Ще ніколи в житті начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України бригадний генерал Кирило Буданов не був таким близьким до провалу... Він не раз ходив по краю леза.

Перший раз – влітку 2016 року, коли в якості начальника сектору – співробітника оперативної групи оперативного відділу спеціального резерву ГУР МО України мав безпосереднє відношення до планування спеціального заходу та керівництва оперативною групою «Філін», яка приблизно о 2 годині ночі 7 серпня 2016 року вступила у вогневий контакт із групою захоплення ФСБ РФ, внаслідок чого двох співробітників ФСБ було вбито, у т.ч. підполковника спецназу «Вимпел» Романа Каменєва. Те, що ОГ «Філін» відійшла на українську сторону без втрат можна вважати неймовірним дивом. Водночас, це призвело до арешту двох цінних осіб – Євгена Панова (був засуджений до 8 років позбавлення волі, повернувся під час обміну 7 вересня 2019 року) та Андрія Захтея (засудженого до 6 років 6 місяців, пішов на угоду зі слідством, після невключення до списку обміну – подав прохання про помилування президенту РФ Путіну).

Чи брав Буданов особисту участь у бойовому зіткненні з ФСБ вам зараз ніхто не відповість. Всі джерела старанно «ліплять» з нього героя нічного серпневого рейду до північного Криму. Водночас, баби на лавках пліткували, начебто він переховувався на безпечній відстані та особистої участі в тому пекельному бою не брав. Керував дистанційно, одним словом.  Затриманий 29 жовтня 2018 року в Росії підполковник ГУР МО України Георгій Абдиллаєв, начебто, на допиті пояснив, що «цапом-відбувайлом» за цю невдалу спецоперацію зробили начальника оперативного відділу спецрезерву ГУР МО України полковника Олександра Громова.

Другий раз на світ Кирило Буданов народився 4 квітня 2019 року: під час спроби закладання вибухового пристрою під його автомобіль стався випадковий самопідрив російського диверсанта, якому відірвало кисть руки. Виконавець був затриманий, ним виявився такий собі громадянин Росії Комаричев Олексій Анатолійович, 17.01.1978р.н., який прибув до України з паспортом громадянина Киргизії на ім’я Олексія Ломако.

Це, власне, усе, що лишилось від «Chevrolet Evanda» Кирила Буданова. Нервувати тут було чого, бо саме в такий спосіб було ліквідовано його попереднього керівника – начальника спецрезерву ГУР МО України полковника Максима Шаповала: 27 червня 2017 року його «Mercedes» рознесло на шматки під час руху неподалік перехрестя вулиць Механізаторів та Солом’янської в Києві. Начебто, це була помста від російських «колег» за вбитого підполковника «Вимпела» Романа Каменєва…

Втім, комбінація двох обставин – дотичність до розроблення й керівництва спецоперації в Криму в серпні 2016 року та статус потерпілого від замаху на життя з боку підступної російської агентури зробив з Кирила Буданова героя, чию «історію», чи краще сказати легенду, «Хом’як» Валерій Кондратюк дуже вигідно для себе продав Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с), штучно створивши беззаперечну кандидатуру на місце начальника ГУР МО.

Як тільки Кондратюк особисто й через Єрмака накрутив Найвеличнішого проти генерал-полковника Василя Бурби, то в президента не було найменших вагань – у той же день, як «пішли» Бурбу, у його крісло миттєво, упродовж лічених годин, пересів Кирило Буданов. «Тато Карло» міг торжествувати: однією рукою керує Службою зовнішньої розвідки України, іншою – керує своєю виструганою з тупої деревини лялькою–Буратіном, що розмовляє, у кріслі начальника ГУР МО.

Водночас, ніхто тоді не звернув уваги на три інші, непомітні на перший погляд обставини.

По-перше, «безробітний» Буданов, який у 2018-2020 роках перебував на «спеціальній роботі», не обіймаючи жодних посад, вже за 12 днів після теракту, 16 квітня 2019 року, отримав за просто так у користування інший автомобіль набагато кращого класу – «Mitsubishi Pajero Wagon» 2008 року випуску, люб’язно наданий дружині героя війни Маріанні Олександрівні Будановій у безоплатне користування (!) таким собі Вадимом Анатолійовичем Банніковим, директором ТОВ «МОТУС АВТОГРУП». Ви не в курсі, де джипи безкоштовно роздають?

