Найгостріше питання українського сьогодення – чи буде найближчим часом війна з Росією? А якщо буде, то коли і в якій формі, у якому масштабі, з якими цілями і до якої межі? Чи не буде? А якщо не буде, то чому?

Питання це активно обговорюється в трикутнику Україна-Росія-Захід (об’єднаний).

Варто спробувати проаналізувати серію заяв, попереджень, прогнозів, що звучать з боку кожного «куту» цього геостратегічного трикутника.

А що нині?

Читачі можуть запитати: «А хіба ця війна не йде між Україною і Росією з 2014 року?».

На це різними людьми, організаціями, країнами даються різні відповіді.

Тут не місце вдаватися у подробиці, проте для політикуму і громадськості України анексія Росією Криму, військові дії на Сході України є ознаками та елементами процесу, який прийнято іменувати російсько-українською війною.

Як зазначено у Вікіпедії: «Російсько-українська війна, також Російська збройна агресія проти України — пряме та опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України.

Відкритими складовими російської збройної агресії проти України, що розпочалася 2014 року, є: захоплення Криму Росією у лютому-березні 2014 року (з подальшим початком тимчасової окупації півострова Росією 20 лютого 2014); війна на сході України (на Донбасі) з квітня 2014 року, яка розпочалась зі створення під прикриттям «народних» виступів спецслужбами РФ так званих Донецької та Луганської «народних республік».

Хоча відомо, що офіційно Україна не оголошувала війну Росії, як і навпаки.

Враховуючи цей історичний екскурс, перейдемо до сьогодення. Спробуємо вибудувати якусь хронологію попереджень і висловлювань, яка б показала, що Україна далеко не відразу почала розділяти занепокоєність Заходу фактом зосередження російських військ на своїх кордонах.

Попередження США

Перші попередження з боку США пролунали зі сторінок тамтешніх газет.

2 листопада американські видання The Washington Post та Politico оприлюднили супутникові знімки скупчення російських військ у прикордонних з Україною районах.

За день до цього, 1 листопада 2021, було опубліковано зображення Maxar Technologies, яке вказувало на наявність великої кількості військ поблизу російського містечка Єльня в Смоленській області РФ. Також американське видання Bloomberg 22 листопада з посиланням на джерела у спецслужбах повідомляло, що Росія перекидає танки до українського кордону і у 2022 році Росія нападе на Україну з трьох сторін: з півострова Крим, з боку російсько-українського кордону та з території Білорусії.

Періодично повідомлялось, що розвідка Сполучених Штатів вважає ризики військового вторгнення Росії на територію України зростаючими разом із похолоданням.

Але попередженнями адміністрація Байдена не обмежувалась, зробивши ряд заяв з метою остудити гарячі голови в Росії.

Так офіційний представник Держдепартаменту Нед Прайс пообіцяв, що США без вагань діятимуть проти Росії щодо України: «Із самого початку роботи нинішньої адміністрації ми продемонстрували, що готові і здатні використовувати низку інструментів, щоб протистояти шкідливій діяльності Росії, і ми не вагатимемося, використовуючи ці інструменти в міру потреби і в майбутньому», – сказав Прайс.

Раніше Прайс заявив, що США найближчими днями консультуватимуться з союзниками, зокрема, ймовірно, з НАТО, Росією та Україною. Дії Росії поблизу кордонів України він назвав такими, що викликають занепокоєння.

Включилась і «важка артилерія» американської дипломатії. Держсекретар США Ентоні Блінкен порівняв сьогоднішні дії російської влади з тими, які відбувалися раніше: «Це те, що вони робили у 2014 році. Це викликає серйозні побоювання», – заявив він.

У підсумку США слідом за Британією заявили про готовність надати військову підтримку Україні, водночас стверджуючи, що відданість США суверенітету України «залізна».

Нагадаємо, що голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі мав телефонну розмову з начальником Генштабу РФ генералом Валерієм Герасимовим щодо «низки питань безпеки». А фактично - застеріг колегу.

