rss
07/04/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Проблема \ Кримінал \ Стартова «доріжка» у Космос
Ми живемо в такі часи, коли подолані всі глибини на дні суспільно-політичних відносин. Дедалі важче вразити читачів сумами розкрадання бюджетних коштів чи рівнем цинізму влади. Нас це не тільки більше не турбує, але й навіть не цікавить. Втім, запевняю вас, досі лишаються непізнаними деякі історії, про які з легкої руки колишнього захисника бідолашного Миколи Чауса – адвоката Ростислава Кравця – прийнято казати: «ситуація не те щоб неординарна, таке взагалі немислимо, щоб могло взагалі статися».

Як відомо широкому загалу, одним з найприбутковіших проєктів нашої Рейхсканцелярії стало так зване «Велике дорожнє крадівництво». Геніальність ідеї полягала в тому, що незчисленні суми коштів, рахунок яким йде на десятки мільярдів гривень, були забрані з видаткових статей бюджету на боротьбу з епідемією COVID-19 та, у буквальному значені, закопані в землю. Ця методика трохи нагадує відому схему з відмивання коштів у сільському господарстві, коли операції з переведення безготівкових коштів у готівку маскують під придбання добрив. Потім можна списати на це будь-яку суму грошей і буде важко довести, скільки насправді було фактично внесено добрив у землю.

Втім, переваги цієї методики розкрадання несуть у собі одночасно й недоліки: асфальт – не добрива, він не може просто так розчинитись з весняними дощами. Хоча, подекуди, так і вийшло з окремими нашвидкуруч побудованими минулого року ділянками доріг: вони пішли разом із талим снігом, і тому цьогоріч їх довелось заново переробляти.

От якби мільярди можна було б «закопати» так, щоб від них взагалі нічого не лишилось! Неймовірно? Вихід є! Треба бюджетні асигнування відправляти безпосередньо… у космос!

20 серпня 2021 року секретар РНБО Олексій Данілов на брифінгу для журналістів з почуттям глибокого задоволення анонсував нову велику тему: обговорювали секретну програму будівництва ракет в режимі «цілком таємно».

Пан Данілов був дуже скупим на подробиці: «Єдине можу сказати, що до 2031 року маємо витрати на цю програму більше ніж 200 мільярдів гривень!»

На обличчі пана Данилова можна було неозброєним оком прочитати, що конкретика цієї чергової «великої» програми значення не має. Така собі програма «Велике ракетирство». Головне – це бюджет розкрадання, приваблива цифра «більше ніж 200 мільярдів гривень».

Треба подивитись, як підуть справи. Все ще може обернутись, як із «Планом трансформації України» на 277 мільярдів доларів, презентованим 1 вересня 2021 року особисто Одним з Найвеличніших Лідерів Світу (с) під час візиту до США. Як виявилось, зміст плану цілковито складався з омріяної суми грошей – понад двісті мільярдів. Валюта значення не має. В Америці нехай це буде доларів. У нас – гривень. Це, власне, і весь план. Головне – понад двісті!

Але поки надія є, що ракетне захоплення Шостого є більш серйозною справою, ніж його «План трансформації України». Джерелом для таких сподівань є та постійна увага, яку він приділяє космічній галузі. Зокрема, навесні 2021 року, 12 квітня, з нагоди Дня космонавтики та ювілею – 60-ї річниці польоту першого космонавта Землі Юрія Гагаріна – Найвеличніший провів урочисту нараду з питань розвитку космічної галузі України, яка відбулася у Національному центрі управління та випробувань космічних засобів (НЦУВКЗ).

На нараді він широко розкрив очі присутнім, запевнивши їх, що: «…сьогодні, попри всі виклики, вітчизняні конструктори продовжують проектування та запуск супутників, пілотованих кораблів, орбітальних станцій, а Україна входить до 13 країн поважного «клубу космічних держав».

