В американському правому виданні «Townhall» з’явилася стаття Курта Шліхтера про те, які уроки могли б республіканці здобути з перемоги Глена Янгкіна у Вірджинії «Youngkin Brings the Pain and Shows Republicans How to Win». Пропонуємо Вам її переклад із мінімальними коментарями.

Коли Глен Янгкін вирішив залишити кар’єру в бізнесі (він дійшов до посади головного виконавчого директора – chief executive officer/CEO – компанії, яка управляє активами на суму понад 250 мільярдів доларів), щоб піти в політику, висунувшись на посаду губернатора Вірджинії, він виглядав просто ще одним республіканцем, на якого чекає швидкий провал. Але Янгкін не програв. Він переміг усупереч усьому. І він зробив це, не намагаючись зобразити із себе центриста і не догоджаючи лівій «Вашингтон пост». Янгкін переміг, всупереч порадам політконсультантів, оскільки сконцентрувався на проблемах, що хвилюють людей. І протягом усієї кампанії тримався цього підходу.

Це радикально новий підхід для республіканців, вперше запропонований Дональдом Трампом. І водночас це відповідь на запитання: «Як республіканцям будувати свою політику після Трампа?»

Не найпроникливіші вважають, що секрет перемоги Трампа у 2016 полягав в уїдливих твітах. Ні, твіти були не більше, ніж кумедним бонусом. Трамп показав республіканцям, як можна перемагати, не за допомогою чергової спроби наслідувати Рейгана. Для перемоги потрібно зосередитись на потребах та проблемах виборців, а не на міркуваннях донорів чи партійної еліти. І, зрозумівши в чому саме полягають ці проблеми, зосередитись на їх вирішенні. Це може стати рецептом успіху Республіканської партії в епоху після Трампа.

Янгкін підтвердив це. Консенсус серед політконсультантів був у тому, що в штаті Вірджинія, який підтримав демократів у 2020 році, республіканцям потрібно демонструвати «поміркованість», близькість до центру, і в жодному разі не атакувати критичну расову теорію, що просувається в американських школах. Чому? Тому що в «пристойному» суспільстві «так не прийнято», це може створити кандидату образ «расиста» в очах «кращих людей». А те, що це непокоїть середній клас, – нісенітниця. На чому концентруватись? Говоріть у програмі про зниження податків, про любов до поліцейських та про будівництво мосту «у світле майбутнє».

У програмі Янгкіна загальної балаканини не було. Він прислухався до сподівань виборців, замість пояснювати їм, чого вони ніби-то хочуть.

І з цієї кампанії Янгкіна можна винести урок. Насправді навіть кілька уроків.

Урок перший: те, що хвилює виборців, має визначати повістку кандидата.

На жаль, республіканці нерідко висували «ні риба, ні м’ясо» кадрів типу Джеба Буша (син одного і брат іншого президента), які бачили своє завдання в тому, щоб сказати дурним масам про що саме їм треба дбати і переживати.

Знижуючи податки республіканці допомагають «прогресивному» зрушенню у керівництві великих корпорацій, що ненавидять республіканців. У зовнішній політиці представники республіканської еліти нерідко намагалися втягнути країну в ще одну війну, у якій народ не був зацікавлений. Або пропонувати чергового псевдоконсерватора, рекомендованого (консервативним союзом юристів) Federalist Society як суддя.

Зрідка, коли кандидат республіканської еліти спускався до проблем, що хвилюють простих смертних, він дорікав їм за недостатньо політкоректні думки, мовляв, невже ви, расисти з сіл, не розумієте, що нелегали, які порушують закони Америки вже тим, як вони проникли в країну, насправді роблять щось чудове, що можна лише вітати?

Після подібної кампанії у 2016 році виборці чітко вказали Джебу Бушу, куди йому потрібно вирушити.

Янгкін зробив щось незвичне, ледь не нечуване і радикальне: він слухав виборців, а не платних консультантів. Тому його передвиборна кампанія була гнучкою та динамічною, і реагувала на те, що хвилює людей у цю хвилину, і, якщо треба, швидко змінювала курс, щоб фокус був саме на проблемах громадян.

До честі Янгкіна, він не боявся говорити про те, чого інші республіканці уникають зі страху уславитися «расистами». І завдяки цьому він не був помірним у тому сенсі, що не був політкоректним, не погоджувався з консенсусом (переважно лівої) еліти. І завдяки цьому переміг.

