Бригадний генерал Юрій Галушкін, командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України поспілкувався з кореспондентом “АрміяІнфо” Олександром Шельманом у своєму робочому кабінеті.

— Перш за все, пане генерале, дозвольте привітати вас із новою посадою. По-друге — нашим читачам важливо почути про тероборону, як то кажуть, з перших вуст.

— Почати треба з того, що територіальна оборона — це поняття не нове. Вона існувала у складі Сухопутних військ ЗСУ. При об’єднаних обласних та районних центрах комплектування (раніше військкомати. — Ред.) були створені бригади та батальйони тероборони в кількості декількох осіб, у тому числі командира бригади або батальйону з валізою документів. Згідно з планом розгортання, у певний момент, коли мобілізувалися основні частини, мали розгорнутися бригади або батальйони тероборони. Це все існувало, але з ухваленням Закону це все перейшло на новий рівень.

Тому дуже важливо й те, що були внесені зміни в Закон про Збройні Сили України, і, взагалі, змінився склад ЗСУ. Якщо раніше був один окремий рід військ — Десантно-штурмові війська і один окремий рід сил — Сили спеціальних операцій, то нині ЗСУ становлять види військ: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили. Якщо говорити про окремі роди військ, це: Війська зв’язку і кібербезпеки, Десантно-штурмові війська, а щодо окремих родів сил: Сили підтримки, Сили логістики, Сили спецоперацій, Медичні сили і Сили тероборони. Я командувач окремого роду сил — Сил тероборони ЗСУ.

— Що дає новий статус?

— Нагадаю, що мої попередники виконали колосальний обсяг роботи. І Закон України 1702-IX, ухвалений 16.07.2021 «Про основи національного спротиву» — це результат роботи дуже великої кількості людей, державних інституцій, громадськості. Національний спротив становлять тероборона, рух опору, підготовка громадян України. Тероборона — лише частина нацспротиву, ключова, найбільша. Тепер ми виходимо на інший, новий рівень. Закон передбачає створення окремого роду сил, збільшення ЗСУ на 10 тис. військовослужбовців. У штаті мирного часу я матиму близько 150 батальйонів і 25 бригад чисельністю 10 000 осіб. У кожному з батальйонів буде до 50 осіб, а в кожній бригаді — від 90 до 120 осіб — загалом 10 тисяч особового складу, на які я буду опиратися. Це ті окремі військові частини, які зможуть організувати підготовку населення, зберігання озброєння, боєприпасів та МТЗ. Ми розгортаємося швидко до дуже серйозних масштабів.

— Чи можна порівняти таку організацію сил ТРО, скажімо, зі Швейцарією, відомою своїм рівнем прихованої мілітаризації суспільства?

— Скажімо так — у нас воно навіть трохи серйозніше. Єдине що — поки ми не набрали м’язів, щоб у кожній бригаді та батальйоні була ще й техніка на штат воєнного часу. Але принцип такий — на ці бригади та батальйони ми повинні мати свій приписний резерв. Тут необхідно розрізняти ці резерви. Є резерв ОР1, ОР2 — він призначений для комплектування Збройних Сил. Це для військових частин бойового складу, які комплектуються в першу та другу чергу. А є Сили тероборони, що також повинні мати свій резерв. У резерві ТРО будуть ті люди, які живуть поруч, у цьому районі, і не приписані в ОР1 і ОР2, а приписані саме як резервісти Сил тероборони. Вони знають, куди бігти, де видадуть зброю, однострій і у складі якого батальйону ТРО яке завдання вони будуть виконувати. Це колосально зменшує час на розгортання і збільшує наші можливості.

— Тобто у разі початку війни, якщо «вирубається» мобільний зв’язок, зникає інтернет, людина має знати, куди їй прибути. На автоматі, за замовчуванням, так?