Не змовчало і Посольство США в Україні. У своїх рекомендаціях щодо подорожей в Україну воно попередило: «Громадян США повідомляють, що є свідчення про незвичайну військову активність Росії біля кордонів України і в окупованому Криму, що викликає занепокоєння. Рекомендації з подорожей в Україну залишаються на рівні «чотири» – не подорожувати до Криму через зловживання з боку російської окупаційної влади, у східні частини Донецької та Луганської областей через збройний конфлікт і загалом в Україну - через Covid-19», – йшлося в повідомленні на сайті посольства США в Україні.

Серйозно звучало і їх нагадування громадянам США, що умови безпеки на кордоні України можуть змінитися «за коротким повідомленням, або без будь-якого повідомлення».

Тобто це фактично було завуальованим попередженням про ймовірний «бліцкриг» з боку російських військ, їх стрімке і масштабне вторгнення, або ж, як мінімум, дестабілізацію ситуації біля кордону.

Інші меседжі Заходу

Видання Financial Times писало, що Росія сконцентрувала на кордонах понад 90 тисяч військовослужбовців. Крім того, було зазначено, що західним експертам відомо про інші секретні дані, які можуть підтвердити цю інформацію.

Повідомлялось також, що Великобританія виділить Україні кредит на розвиток Військово-морських сил. Крім того, оперативна група до 600 британських військовослужбовців готова розгорнутися в Україні на тлі побоювання російського вторгнення. США слідом за Британією заявили про готовність надати військову підтримку Україні.

Разом з тим варто наголосити, що далеко не всі країни Заходу налаштовані однаково щодо цієї ситуації. Так агентство Reuters обережно констатувало, що думки Німеччини та США щодо ймовірності вторгнення РФ до України розділились.

У чому ж різниця? У сумнівах.

Два джерела в уряді Німеччини повідомили виданню Reuters, що Берлін більше, ніж Вашингтон, сумнівається у бажанні Росії знову напасти на Україну.

Німеччина прагне зниження напруженості і хоче реанімувати нормандський формат за участю Росії, України, Франції та ФРН, кажуть ці неназвані джерела.

Також один із співрозмовників журналістів повідомив, що радник канцлера Німеччини Олафа Шольца із зовнішньої політики Єнс Плетнер домовився зустрітися з Дмитром Козаком – російським перемовником щодо України, заступником глави адміністрації президента РФ В. Путіна.

Але українцям відомо, що у першу чергу вони можуть розраховувати на те, що США не тільки зі свого боку нададуть допомогу Україні, але й зуміють консолідувати позицію західних країн – разом з Британією, Польщею, Литвою іншими країнами, які активно стоять на боці України.

Та й Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг наголосив, що НАТО готове реагувати на дії РФ біля кордонів України. Хоча нагадав – щоб Україна стала повноправним членом НАТО, на це повинні погодитися всі 30 членів Альянсу.

Перша реакція України

В період з листопада по кінець жовтня поточного року для вітчизняної преси типовим став заголовок на кшталт: «Захід вкотре попередив Україну про підготовку Росією масштабного вторгнення».

Ключовим тут є слово «вкотре», яке свідчило про дивну «глухоту» влади України. Вітчизняні високопосадовці, включно до найвищих, нібито й не чули ці попередження, а якщо і чули, то на перших порах не поділяли занепокоєність західних партнерів.

Дивна самозаспокоєність, якщо не сказати відсутність стратегічного безпекового аналізу і мислення.

До прикладу речник Володимира Зеленського Сергій Никифоров у листопаді заявив, що в Офісу президента немає інформації про скупчення російських військ біля кордонів України більше, ніж зазвичай. Може тому, що Офіс президента не цікавився цим питанням?

Згодом РНБО таки визнала: Росія готує військовий тиск на кордоні з Україною. За цим наступили заяви, що свідчили: в Україні починають розуміти і поділяти занепокоєність Заходу. Типовим став інший заголовок вітчизняних ЗМІ: «Широкомасштабне вторгнення російських військ – питання часу».

