rss
12/05/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Спорт \ Багата творча фантазія львівського гросмейстера. Олегу Романишину 10 січня виповнилося 70 років

«Шахіст, який прагне до нешаблонних, оригінальних рішень.»

Юрій Авербах


Одним з найсильніших шахістів України усіх часів по праву вважається львів’янин Олег Романишин. На жаль, стати чемпіоном світу з класичних шахів судилося лише одному з українців – Руслану Пономарьову. Проте, кілька наших земляків були на підході до світової корони. Серед них і Леонід Штейн, і Юхим Геллер, і Василь Іванчук, і Олександр Білявський, і Олег Романишин.

Коли Олегові було п’ять років, його навчив грати в шахи його батько – Михайло Романишин. Він сам був доволі сильним шахістом. Зокрема, чемпіоном Львова у сорокових роках. Батько вдома мав багато книг, і там була хороша шахова атмосфера. Олег був наймолодшим в сім’ї, його брати також грали, однак були менш захоплені шахами.

І Романишин-старший відвів свого сина до старого знайомого ще з повоєнних часів – Віктора Карта.


Віктор Карт та його школа


Звичайно, розповідаючи про Олега Романишина неможливо обійтися без докладної розповіді про його тренера, засновника львівської шахової школи.

Батько Віктора був військовим лікарем, і сім’я багато подорожувала. Після війни родина Картів переїхала до Житомира, а Віктор вирішив вступити до Львівського університету на історичний факультет. І це при тому, що Київ був лише за 140 кілометрів від Житомира, а Львів – за 400. Таке рішення майбутнього видатного тренера призвело до появи львівіської, а не київської шахової школи.

Почав Віктор грати в шахи доволі пізно, - років у 12. Після приїзду до Львова 1946 року і вступу до університету він перш за все попрямував на площу Ринок до шахового клубу. Тоді чемпіоном Львова був Михайло Романишин, батько майбутнього гросмейстера. Навчання в університеті багато часу не відбирало. А свій вільний час Карт проводив не лише в клубі – він був міцної статури – і в проміжку між шаховим клубом і преферансом став чемпіоном університету із штанги!

Після закінчення університету Карту запропонували роботу вчителя у школах Львівської області (кілометрах в 30 від обласного центру). Тут він здобув безцінний педагогічний досвід, одружився. З’явилася донька Елла, і довелося шукати роботу у Львові. Місця вчителя історії не знайшлося, але звільнилося місце керівника шахового гуртка в Палаці піонерів.

На той час виявився талант приятеля Карта великого Леоніда Штейна, який став гросмейстером і чемпіоном СРСР. Під звуки фанфар на честь його перемог талановита молодь пішла до Палацу, а також до ДЮСШ-2, де теж відкрилося відділення шахів.

Сам Штейн неодноразово приходив на заняття до Палацу піонерів, давав сеанси, іноді аналізував з молоддю. Є знамениті фотографії, де він аналізує з Романишиним та семирічним Олександром Білявським, підстриженим під барабан.

Що характерно для Карта-тренера? Розповідає гросмейстер Адріан Михальчишин, один з найліпших вихованців львівської школи: «Роздуми про зміст тренувань і о шляхах зростання шахіста. На початку кар’єри читав книжки великих тренерів й дивувався, чому не виходить бажаний результат? Він перший зрозумів, що єдиний шлях – це індивідуальний підхід до кожного учня. Жодних спільних дебютних репертуарів (що, на жаль. характерно для багатьох майстрів-тренерів), навчання самостійної роботи і найприємніша дружня атмосфера під час занять. Пропагував учням роботу в парах , що приносило важливий змагальний елемент до тренування.

На групових заняттях ми аналізували лише партії з класичних турнірів, і часто-густо обговорення були настільки гострими, що партію встигали проаналізувати лише за два заняття. Визначав сильні та слабкі сторони кожного, потім розвивав сильні та допомагав позбавитися від слабких за допомогою вправ.

Діяв Карт методом спроб та помилок, але з помилок робив висновки – його перші учні Іра Розенцвайг та Мишко Бурдман стали чемпіонами СРСР серед школярів, але майстрівського рівня не досягнули. Зробив висновки. І молодше покоління стало жорсткіше у боротьбі та не розпилялося на непотрібні побічні заняття.

Ми могли порівнювати його з іншими тренерами (коли увійшли до юнацьких збірних України та СРСР) і зрозуміли, що добрий тренер нагадує другого батька».

Найбільший подвиг Карта – це прийняття рішення, що учні переросли його і що для них треба шукати інших наставників та спаринг-партнерів (я не знаю іншого тренера, який би пішов на таке). Так Білявський вчився у Ботвинніка та Болеславського, а Романишин – у Таля. Карт чудово відновлював кожного з учнів після поразок (кожному потрібний був специфічний підхід). З тренером молоді «дзвонарі» могли пожартувати без обмежень.

