«Дід Мороз - несправжній, чесно!» - святий Миколай Чудотворець. За цією достатньо кумедною фразою, ховається зовсім невесела війна на рівні світогляду. Особливо чутливими до цієї війни є саме українці, історичний та цивілізаційний спадок яких прагне вкрасти Московія. Кремль потребує нашого історичного спадку для обґрунтування своєї імперської ідеї «масковскава міра».

Напередодні Дня Святого Миколая, діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями, які кладуть у поштову скриньку або залишають за вікном. Чемним дітям Святий Миколай залишає під подушкою подарунок, а неслухняним – різку. Різка слугує своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. Хоча я особисто пам’ятаю фрагмент своїх дитячих роздумів щодо того, що нікому з дітей навколо не приносили різку. Це мені здавалось трохи дивним... А якщо серйозно, то в Україні традиція вшановувати святого Миколая була та залишилась дуже популярна.

У більшості країн Європи, зокрема в Україні, День Святого Миколая традиційно відзначається 6 грудня (19 грудня за юліанським календарем) як вшанування пам’яті святого Миколи, єпископа Мир Лікійських.

Без сумніву, саме Святий Миколай є прообразом популярного нині Санти – Санта Клауса. Його прототип з’явився у казці 1823 року. Пузатий Санта у червоному костюмі з’явився завдяки компанії Coca-Cola у 1931 році. Він досі є одним з головних символів Різдва в американців.

В часи СРСР відбувався злам світоглядних систем. Кривавий марксизм прагнув вичавити все світле, морально здорове, природовідповідне. Фраза Леніна: «релігія - опіум для народу», - послужила сигналом для більшовиків щодо руйнування усіх релігійних інститутів. Що власне і відбувалось впродовж усього існування «імперії зла». Церква, котра і так значною мірою здеградувала, обслуговуючи царську деспотію, була заборонена. Хоча потім, в 1943, Сталін таки відновив Московський Патріархат, призначивши над ним куратором полковника НКВД.

Святе місце порожнім не буває. Пустку в головах та духовну потребу у чомусь світлому, зокрема у мрії чи хоча б натяку на її існування, треба було чимось заповнювати. Окрім цього народ все-таки зберігав частину своїх традицій, попри будь-які обставини. Навіть в мордовських таборах ГУЛАГу українці тримались купи та берегли традиції святкувань, попри всі перешкоди.

Розуміючи такі властивості психології мас, Ленін та його послідовники намагались замінити всі такі живі природні елементи якимось своїм більшовистсько-марксистським сурогатом. Не обійшла ця участь і святого Миколая. До 1935-36 років ялинка в СРСР була заборонена. Треба було повернути дітям радість, але прибрати релігійну складову. Окрім того, необхідно було придумати відповідь на капіталістичного Санту.

Так з’явився Дід Мороз, образ якого з самого початку є антагоністом святому Миколаю.

І його почали «ліпити» всюди, де тільки могли. У теперішніх дорослих можуть бути достатньо теплі спогади, що пов’язані зі святкуваннями Нового року в дитячих садочках чи школах. Хоча насправді теплота тих спогадів пов’язана не стільки із міфічним персонажем з носом кольору комуністичного прапора, скільки із самою суттю дитинства, як щасливою порою життя. Частина ностальгуючих за «совком» бабусь, котрі є ядром електорату московської 5-ої колони, до речі, ностальгують не за СРСР, а за часами своєї молодості - коли «хлопці за ними бігали і спина не боліла». Але психіка людини накладає ті проекції одна на одну.

Але, якщо розглянути Діда Мороза більш холоднокровно, то персонаж виходить досить таки дивним. І в силу своєї зовнішності, і діяльності, і супутниці. Незрозуміло чому він дарує подарунки, яка у нього мотивація? А Снігуронька - звідки взялася? Чому у Діда Мороза немає дітей? Де батьки Снігурки?

Марксизм в минулому та неомарксизм сучасності навчили людей відзначати свята, яких ніколи не було. І більшість, якщо не всі, з них наповнені споживацьким змістом. Їх головним призначенням було не принесення краси, духовності, радості, а витіснення інших світоглядних платформ.

Християнство, до речі, у свій час аналогічно поводило себе відносно ведичних традицій. Тому ми маємо свято Трійці в дні вшанування Перуна, свято Івана Хрестителя - в дні язичницького Купала, котрі припадали на дні літнього сонцестояння, але змістилися разом із календарем на 7 липня, свято Спаса, як і сам термін «Спас», свято Покрови - у дні вшанування богині Слави і т.д. Саме вшанування святого Миколая Чудотворця, до речі, припадає на свято богині Артеміди, котра була однією з найбільш шанованих в регіоні проживання самого Миколая.