Водночас керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов підтвердив, що Росія направила 114 тис. військових на північ та схід, а також до 92 тис. військових на південь України. Крім того, там є також повітряні та морські сили Росії.

Він також припустив, що стягування російських військ до українського кордону може бути як підготовкою до великомасштабного вторгнення, так і спробою психологічного тиску. Трохи раніше він категорично заявив, що Росія нападе наприкінці зими.

Також повідомлялось, що на Донбасі постійно перебуває понад дві тисячі російських військових.

Прогнози щодо можливої ескалації конфлікту з Росією на українських кордонах підтвердила і заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

«Інформація нашої (військової розвідки) збігається з інформацією країн-партнерів про високу ймовірність дестабілізації ситуації в Україні цієї зими», – розповіла вона.

Водночас Маляр зауважила, що у той час, як дані західної розвідки потребують подальшої дискусії, країни-партнери наголосили на високій імовірності ескалації ситуації.

Вона додала, що дані партнерів базувалися не лише на інформації щодо чисельності військ на кордоні та припустила, що Вашингтон має додаткову інформацію щодо намірів президента Росії В. Путіна.

Натяк зрозумілий: мова йде, ймовірно, про розвідувальну інформацію високого рівня секретності, отриману через електронні перехоплення, або ж за допомогою агентурної розвідки. А цими даними США з Україною ділитиметься дуже обережно – бо ймовірна наявність «кротів» у вищих ешелонах нашої влади так досі і не спростована.

Меседжі з Росії

Росія із самого початку заперечувала ті повідомлення, які надходили із Заходу. Одним з перших зреагувало пресбюро Служби зовнішньої розвідки Росії, котре відповіло, що Держдеп США розповсюджує неправдиву інформацію про те, що Росія готується напасти на Україну.

Потім це повторили й інші російські високопосадовці, включно до президента РФ В.Путіна - на його черговій, 17-й за рахунком, щорічній кількагодинній пресконференції.

Путін відкинув побоювання Заходу як «панікерів» та звинуватив НАТО у напруженні ситуації біля кордонів через «незаплановані навчання».

Він заявив, що Росія, мовляв, першою не нападає, забувши, очевидно, про те, хто першим напав на Крим у 2014 році, та збурив Донбас.

З точки зору «Великої шахівниці»

Як не розглядай нинішню вищеописану ситуацію в розрізі україно-російських стосунків, аналіз упирається в рамки, які звужують проблему і, відповідно, заважають зробити правильні висновки. Очевидно потрібно піднятися вище і подивитися на ситуацію в контексті глобальної геостратегічної взаємодії-боротьби, ключовими елементами якої є США, НАТО, Євросоюз, Росія, Україна - як мінімум, котрий не виключає інших глобальних та регіональних гравців.

Так ось з позицій «Великої шахівниці» Бжезинського і тієї методології геостратегічного аналізу, викладеної там, США має продовжувати курс на посилення свого впливу в Євразії, а, значить, має продовжувати тіснити Росію з її геостратегічних позицій.

І дуже важливим, якщо не ключовим елементом цього тиску Америки на Росію є процес всебічного відривання України від сфери впливу «російського світу».

Як наголошував З. Бжезинський: «Моментом, що найбільш турбує (Росію – В.Р.) стала втрата України. Поява незалежної держави України не тільки змусила всіх росіян переосмислити характер їхньої власної політичної та етнічної ідентичності, але й позначила велику геополітичну невдачу російської держави.

Зречення від більш ніж 300-річної російської імперської історії означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки і 52 млн. осіб, етнічно і релігійно найбільш тісно пов’язаних з росіянами, здатних перетворити Росію на дійсно велику і впевнену в собі імперську державу.

Незалежність України також позбавила Росію її панівного положення на Чорному морі, де Одеса служила життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і всього світу в цілому... ...без України з її 52-мільйонним слов’янським населенням будь-яка спроба Москви відтворити євразійську імперію не вийшла б, судячи зі всього, тому, що на гордій самоті Росія опинилася вплутаною в затяжні конфлікти з неслов’янськими народами, повсталими на захист своїх національних і релігійних інтересів; Чечня є, ймовірно, просто першим тому прикладом.