Урок другий: потрібно шукати питання, що резонують з настроєм виборців, і педалювати їх до межі, незважаючи на благодурість консультантів та здивовану незгоду еліти.

(Пояснення: у Вірджинії батьки обурилися тим, як у школах насаджувалась трансгендерна ідеологія та відверто расистська «критична расова теорія», що малює і європео­їдів, і азіатів як реінкарнацію зла через недостатньо темну шкіру та підтримку цінностей західної цивілізації, виступи батьків на зустрічах керівництвом шкіл були дуже гострими, це питання було головним приводом для виборців, у яких діти шкільного віку, змінити підтримку демократів на підтримку республіканців лише за 1 рік, причому не лише губернатора-республіканця обрали у Вірджинії минулого листопаду, а й віцегубернатора, і прокурора штату, і в місцевому конгресі більшість стала республіканською, навіть у «лівих» округах у республіканців посилилася підтримка)

Урок третій: слідуй обіцяному.

Першого дня на посаді губернатора Янгкін видав указ про заборону «критичної расової теорії» у системі суспільної освіти Вірджинії. Він також заборонив носіння масок. Тут же він пішов тією ж дорогою, до якої звикли виборці з моменту інавгурації Трампа, який по суті запропонував політичну інновацію: пообіцяв – і зробив!

(У значному відсотку випадків політики раніше давали обіцянки, а далі використовували творчі здібності консультантів та радників, щоб пояснити, чому виконати їх не вийшло)

Людям, які прийшли в політику лише останніми роками, важко зрозуміти і наскільки радикальна, і наскільки важливою є ця проста концепція «пообіцяв – зробив». Протягом десятиліть Республіканська партія висувала кандидатів, які, потрапивши до Вашингтона, і ставали більш заклопотаними тим, що писала вашингтонська ліва преса, ніж кошмаром, у якому опинялися їхні виборці через політиків: загиблі у нескінченних війнах сини, перенесення виробництв у Мексику і Китай, хвилі нелегальних іммігрантів, що перетворюють Америку на щось моторошне (як приклад таких політиків називається колишній сенатор Джефф Флейк, який критикував Трампа).

Трампа обрали, оскільки він озвучив те, що люди хотіли почути від лідерів, але так і не почули. Трамп порушував питання, що хвилювали широкі маси, тому й випередив 16 інших кандидатів на республіканських праймеріз у 2016 році. Але більшість людей, на якомусь рівні, ніколи не очікували, що Трамп піде до кінця і виконуватиме обіцяне, наскільки це в його силах. Але Трамп поводився саме так. І так поки що поводиться губернатор Янгкін.

Лівих лібералів все ще лихоманить. У день інавгурації губернатора Вірджинії один із твіттерів плакався, що «Глен Янгкін щойно видалив розділ «Різноманітність, рівність та інклюзивність» з вебсайту губернатора Вірджинії. Огидно». Ні, це чудово. Скавчання продовжилося і з приводу відсутності масок на святкуванні перемоги. Продовжуй плакати, лівий ліберал.

Янгкін пообіцяв повернутися до нормального життя, позбутися паніки через пандемію та расове безумство, і він це зробив. Якщо він розумний, він продовжуватиме так діяти.

І, впоравшись, він зробить себе претендентом на посаду президента, можливо вже у 2024 році. Рон ДеСантіс — ще один республіканець, який засвоїв ці уроки, і він є претендентом від Флориди. Губернатор Техасу Грег Ебботт намагається бути таким.

Губернатор Південної Дакоти Крісті Ноем вдавала, що вона така сама, але показала справжнє обличчя, коли прогнулася перед позицією істеблішменту в питанні участі «транссексуальних» спортсменів у спортивних змаганнях (що означало допуск біологічних чоловіків/юнаків на змагання жінок/дівчат).

Нехай невдача губернатора Ноем стане для вас попередженням, губернатор Янгкін. Ви не матимете другого шансу з виборцями. Нас, виборців, обманювали і ображали десятиліттями, і в ту хвилину, коли ви зробите це з нами, як це незграбно зробила Ноем, - Ви станете історією. Жорстко, але це так.

Слухайте громадян і дійте відповідно до їхніх сподівань, а не відповідно до побажань донорів та еліти. Виконуйте свої обіцянки, навіть якщо ви критикуєтеся з боку правлячого класу. У цьому секрет майбутнього успіху Республіканської партії. Такий урок Трампа.