Тенденції 2022 року є логічним продовженням попереднього політичного сезону і випливають із суспільно-політичних настроїв, фіксованих соціологами впродовж усього 2021-го. Однак те, як стрімко Україна ввійшла в піке безлічі криз у січні та початку лютого, дає привід говорити про коригування старих і появу нових сценаріїв.

Зовнішня загроза з боку Росії — українське суспільство цими днями переживає пік інформаційної та психологічної атак; загострення внутрішньополітичної ситуації — Зеленський з розгону ввійшов у справу Порошенка про державну зраду; дальше розгортання енергетичної, економічної та управлінської криз — видається серйозним випробуванням не тільки для влади, а й для суспільства.

Безумовно, в разі реалізації найнесприятливішого прогнозу — повномасштабного вторгнення російських військ — життя й історія країни кардинально зміняться. Не кажучи вже про політичну розстановку сил, суспільні настрої та уроки, які за цим настануть. Однак навіть якщо Україна уникне відкритого протистояння із зовнішнім ворогом, ми не вийдемо з цього клубка криз такими, якими були.

«Мінськ» як інструмент переформатування країни

Уже зараз є високі ризики, що в результаті багатосторонніх переговорів розрядкою безпрецедентної напруги стане фактичне виконання «мінських угод», включно з їхньою політичною частиною. Хоч би які обережно оптимістичні підсумки підбивали великі радники після «Норманді», ми розуміємо, що нам торують шлях до виконання «Мінська». Те, що лунає між рядками на пресконференціях президента Зеленського іноземним журналістам — тому підтвердження: якщо НАТО не хоче воювати за нас з Росією, то ми самі зробимо свій вибір.

В України немає політичних, економічних і стратегічних ресурсів «перетравити» «Мінськ», навіть якщо станеться диво й Росія першим чином віддасть нам контроль на кордоні. Промовисте цього підтвердження — ситуація на українських територіях, близьких до лінії розмежування. Тамтешні військово-цивільні адміністрації (ВЦА) — символ не тільки близької «сірої зони», а й нерозуміння владою того, якими інструментами користуватися, щоб демократично коригувати часто проросійські суспільні настрої.

Тому в разі реалізації владою «мінського сценарію» (про що вже активно пишуть пости у соцмережах політичні опоненти Зеленського) можна прогнозувати серйозну парламентську і загальну політичну кризу в країні. Попередня спроба погодитися на «мінський мир», як ми пам’ятаємо, призвела до вибуху гранати 31 серпня 2015 року під Верховною Радою, загибелі чотирьох нацгвардійців та поранення десятків правоохоронців.

Такий розвиток ситуації тим більш імовірний, що на восьмому році війни на Донбасі в суспільства немає відповіді, який варіант вирішення найбільш прийнятний: згідно з даними Моніторингу Інституту соціології НАН України, на кінець 2021 року 40% громадян не можуть відповісти на це запитання, по 15 — виступають за продовження бойових дій та економічну блокаду, 13 — готові відмовитися від окупованих територій і 16% — вважають, що слід надати цим територіям особливий статус. Така невизначеність як дає президентові можливість приймати рішення, необхідні для імплементації «мінських угод», так і таїть уже зазначені ризики. Відповіддю на цю патову ситуацію — війна з Росією чи «Мінськ» із громадянським протистоянням усередині країни — можуть стати дострокові президентські вибори.

Загалом, імплементація «мінських угод» із попередніми достроковими президентськими виборами дозволила б Зеленському та його команді вирішити відразу кілька питань.

По-перше, не витримавши тиску з боку міжнародних партнерів, Банкова могла б нарешті імплементувати ці угоди й таким чином перекласти повну відповідальність за ситуацію в Донбасі на Москву. Для внутрішнього споживача головною тезою було б те, що президент виконує свою обіцянку про встановлення миру.

По-друге, дострокові президентські вибори органічно вписувалися б у загальну стилістику вирішення проблем нинішньою владною командою, яка при невдалих розкладах (про кількість криз ми пам’ятаємо) воліє перекидати картковий стіл і починати зовсім іншу гру.

Президентські вибори — шанс вигідно обнулитися

Тому, поряд зі спробою практично виконати «мінські угоди», головною очікуваною несподіванкою 2022 року можна назвати дострокові президентські вибори. Багато експертів прогнозували їх на осінь 2021-го. Справді, це був надійніший варіант для владної команди: гарантовані сім із половиною років президентства проти менш імовірних восьми з половиною років. Вересень-жовтень минулого року були найбільш оптимальним періодом, — рейтинг Зеленського тримався на рівні 30% серед активного електорату, а в другому турі розрив становив 20% і більше з трьома його найближчими конкурентами — Петром Порошенком, Юрієм Бойком та Юлією Тимошенко. Як ми знаємо, вибори тоді не пройшли й, очевидно, було обрано інший рік. (Тут і далі наведено дані й тенденції, зафіксовані у восьми загальнонаціональних опитуваннях, проведених із лютого по грудень 2021 року компанією New Image Marketing Group. Вибірка в кожному опитуванні становила 2400 респондентів, методика CAPI (Computer Assisted Personal Interview) за місцем проживання респондента, теоретична похибка — 2%.)

