В Україні, мабуть, не знайдеться людини, яка б не чула про відомий на весь світ петриківський розпис. Але, на жаль, є українські розписи, невідомі не лише для пересічних людей, але й навіть для людей, причетних до мистецтва. Один з таких – Самчиківський, який зародився в селі Самчики, Старокостянтинівського району Хмельницької області. Цей розпис був просто маловідомий і було всього чотири майстри, котрі серйозно займалися цим видом розпису.

Самчиківський розпис, як вид українського декоративно-ужиткового мистецтва, цікавий і самобутній. Його плутають з Петриківським, хоча там зовсім інша техніка виконання. Розпис переважно сюжетний, виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий. Малюнок може бути довільним і видозмінюватись, мало дрібних деталей. Ним оздоблювали стіни хат, господарських будівель, меблі, посуд.

	Народний майстер Олександр Пажимський за роботою в майстерні

Достеменного наукового дослідження про те, коли та звідки з’явились традиції Самчиківського розпису, немає. Але відомо, що в південно-східній Волині, на межі з Поділлям, здавна хати-мальованки прикрашали рослинними візерунками та різнобарвними птахами. Малюнки на стінах були візитівкою кожної доброї господині. До них уважно придивлялись парубки, якщо в хаті підростала не засватана дівчина. В 1960-х роках розпис почав зароджуватись зусиллями етнографа, уродженця Самчиків Олександра Пажимського та його соратників. На базі традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва вони дбайливо розвивали та збагачували його, додаючи нових сюжетів, орнаментів і колоритів. Традиційний розпис, доповнений новим змістом та оновленням, був перенесений у картини, тарілки, різні ужиткові речі.

Майстри чітко дотримуються традицій Самчиківського розпису, тобто сам підхід: крупні елементи, хід кольорів, композиція, малюнок самого тла, плоскісний і сюжетний рисунок. Можна по-різному зробити, наприклад, композицію «вазона». Це поширена композиція, в основі якої може бути горщик, а може бути ягода, дві ягоди, квітка, дві-три квітки. Часто майстри пишуть композиції, які символізують дерево: «дерево роду», «світове дерево», «квіткове», «дерево життя», «хресне дерево», де в основі може бути людина і тварини, а зверху птахи або квітка, ягоди. Орнамент може бути рослинний чи ізоморфні тварини, тобто уявні, казкові, міфологічні: «чудернацький звір», «казковий птах», «диво-птах», «райське дерево», «чудесне дерево».

В Самчиківському розписі використовується основна гама кольорів: жовтий, зелений, синій, червоний і колір, який врівноважує всі кольори, тобто завершальний. Це може бути темно-коричневий, темно-фіолетовий і чорний. Наприклад, жовтий і червоний, а між ними, наприклад, сірий, який пом’якшує яскравість.

Народний майстер Самчиківського розпису Віктор Раковський

Тло Самчиківського розпису залежить від того, який зміст закладений в малюнку. Так само і колорит. Все залежить від назви, теми, змісту, сюжету. Якщо тло темне, то всі крайні кольори на елементах можуть бути світлими. Наприклад, тло буде темно-коричневим чи чорним, то всі крайні кольори можуть бути білі, жовті, світло-зелені, блакитні. На темному тлі, на елементах: квітах, листі, ягодах та інше використовуються оживки у вигляді світлих зубців. Якщо зробити розпис в одній тональності, тобто одним синьо-фіолетовим кольором або сіро-коричневим, то малюнок виходить глухим, тому його треба оживити, де-не-де вставити білі оживки. Якщо тло світле, то всі крайні кольори можуть бути темними. Якщо біле, тоді вже білий в середину не кладеться, бо виходить дірка, а кладеться жовтуватий чи блакитний з відтінками або блідо-рожевий. Якщо тло темне, то всередині чорний, фіолетовий, коричневий, темно-зелений не кладеться. Тут може бути розбілений синій, зелений, червоний.

Пишуть картини на картоні ДВП. Раніше писали на папері і переносили на стіни, звідки пішла назва настінне панно або настінний розпис. Перед розписом ґрунтують і наносять тло. Раніше користувалися гуашшю, але вона вигорає і боїться води. Після ґрунтування робиться ескіз на папері олівцями. Виводиться до завершення і переноситься на картон. Рами роблять з дерева під тон малюнку. Важливим є малюнок, а не рама. Гарна рама відвертає увагу.

В 2019 році самчиківський розпис занесено до реєстру Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Це зроблено з умовою, що майстерність Самчиківського розпису буде передаватися як традиція, тобто від батька до сина і наступника. Також ведеться робота над запатентуванням розпису, щоб він був регіональним авторським. Повинна має бути умова, що авторське право матимуть тільки жителі села Самчики.

