Коли ж найкращий час розмірковувати про народження Українського Сонця, як не напередодні Різдва? Адже саме свято Різдва є одним із найдревніших та найбільш шанованих людиною.

Предки сучасних людей, зокрема і прадавні українці - носії арійської цивілізації, а згодом - засновники Трипільської культури, - вірили в божественність космічних природних сил. Тому старалися жити у гармонії з навколишнім світом, а для цього необхідно було вивчати природні цикли.

Сонце після літнього сонцестояння ставало менш гарячим, дні - коротшими і холоднішими, припинялося активне рослинне зростання тощо. Наближення зими і зимового сонцестояння символізувало смерть. Це була смерть Старого Сонця, яке живить все на планеті. Смерть сонячної активності наступає 22 грудня, коли Сонце входить в фазу найнижчої точки на небосхилі. Далі 3 дні в древніх людей вважались темними - час боротьби між темрявою і світлом. В цей момент Сонце припиняє свій зримий рух на південь на 3 дні, а після 25 грудня піднімається на 1 градус північніше. В космогонічному плані – це було воскресіння нового життя після 3-ох днів смерті, спасіння після зими, народження нового життя. Народження нового Сонця, котре наші предки називали «Божич Коляда». Народжувала його богиня Лада, замість старого Сонця, котре з’їдав змій Корочун. Щоб захистити нове Сонце –- жерці разом з людьми проганяли злого змія, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити про народження нового Сонця, носячи з собою Зірку–Алатир, аналог котрої досі носять під час Вертепу. Власне звідси, до речі, походять і «колядки» – обрядові пісні, котрі співали у зв’язку із народженням нового Сонця.

Всі метафізичні традиції різних народів світу поділяються на два загальні культи - Сонця та Місяця. Наші предки, безумовно, були носіями Культу Сонця. Про це ми можемо судити з величезної кількості археологічних знахідок, артефактів різного роду, символів, що викарбовували на святилищах, капищах, церквах. Якщо ми візьмемо найдревніші храми Русі в Києві, то всюди ми бачимо знаки Сонця: свастику, алатир, коловороти. Рівносторонній Хрест, котрий практично всі асоціюють саме з християнством, насправді також є одним із дуже древніх сонячних символів. Особливо багато таких знахідок є на території Софії Київської - одного з найпотужніших місць сили.
Окрім Божича Коляди, саме 25 грудня, свої дні народження також відзначають давньоіранський бог Мітра, поклоніння котрому стало найпопулярнішою течією Зороастризму, а сам бог Мітра був Непереможним Богом Сонця; єгипетський Бог Гор; фінікійське божество Адоніс; давньогрецький Аттіс; фінікійський Таммуз; грецький Діоніс. Всіх цих божеств ведичних традицій поєднує саме Сонце і, як наслідок, - схожі міфи, біографії, світоглядні принципи. Особливо цікавим для мене серед цього переліку є саме Зороастризм, засновником якого є пророк Заратустра, котрий за тисячу років до нашої ери почав говорити про вічну боротьбу добра і зла як абстрактних метафізичних категорій. Порівняйте таку глибину роздумів із загальновідомою грецькою культурою епохи Арістотеля, вчителя Александра Македонського, в часи якого грецька мова заледве налічувала кілька тисяч слів. Українська мова, до речі, налічує близько 200 тисяч слів. Ісус - як Пророк людства - фактично повторює слова та принципи того ж Заратустри, через що навіть існували припущення, що Ісус проходив навчання в мудреців-містиків-волхвів Сходу - в той період життя, котрий не висвітлений в Євангеліях.

Ставлення до Сонця, до Живого Вогню, до Природи як одухотвореної сутності лежить в українцях на рівні архетиповості та генетичної пам’яті. І якщо ми не будемо засліпленими та заглушеними споживацькими матеріалістичними трендами, то саме через них ми можемо поринати у глибини генетичної пам’яті, пам’яті Роду, єднання із Всесвітом, котре ті ж індійські ведичні традиції здійснюють під час своїх медитацій. Віднайти себе - це нам дуже потрібно. Не просто на вході до Дельфійського оракула Аполлона було написано: «ПІЗНАЙ СЕБЕ». Аполлон, до речі, також «сонцесяйний».

Ісус як Пророк Людства свої погляди та метафізичні духовні принципи безумовно пов’язував саме із Сонцем. Він був носієм Світла. Сонце є джерелом Світла.