Коли наш Фюрер розповідає, як Україна запускає пілотовані космічні кораблі та орбітальні станції, мимоволі йому віриш, бо він це розповідає настільки упевнено, наче сам був очевидцем або навіть учасником таких космічних польотів…

Вже після згаданого засідання РНБО нашому уряду були поставлені цілком конкретні завдання у галузі дослідження космічного простору та строки, виконання яких перебуває на особистому контролі Самого. 29 вересня 2021 року віце-прем’єр-міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський бідкався в інтерв’ю Юрію Бутусову, наскільки серйозно Зеленський націлився на Космос:

«Мінфін прекрасно знає, що космічна тема – це пріоритет Президента. Це включено до програми Президента, Уряду та Верховної ради. Вони формально кажуть: «Програма ж не прийнята. Програма буде, ось тоді будемо говорити». Але ж Володимир Олександрович ставить задачу, щоб ми у 2022 році запустили наступні супутники, а в 2024 – модуль на Місяць. Це ж потребує вже фінансування! Ми не можемо собі дозволити рік втратити…»

Які все ж таки бездушні бюрократи працюють у Мінфіні. Ну, яка різниця, що польоти на Місяць не затверджені у державному бюджеті. Хіба це має значення? Володимир Олександрович ставить задачу потрапити “на Луну”! Дивіться, бо він буде на місці особисто перевіряти…

Це той самий Уруський, який ще торік оприлюднив побажання нашого Фюрера створити до кінця його першого терміну хоч якусь космічну ракету.

Ви, до речі, дарма смієтесь, адже Голова Держкосмосу Володимир Тафтай пішов ще далі. В інтерв’ю 8 жовтня 2021 року все тому ж РБК-Україна він заявив, що Україна обов’язково претендуватиме на ресурси Місяця! Крім того, пан Тафтай пообіцяв «десь у 2024 році» запустити ракетоносій «Циклон-4М» з нового космодрому в Канаді.

  Title
  
Довідавшись про ці соцзобов’язання свого підлеглого, пан Уруський взяв на себе «зустрічний план» і видав 19 жовтня 2021 року офіційний пресреліз, у якому стверджується, що наприкінці 2021 року в канадській провінції Нова Скотія розпочнеться будівництво стартового комплексу для запусків космічних апаратів на українському ракетоносії «Циклон-4М», перший запуск якого заплановано на кінець 2023 року.

Спостерігаючи, як Тафтай та Урусов наввипередки, наче Тарапунька і Штепсель, намагаються втішити космічні забаганки Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с), хочу поставити питання руба: ви, шановне панство, яким чином збираєтесь потрапити у космос? В який, так би мовити спосіб? Я чому питаю, бо мені відомо тільки три способи здійснення космічних польотів.

Згідно з першим способом потрібно вдатися до використання деяких органічних речовин – відповідних алкалоїдів, таких, як морфін, кокаїн, або застосувати напівсинтетичну похідну сполуку – діацетилморфін, більш відомий, як героїн – білий порошок у вигляді дрібних кристаликів з неприємним запахом, переважно гіркий на смак. Це найпростіший та найдешевший спосіб подолати земне тяжіння та вирватись у космічний простір. Одна «стартова» доріжка – і людина не просто виходить на орбіту штучного супутника Землі, а відразу прямує до зірок. Головний недолік полягає у тому, що цей спосіб годиться лише для короткострокових космічних подорожей. Для тривалих місій з підкорення космосу поки залишаються деякі медичні перешкоди…

Другий спосіб полягає у проведенні серйозної інформаційної кампанії в ЗМІ з висвітлення «успішної реалізації» космічної програми. Ракети та космічні кораблі тут потрібні виключно як бутафорська декорація. Метод заснований на відомій аксіомі, що сама подія не має значення, важливо лише її «правильне» висвітлення по телебаченню.