— Це в ідеалі. Ми хочемо до цього прийти. Але сенс дещо інший. Ви сказали: на випадок війни. А ключове в цьому Законі те, що ми можемо розгорнути Сили тероборони до початку війни і до відмобілізування військ. І цим взагалі не допустити війни. Згідно із Законом про основи нацспротиву, Сили тероборони можуть бути розгорнуті із введенням в дію Зведеного плану тероборони України або планів тероборони в окремих її місцевостях. Цей план може бути запроваджений без введення правового режиму воєнного стану, а лише указом Президента. Механізм суттєво спрощено — головнокомандувач зробив подання, Рада нацбезпеки і оборони провела засідання, ухвалила рішення, Президент затвердив своїм указом, і ми розгорнули повністю Сили тероборони. На наші 10 тис. лягло декілька сотень тисяч озброєних резервістів ТРО, які взяли під контроль всю Україну. Можливо, це може взагалі зупинити наміри противника перейти до відкритої агресії.

Ми силами тероборони візьмемо під контроль всі комунікації, шляхи, мости, залізничні вузли. У визначених районах я все забезпечу так, щоби розгорнулися основні складові ЗСУ. Всі важливі об’єкти будуть під контролем тероборони. До того ж Президент своїм указом може розгорнути сили тероборони не по всій країні, а, наприклад, у прикордонних районах — і нема потреби збирати ВР, проводити голосування, вводити воєнний стан. І це дає мені право розгорнути свої війська.

— Часто виникає плутанина між функціоналом руху опору і силами ТРО. Розкажіть більш докладно про різницю.

— У Законі це дуже чітко написано. Так от, ключове. Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Валерій Федорович Залужний безпосередньо керує і рухом опору, і силами тероборони, через командувачів. Це дві різні гілки, два різні функціонали. Питаннями руху опору займається командувач Сил спецоперацій генерал-майор Григорій Анатолійович Галаган. Про рух опору написано дуже мало, тому що це зазвичай секретна інформація, тому я не буду коментувати їхні завдання.

— Тоді переходимо до функціоналу саме тероборони.

— Згідно із Законом «Про основи національного спротиву», у Сил ТРО 12 завдань — від охорони і оборони важливих об’єктів і комунікацій, критично важливих об’єктів інфраструктури до участі в боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими збройними формуваннями агресора. Ситуація може бути такою, що саме Сили ТРО першими почнуть бойові дії — якщо основні сили ще на стадії мобілізації, або ще не прибули в район проведення операції, а Сили тероборони вже розгорнуті, то саме ми будемо вести бойові дії. Ми ж не будемо дивитися, як колони противника перетинають кордон і рухаються нашою територією. Тому ми будемо готувати людей і до цього також. Ми повинні навчити людей брати під контроль все, що є на території областей і районів, та захищати місцеве населення.

— Як ви будете діяти на певній території?

— Згідно із Законом, тероборону певної території очолює голова облдержадміністрації або райдержадміністрації, і створюється штаб. Керівником штабу і є комбриг або комбат Сил ТРО. До складу штабу входять представники місцевих адміністрацій і всі силовики. Штаб діє як у мирний час, так і в особливий період. В області і районі комбриг є найбільшою силою, у нього до 10 батальйонів залежно від області. Кількість батальйонів визначається по районах — скільки в області районів, стільки й батальйонів. Так, у Києві 10-батальйонна бригада. Отже, керівник — голова ОДА або голова РДА, це цивільна особа, яка керує ресурсами території, а безпосередньо військовою складовою займається начштабу.

Це симбіоз цивільної і військової складових, що має дати свій результат. Це вже далеко не на рівні ідеї — ми вже розгортаємо сили.

Україна поділена на 4 військово-сухопутні зони — Північ, Схід, Захід і Південь. Кожна зона включає декілька областей. Тому керівництвом ЗСУ та МОУ ухвалено рішення щодо проведення інструкторсько-методичних занять з головами ОДА та РДА і міськими головами на військових полігонах, починаючи з кінця лютого. Наприклад, заняття з представниками Північного регіону проведемо на полігоні Сухопутних військ ЗСУ у Десні, де ми повністю розповімо та покажемо і відповімо на запитання, як це все буде працювати. Після цього ми переходимо до інших регіонів. Проведемо 4 комплексні навчання, виробимо єдиний понятійний апарат.