Окремо для читачів я хочу наголосити, що я для себе чітко відмежовую релігійні традиції, церкву як фізичне місце сили і церкву як політичну структуру. В цій статті йдеться виключно про духовні категорії, що мають мало спільного з сучасними політичними інститутами, їх маніпуляціями, інтригами та фальсифікаціями.
До речі, в ключі всього вищенаписаного - при розумінні тих основ стає зрозумілим, чому святкування Різдва повинно відбуватись саме 25-го грудня, а не 7-го січня. А розкол на ці дві дати є штучним та з’явився в 16 столітті внаслідок політично-бюрократичної боротьби між Папою Римським та Патріархом Константинопольським.

Культ Місяця з метафізичної точки зору є вторинним, адже Місяць не є джерелом Світла, а лише відбиває сонячні промені. Цікавим є також і те, що носії цих культів постійно воювали між собою. Із найпоширеніших релігій до Культу Місяця відносяться Іслам та Іудаїзм.

Для людей, котрі не цікавились різними релігійними традиціями ще буде досить цікавим інший факт: у всіх білих народів сили зла завжди чорного кольору, а у представників негроїдної раси - білого. І ще сто років тому книги багатьох філософів, істориків та містиків писали про війни рас між собою та різні підтвердження цьому. При чому так давню «реконкісту» – відвоювання та звільнення колись здійснювали саме білі люди.

Але повертаємось до Різдва Ісуса Христа - народження Нового Сонця. Це переломний момент в календарному циклі, від якого залежить усе живе на Землі. «Старе» Сонце йшло на спад, боротьба темряви і світла, народження «нового» Сонця.

З точки зору ментальної та духовної саме таким є процес будь-якого перетворення, трансформації, перевтілення. Те, що вмирає - повинно остаточно «впасти», щоб дати дорогу новому. Триєдиність у ведичній традиції - закон «творення-збереження-руйнування», а потім - знову творення.

І якщо прикласти це все до українців та й в цілому - до всього людства, то ми знаходимось в стані коли «старе» вже майже «відмерло», але нове - ще не з’явилось. Такий собі аналог триденної боротьби темряви і світла з 22 по 25 грудня, але в цивілізаційному масштабі.

І тут я вкотре хотів би згадати Миколу Руденка та його роздуми про те, що людство на порозі третього тисячоліття буде здавати свій екзамен на виживання. І те, як воно його здасть, залежить насамперед від того, як його здасть Україна.

Майже 800 років тому відбулась подія, що розпочала повне падіння роздробленої на той час вже України-Русі. В 1223 році об’єднані війська руських князів та половців були розбитими монголо-татарською ордою. Русь як один з найпотужніших геополітичних, культурних та цивілізаційних центрів того часу перестала існувати.

Багато хто, до речі, не знає, що на той момент вже досить активно відбувалось об’єднання русичів та половців, започатковане ще Володимиром Мономахом, котрий взяв за дружину половецьку принцесу. Історія України, написана не українцями, дуже тяжіла до брехливого міфу «трьох братніх народів», а тому не могла допустити наявності також і половецької спадщини. Але це окрема, дуже важлива тема - походження українців. Адже ми ж досі не знаємо, яким чином українці пов’язані із кімерійцями, скіфами, сарматами (котрих собі за предків вважають поляки), антами і т.д. На ці світоглядні питання ми мусимо віднайти відповіді, адже це один із елементів українського фундаменту.

Але звернімося до поразки від орди на річці Калка. Сама річка знаходиться на території Донецької області. І через 800 років українці там знову ж воюють з ордою. Як тут не повірити в певну циклічність історії?

Джохар Дудаєв, видатний благородний воїн та лідер чеченського народу, в 1995 році сказав: «Україна ще воюватиме з Росією. І Росія помре тоді, коли зійде Українське Сонце». В моїй голові це дуже чітко поєднується з фразою Миколи Руденка. Додайте до цього ще ворогів-ординців, частина яких наступає все з тієї ж річки Калка - на Донбасі, а інша частина орди - «фінансової національності» - наступає на Українську Землю силами транснаціонального капіталу. Ще додайте сюди «ординських» запроданців різних мастей і національностей, що засіли на київських пагорбах – у владних кабінетах. Ось отримаємо «завдання» 1-го рівня на екзамені. Чому 1-го рівня? Бо є ще другий - той, який «здає» вся людська цивілізація, котру споживацько-лихварський спосіб мислення та паразитичного існування веде до загибелі.

Складно? А хто ж сказав, що має бути легко? Чи довго ще чекати? Якщо просто чекати, то - дуже довго. Хоча я впевнений, що «триденний» період боротьби темряви і світла колись закінчиться. Навіть маленький промінь Світла розсіює зовсім безпроглядний морок.

І подібно до Різдва - повинно зійти «нове Українське Сонце». Я в це вірю. Вірю тому, що знаю. І знаю тому, що вірю. Але для цього нам всім треба добряче попрацювати: і над собою («пізнай себе»), і згуртовано - над Україною.

Всім добра і сонячного світла!)