rss
10/05/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Українське фентезі і не тільки: Генрі Лайон Олді
Як написати якісну художню літературу? А як написати справжню художню літературу – і не на одне покоління? Попри стільки курсів, лекцій, семінарів, посібників тощо, – неможливо навчити писати, якщо немає таланту, бази – у тому числі начитки… І життєвого досвіду.

А що треба для того, щоб написати справжнє фентезі? Нам здається, що книжковий ринок (а, відповідно, і книгарні) з 90-х років рясніє романами, коміксами, іграми про вигадані світи.

Є незвичайна література. Це імена двох фантастів, які пишуть під псевдонімом «Генрі Лайон Олді» (частіше скорочуючи до «Г. Л. Олді»). Їхні справжні імена – Дмитро Громов і Олег Ладиженський. Вони – прозаїки (автори оповідань, романів), хоча творять і вірші.

Уперше в українському та взагалі європейському контексті я дещо розглянула з їхньої творчості як телевізійний сценарій – у власній прозовій збірці «У пошуках коріння» (2010). Але за цей час було стільки книг і подій, що варто предметніше поговорити про нашу українську фантастику. Вона – у малій прозі, у циклах романів…

Дмитро Громов народився у Сімферополі, Олег Ладиженський – у Харкові. Як і деякі інші майбутні письменники, обидва почали з перекладів зарубіжної фантастики. А далі виникла ідея створити своє.

Але з чого все почалося? Що повідомляють про себе самі автори? Наприклад, про освіту? В Олега Ладиженського це: «Харківський інститут культури, факультет культурно-просвітницької роботи, режисерське відділення, 1980-1984 р.р. Керівник самодіяльного театрального колективу. Режисер театру-студії «Пелікан» (1984-2000 рр.). Потім – письменницька діяльність». Отже, це артистична царина. У Дмитра Громова – негуманітарна освіта: «Харківський політехнічний інститут, факультет технології неорганічних речовин, 1980-1986 р. Інженер-хімік, ХHВО «Карбонат», 1986-1988 р.р. Аспірантура кафедри загальної та неорганічної хімії Харківського політехнічного інституту, молодшій науковий працівник тощо, 1988-1991 р.р. Редактор у видавництві / книготорговельній фірмі «Реванш» (Харків), 1992-1995 р.р. Потім – письменницька діяльність». Тобто це приклад того, як начебто далекі від літератури освіта і наукова діяльність допомогли літературній. Адже обидва письменники – самодостатні й оригінальні постаті (чого варті нелітературні заняття – джаз і карате!). Чи тандем Олді – це взаємодоповнення, чи інший діалог? Певна, що над цим феноменом поміркують дослідники творчості Олді. Факт, що справжній письменник і взагалі творець повинен мати фах, освіту – і не конче гуманітарну. Потрібний кут зору, своєрідний зріз – і тоді реальність постане в іншому світлі. Так народжується література.

Список нагород Олді вражає. Назву лише кілька: 2006 р. – «Найкращі письменники-фантасти Європи» (міжнародний конвент наукової фантастики «Єврокон», голосування національних делегацій двадцяти двох країн Європи); 2013 р. – Національна премія України з фантастики за роман «Онука Персея», Почесна Ознака «Золотий письменник України» від Міжнародного Благодійного Фонду «Мистецька скарбниця», а 2022 р. Інститут Енциклопедичних досліджень (НАН України) готує до друку черговий том Енциклопедії Сучасної України (на літеру О), де планується стаття «Олді Генрі Лайон». Статтю пише завідувач кафедри українознавства Харківського національного університету внутрішніх справ, д.ф.н., проф. Ігор Чорний.

Олді – приклад успішних письменників. На сьогодні, скажімо, вийшло друком понад 270 їхніх авторських книг (у тому числі в перекладах іншими мовами), а загалом (сумарно) наклад – близько двох мільйонів примірників.

Також ці автори – чудові організатори, які допомагають іншим письменникам. Наприклад, 1999–2012 рр. долучилися до створення Харківського Міжнародного фестивалю фантастики «Зоряний міст» (один із найбільших конвентів у СНД). Вони ведуть майстер-класи, виступають… А ще – творять. З 1996 до 2005 рр. були членами номінаційної комісії літературних премій у галузі фантастики – «Інтерпрескон» та «Бронзовий Равлик». З 1997 р. – члени журі літературної премії «Старт». З 2000 р. – члени журі премії «Аеліта» та Призу ім. І. А. Єфремова.

Що сказати про жанри і творчий стиль Олді?

Чомусь про фентезі є стереотип, що це розважальна література для дітей або підлітків (у кращому випадку – для молоді), що на неї треба перехворіти… Але творчість Олді це розвінчує. Певно, і тому, що ці автори сформувалися в Харкові.

Харків відомий не лише як перша столиця України і оплот інтелектуалів. Він відомий не лише своїм університетом. Це ще й явище української літератури – школа харківського романтизму. Поетів, прозаїків, драматургів-білінгів (можна згадати Миколу Костомарова, Амвросія Метлицького–Могилу та ін.), які були і вченими. І любили – у тому числі – ґотичну літературу.

