Я багато пишу та кажу про зброю. Не тому, що хочу придбати, а лише тому, що існуючий режим заважає чесно мати копії старовинної зброї - заважає займатися історичною реконструкцією та розвивати власну справу.Є ще одна справа пов’язана зі старовинною зброєю – спорт. Про це далі в тексті.Що це за текст? Це інтерв’ю яке я дав самому собі. Будь-хто з журналістів може взяти його за основу і створити власний матеріал. Отже...

Кор.: - Коли ми востаннє спілкувались, ти сказав, що хотів би зайнятися новим, цікавим видом спорту. Тоді не було часу все розпитати, то розкажи зараз, що то за спорт?

В.: - По-перше, дякую за можливість розповісти читачам про свої захоплення. По-друге… от так чомусь завжди відбувається, що не візьми, мусиш казати «Дуже популярне в світі, але не в Україні». Ніби ми неандертальці якісь!

Кор.: - То все ж таки?

В.: - В світі, з 1930-тих років, якраз тоді, коли в СРСР будували комунізм, а наші предки помирали від Голодомору, вільні люди подивились новим поглядом на старовинну зброю – мушкети, пістолі, вінчестери, все те, що працює на чорному поросі та, здебільшого, заряджається з дула, і вирішили, що це дуже цікаво та ефектно – стріляти зі старовинної зброї, стоячи у клубах порохового диму, то є фан!

Тепер це популярний вид спорту, має десятки тисяч прибічників, організації в багатьох країнах, світову конфедерацію, яка об’єднує їх (MLAIC), вони щороку проводять світові чемпіонати.

Кор.: - Дійсно, цікаво. А наскільки це безпечно? Все ж таки вогнепальна зброя.

В.: - Якщо не порушувати правил безпеки, то всі будуть живі і здорові. Це як з будь-якою небезпечною річчю - автівкою, отрутою.

Кор.: - То в чому, власне, труднощі?

В.: - Чудове питання, я сам ставлю його собі ледь не щодня.

Кор.: - Яка відповідь?

В.: - В абсурдності ситуації. Зброя, також і старовинна, а також її копії, в Україні не заборонені і не обмежені в обігу, оскільки нема закону про це. Саме так, щоб заборонити якусь річ, треба ухвалити закон. Щоб визначити річ, як небезпечну, і впровадити для володіння нею дозвіл – Верховна Рада має прийняти відповідний закон. Нема закону – нема обмежень.

Кор.: - А фактично?

В.: - Фактично, ми живемо не за писаним законодавством, а за совєцькою традицією, яка каже: «Мати зброю погано, зараз ми вас будемо карати!». Реалізувати своє право на заняття спортом я не можу. Наші шановні «правоохоронці» схопили б мене і судили б за копію мушкета, хоча жодного закону, який би обмежував право українських громадян на зброю – не існує.

Кор.: - То який вихід з цієї ситуації?

В.: - Дуже простий – Верховна Рада має ухвалити законопроект «Про цивільну зброю та боєприпаси». Він вже багато років лежить у Парламенті.

Кор.: - Як він регулює питання історичної зброї?

В.: - На історичну зброю до 1870 р. та її копії дія закону не поширюється. Простіше кажучи, такі речі не визнаються зброєю, тому і не обмежуються в обігу.
Кор.: - Хіба це безпечно?

В.: - Технічно – це палка та трубка. Будемо відслідковувати всі палки та трубки? Абсурд. Як я вже казав, достатньо виконувати техніку безпеки. А, по-друге, це відповідає «Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї».

Кор.: - Зазвичай, противники закону кажуть, що його прийняття призведе до масових вбивств та сплеску злочинів.

В.: - Кажуть. І помиляються. І зрозуміло чому, бо проекту закону не читали, але слухали маніпуляторів. Ніхто не буде роздавати зброю. Навпаки, закон потрібен, щоб в цій сфері суспільного життя запанував конституційний порядок. А маніпулятори цього не хочуть і справа не у масових вбивствах, а у тому, що поки відсутній закону, можна робити все, що завгодно. Фактично, маємо узурпацію влади.

Кор.: - Як це так?

В.: - Дивись, право вирішувати чим можна володіти, а чим ні - належить Верховній раді. ВР – це законодавча гілка влади. Натомість зараз питання дозволів на зброю регулюється наказом МВС, а Міністерство – це влада виконавча. Тобто, одна гілка влади захопила частину повноважень іншої гілки. А це вже порушення Конституції, кримінальний злочин.

Кор.: - Майже диктатура?

В.: -  Ну, диктатура це занадто, але користуються в Міністерстві цим на повну, зокрема дарують своїм васалам пістолети. За роки незалежності надарували приблизно 40 тисяч одиниць.

Кор.: - То це вже нічого так собі армія!

В.: - Так, вони бояться не масових вбивств, у них самих є охорона, вони, маніпулятори, бояться втратити шмат грошей. Величезний шмат грошей, зокрема з продажу «нагородної» зброї.

А для масових вбивств у нас в країні є все, що потрібно – можна піти в мисливську крамницю та придбати нарізну напівавтоматичну гвинтівку у снайперському калібрі. Поставити оптичний приціл – все.

Кор.: - Тобто закон все ж таки є!?

В.: - Ні! (посміхається). Оскільки є попит на зброю, є пропозиція. Дозвільна система посилається на наказ МВС № 622 від 21.08.98, яким було введено в дію інструкцію «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї...».

