rss
07/04/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Торги з хижаком. Мюнхен: через «заспокоєння» Гітлера до Другої світової війни
Від редакції:
Дана стаття написана 25 жовтня 2013 року - ще перед Майданом. Але фактичні роздуми та прогнози крутяться саме навколо тих речей, що лягли в основу “мовчання” та “глибокої стурбованості” так званих “західних партнерів” України у відповідь на напад Росії. Стосується ця глибока стурбованість і безпосередньо гарантів нашої безпеки, відповідно до “Будапештського меморандуму” - США та Великобританії. Але і це ще не все. Адже в 2022 році ситуація може повторитись, але з ще страшнішими масштабами. І знову ж таки - замість принциповості та виконання чітких міжнародних зобов’язань - Україну роблять предметом закулісних торгів. Колись світ вже дуже дорого заплатив за аналогічну безпринципність.


Майбутній 2014 рік змусить людство — з волі або проти волі — пригадати про дві скорботні річниці кривавої історії ХХ сторіччя: 100-річчя початку Першої світової війни і 75-річчя незрівнянно страшнішої Другої світової війни, що коштувала людям Землі, за різними підрахунками, від 50 до 70 мільйонів життів.

І якщо «історія — вчитель життя» (як вважали ще древні римляни), то нам усім, представникам роду людського, не дозволено, як із міркувань морально-етичного і політичного порядку, так і керуючись фундаментальним відчуттям самозбереження, «провалити» цей урок. Інакше Її Величність Історія каратиме усіх недбалих учнів не різкою, а смертоносною палицею Армагеддону (ядерною або якоюсь іншою, ще страшнішою — не загадуватимемо). І особливо це стосується тих народів, по яких найбільш нищівно пройшовся каток обох світових воєн. Чи варто говорити, що йдеться, зокрема, і про українців?

  Title
  
Що означає в цьому випадку «вивчити урок» історії? Перш за все — зрозуміти, як став можливим такий тяжкий, непрощенний злочин, як розв’язування тотальної агресивної війни (у нас далі мова піде про Другу світову війну). І, відповідно, як створити передумови, що гарантують неповторення чогось подібного у майбутньому? Колосальне значення для очищення історичної пам’яті народів «пострадянського простору», для чесних і довірчих стосунків народів Східної Європи мало дослідження всього комплексу проблем, пов’язаних із підготовкою і підписанням «пакту Молотова — Ріббентропа» 23 серпня 1939 року, і особливо — з реалізацією «секретних протоколів» до нього, що передбачали розділення Європи між двома тиранами — Гітлером і Сталіним на «сфери впливу». Значення цього факту неможливо переоцінити. Нагадаємо, що «День» неодноразово і детально писав про роль пакту «Молотова — Ріббентропа» у розв’язуванні Другої світової війни.

Але не для «формального балансу» підходів, а для повноти збагнення історичної істини у всьому її об’ємі — а вона завжди складна, багатобарвна і суперечлива — ми просто зобов’язані пам’ятати ще про одну подію, без урахування якої не можна зрозуміти причин і передумов Другої світової війни. Йдеться про Мюнхенську угоду (можна її називати і змовою, операцією — тут справа емоцій і історико-публіцистичного такту і смаку), укладену 28—29 вересня 1938 року правлячими представниками чотирьох європейських держав — Гітлером, Муссоліні, Чемберленом (англійський прем’єр) і Даладьє (французький прем’єр). Результатом стала фактична ліквідація незалежної Чехословацької держави (єдиної демократичної держави в Центральній Європі, що мала певну розвинену військову інфраструктуру і — хоча б потенційну, теоретичну — здатність протистояти нацистській агресії, за умови підтримки західних союзників, а саме Франції, що мала з 1935 року офіційні зобов’язання перед Прагою в разі нападу Німеччини на Чехословаччину і Великобританію). І ще: результатом стало різке посилення військово-політичних позицій правлячої нацистської кліки і особисто Гітлера, який зміцнився у своїй впевненості, що Англія і Франція на гідну відсіч агресивним планам Берліна не здатні, слабкі, боязкі, тому шантажем (а коли настане час — і застосуванням військової сили) можна легко зломити їхню волю. Фюрер підсвідомо вірив у це, можливо, аж до 1 вересня 1939 року, коли він напав на Польщу, будучи відвертий у колі своїх наближених: «Ну, невже Чемберлен і Даладьє відважаться через якусь Польщу вступити у світову війну? Вони вже показали себе в Мюнхені!». Важко заперечувати, що Мюнхен прискорив початок війни.