Сьогодні ця тенденція – несвідомо, але в цьому річищі – успішно оживає і розвивається вже в інших авторів, об’єднаних Харковом.

Олді надзвичайно різноманітні. Їхні твори написані дуже гарним стилем, який зовні – простий, але влучний, афористичний, де гумор сусідує з моторошними речами. Це й українські реалії (від минулого до сучасності, алюзії з класики), і взагалі універсальні. І – як під час читання справжньої літератури – справжні смисли відкриваються потім, через певний період. Попри начебто простоту, ці тексти містять «підводні камені» для перекладача – особливо на близькоспоріднені мови. А ще – рясні вкраплення дуже доречних українізмів, не кажучи про цитати (з українських пісень, класиків…). Головне, що це не розважальне «чтиво» і не претензії на горор (страх заради страху, «а мені не страшно»), а – висока література. У публіцистиці імпонують їхні погляди (викладені дуже дотепно) – наприклад, пояснюючи свою «старомодність» (тобто надання переваги паперовим виданням своїх книг, а не віртуальним), автори пишуть: «Ми любимо палітурку і офсет, шмуцтитули і форзаци; ми любимо книгу – смак її та колір…» (тут і далі переклад цитат українською мій. – О. С.) – «Про королів, капусту і віртуальні публікації»). А ще погоджуюся з висловленням у цій статті, що публіка більше читає паперові видання. Я сама бачу в метро, що народ повертається до читання саме паперових книг – у тому числі класики. Електронний формат можна сприймати як додатковий, бо він не основний.

  Title
  
Самостійне мислення – ще одна причину успіху творів Олді. Особливо хочеться виокремити цикл «Пентакль», який вийшов окремою книгою. Він містить кілька п’ятериць оповідань – звідси назва. Написаний у співавторстві, тобто там автори не лише Олді, а й Андрій Валентинов, Марина і Сергій Дяченки. Писати у співавторстві завжди важко – особливо якщо треба витримати цілісність оповіді, канву, стиль… Але, знаючи біографії письменників, можна збагнути, чий – «Бурсак», чия – «Картопля» (публікувалась у моєму українському перекладі)… Цікаво, що в цій збірці (чи навіть антології) є наскрізні персонажі (наприклад, товариш Химерний – або професор Химерний, зустрінеться й німець-селекціонер, в якого слава чорнокнижника тощо), хоча дуже багато й неповторних, які виникають і зникають по черзі в кожному творі. Але між цими творами є зв’язок. Бо дія відбувається то в Харкові, то в Харківській області. Це вигадане село Ольшани, де побутують легенди та билиці то про панів, панську орхідею, потопельників (так місцевою говіркою називали водяників), то про багато інших речей, де дивовижу сплетено з реальністю. Вигадано-реальний світ, свій мікрокосм. У Вільяма Фолкнера – Йокнапатофа, у Ґабріеля Ґарсії Маркеса – Макондо, в Олді та їхніх колег – Ольшани. Подекуди можна знайти свідомі перегуки з гоголівським «Вієм» (оповідання «Бурсак», яке має ознаки новели; виходила в моєму українському перекладі), фільмами, навіть Меріме, іншими творами Гоголя – як «Ніччю проти Різдва», «Страшною помстою», «Вечором на Івана Купала» тощо… Є відгомони «Енеїди» Івана Котляревського, інших творів. Ці мотиви або лежать на поверхні, або допитливий читач має знайти їх сам. Цікаві повороти сюжету: загадковий рудий німець з’являється в одному оповіданні (наприклад, «Баштан»), щоб виникнути в іншому – «Сусід», а потім постати позасценовим персонажем у творі «Панська орхідея»… Стоп: він є ще в одному – «День мертвих у Будинку культури», як учитель акторів-кріпаків. Чи це предки, нащадки – чи один безсмертний образ? Або Вій і Хома Брут – не раз про них кажуть… або вони з’являються. А товариш Химерний? То він – полум’яний революціонер («Бурсак»), то – професор («Продана душа»), то – партійний покровитель – коли оповідач… ні, не грає в дурня з нечистою силою (як у гоголівській «Пропалій грамоті»), а травить політичні анекдоти («Монте-Карловка»). За доби масових репресій. Ритуал: хто першим засміється – програв. Та й сам Гоголь з’явиться – то портретом, то як алюзія, ремінісценція. Наприклад, біси (чи не біси?) пропонують «рулетку» під назвою «Монте-Карловка»: «Чи читав ворога народу Гоголя – про те, як один дурень у карти шапку відігравав?

Стенув я плечима. Читав я, звісно, нашого Миколу Васильовича, але ж не ворога!