Не вірите? А я от пригадую був такий випадок: 5 квітня 2009 року об 11:30 за місцевим часом Північна Корея здійснила другу спробу запустити власний штучний супутник Землі під романтичною назвою «Кванменсон-2» або «Яскрава зірка-2». Згідно з офіційним повідомленням, через 9 хв. 02 сек. після старту супутник був виведений на еліптичну орбіту з нахилом 40,6 градусів, перигеєм 490 км та апогеєм 1426 км. Супутник був обладнаний вимірювальною апаратурою, що передає інформацію на Землю на частоті 470МГц та здійснює ретрансляцію пісень революційного та патріотичного змісту. Громадяни Північної Кореї ще довго милувалися космічними піснями про Кім Ир Сена, навіть не підозрюючи, що згідно з офіційним повідомленням NORAD («Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки», США) ракета із супутником впали у Тихий океан на відстані 3850 км від місця старту. Нечуваний космічний успіх КНДР було забезпечено виключно завдяки тому, що в Північній Кореї, як і в Україні, заблоковано геть усі «ворожі» телеканали та радіостанції в купі з Інтернетом. Тому північні корейці з упевненістю дивляться у майбутнє, і якщо по ТВ у вечірніх новинах їм повідомили, що супутник запущено і він на орбіті – то так воно і є, щоб там не казали ворожі «голоси» та різні агенти Кремля і Вашингтона.

Цей другий метод частково підходить і нам. Наш вітчизняний супутник міг би транслювати серіал «Свати» або випуски гумористичного шоу «Вечірній квартал». Недолік цього методу полягає у тому, що в нас не вміють тримати язика – не встигнуть офіційні ЗМІ повідомити про прорив у космос, як того ж дня всі секрети будуть злиті в Телеграм…

Що ж тоді лишається? Тільки третій метод, згідно з яким для виведення тіла на орбіту штучного супутника Землі йому треба надати швидкість не менше 7800 метрів на секунду в дотичному (тангеційному) напрямку до земної кулі. Для цього потрібна багатоступінчаста ракета. Тільки де ж її взяти?

Абсолютна більшість українців вважає, що дніпровський завод «Південмаш» досі штампує на конвеєрі балістичні ракети наче шкарпетки. Могли б і «Сатану» виготовити, відому вузькому колу спеціалістів, як Р-36М або SS-18, аби лякати москалів, тільки чомусь керівництво вказівки не дає… Ви собі не уявляєте, наскільки ці стереотипи безкінечно далекі від реальності. Вас не дивує, що впродовж багатьох років, після 2014 року, Україна не спромоглася запустити жодної власної ракети у космос? Підкреслю – жодної! Нас вже обігнали такі «високо розвинуті» країни, як Іран, і навіть КНДР нарешті, з третьої спроби, спромоглась щось заштовхати у космос. Де українські ракети та супутники?

Вже навіть Верховна Рада почала щось недобре підозрювати, створивши Постановою № 1747-IX від 10 вересня 2021 року Тимчасову слідчу комісію з питань розслідування можливих протиправних дій посадових осіб Державного космічного агентства України (Національного космічного агентства України) та підприємств космічної галузі, зокрема під час реалізації проектів «Либідь» та «Циклон-4». Наведемо лише кілька пікантних цитат з Пояснювальної записки до проекту постанови про утворення ТСК.

Щодо «нелітаючого» супутника «Либідь»:

«У грудні 2009 року ДП «Укркосмос» (виконавець проекту) та Канадське експортне агентство (далі – КЕА) уклали кредитний договір, згідно з яким ДП «Укркосмос» залучило від КЕА кредит на загальну суму понад 292,4 млн доларів США під 3,2 % річних. При цьому «Укркосмос» одразу повинен був сплатити КЕА комісію за ризик — майже 38 млн доларів США. /…/ Планувалося, що до кінця 2011 року український «Либідь» гарантує пряму телевізійну трансляцію і швидкісний інтернет-доступ, проте запуск супутника на ракетоносії «Зеніт 3SLB» неодноразово відкладався. У вересні 2017 виконавець по контракту, компанія MDA, в односторонньому порядку розірвала контракт з ДП «Укркосмос». /…/ Станом на кінець 2019 року Уряд виплатив повну суму кредиту, гривневий еквівалент якої перевищив 6 млрд грн.

Наразі супутник знаходиться в РФ, за його зберігання Україна сплачує 1 млн. грн. щомісяця, а загальні витрати на проект з державного бюджету вже сягнули 350 млн. доларів США».