Але, по-перше, це не закон, по-друге закони, на виконання яких Наказ видавався – втратили силу. Наказ № 622 не є чинним, але ним продовжують користуватися. Дуже зручно – Міністерство внутрішніх справ може змінити його коли йому заманеться – стабільність, порядок.

Кор.: - Як цікаво!

В.: - Дуже цікаво! Вся зброя в Україні, формально, у вільному обігу. Покарати когось ЗАКОННО за наявність у нього зброї неможливо.

Кор.: - Але людей судять...

В.: - Незаконно. Люди не знають своїх прав і не хочуть боротися. Але є чесні та порядні судді, вже є судова практика – правда потроху торує собі шлях, суспільство повільно, але дорослішає.

Кор.: - А Кримінальний кодекс?

В.: - Має за мету охороняти наші права та свободи, це у його першій статті написано. У тому числі наше конституційне право мати будь-яку річ, що не заборонена законом і наше право на заняття спортом.

Кор.: - Зажди, але в такому разі, відсутність закону, відсутність підстав для притягнення для відповідальності – це...

В.: -  Можливість для справжніх злочинців, а не уявних, як реконструктор Денис Дубровський, уникнути покарання.

Кор.: - У суперечках про збройовий закон часто можна почути посилання на досвід США. Що можеш про це сказати?

В.: - США! Ну, я б звернув увагу, на те, які різні дискусії навколо зброї у двох країнах – в США та в Україні.

В США є Конституція, в якій закріплено право володіти зброєю та носити її, бо це необхідно для безпеки кожного штату, для формування, якби сказали у 17 ст., «посполитого рушення». Є федеральне законодавство, яке регулює обіг зброї у всій країні. В кожному штаті є власні нормативно-правові акти, які більш детально регулюють право громадян на зброю. В деяких штатах легше отримати дозвіл, в деяких – складніше.

Тобто, є законодавство і навколо нього ведуться суперечки – є люди в США, які вважають, що право на зброю треба обмежити, їм протистоять люди з протилежними поглядами. В політиці Республіканська партія традиційно підтримує власників зброї і право громадян на самозахист за допомогою зброї, Демократи навпаки воліють обмежити це право.

Кор.: - Цілком зрозумілий, цивілізований процес. А у нас?

В.: -  А у нас, по-перше, відсутній закон про зброю. В політичній площині дискусії навколо права громадян на зброю і на самозахист відсутні. Коли самі громадяни піднімають питання законодавчого врегулювання і кажуть:

«Згідно Конституції України обіг речей регулюється законами, а не наказами. Давайте відновимо у цій галузі конституційний лад і приймемо закон. Ось, ми підготували законопроект. Давайте у галузі зброї, оскільки вона небезпечна, буде порядок і зрозумілі правила».

На громадян дивляться «злобні очки крізь очьочки» і волають: «- Нізззя! Прєступнасть. Раздача аружія! Масавиє убійства. Ви хатітє убівать дєтєй!»

Кор.: - Невже так і кажуть?!

В.: -  Саме так. І це все є брехнею, оскільки законопроект не передбачає нічого вищезгаданого.

Кор.: - Ситуація, що склалося у нас зі зброєю, якось відбивається на інших сферах життя українців?

В.: - Безумовно. В першу чергу, на спорті, ми про це говорили. Такого спорту, як стрільба з мушкетів, у нас просто нема. Україна в ньому не представлена. В другу чергу – підриває можливість розвитку туризму, одного з напрямків – точно.

Кор.: - Туризму? Якого? Чому?!

В.: - Ну дивіться, Україна – це дно. Золоте дно історичного туризму. Відкрийте Гугл Мепс, тицніть курсором, і читайте Вікі. Скоріше за все там буде щось таке:

«Наприкінці 15 століття маєтність перейшла до Сігізмунда Сененського і була в руках цього роду до 1619—1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський — батько майбутнього короля Польщі. У ті часи замок був добре укріплений, тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат. Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і татар. У 1672 р., коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудували коштом тодішнього власника — короля Яна ІІІ Собеського. На жаль, фортеця знов була зруйнована в 1684 р. татарами».

Це про Поморянський замок.

Чи таке:

«Власник міста розпочав побудову замку наприкінці 16 ст. 1630 року — подарував його католицькому ордену босих кармелітів, (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонний (кляштор) з військовим гарнізоном і кількома гарматами. В червені-липні 1648 вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир».

Це про Бердичів.

Кор.: - І це все Україна.

В.: - Лише мала частка. Найбагатша і найцікавіша історія України – це 16-18 ст. Це час, коли на поля битв виходить (і більше не покидає їх) порох – ручна вогнепальна зброя. У ті часи це – мушкети, пістолі, бандолети. І це дуже важливо для історичного туризму та івент-туризму, оскільки дуже видовищно.

Кор.: - А по подіях та особистостях – це часи чого-кого?

В.: - Розвиток козацтва, війни з Московією. Це Сагайдачний, Хмельницький, Мазепа.

Кор.: - Тобто, мушкети, пістолі, самопали, фактично, – частина нашої історії, невід’ємна культурна спадщина?

В.: - Саме так. Мушкети представлені навіть на гербах українських міст. Стрільба з мушкету могла б стати національним видом спорту.