rss
07/01/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ «Українці дочекаються Золотого століття» Інтерв’ю з директором Інституту соціології Національної Академії наук України професором Є. Головахою
– Пане Євгене, Вас добре знають в Україні. А як би Ви представилися переважній більшості читачів нашого часопису, українцям американської і світової діаспори?

– Хоча ваша газета видається в Чикаго, але я знаю, що, окрім закордонних українців, вас читають і тут, в Україні. Проте готовий стисло представитися.

Я киянин із сім’ї університетських професорів. Мій батько – Іван Головаха, і мати – Марія Злотіна, були докторами філософських наук, викладали філософію, зокрема в Академії наук і  в тодішньому Київському державному, а нині Національному університеті імені Тараса Шевченка.

– Тобто, жартома запитаю, виходу у Вас не було, окрім як продовжити справу їх життя?

– Відповім без жартів: з самого раннього дитинства ми з братом Анатолієм  зростали в оточенні книг, що заполонили батьківську квартиру, розмов на філософські теми, та й гості наших батьків також були переважно їх колегами. Перші спогади про батьків такі: горить настільна лампа і тато з мамою за круглим обіднім столом нахилилися над книгами, щось читають, потім пишуть. Так що імена Сократа чи Гегеля я почув у дитинстві, напевне, раніше, ніж імена багатьох казкових героїв.

– Але ж Ваш професійний шлях був не такий прямий, як у Ваших батьків, котрі вчилися на філософа і працювали філософами. А Ви за фахом психолог, докторську ступінь маєте з філософії, а член-кореспондентом Національної Академії наук України (НАНУ) Вас обрали по відділенню соціології. Це що, такий собі «зигзаг удачі»?

– Напевне це були пошуки себе в професії. Дійсно, я закінчив факультет психології і саме там познайомився зі своєю однокурсницею Наталією Паніною, яка стала мені дружиною і науковим соратником на довгі роки. Ми разом захистили докторські дисертації, спільно працювали. До речі, наша донька Інна Головаха-Хікс теж науковець, фольклорист, кандидат філологічних наук, мешкає в США і знаю, що їй доводилось читати вашу газету.

Після закінчення навчання я працював в Київському академічному Інституті філософії, який у ті часи став потужним новітнім центром української філософії, тож і захищався я з філософії, досліджуючи філософські питання психології, стаючи кандидатом, а потім доктором філософських наук. І ось уже понад два десятиліття працюю в Інституті соціології. Тому і обрали мене член-кореспондентом НАНУ по відділенню соціології. Так що насправді «зигзаг» виявився прямою лінією.

– А як це Ви зголосилися посісти крісло директора Інституту соціології? Адже у Вас репутація такого собі «вільного стрільця», котрий уникає посад і з головою занурений у суто наукову діяльність?

– Перший раз мені запропонували високу адміністративну посаду ще тоді, коли мені не було і 40 років. Проте я ухилився і відтоді всіляко уникав посад. Книги, дослідження, статті, конференції, виступи – ось це було моє. А кабінет з секретаркою та персональна службова машина ніколи мене не мотивували. Багато років я міг повторювати услід за Григорієм Сковородою: «Світ ловив мене, але не спіймав». А ось тепер констатую: таки спіймав. Минулої осені я дав згоду балотуватись, щоб очолити рідний інститут, і колектив майже одноголосно обрав мене.

– Я знаю, що, ставши директором Інституту соціології, ви не захотіли переїздити у просторий директорський кабінет, залишившись у своїй невеликій кімнатці, в якій дотепер сиділи 20 років, а на роботу їздите на метро. Чому так?

– Кімнатка, в якій я і нині на роботі продовжую сидіти, для  мене є особливою, оскільки багато років це було спільне робоче місце з дорогою моєму серцю Наталією Паніною, котра, на превеликий жаль, передчасно пішла із життя ще 2006 року. Це була не тільки моя особиста трагедія, але і втрата для вітчизняної науки, оскільки Н. Паніна встигла зробити значний внесок в українську соціологію. Мені в цій кімнатці добре працюється, бо я ніби відчуваю незриму присутність Наталії. Тут, у цій нашій кімнаті, її дух, тому і моє робоче місце  донині тут. Обходжуся без секретарки.