Щодо «нелітаючої» ракети-носія «Циклон-4»:

«Проєкт створення космічного ракетного комплексу (далі – КРК) «Циклон-4» виконувався протягом 2004-2016 років згідно з Договором між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара від 21.10.2003 р. /…/ У липні 2015 року Президентом Бразилії Дилмою Русефф, без погодження з парламентом країни, було прийняте рішення про односторонню денонсацію Договору та припинення проекту «Циклон-4» з 16 липня 2016 року.

Попри те, що від часу денонсації Договору минуло майже п’ять років, жодних реалістичних варіантів щодо компенсації втрат України, які сягнули 672 млн. дол. США немає. Зокрема, /…/ обладнання та технічна документація, створені в рамках цього проекту на території України, вартістю 211,1 млн. доларів США, зберігаються без визначення їх правового статусу та інвентаризації».

Насправді у цій Пояснювальній записці факти трішки прикрашені. Те, що має місце в дійсності, не наважиться розповісти жодна ТСК. Мова навіть не про 1 мільярд доларів, розкрадених на фіктивних псевдокосмічних програмах. Є речі, які нищать авторитет держави на міжнародній арені. Оскільки обставини, про які йтиметься далі, добре відомі нашим «партнерам» в Росії, тому смішно казати про можливе розголошення державної таємниці. Власне, це навіть не таємниця, а дрібний комерційний секрет, про який стидаються розповісти власному народу.

Ми не ТСК, розписку про нерозголошення нікому не давали, тому розкажемо усю правду, якою вона є.

Почнемо з того, що ніякого ракети-носія «Циклон-4» в природі не існує. Є тони паперу, є комерційні угоди, є юридичні та фінансові зобов’язання. Ракети немає… Читачі трішки шоковані. Неймовірно? Гаразд, сформулюємо інакше: Україна вже понад 27 років не має жодної спроможності виготовляти жодні космічні ракети самостійно, тобто замкненим циклом виробництва. Так ясніше?

Станом на момент розпаду Радянського Союзу «Південмаш» мав виробничі потужності з виготовлення ракет на рідкому паливі (твердопаливні ракети на кшталт РТ-23УТТХ враховувати не будемо, оскільки вони для пілотованих польотів у космос не застосовуються) трьох видів: новітньої міжконтинентальної балістичної ракети SS-18 «Сатана», радянське позначення Р-36М (модифікації Р-36М2); застарілого ракетоносія «Циклон-3» на базі знятої з озброєння міжконтинентальної балістичної ракети SS-9, радянське позначення Р-36; та перспективного ракетоносія «Зеніт-2», перша ступінь якого з незначними відмінностями є боковим блоком суперважкого радянського ракетоносія проекту «Енергія-Буран».

Попри подібність назв Р-36 та Р-36М, насправді – це принципово різні ракети. Р-36 у порівнянні з іншими ракетами свого часу є доволі примітивним виробом, створеним на технологічному рівні початку 60-х років минулого століття, оснащеним ракетними двигунами РД-250 та РД-252 з невисоким тиском горіння та дуже посередніми показниками. Втім, завдяки простоті, ця ракета була відносно надійною. Ракетоносій «Циклон-2» є умовно цивільною версією носія ядерної зброї Р-36, якому належить унікальний рекорд: 106 успішних запусків поспіль без жодної аварії! Ракетоносій «Циклон-3» був створений шляхом додавання третього ступеню до попередньої модифікації.

У 1965 році усю конструкторську документацію було передано з російських підприємств-суміжників на «Південмаш» для організації повного замкненого циклу виробництва. Саме тому Україна до останнього тримається лінійки носіїв «Циклон», бо тільки цю серію ракет на «Південмаші» робили від початку до кінця.

