людини, яка ще 2 роки тому була у політичній тіні, а тепер є одним із найвідоміших політиків країни.

Тим, хто звинувачує сьогодні Черновецького у корупції, нагадаю парадоксальну інформацію. Харків'янин Леонід Черновецький після навчання на юридичному факультеті працював слідчим прокуратури, а згодом захистив дисертацію на яку би ви думали тему? - "Методика розслідування розкрадань, скоєних посадовими особами" - ось так звучить цей твір і він прямо досліджує те, у чому автора через 23 роки звинувачують противники.

Пропрацювавши потім 5 років викладачем та проректором Київського державного університету ім. Шевченка, слідчий-викладач раптом засновує банк "Правекс", який стає помітною фінансовою установою Києва. На які кошти засновано банк - невідомо, є різні версії. Але те, що його президент Черновецький з цієї позиції стартував у політику, ставши народним депутатом з 1996 по 2006 роки, відомо добре.

Надбавши за ці роки звання Заслужений юрист України" (1997), "Почесний працівник Прокуратури України" (2001), Леонід Черновецький останні депутатські роки входив до фракції "Наша Україна", порозумівшись з Ющенком, як банкір з банкіром.

"Майбах", на якому Черновецький приїжджав до Верховної Ради

Він виступав з резонансними заявами та законопроектами про скасування пільг та привілеїв для державних чиновників. Пам'ятаю його заклик з парламентської трибуни до народних депутатів позбавитися від "Мерседесів". Зала загуділа, дехто закричав: "А ти сам на чому їздиш?!". Чернівецький сором'язливо посміхнувся: "Я на "Мерсє" нє єзжу". І дійсно, він говорив правду. Тому що їздив уже тоді на суперлімузині "Майбах", як писали, за 600 тисяч доларів з персональним номерним знаком "Правекс". Дружина, тбіліська красуня Аліна Айвазова, їздила, правда, на "Мерседесі", причому супермодному, але ж вона не була депутатом, тож вважатимемо, що заклик чоловіка її не стосувався?

30-літній син Степан та донька Христина керують нині "Правексом", продовжуючи татову справу. Офіційно адреса Черновецького значиться на Кловському узвозі Києва - там же, де і приміщення банку. Але живе Черновецький за містом у гарному будинку. Колись по дорозі додому його машина збила на смерть чоловіка. Але ту справу зам'яли, хоча спочатку стверджували, що депутат-банкір був тоді за кермом. Луценко недавно щось пробував поновити у розслідуванні цієї справи, але тепер не чути нічого.

9 років народний депутат Черновецький підкормлював соціально вразливі верстви, роздаючи пайки, продовольчі набори, годуючи бідних. Але вагому віддачу ця благодійність принесла лише тоді, коли Черновецький став прихожанином темношкірого проповідника з Нігерії Аделаджі. На вибори 2006 року Черновецький йшов трьома напрямками: у складі "НУ" балотувався до Верховної Ради, на чолі блоку свого імені - до Київради і особисто - на посаду голови міста. Достеменно знаю від його близького співробітника, що сам він тоді на перемогу у перегонах міського голови не розраховував, розглядаючи їх як додаткову піар-кампанію для покращення результату свого блоку. І тут раптом такий сюрприз!

Із 38 кандидатів, серед яких були такі відомі, як нашоукраїнець Валерій Асадчев, Юрій Кармазин, віце-спікер комуніст Адам Мартинюк, екс-генпрокурор Юрій Гайсинський, екс-прем'єр Валерій Пустовойтенко. тодішній мер Олександр Омельченко, такі екзотичні кандидати, як красуня-актриса Ольга Сумська, боксер Віталій Кличко, Черновецький переміг з офіційним результатом 457887 голосів. Другим був Віталій Кличко - 341249 голосів і третім - шокований програшем діючий мер Олександр Омельченко - 305363 голоси. Перемогти популярного тоді у киян Омельченка, який самовпевнено вів кампанію, не сумніваючись у власній перемозі, випередити його аж майже на 150 тисяч голосів - це було і сенсаційно, і вагомо. Дуже ефективним фактором перемоги можна вважати відмобілізовану армію прихожан Аделаджі - а це, як вважається, десь до 25 тисяч фанатично слухняних та добросовісних виконавців - який ще кандидат міг похвалитися такою армією переконаних агітаторів. Ось на цьому тлі й спрацювали пайки, їдальні і т. п. 4 квітня 2006 року Черновецького було оголошено обраним міським головою.

До речі, він активно використовував у своїй виборчій кампанії лозунг справедливості і зробив це, якщо я не помиляюся, раніше Юлії Тимошенко. Але видатний французький афорист герцог Ф. де Ларошфуко, який помер 327 років тому 16 березня, зауважив: "У більшості людей любов до справедливості - це просто боязнь постраждати від несправедливості".