– А що собою являє Інститут соціології Національної Академії наук України? Представте і його нашим читачам.

– Це головний академічний науковий центр соціологічних досліджень в нашій країні. Ключове слово – академічний. Дехто помилково зводить соціологію до вимірювання рейтингів популярності, але це зовсім не так. Соціологія – це глибока наука, справжнє суспільствознавство. За радянських часів соціологія в Україні була фактично пригальмованою, причому штучно. Тодішня влада не була зацікавлена, щоб науковці вивчали справжній стан українського суспільства.
Та й на початку Незалежності нова українська влада не дуже прислухалася до науковців.

Коли Народний Рух України ініціював створення Центру «Демократичні ініціативи», Ілько Кучерів став виконавчим директором, а я – науковим керівником. І на прохання В’ячеслава Чорновола написав «Стратегію соціально-політичного розвитку України».

Але ні Л.Кравчук, ні інші тодішні керівники України не стали використовувати ідеї цієї Стратегії, власне, як і інші пропозиції НРУ та науковців.

Тепер в Україні щодо соціології зовсім інша ситуація. Порівняйте самі.

Станом на жовтень 1990 року, коли спільною постановою  уряду та Президії Академії наук України було створено наш Інститут соціології, в країні не було жодного доктора соціологічних наук. А нині тільки в нашому інституті їх біля трьох десятків і десятки кандидатів наук. Це потужний науковий колектив, якому до снаги вирішувати масштабні дослідницькі завдання. Ми вивчаємо реальний стан українського суспільства, а також суто наукові, теоретико-методологічні проблеми соціології.

Український соціум доби Незалежності динамічний, він змінюється і ці соціальні зміни, суспільні перетворення ми ретельно досліджуємо. В процесі трансформації соціальної структури суспільства, його соціальної диференціації відбувається становлення громадянського суспільства й формування української еліти.

– А який науковий проект Ви могли б навести як приклад фундаментального дослідження, виконаного в Інституті соціології?

– З гордістю можу сказати, що такі проекти здійснювалися, та й тепер здійснюються, і вони не поодинокі. Інститутом реалізована багаторічна програма дослідження соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи й постчорнобильської соціальної політики. Важливими напрямами діяльності Інституту є моніторинг суспільної думки, дослідження соціально-політичних настроїв і орієнтацій різних верств населення, соціально-психологічних факторів стабілізації й інтеграції українського суспільства.

– Завдяки нашому Інституту Україна більше ніж 10 років брала участь у 5 хвилях Європейського соціального дослідження, яке є рамковим для країн ЄС.

– За роботу «Вимірювання соціальних змін в українському суспільстві. Соціологічний моніторинг (1992—2013)» десять співробітників Інституту на чолі з тодішнім директором професором В. Вороною були удостоєні  Державної премії України в галузі науки і техніки (2014).

Мені приємно, що лауреатами стали і ми з Наталією Паніною, яка брала активну участь у розробці і перших етапах дослідження, але дожити до присудження їй, на превеликий жаль, не судилося.

– А що це за каузометрія, співавтором якої Вас називають в Україні і за кордоном?

– О, ця історія розпочиналася 40 років тому. Ми з колегою Олександром Кроніком розробили і застосували методику дослідження суб’єктивного образу життєвого шляху і психологічного часу особистості.

Як ми, кожен із нас, із себе, із «середини», суб’єктивно  бачимо власний життєвий шлях – і минулий, і майбутній? Які події власного життя вважаємо значущими? Яка їх емоційна привабливість для нас? Як ці події пов’язані між собою? Які з них є для нас стартовими, а які фінішними?