Світочі відродження Самчиківського розпису

Започаткував Самчиківський розпис Заслужений майстер народної творчості України, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Олександр Пажимський. Пан Олександр народився в 1937 році на Черкащині, куди батьки змушені були втікати через прогресивні погляди батька-поляка Матеуша Пажимського. В 1941 році родина Пажимських повернулася в Самчики.

	Народний майстер Сергій Касьянов

Нахил до творчості в пана Олександра був з дитинства, але батько був проти, адже хотів, щоб син був електромеханіком. Неодноразово наголошував, що комуністи заставлять малювати на хатах і стовпах пропагандистські лозунги. Хлопець не заперечував і навіть захотів досягти в житті чогось великого, як свого часу це зробив батько. Закінчив Львівський машинобудівний технікум, потім була служба в армії. Після армії повернувся в рідне село і включився в громадське життя. Організував секцію важкої атлетики, неодноразово був чемпіоном. Брав участь у реставрації Палацово-паркового ансамблю «Самчики», який згодом очолив. Паралельно займався живописом.

В 1964 році пан Олександр організував в селі творче об’єднання любителів мистецтва «Факел», яке пізніше було перейменовано у «Просвіт». В об’єднання входили різні гуртки і секції, зокрема і поетична студія.

На початку 1960-х років Олександр Пажимський зайнявся вивченням місцевого, автентичного мистецтва. Разом з однодумцями їздив в експедиції по селах району, де збирав фольклор. На основі зібраних матеріалів випустили машинописну книжку. Прочитав, що Олена Пчілка мати Лесі Українки, котра досліджувала народне мистецтво, згадувала про південно-східно-волинський розпис у своїх творах. Це й стало пізніше основою зародження Самчиківського розпису. Спочатку малював сам, а згодом разом з однодумцями створив сувенірний цех. Започаткував із Геннадієм Раковським гурток розпису в селі Самчики. Згодом зробили виставку цих робіт. Коли їх побачили гості з Києва, запропонували відкрити в селі художню школу і рішенням Старокостянтинівської райради 31 серпня 1990 року в Самчиках було відкрито Самчиківську дитячу школу прикладного мистецтва, яка згодом стала називатися Самчиківська дитяча художня школа традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва, де базовим предметом для вивчення був Самчиківський декоративний розпис.

В 1990 році Олександр Пажимський намалював 18 гетьманів в обрамленні з використанням елементів Самчиківського розпису.

Гідним продовжувачем справи Олександра Пажимського є член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, колишній директор Самчиківської художньої школи ТНДП мистецтва, лауреат обласної премії В’ячеслава Розвадовського Віктор Раковський. Розписом пан Віктор займається з 1975 року.

Народна майстриня Ольга Полупан

«Мій батько працював художником-оформлювачем в Хмельницькій обласній науковій сільськогосподарській дослідній станції в Самчиках» – розповідає пан Віктор. «Художників, які творчо підходили до цієї роботи, було мало. Один з них – мій батько. Коли він робив наглядну агітацію у формі плаката, то старався викласти усе своє вміння. З дитинства я ходив до нього в майстерню і все це бачив».

В другому класі під час навчання в Самчиківській загальноосвітній школі Віктор Раковський пішов навчатися у Самчиківську музичну школу по класу баяна і фортепіано). Ходив на важку атлетику, настільний теніс і волейбол. З 23.00 до 01.00 год. перебував у батька в майстерні, де завжди збиралося багато творчих людей, серед яких музиканти, художники, поети. Потім захотілося помалювати. Коли був у 7 класі, йому запропонували взяти участь у Всесоюзному конкурсі дитячого малюнку в Москві. Зайнявся декоративним випаленням на дереві і плоскісною різьбою на фанері. Його роботи забрали в Москву і в 1987 році він став лауреатом Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих. Нагороджений медаллю і дипломом. Хлопець відчув себе художником і став продовжувати.

«До батька, серед інших, приходив його друг Олександр Пажимський і приносив розписи» – згадує пан Віктор. «Спочатку я не зрозумів, що це за стиль, аж поки не почав вникати у сутність цього розпису. Якось в журналі «Народне мистецтво» знайшов ілюстрації робіт Валентини Буряк, Ганни Собачко-Шостак і Марії Примаченко. Споглядаючи їх малюнки, почав формувати свій стиль розпису. Малював на дошках, фанері, папері. Став приглядатися до робіт Пажимського. Не хотілося повторювати ні чиїсь роботи, ні навіть їх стиль і характер».

Пізніше пан Віктор почав вивчати розпис і його елементи: крупномасштабні, гострокінечні форми, оживки на листі і квітах. Композицію статичну, динамічну, центрову, а особливо сюжетну, яка в основному використовувалась і використовується зараз у Самчиківському розписі. Колористику, тобто кольорову гаму, яка використовувалась в роботах відповідно до теми сюжету і змісту.