Більш того, беручи до уваги зниження рівня народжуваності в Росії і буквально вибух народжуваності в республіках Середньої Азії, будь-яка нова Євразійська держава, що базується виключно на владі Росії, без України, неминуче з кожним роком ставатиме дедалі менш європейською і дедалі більш азійською».

Як бачимо, Бжезинський надавав Україні ключове значення в контексті спроб відродження Росії як імперії. Ностальгійно зітхнемо щодо наведеної ним цифри 52 млн. населення України, хоча пам’ятаємо – світового українства все-таки значно більше.

А по суті питання підкреслю: після розпаду СРСР вплив США на країни колишнього Варшавського договору і республіки СРСР, котрі стали з 1991 року незалежними державами, невпинно зростає. Частину з них було прийнято до ЄС і НАТО, інші, а серед них у першу чергу Україна, Грузія та Молдова, домагаються цього.

Поки що безрезультатно. Їм нічого в ближчій перспективі не обіцяють. Проте і не відмовляють.

Можна сказати так: нинішня позиція ЄС і НАТО щодо України і інших країн-претендентів на членство є компромісом між бажанням Заходу посилити свій вплив в Євразії, і відчайдушним спротивом Росії цим геостратегічним ініціативам та намірам США, НАТО і ЄС.

Жорстка позиція Росії і персонально В.Путіна полягає в тому, що в Кремлі визначили Україну як те місце, через яке пролягає у розумінні росіян глобальна «червона» лінія, яку, як неодноразово наголошували в Кремлі, Росія усіма силами не дасть перетнути американцям і натівцям.

Перетнути у двох сенсах: по-перше, прийняти Україну до складу НАТО і ЄС, а по друге, розмістити на території України ракетні та інші комплекси, які б серйозно вплинули на військово-стратегічний баланс між США, НАТО і Росією.

В. Путін постійно говорить, що Захід, мовляв, у період згоди СРСР на падіння Берлінської стіни і об’єднання Німеччини обіцяв не розширюватися на схід, а натомість таких хвиль розширень він нарахував аж п’ять.

Україна, як це бачать в Кремлі, символізує для них шосту хвилю розширення НАТО на схід і Росія категорично налаштована завадити цьому. Вона намагається отримати від США і НАТО не просто запевнення щодо не пересікання отих зазначених Кремлем «червоних» ліній, але й їх міжнародно-правове закріплення в офіційних документах. В.Путін називає це отриманням гарантій безпеки.

А що ж Захід?

У відповідь на вимоги Кремля Захід, я б сказав, показово бадьориться.

Усі високопосадовці США, НАТО і деяких країн-членів ЄС заявляють, що, мовляв, ніяких обіцянок щодо не розширення на схід Захід (і США, зокрема) не давали. Тож кожна країна, мовляв, має суверенне право вибирати свій шлях, у тому числі і курс на членства у будь-яких економічних та військово-політичних союзах.

Водночас неозброєним оком видно, що Захід враховує ультиматуми Кремля.

Я б сказав чіткіше – Захід побоюється вкрай загострити стосунки з ядерною державою Росією, тому так довго тримає Україну (як і Молдову з Грузією) без ПДЧ, так поблажливо веде обговорення з В.Путіним, так відверто ігнорує Україну, ведучи перемовини про неї без неї.

З одного боку Захід не хоче втратити обличчя, тому й бадьориться (перепрошую за такий недипломатичний вираз), заявляючи, що ультиматуми Кремля щодо «червоних» ліній та гарантій безпеки є неприйнятними.

З іншого боку щось мені підказує, що ці ультимативні вимоги Кремля рано чи пізно, відкрито чи приховано, будуть Заходом прийняті фактично.

Що означає концентрація російських військ навколо України?

Я сказав би, що це військово-політична акція тиску на Захід і на Україну за принципом «два в одному».

По-перше, демонструючи мобілізаційну готовність до масштабного вторгнення в Україну, Кремль тисне на Захід, змушуючи їх до компромісного рішення.

