Майдан, попри всі закиди ворожих антиукраїнських сил, сприймається українцями позитивно. При тому, що нам вороги постійно стараються нав’язати погляд, ніби те, що зараз відбувається - наслідок Майдану.

Українці інтуїтивно розуміють, що це не так. Адже переміг не Майдан, а олігархічна Сцена Майдану. Відповідно ми маємо не результати Майдану, а результати перемоги олігархічної системи над Майданом. Наслідки нашої поразки - окупація та анексія Криму, війна на Сході, масове знищення добровольців у котлах - братських могилах, штучний обвал гривні внаслідок рефінансування, подальше розграбування залишків національних багатств - добрались навіть до святої української землі…

Щирі патріотичні учасники Майдану, ті, хто відчув оте єднання в прагненні змін, справедливості, проведенні народної толоки, вічових традицій (котрі не мають нічого спільного із тим «шабашем», який на сцені організовувала тодішня опозиція - Турчинов, Яценюк, Порошенко) розуміють, що ми маємо не наслідки Майдану. Відчувають на метафізичних рівнях, досить часто не можучи це чітко пояснити - особливо сперечаючись із московськими, транснаціональними чи олігархічними ідеологічними вкидами щодо Майдану. І це добре, що таке відчуття є. Але водночас це породжує також іншу сторону медалі - українці занадто швидко починають ототожнювати будь-який масовий протест в іншій країні із Майданом. Підтримують, кричать «Слава», «молодці», «ми з Вами» і т.д. Проте в багатьох випадках, на мою думку, таке порівняння із Майданом явно не відповідає дійсності. Більше того - таке порівняння може дискредитувати сам Майдан як явище. Зокрема - у випадку із Саакашвілі, котрий справедливо критикував Порошенка, але водночас просував антиукраїнські ідеологічні тези - щодо розпродажу землі, прихватизації, різних «рихформ», котрі нам так потужно нав’язують транснаціональні фінансові групи. І від яких нам стало вже так «добре»... Мене особисто, як сотника Майдану, надзвичайно обурювало порівняння протестів Саакашвілі із Майданом, а назва «Міхо-Майдан» - дискредитація самої ідеї та суті Майдану. Не кажучи вже про зневагу до загиблих Героїв…

Майдан за своєю внутрішньою структурою був об’єднанням двох речей - справедливого протесту мислячого класу та олігархічних маніпуляцій. Справедливий протест - масштабний, неструктурований (на жаль. природна структурація не встигла відбутись), щирий, що прагнув змін та справедливості. Водночас не бувши структурованим, справедливий протест не зміг чітко висунути свої вимоги та бачення нової країни - яка система управління повинна прийти на зміну олігархічній.

Маніпуляції олігархічних груп, на відміну від справедливого протесту, переслідували інтереси конкретних олігархів, а тому не могли бути масштабними та щирими, зате були структурованими - олігархічні партії, організації та приватні силові блоки, а також, і це, мабуть, головне - було підкріплене колосальними фінансами та інформаційним супроводом. Інформаційний супровід забезпечували все ті ж «українські» олігархи - власники провідних ЗМІ, серед яких, за випадковим збігом обставин, відсутні етнічні українці.

Перші вбиті Герої Небесної Сотні: Юрій Вербицький, Михайло Жизневський, Сергій Нігоян

Прихід до влади Януковича змобілізував українських патріотів, для яких була очевидна залежність колишнього зека від кремлівських спецслужб та бізнесових груп. Янукович становив загрозу для самої суті всього українського - і тому вже була природна база для протесту. Проте ця природна база ще не була готовою - з одного боку, і не хотіла, щоб її очолила тодішня опозиція - Турчинов-Яценюк-Кличко-Тягнибок - з іншого. Про це свідчить повна безрезультатність акції «Вставай, Україно» - акція протесту проти режиму президента України Віктора Януковича, організована опозиційними партіями ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина». 15 березня до акції долучилися опозиційна партія УДАР.

Акція - провалилась, але Янукович у своєму збагаченні та просуванні інтересів свого клану «знахабнів» настільки, що зміг «посунути від корита» всіх інших олігархів. Не повністю, але перекроївши значну частку бюджетних потоків саме під «сім’ю», як називали клан Януковича. Навіть Рината Ахметова було посунуто в масштабах отримання дотацій з державного бюджету для функціонування шахт - і то ким, сином Януковича, котрий тільки близько року на той час займався «вугільним бізнесом». Таке становище не задовольняло олігархів - і вони домовились між собою щодо протесту проти Януковича. Але, пам’ятаючи про безрезультативність акції «Вставай, Україно», вони зрозуміли, що організовувати протест треба на чомусь більш правдивому та масштабному. І тут Україна підійшла до моменту можливого підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Янукович, прийшовши до влади в 2010 році, декларативно продовжував курс «на ЄС». Ставши президентом він хотів, бувши близьким до Москви, все-таки царювати окремо. Тому геополітично Янукович попав в ситуацію шпагату між Заходом та Кремлем.