— Тож, одне з перших завдань — навести лад у поняттях?

— Я радий, що даю це інтерв’ю, бо в медіа панує інформаційний хаос. Тероборона — поняття, яке використовують усі, кому не ліньки: «Ми зібрали штаби тероборони України», «ми добровольчі загони Сил тероборони». Це кажуть люди, які абсолютно не мають до структури Сил ТРО стосунку. Це сьогодні стає головним болем та проблемою, бо кожен робить це на свій розсуд, що не відповідає нормативній базі. Я розумію, що більшість людей щиро прагнуть захищати Україну, і моє головне завдання — згуртувати їх та зосередити зусилля на розбудові системи ТРО. Ми ще на стадії розвитку, набуваємо спроможності.

На чиюсь думку, сили тероборони — це десантно-штурмові групи, які вискакуватимуть та палитимуть колони танків, хтось вважає, що йдеться про партизанську війну, охорону мостів тощо. Навіть люди, які обіймають досить високі посади у державі, кажуть: «ну ось, поставте своїх людей, охоронятимете щось там». Кожен бачить ситуацію на свій смак, а я наполягаю на тому, що буде так, як вимагає Закон, і так, щоб був позитивний результат. Тому доводиться на першому етапі наполегливо пояснювати людям, безумовно, патріотам, які будуть основою Сил тероборони, що ми маємо робити.

— Які мають бути першочергові кроки у керівництва Сил ТРО?

— Командири військових частин ТРО повинні упорядкувати підрозділи, забезпечити їх функціонування, облаштувати місця для зберігання зброї та боєприпасів. Не повинно бути так, що бригада перебуває в Києві, а її зброя в Десні. Для того, щоб зброя була в Києві, я маю забезпечити умови зберігання цієї зброї. Це потребує певних коштів, займе деякий час. Поки що, на жаль, червоної кнопки з написом «Перемога» немає: натиснув — і все діє, — це моя улюблена фраза. Занадто мало минуло часу з моменту запровадження Закону «Про основи національного спротиву» — нагадаю, його ухвалено влітку, 16 липня 2021 року. Зрозуміло, що ми не чекали 1 січня, ми зробили вже багато підготовчої роботи за пів року. Але якщо закон набирає чинності з 1-го числа, це ще не означає, що відразу на 100% починає функціонувати система тероборони. Це дуже складне питання.

— Отже, перше завдання — інформаційне. А друге?

— Давайте по порядку. Перше завдання. Навести лад в інформпросторі, дати людям інформацію на всіх рівнях простими словами: що таке Сили тероборони і як вони функціонуватимуть. В інформаційному просторі має бути єдиний понятійний апарат, на всіх рівнях. Про тероборону у всіх має бути єдине уявлення. Це перше.

Друге. Я маю розуміти, що в мене чітко вибудувана система управління. Вона передбачає пункти управління, систему зв’язку, органи управління. Я розумію, що в мене в районі є батальйон, який також має пункт управління. У мене, як у командувача, з будь-якої точки, де б не був мій пункт управління, буде кілька видів зв’язку, через які я отримуватиму інформацію і передаватиму її. Тож я повинен мати структури, якими можу керувати. У цивільних людей «керувати» означає «додзвонився». Нехай не з мобільного телефону, а з військового зв’язку. У військових не так, а трохи ширше. Пункт управління — це те місце, з якого люди, які розуміють, що відбуватиметься, керуватимуть процесом за допомогою різноманітних засобів зв’язку. Командири можуть перебувати у споруді під землею, десь в лісі за містом або в іншому місці, але в них є машини, які забезпечать супутниковий зв’язок, коли мобільний пропаде. Отже, наступне головне завдання — це організувати стійку систему управління. Система зв’язку це дуже важлива складова.