У нас була сімейна (картівська) традиція – на турнірі перед вихідним днем всі разом до пізньої ночі грали у покер. І ось одного разу у Владикавказі 1978 року до опівночі «цинічні» учні виграли усі гроші в тренера. І той, розстроєний, плюхнувся спати. І, як завжди іронічний Олег Романишин, зауважив «Безтурботний сон бідняка!»

Марта Літинська, Олег Романишин, Олександр Білявський, та Адріан Михальчишин вигравали усе: чемпіонати СРСР (командні та особисті), Олімпіади, чемпіонати світу та Європи серед молоді та юнаків, Кубки Європи. Дехто з них у 80-х та 90-х роках були претендентами на корону.

На початку 2000-х Карт переїхав у Гамбург, але не забуває своє рідне місто і своїх учнів.


Гросмейстер та пік його успіхів

 

  Title
  

Я познайомився з Олегом Романишиним у липні 1966 року. Він одразу викликав симпатію до себе. Певний час ми були в приязних стосунках. Зокрема, я здивував його тим, що чув про В’ячеслава Чорновіла, який на той час сидів у в’язниці.

Шаховий зріст Олега був стрімким. Так, він став кандидатом у майстри спорту в 14 років і майстром у 16. Отримав свій титул міжнародного майстра, коли виграв чемпіонат Європи і став гросмейстром у 1976 році.

Пік успіхів Олега Романишина припав на другу половину сімдесятих років. Тоді Олег досягнув кілька вражаючих успіхів і зрештою вийшов на третє місце в рейтингу слідом за дійсним чемпіоном світу Анатолієм Карповим та віце-чемпіоном Віктором Корчним.


Єреван - 75


Найвищий зліт Романишина на всесоюзній арені припав на 43-й чемпіонат СРСР 1975 року. Тоді Олег розділив друге – п’яте місця, лише на пів-очка відставши від чемпіона – видатного вірменського шахіста – Тиграна Петросяна. Проте найліпшою партією багато експертів визнали саме зустріч Романишин – Петросян. Вже на п’ятому ході Романишин білими здивував суперника, колег-шахістів та глядачів, зробивши незвичайний хід слоном попереду пішака. Перед партією Олег спитав у Адріана Михальчишина, який був його секундантом на тому чемпіонаті, а чи не засміють його глядачі театру, в якому проходить турнір, за такий любительський на вигляд хід. «Засміяти могли б в цирку, а не в театрі», - слушно зауважив Адріан.

І Олег зробив цей парадоксальний на вигляд хід. Але ще більше здивував 24-річний львів’янин своїм 16-м ходом, коли він попросту поставив під бій власного коня. І хоча Петросян певного моменту міг би досягнути миру, та він вирішив зіграти на перемогу. І то стало вирішальною помилкою. На 30-у ході славетний чемпіон склав зброю. Це була його єдина поразка в тому чемпіонаті.

Олег згадував невеликий курйоз – який трапився у 1996 році під час шахової олімпіади у Єревані. Він пішов до аптеки, і людина за прилавком вигукнула: «Я знаю Вас, Ви розтрощили нашого великого Тиграна Петросяна у чемпіонаті 1975 -го року!».

А про Романишина головний суддя турніру Михайло Юдович написав так: «Загальну увагу привертає яскрава і самобутня гра О.Романишина. Подеколи Олегові бракує терпіння під час позиційного маневрування. Та в нього є найголовніше, що необхідне видатному шахісту – багата творча фантазія, комбінаційний зір, прагнення шукати знаходити рішення, далекі від шаблону».


Ленінград - 1977


Виграти міжнародний турнір такого штибу – трапляється дуже рідко, добре, коли й раз у житті. Олег набрав 10,5 очка з 15 і розділив перше-друге місце з Михайлом Талем. Причому Таля для цього знадобилася виграти чотири партії поспіль на фініші, що для турнірів такого рангу – велика рідкість.

Романишин спеціально не готувався до турніру, бо щойно повернувся із змагання в Гавані. Проте у творчому відношенні йому вдалися партії з Юрієм Балашовим та Олександром Кочієвим. Балашова Олег «виловив» на схему, яка раніше у нього майже не зустрічалася. А Балашов вважається шахістом, який знає геть усе. Коли він зрозумів, що втрапив у неприємну позицію, було вже пізно.

Таль високо оцінив гру Романишина, підкресливши, що до кількох турнірів вони готувалися разом. Цей успіх і дозволив Романишин стати третім у світі за рейтингом.


Тілбург – 79


«У заключній частині турніру конкуренцію чемпіону світу Анатолію Карпов склав лише Олег Романишин. Львівський гросмейстер в останні роки став одним із найсильніших гросмейстерів світу. На жаль, якісь пів-очка не дозволили йому увійти до числа учасників матчів претендентів. Стиль Романишина своєрідний, як і Карпов, він у кожній партії прагне до перемоги». Шахи, №4, 1980.