Процедура підписання угоди про Асоціацію з ЄС мала певну етапність, покроковість. І от настала черга економічної частини угоди… Тут я напишу те, про що майже не говорять «патріотичні експерти», лише зрідка насмілюються натякнути про це. Економічна частина угоди про Асоціацію з ЄС є шкідливою для України, адже робить нашу економіку сировинним придатком для більш ефективних та розвинутих країн. А відкриття вільного ринку, за умови слабкості вітчизняного виробника та відсутності у нього відповідної сертифікації для виходу на ринок ЄС - робить потужний удар по такому виробнику. Саме виробництво є основою створення високої доданої вартості, а значить і, відповідно, основою економіки.

І тут Микола Азаров, будучи відвертим українофобом та ворогом України, 21 листопада говорить про призупинення процесу підписання угоди, посилаючись на економічну аргументацію.

Янукович, Азаров та вся Партія Регіонів - вороги України (котрих ми так і не притягнули до відповідальності, за рідкісними винятками), готовність до протесту серед патріотів - дуже висока.

Олігархічний консенсус проти Януковича - є. Масштабна геополітична подія - призупинення підписання угоди про Асоціацію - є.

Олігархічні партії сприяють народному протесту та «м’яко» стараються його очолити. Але протест не набирає потрібних оборотів, більше того - після появи там олігархічних політиків він починає «здуватись». І тут організовують провокацію - «побиття студентів» в ніч з 29-го на 30 листопада. Насправді студенти ніколи не складали більшості на протесті, зокрема і в ніч побиття. Проте інформаційно все подають так, що побили саме студентів - «дітей». І тут провокатори потрапили точно в ціль - зачепили один з найболючіших українських архетипів - наших нащадків!

І вже 1 грудня на вулиці Києва вийшло більше мільйона людей - і кияни, і приїжджі! Ці люди і є основою того, що я називаю справедливий протест - українці вийшли, адже відбувся геополітичний розворот в бік Москви та, головне, побили «наших дітей! Тодішні «опозиціонери» і близько не знали, що робити з такою масою людей! Більше того - вони самі її боялись…

На мою думку, Янукович не віддавав наказу про побиття, йому це було невигідно, а сам протест без цієї події поступово би «затухав» - приніс би ті самі результати, що й акція «Вставай, Україно» кількамісячної давнини. Журналістські розслідування та співставлення фактів швидше за все вказували на те, що провокацію проти Януковича організував Сергій Льовочкін - тодішній голова адміністрації президента. Той самий Льовочкін, батько якого був останнім головою всієї пенітенціарної системи СРСР. Як Ви думаєте, чи міг керівник «всіх тюрем» в СРСР не бути пов’язаним з КГБ? Картотека на перспективних зеків, частина з яких в 90-х стала політиками та бізнесменами, велась саме цією службою.

Отакі були передумови - поєднання протилежних та ворожих між собою речей - справедливого протесту патріотів, котрим старались маніпулювати олігархічні групи - з допомогою своїх партій, партійних вождів, громадських лідерів, котрих висвітлювали «олігархічні» ЗМІ.

Проте сам процес Майдану був настільки масштабний, що контролювати його повністю було просто неможливо. А природа самого протесту створювала умови, в яких до українського політикуму могла додаватись «свіжа кров» - нові українські політики, котрі не були зав’язані на жодних олігархів, московську агентуру чи транснаціональні фінансові структури. Власне до тієї не надто численної групи патріотів відношу себе і я - сотник 26-ої сотні Самооборони Майдану та співкоординатор Громадського Сектору Євромайдану.

На моє тверде переконання, до речі, представників майбутньої справжньої української еліти потрібно шукати саме серед польових громадських лідерів Майдану, а згодом - добровольців та волонтерів, але це не є темою даного допису.  

Після початку Майдану власне до такого масштабного процесу долучилось (а дехто міг бути і з самого початку) ще чимало геополітичних гравців - в першу чергу Кремль, транснаціональні корпорації, розвідслужби Мі 6, ЦРУ, Моссаду та інші. Адже коли відбуваються такі масштабні геополітичні зрушення, такі як Майдан 2013-14 років, то кожна сила, котра є окремим суб’єктом геополітики прагне бути як мінімум поінформованою (а краще - впливати на процес) заради забезпечення своїх інтересів.

Про це можна було б писати ще досить багато, особливо зважаючи на те, що саме такої аналітики про Майдан є вкрай обмаль. І я думаю, що ще неодноразово повертатимусь до Майдану, адже саме він є певною відправною точкою для змін в Україні.

8 років тому на Майдані з’явились перші загиблі Герої - Юрій Вербицький, Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, котрі загинули 22 січня та Роман Сеник, котрий був поранений 22-гого січня і помер у лікарні 25-ого. Жодне з цих вбивств досі не є розкритим. Кровавий страшний маховик розпочав свою роботу, котра не завершена досі і незрозуміло коли зупиниться.

Україна розпочала новий виток боротьби за справжню Незалежність. Усвідомлюємо ми це чи ні, але саме на нас лежить відповідальність за результат цієї боротьби за Незалежність - боротьби проти всіх ворогів, а не тільки Кремля.

Це наша пряма відповідальність перед тепер вже Небесними Полками Українських Героїв, котрі віддали своє життя у цій боротьбі! Пам’ятай про це, читачу, хто б ти не був та де б не знаходився!