А компроміс полягає в тому, щоб фактично змусити Захід блокувати євроінтеграційні кроки України, її перспективи бути прийнятою до НАТО і не тільки не розміщати на території України ракетні та інші комплекси, але й продовжувати поставляти Україні зброю оборонного характеру по принципу «в час по чайній ложці».

По-друге, Росія в процесі цих «маневрів тиску» на США і Захід одночасно відверто відпрацьовує підготовку до масованого удару по Україні, від якого ніхто в Кремлі і не думав відмовлятися. Удар цей, напевне, відкладається. Можливо і в довгий ящик.

Але те, що в тому «ящику намірів» такий потенційний удар по Україні буде лежати, чекаючи слушної нагоди, нема сумнівів.

Для Кремля демократична Україна, яка все більше відривається від російського світу, впливу і безпекового союзу, є фактором, який ослабляє Росію і посилює Захід. Поки що потенційно і в невеликих відсотках. Але з часом відсотки такі посиляться – пропорційно зростанню могутності України.

Так буде війна чи ні?

На мій погляд і переконання, широкомасштабної війни між Росією та Україною (вірніше, нападу Росії на Україну) не буде – ні в кінці зими, ні пізніше. І головна причина того – США і Захід таки не перетнуть «червоних» ліній, прокреслених Кремлем. При цьому голосно просторікуючи, що жодні ультиматуми В.Путіна для них є неприйнятними.

Захід, скоріше за все, продовжить політику повільного стискання санкційного, фінансово-економічного та технологічного зашморгу на шиї Росії. Як думається американцям, цей зашморг має Росію якщо не задушити, то сильно придушити.

Але висловлю в цьому сумнів. На Росію звичайно, впливають введені проти неї санкції. Проте, судячи з усього, вона значною мірою пристосувалася до цих обмежувальних заходів. Навчилась їх певною мірою компенсувати – за рахунок третіх, четвертих країн і власних резервів.

Тобто у найближчий історичний період продовжиться вперта, але не гострокутна, боротьба США і Заходу з Росією, розбавлена торгівлею і певними контактами та домовленостями.

Від планів посилення свого впливу на Євразію (у тому числі і на Україну) США не відмовляться. Але форсувати процес не стануть. Будуть вичікувати. Чого вичікувати? Якихось позапланових, можливо, і форс-мажорних подій, які б запустили процес трансформації Росії.

Проте і такі події не змінять геостратегічну позицію Росії. Будь-який її керівник – навіть такий як Навальний чи подібний йому ліберал – не зможе змінити загальний настрій військово-політичного істеблішменту Росії, її імперських устремлінь.

На роль регіональної держави Росія в найближчий історичний період не погодиться ні за яких обставин. І Крим не віддасть. І з Донбасу не піде.

А буде з усіх сил і за допомогою останнього аргументу – військового, навіть і ядерного шантажу – виборювати роль «другого полюса» в геополітичному балансі світу.

Намагаючись при цьому усіляко послабити і заблокувати процеси внутрішнього і міжнародного становлення та зміцнення України.

А що ж Україна?

А Україна має зробити дві речі: можливе і неможливе.

Можливе – крок за кроком, потрошку триматися, рухатися, маючи значною мірою некомпетентну владу, ймовірних «кротів» у вищих ешелонах, всеохопну корупцію знизу доверху, розвалену економіку, не маючи лідера Нації і сильної проукраїнської партії.

Неможливе – історичним надзусиллям об’єднати усі проукраїнські патріотичні сили, щоб в осяжний період породити і сильну проукраїнську партію, і нову еліту, і майбутнього лідера Нації для ефективного державотворення та суспільствотворення.

P.S. Колись побутував анекдот: - «Війна буде?». – «Війни не буде. Але буде така боротьба за мир, після якої не залишиться каменя на камені».

Так ось в нашому випадку думаю так: війни не буде. А щодо каменів, згадаємо Біблію і скажемо: час розкидати камені проходить. Час камені, а з ними і Україну, збирати.