Треба сказати, що Романишину для того, щоб стати другим, знадобилася в останньому турі взяти гору над Борисом Спаським. Олег провів її на високому рівні, час від часу турбуючи Бориса Васильовича з різних боків. Поступово, крок за кроком львів’янин переграв свого грізного суперника, який склав зброю на 62 –у ході.

Олег високо цінував своє досягнення в Тілбурзі. Адже він лише на пів-очка відстав від Карпова і випередив багатьох великих гравців, таких як Лайош Портіш, Бент Ларсен, Борис Спаський, Ян Тімман, Василь Смислов, Роберт Хюбнер, Властиміл Горт, Дьюла Сакс, Генна Сосонко і Любомир Кавалек... Надзвичайно важкий турнір!

Десь приблизно після 40 років шахова сила Олега стала знижуватися. Але, незважаючи ні на що, любов до старовинної гри в нього залишилася на все життя.


Гросмейстер як людина

 

Title  
  

Олег закінчив факультет німецької філології Львівського університету, захоплювався й іншими мовами, зокрема, іспанською. Є представником старої джентльменської школи, яка вважала, що на партію гросмейстер має приходити у краватці та начищених туфлях. Словом, він завжди був одягнений, як на весілля. За свій зовнішній вигляд він дістав назвисько «Лорд».

Гросмейстер є справжнім фанатом тенісу, в якому його дочка, Ольга, досягла певного успіху. Одного разу він навіть висловив думку, що для шахіста година тенісу важливіша за день фахових занять.

Олег Романишин є цікавою особистістю, рафінований галицький інтелігент, завжди іронічно-скептичний. Серед його приятелів – артисти, художники, журналісти. Він постійно крутиться в бомонді.

Тому можете собі уявити, як Олег відреагував на таку ситуацію. Колись, здається 1976 року, я приїхав до Львова у складі спортивної делегації Московського університету. І от якось ми гуляли по місту з капітаном шахової команди факультету журналістики Володею Фофановим. Він грав у шахи на рівні міцного четвертого розряду, але був чудовим організатором. До того ж, Володя перехворів на поліомієліт, в наслідок чого змушений був ходити на милицях. Але дух у Володі був міцний.

Було б дивно, якби випадково ми не перестріли Олега Романишина. Звичайно, ми розговорилися. І я забув представити Володю та Олега один одному. Але Фофанов був дуже активною людиною, і він вирішив втрутитися у розмову.

Володя спитав у Олега: «Ви теж граєте в шахи?»

Слідом зависла гоголівська пауза, яка супроводжувалася саркастичним поглядом Олега, який відповів коротко: «Так. Граю».

1974 року я перейшов з Київського університету до Московського. У той час там проходив командний чемпіонат СРСР з шахів. Я зайшов до Олега і повідомив його про свої життєві зміни. «А я б так не зміг», - відповів він. «Москва таке величезне місто. Усі кудись поспішають. Народу до біса. Інша справа – наш Львів. Зранку я виходжу з дому. Навіть сідати на автобус чи трамвай – немає сенсу. Спокійно йду собі пішки, заходжу до кав’ярні, зустрічаю друзів. Ні, в мегаполісі мені було б незатишно».


Попередні підсумки


У 70 років можна підбити певні попередні підсумки шахової творчості Олега Романишина.

Романишин має позитивний баланс з чемпіонами світу Михайлом Талем, Тиграном Петросяном та Борисом Спаським. Так само веде в рахунку з Гаррі Каспаровим, проте треба зауважити, що Олег грав з ним, коли той був ще молодим, до завоювання ним звання чемпіона світу.

1993 року Олег потрапив до матчів претендентів. На жаль, його пік був уже позаду, а суперник йому дістався, який навпаки йшов до гори – Віші Ананд з Індії. Тому не дивно, що Романишин поступився – 2:5.

Олег зробив набагато більший внесок у прогрес шахів, ніж багато хто із сьогоднішніх зірок. Його стратегія жертви пішака в дебюті, яку він перейняв у Альохіна, і яка принесла Романишину стільки перемог, на думку фахівців, знайшла подальший розвиток у творчості Каспарова. Олег винайшов свій власний дебют Романишина (1. Кf3 Кf6 2.с4 е6 3.g3 а6!?), який став доволі серйозною зброєю для чорних.

Колись головною рисою гри Романишина була його буйна фантазія. Та згодом він став надавати перевагу техніці. На жаль, це призвело до певного зниження його результатів. Але, незважаючи на це, львівський корифей продовжує доволі часто грати в шахи. А причина в тому, що Олег беззавітно любить старовинну гру.

Автор: Петро МАРУСЕНКО,
міжнародний майстер
Джерело: Укрінформ
(https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/3382225 )

Головні спортивні події 2022 року. Календар

Зимові ігри у Пекіні: тут виступлять олімпійці-2022

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com