По-друге, ніхто не надав особливої уваги тій обставині, що підривник-невдаха, громадянин Росії Олексій Комаричев, обвинувачувався у кримінальному провадженні № 22020101110000008 за статтями ч. 4 ст. 358 (використання підробленого документу), ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 263 (незаконне носіння, зберігання вогнепальної зброї та/або вибухових пристроїв, набоїв за попередньою змовою групою осіб), ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 258 (замах на вчинення терористичного акту, що міг призвести до загибелі людей) КК України.  Зверніть увагу – ніхто не обвинувачує Комаричева в замаху на убивство небезпечним для життя способом (ч.3 ст. 15, ч.2 ст.115 КК України). Відмінність складу злочину згідно ч.3 ст.258 та ч.2 ст.115 КК України полягає в тому, що в першому випадку міг загинути будь-хто, невизначене заздалегідь коло жертв, тоді як у другому випадку убити потрібно було не будь-кого, а цілком конкретну особу, що не виключало сторонніх жертв. Тобто, з юридичної точки зору, слідством та судом не встановлено юридичного факту замаху на убивство Кирила Буданова. По-суті, він є потерпілим від завданих матеріальних збитків як власник знищеного майна – автомобіля «Chevrolet Evanda».

І, по-третє, десь у цей період він завів дружбу з таким собі… Олександром Гогілашвілі, російським громадянином, який цього особливо й не приховував. Цій дружбі щонайменше два з половиною роки! На пряме запитання Буданову про давність його дружби з Гогілашвілі – пряма військова відповідь:

Ба, більш того, Гогілашвілі не приховував своїх зв’язків як із депутатом Державної Думи РФ Миколою Валуєвим, так із харківським бійцівським клубом «Оплот» покійного Євгена Жиліна. Це дуже логічно й обачливо для особи, що, начебто, переховується від замаху російських кілерів, тримати таких близьких друзів…

Напевно, найбільш близьким до свого провалу Буданов був на посаді заступника начальника департаменту Служби зовнішньої розвідки України, коли пізнім вечором 25 липня 2020 року він нажрався як свиня, і замість того, щоби викликати собі таксі або водія, сів за кермо згаданого вище автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon» 2008 року випуску, якого, напевно, позичив у жінки, бо офіційно, згідно річній декларації за 2020 рік, саме їй надали цього джипа безкоштовно покататись. Далі, приблизно о 23 годині, біля будинку за адресою: м. Київ, вул. Покровська, 8, водій Буданов К.О. був затриманий патрульною поліцією з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння водій Буданов К.О. відмовився в присутності двох свідків, чим автоматично порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Це ж треба так примудритись: працювати усього місяць у Кондратюка на першій в житті «дорослій» адміністративній посаді заступника керівника департаменту й встряти в таку халепу! Якби ці матеріали набули розголосу, то на службовій кар’єрі Буданова можна було б поставити жирний хрест. Але обійшлося. Це, до речі, чергове свідчення того, як у Зеленського перед призначенням на високі посади ніхто не проводить найменших, навіть поверхневих, перевірок.

Колишній суддя Микола Чаус після викрадення в Кишиневі “орлами Буданова”

Майже до краю прірви Буданов наблизився у другу річницю замаху на себе, коли 3 квітня 2021 року о 12 годині 10 хвилин біля будинку за адресою: місто Кишинів, вулиця Миколи Тестеміцану, 24/5, у дворі студентських гуртожитків, неподалік спорткомплексу Університету медицини та фармакології, оперативна група під командуванням заступника командира спецрезерву ГУР МО з оперативної роботи Андрія Куценка захопила в заручники колишнього суддю Дніпровського районного суду міста Києва Миколу Чауса. Усього за три години, о 15 годині 32 хвилині, тіло Миколи Чауса в багажнику посольської машини Toyota RAV4 з дипломатичними номерами CD120MA військового аташе України полковника Сергія Сметанюка перетне кордон через пункт пропуску Атаки-Могилів-Подільський та повернеться на Батьківщину.