	Хати, розписані в рамках проєкту

«В 1979 році я, мій батько, Олександр Пажимський і Михайло Юзвук відкрили при місцевому лісгоспі сувенірний цех» – згадує Віктор Раковський. «Робили матрьошки і сувеніри різного призначення на український кшталт. Було багато замовлень в Нідерланди, Болгарію і Фінляндію. Але проблема була в тому, що дерево – дуже делікатний матеріал і вироби почали бракувати.

Потім я пішов на службу в ВМФ. Хотів залишитися, але батько попросив вернутися, бо розширювався цех. Повернувся, але тоді вже почався розвал. Нам почали давати план по калькуляції. Спочатку ми робили 1-2 комплекти в день, розробляючи як художній виріб, а потім сказали 2-3 в день, згодом 5, 7, 10 і дійшло аж до 15-ти. До того ж почалися проблеми з поставкою деревини та її якістю. Пропрацював 1,5 року і звільнився. Влаштувався художником на роботу в школу № 7 у Старокостянтинові. Там пройшло моє становлення як художника. Розписав багато кабінетів, актових залів і музеїв в школах та бібліотеках області».

Після відкриття в Самчиках школи Віктор Раковський перейшов працювати викладачем. В 1996 році його призначили директором. На цій посаді пропрацював до вересня 2021 року. За цей час школа має 193 випускники. Деякі з них навчалися у Косові та Житомирі, мають свої майстерні. Учні школи і сама школа – Лауреати першої обласної премії імені Людмили Мазур в галузі мистецтва. Учасники мистецької акції «Мистецтво одного села» в Українському домі у Києві. Побували на багатьох фестивалях, де займали перші місця.

Віктор Раковський вже остаточно сформував свій стиль розпису. Написав приблизно 100 картин, більше тисячі тарілок, займався оформленням кабінетів, квартир. Картини і тарілки пише сюжетно-тематичні. Роботи майстра є в багатьох країнах світу.

Починаючи роботу, майстер підбирає назву, продумує ескіз, тобто формує композицію, сюжет, колорит. Своїм роботам любить давати милозвучні, літературні назви: «Журавлі летять теплого вітру нагортають», «Прилетів лелека, а Сонце далеко», «На горбочку і в долині розцвіли волошки сині», «Під дощ заснули два птахи, у тихім затінку ліщини» тощо.

Хати, розписані в рамках проєкту

Основні теми робіт пана Віктора – добро, злагода, вірність, благополуччя, кохання, дружба, незалежність.

«Коли пишу про кохання, то не пишу в блакитно-синьо-фіолетових кольорах, бо це холодні кольори, не співзвучні цій темі» – розповідає пан Віктор. «Тут підходять теплі кольори: жовтий, помаранчевий, червоний і похідні від них, зокрема зелений-трав’яний або синій приглушений. Є певна градація кольорів. Жовтий кладеться до червоного через помаранчевий або малиновий, а рожевий може іти до червоного. Якщо є три квітки і на одній з них є кадмій жовтий-середній, то на іншій може бути жовтий, але вже лимонний, а на третій – жовтий-золотистий. Це відтінки одного кольору».

Зараз найбільше майстер займається розписом тарілок різних за композицією, сюжетом і колоритом. Ця робота цікава тим, що в колі, на відміну від квадрата, важко сформувати композицію. У тарілці формат набагато менший. Велика різниця, коли писати ту ж саму композицію у форматі 1х2 м і в тарілці 30 см., де треба витримати пропорційність елементів, переформатувати композицію з прямокутника в коло, витримати гармонію кольорів. Вона має бути врівноважена по колориту, по фрагментах та елементах.

Віктор Раковський має особливий підхід до дітей під час навчання.

«Я даю дітям завдання з темою, сюжетом, а діти самі придумують, як зобразити той чи інший елемент в залежності від творчої уяви. Обмежень немає: дитина в народному мистецтві, на відміну від академічного, думає і малює вільно. Коли даю, наприклад, тему «Квіткове дерево», то кожен з учнів придумає композицію за власною уявою, використовуючи при цьому основні елементи композиції, тобто основу-низ, стовбур, гілки, листя, квіти, ягоди, горішки, садять на дерево птахів, метеликів, жучків і тому подібне. Цікаво те, що кожен малюнок відрізняється між собою або композицією, або колористикою, або наповнюваністю елементів. Це – індивідуальний підхід до роботи.

Використовуємо в роботі елементи народного розпису: хвильки, зубці, різні лінії, коло, спіральки, котячі лапки, гусячі лапки, курячі лапки, грабельки і т. д. В розписі діти сприймають світ по-іншому, занурюються в іншу атмосферу».

Хати, розписані в рамках проєкту