Третє — це підготовка організаційних ядер. У батальйоні або в бригаді повинні бути посадові особи, які розуміють і готові виконувати своє завдання, забезпечені всім необхідним, і в кожного підрозділу має бути своя облаштована локація. У цій локації він має навести лад: зробити місце для зберігання зброї, МТЗ, як саме він організовує заняття, свою фінансово-економічну та юридичну службу. На своєму місці у своєму районі він повинен це все організувати. Адже функцій у ТРО багато — починаючи від охорони об’єктів до забезпечення розгортання військ або безпосереднього ведення бойових дій, чи прикриття тилової зони під час БД, щоб туди ніхто не просочувався. Так ось це ядро має бути самодостатнім. І має готувати своїх резервістів. Ідея така: комбат ТРО знає, що до нього приходить ще близько 600 своїх резервістів. І він цих резервістів навчив всьому, і вони знають свій батальйон, своїх командирів і готові до виконання завдань. Резервісти знають, що прийдуть в певне місце, де їм дадуть зброю, і вже знають наперед, яке їм буде поставлене завдання. І приступають відразу ж до його виконання. Якщо ситуація зміниться, завдання також може бути змінено. Але це відразу ж, за день-два, готовий батальйон, який бере під контроль район. В ідеалі це так. Як ми кажемо, захистиш домівку — захистиш Україну.

— Чи доречно провести аналогію із системою кадрованих дивізій?

— Загалом, доречно. Але командиру кадрованої дивізії все одно, хто до нього прийде. Він знає, що в дивізії 5 тисяч штатних посад, 200 танків, 300 того, 400 цього. До нього має прийти 100 механіків, 100 артилеристів. Заповнив посади, привів частину «до нормального бою» — пішов. А районні чи обласні військкомати мають йому поставити особовий склад у будь-яку точку країни. Ключова відмінність у теробороні — ми маємо захищати свою домівку, це мають бути місцеві мешканці, які захищатимуть свій будинок, охоронятимуть об’єкти, і воювати на території свого району. Однак у разі крайньої необхідності, коли немає іншого виходу, за рішенням Головнокомандувача ЗСУ Сили ТРО можуть виконувати завдання в інших регіонах.

Четверте завдання ТРО — підготовка громадян до нацспротиву, а це досить широкий спектр завдань.

Крім того, важливе завдання — створення добровольчих формувань. У Законі прописано порядок формування ДФ, порядок їх організації, і під цю справу зроблено окрему постанову Кабміну з положеннями про ДФ. І лише так ця структура називатиметься ДФ. Решта — від лукавого.

— Дійсно, обсяг завдань у вас дуже великий. Як ваша сім’я ставиться до цього?

— Чесно кажучи, відповідальність, що лягла на мої плечі, не дає мені спати. Я й так мало сплю, а зараз узагалі. Крім ТРО, мені не сниться більше нічого. Але мої рідні мене підтримують.

— Якщо можна, трохи розкажіть про себе. Подейкують, що ви навіть у ЗС РФ служили.

— Народився я в місті Хорол, що в Полтавській області, закінчив школу в 1988-му із золотою медаллю. Дуже сильно хотів стати військовим, марив цим, надивився фільмів. Пам’ятаєте, скільки доль визначив фільм «У зоні особливої уваги»? Вирішив — буду десантником. Але військком був серйозним полковником, авторитетним, товаришем мого батька. Він сказав батькові: «Не відправляй його до Рязанського десантного, він не вступить». У той час ішла війна в Афганістані, і до училища брали переважно солдатів, які його пройшли. Тому я поїхав до Полтавського зенітно-ракетного, там також готували офіцерів для повітряно-десантних військ.