Що стосується «Сатани» або Р-36М(М2), то перший ступінь ракети був оснащений ракетними двигунами РД-264 з рекордними в своєму класі показниками (п’яте місце у світі за робочим тиском горіння) та найсучаснішими технологіями, які не перевершені навіть зараз. Розробником та постачальником був російський «Енергомаш». Тому «Південмаш» ніколи до кінця не володів цими технологіями, вони складали ракети з тих комплектів, вузлів та заготовок, що постачалися з РРФСР. Задача «Південмашу» полягала, головним чином, у виробництві корпусів ракет – несучих паливних баків та міжбакових і агрегатних відсіків, допоміжних агрегатів тощо.

Що ж відбулось на початку 90-х років? Росія та США кулуарно домовились, що подальше втілення американо-радянських домовленостей про роззброєння буде полягати, зокрема, у тому, що Україна має передати всю ядерну зброю на зберігання до РФ, а усі виробничі потужності «Південмашу», які навіть гіпотетично можна використати для відновлення виробництва ракет військового призначення – мають бути знищені! Тобто, 1994 рік – це не тільки Будапештський меморандум, це одночасне знищення усього стратегічного ракетного потенціалу України.

Процитую офіційний пресреліз КБ «Південне» від 15 серпня 2017 року, оприлюднений з метою спростування статті газети The New York Times «Успіх балістичної ракети Північної Кореї пов’язаний з українським заводом, заявляють експерти». Цілком офіційно стверджувалось наступне:

«Після набуття незалежності Україна більше не виготовляла жодних балістичних ракет ні для Російської Федерації, ні для власних потреб, ні для будь-якої іншої країни. Починаючи з 1991 року технологічні лінії з виготовлення двигунів на ДП «ВО «Південмаш» з характеристиками, аналогічними двигуну РД-250, було частково демонтовано. Виробничу лінію для створення балістичних ракет SS-18 та двигунів для них було повністю знищено. У зв’язку з цим у цей час підприємство не має в розпорядженні виробничих технологій для виготовлення ракетних двигунів зазначеної конфігурації»

За тиждень, 22 серпня 2017 року, з офіційною заявою виступив тодішній секретар РНБО Олександр Турчинов, який підтвердив наступне:

«Ракетні двигуни РД-250 у кількості 3-х одиниць входять до складу першого ступеня міжконтинентальних балістичних ракет Р-36, Р-36орб /…/ та перших ступенів ракет-носіїв «Циклон-2» і «Циклон – 3». Ракетний двигун РД-252 (висотна модифікація РД-250) входить до складу другого ступеня міжконтинентальних балістичних ракет Р-36 і Р-36орб. Ракетний двигун РД-262 (висотна модифікація РД-250) входить до складу другого ступеня ракет-носіїв «Циклон-2» та «Циклон – 3».

З 1991 року ракетні двигуни РД-250 та його модифікації в Україні не вироблялися. Технологічну лінію з випуску цих двигунів на ДП «ВО «Південмаш» було демонтовано у 1994 році. З цього часу в Україні відсутні потужності для виробництва таких двигунів.

30 ракетних двигунів РД-250 та 10 ракетних двигунів РД-262 (висотна модифікація ракетного двигуна РД-250), які були виготовлені до 1991 року і зберігалися на складі готової продукції ДП «ВО «Південмаш», були використані під час складання 10 ракет-носіїв «Циклон-3», які з 1992 до 2008 року були відправлені до Російської Федерації, що підтверджується відповідними документами підприємства…»

Спробую перекласти доповідь пана Турчинові з технічної мови на людську: всі 30 років незалежності України жодних нових ракетних двигунів не виготовлялося, усі ракети «Циклон-3» збиралися виключно шляхом складання зі старих складських запасів часів СРСР, після вичерпання яких виробництво ракет «Циклон-3» припинилось повністю й назавжди, оскільки відповідні виробничі потужності були розібрані (знищені) у 1994 році. Тому ніякого виробництва ракет «Циклон-4» (осучасненої версії «Циклон-3») просто не існує, йому нема звідки взятись.

Нарешті, ми підійшли до кульмінації нашої розповіді. Зараз буде вишенька на торті!