Але ці дії мали суттєві відмінності: на зміну одним релігійним культам та духовним традиціям, вони приносили інші. А у випадку марксизму і неомарксизму ми маємо знищення духовних цінностей та пропагування споживацьких, вихолощення самої суті людини як істоти не тільки фізичної.

Степан Хмара, Герой України і наш побратим, на одному із наших святкувань сказав, що він не вживає ані олів’є, ані «шуби», ані інших подібних страв. Тому, що це «ідеологічні салати» СРСР. І хоча я дуже давно вже розумів наявність різних рівнів війни (детальніше - в однойменній статті - https://www.chasipodii.net/article/26796/ ), але з такого ракурсу поглянув на це вперше. А й справді - наповненість новорічного столу має багато прив’язок до СРСР. Додайте сюди Діда Мороза. А ще в часи, коли комп’ютерів ще не було та й, на жаль, навіть зараз - новорічні святкові шоу. Як нас просто напомповували московським попсовим ширпотребом, котрий мав утвердити спорідненість обивателів на світоглядному рівні. І робив та робить це досить успішно.

Символи керують світом. І насправді дуже мало хто сам обирає символи, якими користується. Щось нам нав’язують, щось - забороняють. До прикладу - символ свастики, котрий зараз є забороненим через використання Гітлером. Але ж сам символ ще 100 років тому був одним з найпопулярніших в Європі, а найдавніші прикраси із ним, знайдені, до речі, на території України, мають вік кількох десятків тисяч років - про жодного Гітлера тоді й мови не могло бути. На території Індії, Ірану, Іраку, Афганістану і всього того регіону цей метафізичний символ залишається одним з найбільш популярних - знак Сонця. А корені його використання сягають Арійської цивілізації, заснованої пророком Рамою, котрий, за твердженням самих індусів, вийшов із території сучасної України. Те, що українці не знають таких речей - також елемент світоглядної війни, щоправда, вже глибшої та системнішої, ніж зі сторони більшовиків.

Але повертаючись до постаті Святого Миколая - тут також є певні запитання, адже найдавніші його життєписи датуються 9 століттям, а першими відомостями є перекази Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.), що на кілька століть пізніше від життя Святого Миколая.

Зокрема потребує уточнення участь Миколи Чудотворця у Нікейському Соборі, адже його імені немає у жодних списках, а сам собор досить строго документувався. Одна з легенд говорить про те, що святий Миколай побився на Соборі з єпископом Арієм, котрий був засновником однієї з течій християнства - Аріанства. На Нікейському соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля аріанство визнали за єресь. Попри це аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. До того ж, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II.

Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття. Аріанство прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. Перші християнські знахідки на території України датуються 3-4 століттям і їх пов’язують саме з аріанством. Дехто з істориків навіть висловлював припущення, що участь в Нікейському соборі авторитетного канонізованого святого Миколая Чудотворця спеціально «дописана» - зважаючи на великий авторитет святого, його ім’я могли використати саме для протидії Аріанству.

Саме поняття «єресь», до речі, з’являється саме у зв’язку з трансформацією церкви у політичну структуру. З його допомогою різні політичні групи розправлялись з опонентами.

Тарас Шевченко 29 червня 1858 році у своєму щоденнику написав: «О святі, верховні первоапостоли! Як ми здрібнили, як понівечили велику і просту істину дану через Вас! Ви пророкували лжевчителів, і ваше пророцтво збулося. В ім’я святе, ваше ім’я так звані вчителі вселенські побилися, як п’яні мужики, на Нікейському вселенському соборі. В ім’я ваше папи римські орудували земною кулею і в ім’я ваше заснували інквізицію та жахливе автодафе. А в ім’я ваше ми поклоняємося потворним суздальським ідолам і здійснюємо на честь вашу потворну бакханалію. Істина стара і, отже, має бути зрозумілою, а вашій істині, якій ви були хрещеними батьками, минає вже 1857 річок. Дивно, наскільки тупе людство». Тарас Григорович, як на мене, одним з перших розпочав відмежовувати «велику і просту істину», суть вчення та політичні інститути, котрі створювались задля іншого завдання. Починаючи свої твори цитатами з Євангелій, Тарас Шевченко водночас у вірші «Ликерії» пише:

«І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його — ми люде!»

Але тема ставлення Шевченка до релігії потребує окремого ретельного опрацювання.

Мощі святого Миколая поховані в крипті базиліки святого Миколая в місті Барі (Італія). Перепоховання відбувалось під час Маларського собору (10—15 вересня 1089 р.), скликаного Римським папою Урбаном II для примирення церков, у якому брала участь й делегація з Києва!

Шануймо та бережімо наші традиції, вивчаймо нашу історію! А всім нашим читачам та їхнім дітям бажаємо отримувати від Миколая тільки хороші подарунки!)