Колишній суддя Микола Чаус після викрадення в Кишиневі “орлами Буданова”

Марнославство та жага вислужитись перед Кондратюком і президентом зовсім затьмарили Буданову розум. Захоплення заручника демонстративно провели в людному місці – неподалік студентських гуртожитків Університету медицини й фармакології. Настільки відкрито, що перше відео було знято просто перехожими на камеру мобільного телефону. Що таке типове помешкання студентів? Це п’янка, хуліганка й наркотики в режимі 24/7. Тобто, місце підвищеної уваги стражів правопорядку.

Чи усвідомлювали «орли Буданова», що все могло піти за «кримським» сценарієм, якби на місці викрадення випадково опинився патрульний екіпаж молдавської поліції? Або Чаус почав кликати на допомогу, а його охоронці чинити опір? Що тоді? – «Валити» всіх підряд, свідків, охоронців і поліцейських? Діяти, як бійці спецпідрозділу МВС України «КОРД» у селищі Княжичі Броварського району Київської області, коли в ніч на 4 грудня 2016 року ці «рембо» у поспіху «погасили» екіпаж Державної служби охорони МВС разом з двома поліцейськими «розвідниками», втративши в бою одну свою людину?

Буданов досі не усвідомлює, що якби заручник ГУР МО України Микола Чаус повторив долю адвоката Юрія Грабовського, то він мав нагоду отримати вищу міру – довічне ув’язнення згідно ч.2 ст.115 КК України, як організатор убивства за обтяжуючих обставин. Спочатку він, а потім його малохольний начальник – Верховний головнокомандувач, після оприлюднення Кондратюком змісту носіїв фіксації розмов Зеленського й Чауса під час «полону» останнього…

Ця історія, насправді, ще триває. Рахунок не закрито.

У мережі Інтернет було розміщено двозначне фото, витягнуте з приватного Інстаграм Гогілашвілі, на якому Буданов і Гогілашвілі разом, десь на узбережжі моря, Кирило Олексійович навіть збирається пірнати у водолазному спорядженні.

Хотів би відразу спростувати плітки про те, що Буданов і Гогілашвілі, начебто, спільно відпочивають десь у Єгипті. Насправді все було зовсім не так: це фото було зроблено 8 серпня 2021 року на острові Зміїний під час підготовки візиту президента. Буданов прибув завчасно, аби особисто переконатись, що все готово до прийому високих гостей. Але оскільки місія Кирила Олексійовича була цілком таємною, то його обличчя було заретушоване на сайті ГУР МО України, щоби його ніхто з ворогів не впізнав. Відомство комбрига Буданова розмістило не менш двозначний коментар:

«Сьогодні очільник розвідувального органу Міністерства оборони України полковник Кирило Буданов перевірив готовність сил та засобів розвідки на острові Зміїний до виконання завдань за призначенням. Начальник ГУР МО України перевірив готовність сил та засобів розвідки на острові Зміїний

Під час заходу було відпрацьовано комплекс практичних питань. Зокрема, з особовим складом було проведено заняття з підводного мінування, перевірено готовність розрахунків ПЗРК до виявлення та розпізнавання повітряних цілей, також розвідники виконали вправи стрільб зі стрілецької зброї. Крім того, на острові було встановлено обладнання контролю за надводними та підводними цілями, що було отримано від іноземних партнерів».

На місці особистої охорони керівництва держави я би, чесно кажучи, призадумався, нащо напередодні прильоту високих гостей перевіряти готовність розрахунків ПЗРК – переносних (ручних) зенітно-ракетних комплексів малої дальності, які не призначені для протиповітряної оборони стаціонарних об’єктів. ПЗРК – це зброя нападу: зазвичай їх використовують диверсанти та/або терористи для ураження маловисотних, не дуже швидкісних і не дуже броньованих цілей. Наприклад, таких, як гелікоптер президента.

Зверніть увагу: наш сумний «Пуся» зустрічає Верховного головнокомандувача якось зовсім без усмішки. Не бачу радості! А, може, жінка надокучила?

Взагалі, у цій поїздці комбриг був якийсь зовсім похмурий: всі стоять на верхотурі маяка, ділові, дивляться у далечінь, і тільки один сумний, отой з емблемою, де сова з мечем на рукаві, якось відчужено дивиться вниз, наче збирається стрибнути…