Ці та подібні питання раніше тільки описувалися авторами щоденників та літературних творів. Ми з О.Кроніком наважилися їх вимірювати, дослідити, побудувати для кожного піддослідного чи бажаючого так звану каузограму – графік подій та міжподієвих зв’язків.

– А що дає людині її каузограма?

– Дає, як мінімум 4 можливості. По-перше – дозволяє зробити висновки про ймовірні деформації картини життєвого шляху. По-друге – свідчить про масштабність, осмисленість і реалізованість задумів людини. По-третє – характеризує особливості його стилю життя. І по-четверте вимірює рівень задоволеності своїм минулим, сучасним і майбутнім.

Тобто у результаті каузометрія ставить всі крапки над і в процесі самопізнання, самооцінки власного життєвого шляху особистості.

На основі методики каузометрії розроблено комп’ютерні діагностичні програми «Біограф» (1988), LifeLine (1992—2008) та англомовна версія LifeLook (1992—2009), які використовуються в ряді країн, у тому числі і у США. Про це наше дослідження було знято два науково-популярних фільми: «Інтерв’ю із собою» та «Стріла часу».

А на цей рік у Болгарії запланована міжнародна наукова конференція з каузометрії. Так що, як бачимо, за 4 десятиліття наше дослідження не тільки не застаріло, але і розвивається.

– А які завдання Ви ставите перед собою й Інститутом на найближчий час?

– Науково-дослідний потенціал Інституту соціології є дуже потужним, кваліфікація колективу – на європейському рівні. Нам по силах масштабні проекти. Але чи знає про це українське суспільство? Чи розуміє це влада?

Повною мірою – ні. Тому ставлю своїми найближчими завданнями, як директора, усіляко сприяти колективу у досягненні більшого рівня суспільного впізнавання, підвищення іміджу академічної наукової соціології та науково-дослідних проектів Інституту, посиленню зв’язків із громадськістю, підвищенню довіри до наших рекомендацій.

У мене часто беруть інтерв’ю як у експерта і як у директора. А я скажу, що в Інституті є чимало висококласних соціологів, які також можуть дати свої експертні оцінки та висновки, проаналізувати важливі соціальні процеси українського суспільства.

Нам є що сказати громадськості і владі.

Тому так прикро бачити засилля у ЗМІ різого роду шарлатанів, псевдопровісників, які шаманять і збивають з толку українців, сіють зневіру і сумніви.

А ось ми, соціологи, твердо знаємо – Україна трансформується, змінюється, набуває рис європейської держави, відбувається становлення української нації, громадянського суспільства, міцніють євроінтеграційні та євроатлантичні устремління українців.

Звичайно не без проблем. Але вони можуть і будуть подолані.

– А як Ви оцінюєте нинішні умонастрої українців в ситуації напруги, що зростає, і загрози ймовірного широкомасштабного вторгнення російських військ, про яке багато говорять?

– Досліджень з цього питання поки що нема, адже ця тема гостро актуалізувалась усього декілька місяців тому. Але, як і у випадку з пандемією, можна оцінити, що в суспільстві спостерігаємо підвищення тривожності з тенденцією до стабілізації настроїв та згуртування суспільства. Люди налаштовані вистояти.

– І останнє питання. Що, на Ваш погляд чекає Україну у перспективі?

– Усі наші багаторічні дослідження чітко показують: в України є потенціал стати потужною європейською країною і вона на шляху до цього. Якщо українці будуть наполегливо трудитися і не падати духом, Україну рано чи пізно чекає Золоте століття. Тож наближаймо його щоденною працею. А соціологи і надалі триматимуть руку на пульсі і будуть озброювати українців науково обґрунтованими висновками і порадами щодо оптимального шляху до успіху.

Юрій Галушкін: Ми можемо розгорнути Сили тероборони і цим взагалі не допустити війни

Дзвіна Ковальчук: «Думаю, що проблема нашого століття – це знецінювання один одного через гроші»

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com