Тепер же, згідно з останніми рейтингами, наданими КМІС, серед активного електорату за Зеленського готові проголосувати 24%, а 21% віддав би свій голос за Петра Порошенка. Тут очевидно, що Зеленський інформаційно програв Порошенкові старт судового процесу в Печерському суді. При цьому в гіпотетичному другому турі Зеленський усе ще одержав би більшу підтримку, порівняно зі своїми головними опонентами. Однак не таку оглушливу, як 2021 року.

Можна припустити, що коли влада піде за цим сценарієм, то проводити дострокові вибори буде в максимально стислі терміни. Логіка проста: «мінусувати» рейтинги нових суперників легше, коли ті не встигнуть вирости, а в «старих» — занадто високий антирейтинг.

Правда, залишається ще одна складність — потрібні юридичні причини для такого кроку. Однак, як ми знаємо, Володимир Зеленський і його команда не обтяжують себе суворим дотриманням букви закону, віддаючи перевагу його духові у власній інтерпретації: згадаємо дострокові парламентські вибори 2019 року. Тоді суспільству пояснювали, що Верховна Рада втратила легітимність, оскільки довіряло їй набагато менше громадян, ніж не довіряло. Тепер Зеленський, звісно, не на піку своєї форми, але основна проблема навіть не в цьому: громадяни поки що переважно проти проведення дострокових президентських виборів. Від лютого 2021 року, коли кількість тих, хто підтримував такий крок, і кількість його противників були однакові, сталися досить помітні зміни в суспільних настроях. На кінець 2021-го — початок 2022 понад половину опитаних були проти проведення дострокових президентських виборів.

Електронне голосування як спосіб забезпечити результат

Ще однією новелою 2022 року має всі шанси стати спроба провести голосування в додатку «Дія». Попри заяви першого віцеспікера Олександра Корнієнка, що йдеться зовсім не про «Дію», а про «машинне голосування», ризик такого кроку влади залишається. Володимир Зеленський, який любить використовувати у своїх виступах зворот «уперше в українській історії», і його команда продовжують згадувати про таку можливість у межах їхньої загальної концепції «держава у смартфоні». Однак таке голосування дає президентові привід не тільки похизуватися: це дозволить вирішити одну з основних проблем конвертації його порівняно найвищого рейтингу в другому турі у цілком реальні голоси на виборах.

Передусім ідеться про молодь, — 38% виборців Володимира Зеленського становить молодь віком до 35 років. Саме ця електоральна група традиційно демонструє найнижчу дисципліну у відвідуванні виборчих дільниць і водночас найбільшу частоту використання смартфонів. Можливість голосувати у смартфоні разом із мотиваційною таргетованою кампанією дозволить президентській команді з потенційної підтримки взяти максимум цілком реальних голосів на виборах.
Як гіпотезу припустимо ще один нестандартний крок, на який може піти команда Зеленського. «Вперше українці з усього світу почуватимуться не діаспорою, не просто людьми «українського походження», а українського громадянства! Рівними українцями». Це цитата з виступу президента Володимира Зеленського зі щорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України 1 грудня 2021 року у Верховній Раді. У цій промові він дуже явно натякнув, що в його команди є плани розширити можливість голосування на членів української діаспори. Таким чином електоральну базу буде збільшено ледь не вдвічі.

Ця теза тісно пов’язана з попередньою — цифровою електоральною революцією, запланованою в Україні. Ці люди зможуть голосувати з будь-якої точки світу без необхідності йти на виборчі дільниці, до яких фізично добиратися їм набагато складніше, з огляду на нечисленність цих дільниць за кордоном.

Найчастіше українські соціологи — і це засвідчили попередні президентські та парламентські вибори — проводять екзитполи з точністю до одного-двох відсотків. За пропонованих умов ми практично не зможемо провести екзитполи й надати суспільству та світу контрольні заміри волевиявлення громадян. І якщо в самій Україні соціологи ще зможуть провести повномасштабні опитування напередодні голосування з допомогою комбінованих методик збору даних, то з включенням у виборчий процес представників діаспори з можливістю електронного голосування жодних репрезентативних досліджень ми зробити не зможемо.

Це, своєю чергою, провокуватиме високі ризики та спокуси, підриваючи довіру до результатів голосування і даючи величезний простір для маніпуляцій. Підштовхнути до таких рішень може різке падіння рейтингу Зеленського і перехід його на друге чи навіть третє місце у президентських перегонах. Для чого є очевидні передумови.

Повторюся, що можливість електронного голосування та поширення на українську діаспору можливості голосувати — гіпотези. Тим більше у світлі зміщення всієї уваги на напругу на російсько-українському кордоні та можливість відкритого нападу з боку РФ. Однак і такий сценарій має бути озвучений.

Утім, як і те, що всі розглянуті варіанти розвитку подій, включно з імплементацією «Мінська» та достроковими президентськими виборами (у разі, якщо Росія психологічно дотисне) мають одну мету — подовжити перебування при владі чинної політичної команди.