Дійсно, лейтмотивом багатьох виступів французької і особливо британської демократичної преси 1937—1938 рр. була цинічна і примітивна теза (вона ще нагадає про себе за три роки в окупованому Парижі і Лондоні, що піддавався жорстоким бомбардуванням!): а навіщо нам, власне, воювати через Чехословаччину? Це «штучне і нежиттєздатне державне утворення» (лондонська «Таймс», 15 березня 1938 року), «Прага повинна задовольнити законні вимоги судетських німців і їхнього лідера Конрада Генлейна, бо це — проблема прав гнобленої національної меншості, до якої Франція завжди була і буде чутлива» (паризька «Тан», 25 квітня 1938 року). По суті, це означало, що Чехію кидають напризволяще.

До речі, про судетських німців і їхнього фюрера Конрада Генлейна тут треба сказати декілька слів. Чи знали на Заході, що останній є просто «платним агентом» Гітлера і виконує всі його інструкції, за що він і був після окупації нацистами Чехословаччини повною мірою винагороджений, а зовсім не законним лідером судетонімецької меншості, «чиї права попираються Прагою»? Можна допустити, що знали (як мінімум хоча б частково), але продовжували стверджувати, зокрема і на офіційному рівні: єдиний спосіб уникнути війни для Праги (а Лондон і Париж «за всього бажання не можуть тут нічим допомогти», з промови Невілла Чемберлена в парламенті 24 березня 1938 року) — це капітулювати перед Генлейном, стовідсотково пішовши йому на всі можливі поступки, незважаючи на норми Конституції Чехословаччина і територіальну цілісність країни. «Адже все одно судетські німці не вживуться у складі Чехословацької держави, вони там — чужорідний елемент, то чом би не дати їм автономію, а в майбутньому, можливо, і дозволити приєднатися до Німеччини?» (з інтерв’ю міністра закордонних справ Франції Жоржа Бонне газеті «Фігаро» 25 травня 1938 року). І це говорив представник Парижа — «союзника» Чехословаччини, пов’язаного з нею офіційною угодою...). Одночасно британські дипломати — Едуард Галіфакс, міністр закордонних справ, Невілл Гендерсон, посол у Берліні, сам прем’єр Чемберлен, впливовий депутат парламенту лорд Лотіан — «германофіл», а, по суті, «гітлерофіл», який постійно повторював: «ми маємо бути вдячні фюрерові Німеччини, бо він врятував Європу від більшовизму», — всі вони посилали конфіденційні сигнали до Берліна такого змісту: ну, навіщо вам нападати на Чехію, якщо ви отримаєте все бажане без війни? Це ще буде темою переговорів з вами...

А Гітлер, між іншим, саме в розв’язанні  «судетонімецької» (точніше — чеської) проблеми проявив себе як сатанинський, спритний і хитрий політик — зовсім не як параноїк, у подобі якого його свого часу зображали. «Німеччина поважає незалежність Чехословаччини, але не буде байдужою перед обличчям пригноблення судетонімецької меншості. Ми реагуватимемо таким чином, яким визнаємо потрібним, зокрема і силоміць» (промова нацистського диктатора на з’їзді в Нюрнберзі, вересень 1937 року). І подібна демагогія знаходила «співчуття» і «відгук» у Лондоні й Парижі! Там визнавали за необхідне «задля уникнення війни» ще більше підсилити тиск на Прагу і Президента Бенеша, схиляючи його до капітуляції перед Генлейном (читай — перед Гітлером). Що це — політична сліпота чи цинічна, властива «реальній політиці» (і тоді, але не тільки тоді, що продемонстрували події довкола російсько-грузинської війни 2008 року) схильність «поторгуватися» з агресором в надії домовитися з ним про вигідніші умови операції, причому за чужий рахунок?

А умови Гітлера ставали все жорсткішими — диктатор майстерно нагнітав напруженість і блефував, демонструючи, що «задля захисту гноблених співвітчизників» у Чехословаччині «Німеччина готова на все» (утримаємося від деяких історичних аналогій, які неминуче викликає пасаж «гноблені співвітчизники»!). У середині вересня 1938 року фюрер висунув ультиматум Президентові Бенешу (небезпідставно вважаючи, що буде фактично підтриманий у цьому Францією і Британією): негайний плебісцит про «самовизначення німецької меншості» (раніше йшлося «лише» про автономію), результати якого були легко передбачувані, з розчленовуванням Чехословаччини (для початку оголошуваної «нейтральною державою», з відмовою від військових гарантій з боку Франції з СРСР, а потім повною її ліквідацією, що й було зроблено у березні 1939 року — але тоді Гітлер про це, природно, вголос не говорив).

