rss
05/20/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Освіта \ «Тупіші за тебе університети позакінчували!» — куди поділася елітна освіта в Україні? Про болотисті пасовища, які вивищилися над джомолунгмами
Коли в новорічну ніч усі загадували бажання під бій годинника, батьки майбутніх абітурієнтів, окрім традиційних «щастя, здоров`я», загадували ще й «щоб дитина вступила до університету».

Недавно на просторах Інтернету надибав популярне нині бідкання: вища освіта перестала бути елітною. На жаль, пояснення, що ж слід розуміти під елітністю і її втратою, в тексті від стейкхолдерів (так люди себе відрекомендували) я не знайшов. Зовсім несподівано воно прийшло з дороги, якою повертався додому з райцентру.

Того дня підвозила мене сімейна пара, обоє мої колишні учні. Оскільки зі своїми вихованцями я завжди відверто говорив на найгостріші теми, то й цього разу люди ділилися зі мною своїми болями теж цілком щиро.

У них двоє дітей. Хлопець старший. Обох я теж учив, тому потенціал і можливості кожного знав непогано. Виявляється, батьки «готові були потягнутися», щоб син після школи пішов учитися в університет. «Бо як це так, щоб я свою дитину та не змогла в університеті вивчити? Це ж мене село засміє, — всі ж вивчають своїх дітей в університетах!»

Але хлопець затявся, що нікуди вступати не буде, бо хоче йти працювати, заробляти гроші й жити своїм життям. Навіть мамині сльози («Як же мені тепер на люди вийти!») і коронний аргумент («Ти подивися, оно тупіші за тебе сусіди університети позакінчували!») не вплинули. На мамині сльози хлоп скривився, а про «успішних» сусідів сказав: «Ну то й що? Позакінчували — і де тепер? Сторожують на вахтах. А я одразу почну сторожувати».

  Title
  
Донечка таки вступила. Після 9-го. В медучилище. Добре вчилася. Направили на роботу в районну лікарню. «Васильовичу, ми їй квартиру найняли за свої гроші, продукти постачаємо з дому, на одяг даємо, але що їй від того, коли чистими на руки вона отримує три з чимось тисячі на місяць? Куди вона, молода, з ними може податися? Як житиме, якщо з нами, не дай Бог, щось станеться? І як же це так, що дочка при освіті й спеціальності отримує втричі менше, ніж син, у якого ні першого, ні другого? Виходить, він мав рацію, коли не захотів того університету? Та й дочка вже шкодує… Напитує місце прибиральниці в АТБ…»

Чесно кажучи, в моїй уяві світлий лик їхнього сина і обстановка університетської аудиторії (принаймні така, якою пам’ятав її зі своїх студентських років) зовсім не в’язалися в одну картинку. Хлопець «так собі» вчився в школі й за часів моєї молодості зі своїм рівнем підготовленості не вступив би навіть у благенький райцентрівський технікум. Але його мама мала рацію: згадувані нею сусіди, які таки «вступили і закінчили», були ще гіршими учнями. Коли ж вони стали спудеями, то їхні батьки носилися з тим статусом як із доказом нікудишності місцевої школи: «Ви тут казали, що він не вчиться, а дитина тепер он де!» І принциповість школи чи окремого вчителя самим же принциповим і вилізла боком, бо вже батьки пояснюють її як замасковане прагнення «куки в руку» або вияв садомазохістських схильностей у вчителів. Бо он же в школах сусідніх сіл діти, хоч так само не вчаться й нічого не знають, а оцінки в атестатах мають «такі як треба». А тут…

А тут якийсь рівень вимог… Навіщо? Он кума Галя семеро кабанів вигодовує, бо ж синочкові треба на дві сесії. Ні, то не на оплату за навчання, то на оплату за іспити й заліки. «Наставники» тепер, якщо «здобувач» із села родом, залюбки беруть салом, м’ясом і навіть молочкою. І це за майбутнього правоохоронця. А однокласник Микола на леваді підгодовує двох бичків. Більшенький — то Перший Семестр, а меншенький — Другий.

Те, що «діти» після тих університетів зі своїми дипломами подаються працювати вантажниками на якісь торговельні бази, батькам нічого не доводить. «А хто в нас тепер працює за фахом? Може, президент?..» І тут вони теж мають рацію. І поширюють її на всі суспільні явища, які їм доводиться спостерігати. «Усі такі, і скрізь так само! Хоча корчать із себе щось порядне. І ми скорчимо, як треба буде!»

Ви хоч уявляєте собі, яку потужну руйнівну роль виконують сьогодні заклади вищої освіти в нищенні навіть решток моралі та порядності, які ще недавно були в сільському соціумі?!