Бігборди-2006 від Черновецького

Два роки його мерства були надзвичайно суперечливими. Їх аналіз - окрема тема. Сьогодні ж Черновецький називає усіх можливих кандидатів політичними карликами і заявляє, що єдиним суперником для себе вважає саму Юлію Тимошенко: "Тимошенко - єдиний кандидат, перемога над яким відновить справедливість. Усі інші - не рахуються. Інших самостійних і серйозних опонентів на перевиборах мера Києва я для себе не бачу", Зверніть увагу, що Черновецький переконаний, що переміг би й Юлю: "Тимошенко повинна відповісти перед киянами за своє політичне інтриганство та піти на вибори особисто, щоб ми всі зрозуміли, що вона насправді знає про Київ і киян".

Щодо здатності його противників насправді домовитися про єдиного кандидата Черновецький висловлюється відверто зневажливо: "Ситуація з перевиборами у столиці пожвавила політичних карликів, які стали підтвердженням приказки: "На двох українців - три гетьмани". Вони ніколи не зможуть домовитися, тому що вже почали ділити землю і ресурси Києва, а вся їх так звана "політична діяльність" зводиться виключно до партійних чвар". Час покаже, наскільки точно Черновецький охарактеризував суперників. 220 років тому 10 березня народився український народний герой, ватажок селян Поділля у боротьбі проти кріпацтва Устим Кармелюк. Ось такого б єдиного кандидата демократам - та де ж його нині узяти?

Сьогодні з'явилася інформація, що єдиним кандидатом БЮТ висуває першого віце-прем'єра Олександра Турчинові, вірного "зброєносця" Юлії Тимошенко останніх півтора десятка років. Начебто його кандидатуру Прем'єрка уже встигла узгодити з Юрієм Луценком. Якщо це так, то Луценко фактично підтримав не позицію Президента, а позицію Прем'єрки і тим самим підтвердив те тяжіння до Тимошенко, яке було вже помітним одразу після останніх парламентських виборів. Коли, осмислюючи наслідки електорального результату "БЮТ" на дочасних виборах, на Банковій дехто скрипів зубами, Луценко з голлівудською посмішкою дарував Тимошенко пишного букета, обійми та поцілунки.

Юлію Володимирівну, як лідерку політичної сили, зрозуміти можна. БЮТ на останніх парламентських виборах у столиці отримав 46% голосів. Але ж, обравши "БЮТ" колективним політичним фаворитом, кияни своїм персональним фаворитом обрали все ж представника іншої сили, а саме Л. Черновецького. Це ще раз підтверджує відомий політтехнологам факт, що виборці навчилися розрізняти партії та лідерів. За "БЮТ" кияни голосували із-за Юлії Тимошенко, а ось конкретну прохідну персону на мера бютівці виставити не змогли. І, якщо можна прогнозувати успіх на виборах до Київради блоку Тимошенко, то успіх кого би то не було, окрім самої лідерки блоку є річ ризикована і сумнівна. Як би наполегливо Тимошенко особисто не агітувала за когось із своїх, цього ще недостатньо. Сам кандидат повинен мати персональну харизму. А чи є вона у Турчинова, Томенка, Поживанова, Семиноги чи іншого можливого бютівця? Ризикну стверджувати: у такій мірі, щоб гарантовано перемогти Чернівецького - ні.

Поряд і трохи позаду - таке ось місце Турчинова біля Юлії Тимошенко з 90-х років. Лояльність инагороджується?

2004 роки тому, 16 березня імператорський трон у Римі посів Калігула на прізвисько "Чобіток", який згодом досяг такої влади та впливовості, що зробив сенатором свого коня. Юлія Тимошенко силою свого авторитету також може зробити мером майже будь-кого зі соратників, але то має бути все ж не політичний "кінь", а яскрава особистість. У всякому випадку, не іміджевий "чобіт".

Найближчі дні покажуть, на кого впаде остаточний вибір коаліції. Та, видається, краще, ніж об'єднатися навколо Кличка, варіанту у них нема. Але ж Кличко не такий слухняний, як то треба Юлії Володимирівні і яким є будь-який вишколений нею бютівець. Ось у чому проблема. Та перемагають не слухняні, а харизматичні.

Побоюючись не виграти у перщому турі, бютівці терміново ініціюють законопроект про проведення двотурових виборів столичного мера, сподіваючись, що у другому турі зможуть об'єднати навколо своєї кандидатури усіх, хто програє перший тур.

І діючий мер, чудово розуміючи складнощі та слабкі місця своїх суперників, сміливо заявляє: "Я готовий перемогти і в два, і в три тури. І скільки би турів не придумали ті, у кого здоровий глузд замінило бажання всілякою ціною зробити переворот у столиці, я упевнений, що кияни зможуть відрізнити правду від політичного базікання і демагогії".

Чекаємо другого раунду?