Title  
  
Аби зрозуміти реакцію західних держав, треба знати образ мислення Чемберлена, Даладьє, їхніх «головних дипломатів» Галіфакса і Бонне (зазначимо задля об’єктивності, що Черчилль, тоді один із лідерів опозиції, мислив абсолютно інакше. Коли Чемберлен, видавши в Мюнхені Чехословаччину Гітлеру, повернувшись до Лондона і розмахуючи біля трапа літака підписаним договором, заявив: «Я привіз мир для нашого покоління» — то Черчилль прокоментував це так: «Він пішов на ганьбу, сподіваючись такою ціною уникнути війни. Ганьбу він вже отримав, але і війни він не уникнув — вона скоро буде». Як у воду дивився...). Отже, який був їхній менталітет? Ось матеріали засідання секретного, вузького «зовнішньополітичного» комітету британського уряду, березень 1938 року. Виступає Чемберлен. Прем’єр заявив, що, за його переконаннями, окупація всієї Чехословаччини не є нині метою Гітлера, він домагається лише автономії для судетських німців. Гітлер сказав, що це і є його реальна мета, а після цього, можливо (!  — І.С.), він дасть гарантії незалежності Чехословаччини. Ми повинні виходити з цього». А ось думка Томаса Інскіпа, міністра координації оборони: «Начальники штабів вважають, що Німеччина може захопити територію Чехословаччини упродовж одного тижня. Після цього ми навряд чи могли б надати військовий натиск, аби врятувати Чехословаччину. Ми могли б лише почати морську блокаду, проте пройшло б 2—3 роки, перш ніж ми змогли б поставити німців на коліна. Тому війни треба уникнути за будь-яку ціну».

Подібна боязкість, вибачте на слові, «філософія» лягла в основу практичної політики Лондона, а потім і Парижа, що в принципових питаннях слідував за британцями. Знадобився початок світової війни, розгром Франції, Лондон у військовому стані, прихід до влади Черчилля, який добре усвідомлював всю серйозність нацистської загрози (це він у вирішальні дні літа 1940 року заявив співгромадянам: «Я не можу обіцяти вам нічого, окрім поту, крові, зліз і тяжкої, наполегливої боротьби». І ще: «Ми боротимемося з ворогом до тих пір, поки не розіб’ємо його — на суші, на морі, у повітрі, на просторах Британської імперії та, якщо знадобиться, за її межами») — знадобилися тяжкі катастрофи, аби правлячий політичний клас Заходу усвідомив всю злочинність, аморальність і помилковість (пам’ятаєте слова Талейрана: «Це більше, ніж злочин, це помилка») політики «заспокоєння» Гітлера (як і Сталіна, і будь-якого іншого тоталітарного хижака). Тут ідеться про життєво важливе для людства питання: чи здолає західна еліта рецидиви «реальної політики» мюнхенського штибу (синдром Чемберлена!), чи у всіх без винятку тяжких ситуаціях керуватиметься виключно високими принципами моральності, свободи і міжнаціональної людської солідарності? Треба визнати, що доки в політиці Європи ще не зжита цілком і повністю перша згубна тенденція...

А вступати в торги, перемовини з потенційним агресором, жорстоким тираном, розраховуючи «ублажити» його якимись «частковими» поступками (а саме — віддаючи йому «на розтерзання» або в його сферу впливу цілі країни), сподіваючись при цьому залишитися у безпеці і продовжувати делікатні перемовини й далі — це шлях до катастрофи. Мюнхен це довів. Спочатку Гітлер розчленував Чехословаччину, потім формально ліквідував її, одразу ж постало питання (березень 1939 року) про Польщу, Дануїг, Мемель і про «коридор» для Німеччини (тільки тоді Чемберлен був вимушений дати офіційні гарантії Лондона полякам на випадок нацистської агресії, що британці стануть на її захист. Гітлер подібні гарантії не сприйняв серйозно, вирішивши, що настав час йти на перемовини із Сталіним про розділ «сфер впливу»). І два тирани домовилися, після чого доля Польщі, країн Балтії була вирішена. Але важливо мати на увазі, що до моменту підписання «пакту Молотова — Ріббентропа» фюрер нацистської Німеччини прийшов істотно наростивши свої сили і жадібну волю до світового панування. Йому «вдався» Мюнхен — і він вірив, що вдасться і все подальше. Та і його «візаві», «вождь усіх народів» від Мюнхена ніяк не постраждав — лише сповнився ще більшим презирством до демократичного Заходу. Але це тема для особливої розмови. Не минула безслідно мюнхенська змова і для українців — окрім того, що ліквідація демократичної Чехословаччини вплинула на долю українців Закарпаття (що входило раніше до створеної Томашем Масариком держави), бо Гітлер дав «карт-бланш» на агресію хортистської Угорщини, яка  окупувала цю українську землю, окрім того, наші люди, де б вони не жили вони, в УРСР чи в Галичині, на Закарпатті, Буковині, Волині, всі відчули криваве дихання війни, що наближається. Бо до цього був Мюнхен.

Мюнхен, який, як мало яка з інших подій ХХ ст., показав: найправильніша політика є водночас політика принципова. А зрада веде у прірву.

Автор: Ігор Сюндюков,
Джерело: День
(https://m.day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/torgi-z-hizhakom )

Іван Підкова: Я завжди діяв для добра та користі своєї Батьківщини. 13 грудня 1577-го частина боярства проголосила січовика Івана Підкову господарем Молдови

Повітряні сили України. ВПФ УНР: Народження

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com