...Над освітнім простором моєї юності й молодості університет вивищувався своєрідною Джомолунгмою, вершиною, яка підкорялася тільки найпідготовленішим випускникам школи. Багатьом доводилося двічі або й тричі вперто завойовувати його прихильність на вступних іспитах. Статус «випускник юридичного, медичного, політехнічного чи педагогічного» — це було як «штамп», котрим підтверджувалася певна таки висока якість, добротна придатність людини до тих видів діяльності, які потребували належної кваліфікації. Була проста ієрархія: дуже добра загальна середня освіта, завдяки якій можна було вступити й успішно продовжувати навчання в омріяному університеті; першокласна вища освіта, яка є своєрідним «вступом до кваліфікації»; спеціальність, яка потребує високої кваліфікації, а заодно відкриває й серйозні перспективи професійного чи кар’єрного зростання. І все.

Звісно, тоді діяв блат і траплялося, що «брали» за вступ. Наприклад, коли в нас виявили, що медучилище перетворилося на заклад, у який приймають за гроші, а не за знання, то «фірму» одразу ж прикрили, а багатьох її працівників закрили. До буцегарні.

Title  
  
Тепер же саме «торгівля» — чи не головне заняття дуже багатьох освітніх закладів. Ну людям же треба з чогось жити. Ось вони й розбудовують і всіляко підтримують для самих себе необхідні «освітні середовища», практично паразитуючи на рештках тих структур, які вже давно втратили своє задеклароване в статутах і ліцензіях призначення. І мають на це повне право! Як і той викладач, котрий десь днями був виправданий львівським судом на тій підставі, що написання дипломної роботи для свого студента (за відповідну плату) — це такий собі «різновид» наукової діяльності. А хто має право посягати на наукову діяльність? За нашими законами, це нікому не дозволено. Безумовно, чим поширеніша така «наукова діяльність» у найрізноманітніших її виявах, тим «університетськіша» (хай простить мені граматика рідної мови) наша освіта!

На місці теперішніх освітянських стейкхолдерів годилося б перейматися не тим, що в освіті немає потужного лідера, здатного «до решти оптимізувати освітню мережу» й «привнести в освіту цінності». Цінності там є. Жаль, звісно, що «не ті», але… Як би ми не «поліпшували» освітню систему, нічого не зміниться реально. Доки в нашій країні немає запиту на висококваліфіковану працю в кожній із галузей, доти нікому ніякі університети як заклади підготовки фахівців відповідного рівня не потрібні. Доти замість колишніх джомолунгм потрібні «пасовища». Навіть не дуже високогірні. Можна й зовсім долинисті. Аж до болотистості. А щоб окремі путні загальноосвітні школи не височіли над ними говерлами, засмикати їх так потужно, щоби почувались отим лошам із казки «Мудра дівчина»: готові були визнати «мамою» навіть будь-якого «тата», аби тільки перестали тягати врізнобіч…

Фото: Дзеркало Тижня
Автор: Михайло Девдера, учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів села Качківка Ямпільського району Вінницької області, вища кваліфікаційна категорія, вчитель-методист, нагороджений значком «Відмінник освіти»
Джерело: Дзеркало Тижня
(https://zn.ua/ukr/EDUCATION/tupishi-za-tebe-universiteti-pozakinchuvali-kudi-podilasja-elitna-osvita-v-ukrajini.html )

Від редакції:

Освіта є однією з ключових сфер життя народу. Ще Арістотель колись сказав, що в хорошій державі повинні добре вчити, лікувати та судити. Якщо трактувати ці дієслова в широких сенсах, то дійсно розуміємо, що це ключові елементи державотворення.

Освіта повинна розкривати творчі здібності людини та зберігати їх, формувати цілісний світогляд та створювати всі передумови для творення власної думки. Правдивою, базованої на законах логіки, мисленні, а не спожитої із деградованого інформаційного простору. Це є передумовами формування представників справжньої майбутньої еліти серед підростаючого покоління. І саме поява такої еліти є передумовою як до першочергового збереження держави, так і до її процвітання в майбутньому.

Руйнування системи освіти носить системний характер. Ті ляльководи, котрі його свідомо впроваджували руками корумпованих та недолугих адміністраторів, вже майже досягли своєї мети. Дана стаття - опис реального стану речей від людини, котра все своє життя навчала дітей і виховала не одне покоління своїх односельців.


Гра «обдури вчителя». Про ризики дистанційного навчання в Україні

«Заборонена коляда» через 50 років прозвучала у стінах УКУ

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com