– Ворога, ворога! – гмикає Бісеня на самісіньке вухо. – Ох і багато матеріалу ми на Гоголя зібрали! Шкода, помер, дістати поки не можемо. Ну, дай строк, ми йому теж… строк забезпечимо – у таборі виправно-трудовому. До Страшного Суду!». Дія збірки відбувається то в далекому минулому (але можна виокремити часові рамки: наприклад, після ліквідації Запорозької Січі – далі у ХІХ столітті, ще за кріпацтва – Громадянська війна та подальші роки, до 90-х включно), то за радянських часів, то за сучасності авторам. Але це не зліпок села чи панської старовини. Жодного етнографізму, жодної сусальності! Наприклад, місто 90-х. Де звичайна інтелігентна родина. Тато пише дисертацію, син ходить у дитячий садок… Будні – але в них вривається містика. Із села. Тут буде натяк навіть на Чорнобиль. Буде птах-тотем. Будуть віщі сни. Будуть страхи з минулого. Магічний реалізм? Є схоже – у тому числі стосовно межі: де закінчується реальність і де починається фантастика. Особливо хочу вирізнити момент козаччини. Як національна пам’ять проривається у несвідоме нащадків. Наприклад, нерідко згадується предмет «українознавство» (так, це було новою спеціальністю у 90-ті, як і новинкою – комп’ютер – тоді ЕОМ). Згадуються «Звичаї нашого народу» Олекси Воропая. Цитуються замовляння, наводиться «інструкція» – як, скажімо, вестися з упирями. Зокрема, патріот професор Химерний – надзвичайно колоритний образ. Наприклад: «Химерний Професор, як прозвали його студенти, умів примусити себе слухати. Неосяжний, гучноголосий, неймовірно іронічний, він справжнісіньки шокував першокурсників. Не розуміючи, нащо це треба, вони гаяли вечори в бібліотеці, конспектуючи “Повість минулих літ” і завчаючи напам’ять строфи “Енеїди” великого Івана Котляревського…». Тобто несвідомо відчували свою користь. І знання допомогли! Певна, що цей герой надихатиме сучасних викладачів (як свого часу надихав мене перед студентами). А насамкінець герой потрапляє у козацьке минуле. Воно – порятунок від чорта, що явився… через комп’ютер. Сам професор Химерний (козацького типу) – чи герой із минулого, чи просто безсмертний, одвічний образ. Або епізод із доби кріпацтва: якось на маєток пана Матюшкевича наїхала банда «веселого» розбійника Гната Опришка. Отаман і його спільники майже всіх повбивали (а до того пограбували). Увага: це сталося на прем’єрі у кріпацькому театрі. Лишили в живих акторів. Навіщо? А отакий гумор, бо потім Опришок наказав артистам-кріпакам «представлять» (грати) на сцені. Для трупів. Погодився тільки один – трагік Пилип Скажений, колишній коваль. А чому погодився і в чому його реванш перед паном (якого прозвали «Ярий Страх»), – читайте оповідання. А ще… У цих творах є багато архетипового, яке проривається у сучасність. Так, щось ми раніше читали про Гната Опришка, який після тієї моторошної вистави одного актора (генія!) «раптом покине розбійний промисел» і стане іноком у монастирі. «Тому що наприкінці вистави в залі встане мертвий пан Матюшкевич.

І довго, страшно аплодуватиме своєму трагіку».

Розкаяний розбійник – це ж ниточки з Біблії та фольклору. А мотивація постригу тут незвичайна. Проте… закономірна. Далі привиди і пана, й інших являтимуться на всіх виставах, які – прокляті. А те, що потім ченця (уже привида?), який постійно молився на виставах, розстрілювали – а він повертався… хіба це не свідчить про невмирущість архетипу?

Але особливо цікаво читати, здогадуючись, що персонажі списані з реальних осіб. І навіть упізнавати власні ситуації – хай там не було нічого містичного. Але ж на те й художня вигадка, щоб подати під фантастичним соусом реальність. І тут своя логіка, свій закон фантастики і містики: «Тому що один плюс один ніяк не два, а цілих три, або навіть три п’ятдесят і два зіжмакані папірці решти.

А якщо ви не вмієте лічити, візьміть калькулятора» («Атракціон»).

Узагалі про «Пентакль» можу писати нескінченно. Тому на завершення скажу, що ця література пройшла випробування часом і є не лише стилізацією чи експериментом під міський та сільський фольклор. І вона змушує замислитися. Є по-справжньому страшні (навіть не містикою), пророчі оповідання – навіть новели («Бурсак», «Неспокій», «Венера Миргородська»). Є – з щасливим кінцем, попри пережитий страх («Баштан», «Картопля», «Чортова екзистенція» та ін.).
Олді доводять усією своєю діяльністю, що письменники мають об’єднуватися. Це було за класики і потім.

Авторам хотілося б побажати натхнення, більших накладів в Україні та за кордоном, більше перекладів іншими мовами, ширшої авдиторії, екранізацій… І щоб ці твори більше перекладались українською. А ще – щоб вони частіше були предметом чи об’єктом наукових досліджень. Від статей до дисертацій. Як фентезі, фантастика, містика – і взагалі як література. У літературознавстві, перекладознавстві, філософії… В українському контексті. Нам є що явити світу.

Ольга Смольницька,
кандидат філософських наук,
письменниця, перекладачка, науковець,
Спеціально для “Час і Події”

Я творю на очах у вас. Віктор Рибаченко

Самчиківка: розпис одного села

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com