Уважні читачі мабуть вже помітили протиріччя і хочуть запитати: яким же чином Україна збиралась виконати свої міжнародні зобов’язання перед Бразилією з постачання ракет «Циклон-4» для спільного проекту? Зараз розповім. Мене насправді переповнює гордість за наших “кулібіних”. Це геніально і просто водночас! Для цього ми ще трішки процитуємо доповідь 22 серпня 2017 року секретаря РНБО Олександра Турчинова:

« …на сьогодні в Україні на обліку перебувають та є в наявності: – на ДП «ВО «Південмаш»: 3 ракетоносія «Циклон-2» (1 од. – 1983 року виготовлення, 2 од. – 1986 року виготовлення), до складу яких входить 9 двигунів РД-250 та 3 двигуни РД-262 (3 од. РД-250 та 1 од. РД-262 в кожній ракеті). Зазначені ракетоносії були доставлені в Україну з Російської Федерації у 2013 році…»

Зверніть увагу: Україна придбала у Росії в 2013 році (!) три списаних, знятих з експлуатації ракетоносія «Циклон-2» власного виробництва – відповідно 1983 та 1986 років випуску. Навіщо цей реекспорт?! Олександр Валентинович вирішив не розкривати до кінця цю ганебну державну таємницю. Ми нікому підписки про нерозголошення не давали, тому нас ніщо не стримує.

Кмітливі читачі вже мабуть здогадались… Так, так! Наші вітчизняні «винахідники» вирішили придбати в Росії зі старих складських запасів Міністерства оборони РФ декілька списаних ракет «Циклон-2» як джерела агрегатів та запчастин для будівництва нової ракети «Циклон-4»… Це приблизно, як «авторозборка»: ви шукаєте собі на автосмітнику будь-які деталі, які більше не виробляються і взяти їх немає звідки. У цьому ж випадку планувалося, що з трьох ракет «Циклон-2» – одної 1983 та двох 1986 року випуску – зроблять одну, з сучасною датою виготовлення.

Щоб ви розуміли, цей металобрухт повернувся до України не безкоштовно. Баби на лавках казали, що ми начебто заплатили Міністерству оборони РФ 6 мільйонів доларів попередньої оплати за придбання списаного військового майна і дуже нервували, бо секретний ешелон з ракетами прибув до Дніпра наприкінці 2013 року, десь в грудні, коли в Києві вже почав розгортатись черговий Майдан. Були великі побоювання, що росіяни можуть притримати свій товар до розв’язання політичної кризи. Натомість вони розсудили навпаки: з одного боку, виконали свої договірні зобов’язання і повернули в Україну вироблені ж в Україні старі списані ракети за астрономічну ціну. Але, з іншого боку, про все розповіли бразильцям, як ми їх намагались обдурити з проектом «Циклон-4»…

Ця феноменальна історія ніколи не буде до кінця розслідувана, і ми ніколи не почуємо офіційної відповіді, навіщо Україна в 2013 році купляла у Росії списані ракети 30-річної давнини, бо на черзі замість Бразилії – тепер Канада! Шахрайська схема з ракетами стає багаторазовою!

Я розумію, що нам не звикати постачати в армію старі запчастини під виглядом нових. Але ж це не танк, якого можна тягнути на буксирі, це – ракета, заправлена отруйним гептилом і азотним тетраоксидом. Хто буде відповідати за екологічну катастрофу в Канаді?!

Тому я би порадив не ризикувати й повернутись до розгляду перших двох методів потрапляння у космос. Можна їх навіть об’єднати в один, якщо стартову «доріжку» поєднати з відеофільмом, знятим виключно для одного глядача. Нехай насолоджується під час приватного перегляду нашими космічними перемогами, без жодних ризиків для навколишнього середовища. Бережіть природу, вашу мати!

Автор: Анатолій Новосельцев
Джерело: Насправді.Тудей
(https://naspravdi.today/uk/2021/11/04/startova-dorizhka-u-kosmos/ )

«Початок операції стосовно «вагнерівців» санкціонував міністр Таран, скасування не було, її просто зірвали», – Бутусов

Як міністр культури Ткаченко «відмив» 14 мільйонів гривень

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com