Здав один іспит, як медаліст, тут же мене переодягли у форму (напівкурсантську, напівсолдатську), випхали на полігон — готувати табір на курс молодого бійця. Поки всі мої друзі-абітурієнти складали вступні іспити, я вже служив. Вступило нас 360 осіб, а десантний взвод готувався один, 30 курсантів. І туди був жорсткий відбір, але я все це пройшов. Батьки приїхали, привітали мене.

Випускався я під час розпаду СРСР, 1992 рік, присягу Україні прийняв у військовому училищі. Я не служив в Росії жодного дня. Після присяги в училищі одразу потрапив до 224-го навчального центру в м. Хирів, вона ж 39-та десантно-штурмова бригада, вона ж 6-та аеромобільна українська, і прослужив у ній 10 років, поки вона не стала 80-м аеромобільним полком. Звідти ж поїхав у Косово у 2001-му, рік прослужив там у спеціальній десантній роті ЛитПолУкрбриг, я там був заступником командира роти, у званні майора, тому що рота спеціальна була. Прямо звідти вступив до академії. У 2002–2004 роках навчався в академії на другому факультеті, мав повертатися до своєї бригади. У мене спеціалізація повітряно-десантна служба, бо після училища швиденько пішов у кар’єрне зростання, став одразу командиром зенітної батареї, це єдиний зенітний підрозділ у десантно-штурмовій бригаді, далі — лише начальник ППО. За великим рахунком — це глухий кут. У Болградській дивізії протягом 3 місяців перекваліфікувався на офіцера повітрянодесантної служби. Все, що десантується — техніка, люди — все моє. Цим я і займався.

Щодо сімейного життя… У мене двоє прекрасних дітей, син Арсеній і дочка Аліса, якими я пишаюсь і опікуюсь. Напередодні війни, у 2013 році, я розлучився. Нині в мене прекрасна дружина, вона мене кохає. Якби вона не чекала, я б, можливо, й не повернувся з війни. У 2014 році падчерка Іра вступила до Київського національного лінгвістичного університету. Але я для неї приклад і авторитет, вона сказала: «я піду в армію, попри все», а дружина на це відповіла: «як скаже Юра». І ось вона закінчила Військову академію у м. Одеса, словом, іде моїми стопами. Я їй порадив: «Поїдеш служити до лісу, подалі. А далі дивитимемося». Вона 2 роки прослужила в десантній частині. Наразі Ірина служить у Житомирі в командуванні ДШВ. Знає іноземну мову, старший лейтенант. Цілком самостійна.

З початку війни я виконував різні завдання, зокрема, брав участь у боях від Дебальцевого до Нижньої Кринки влітку та восени 2014 року, обороні Донецького аеропорту, нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького — ІІ та ІІІ ступенів.

З червня 2014 року по січень 2015-го я виконував обов’язки командувача Високомобільних десантних військ.

Після того, як Високомобільні десантні війська стали окремим родом військ ЗСУ, мене було призначено заступником командувача. З грудня 2019 року проходив службу на посаді головного інспектора Міністерства оборони України, а з середини 2020 року — заступника головного інспектора.

— Як відбулося призначення на нову посаду?

— Мені зателефонував головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний, сказав, що «є така тема, ти не проти?». Звичайно ж, я розумів — великий обсяг завдань, цілина. Я відповів, що однозначно не проти, це дуже гідно. Подякував та сказав, що виправдаю високу довіру, не підведу.

31 грудня о 16-й почалася зустріч із Президентом, Міністр оборони був присутній. Розмова тривала довго, Президент мені дуже серйозні питання ставив, а я докладно відповідав. У результаті він підписав указ прямо при мені. Тут же сказав: «Де фотограф, давайте з новим командувачем сфотографуємося, і опублікувати це все». Йому сказали: «Пане Президент, закон набуває чинності з 1.01». І в першу хвилину нового року виклали на сайті, і мій Новий рік перетворився на «апокаліпсис». Телефон розривається, всі дзвонять, вітають, а я із сім’єю зустрічав, і це був легкий стрес.