Останніми тижнями Захід дедалі гучніше висловлює стурбованість «украй незвичайними» діями Росії поблизу наших кордонів. Озвучені попередження підвищують для Путіна політичні й економічні ризики вторгнення в Україну. Але при цьому не полишає відчуття, що наша країна є частиною якоїсь геополітичної гри.

Це відчувають і в уряді, і в розвідці, і в аналітичних центрах… Однак коли спецслужби слабкі, «мозкові трести» не затребувані владою, а між лідерами держав немає довіри, — то немає й розуміння, елементом якої комбінації є наша країна. Як зазначив один із представників української влади: «Припустімо, ми хочемо роздивитися слона. А нам показують вухо від блохи, яка сидить на вусі віслюка, за яким дерева, за якими стоїть слон».

Чим «незвичайна» активність російських військ на кордоні з Україною? Чому Вашингтон «серйозно стурбований»? Що замислили в Москві? Невже в Кремлі прийняли політичне рішення про початок вторгнення в Україну?

Ці запитання останніми тижнями постійно ставлять у Києві. Адже, за оцінками української влади, зовні нічого незвичайного не відбувається.

Із Кремля лунає агресивна риторика? Але ми чуємо це вже восьмий рік.

Кремлівські пропагандисти посилили обробку російського суспільства, готуючи його до війни з Україною? Але цього поки що немає. Та й стаття Суркова, написана у снобістсько-хохломському стилі, це не зброя масового зараження, а, швидше, ще один сигнал контрагентам Росії на Заході та Далекому Сході про права й modus operandi великих держав.

Росіяни переміщують військовослужбовців і техніку поблизу наших кордонів? Але джерела ZN.UA зазначають, що концентрація російських військ не сягнула критичних величин: для проведення широкомасштабного наступу і утримання території потрібне угруповання не менше 150—200 тисяч чоловік, а на сьогодні воно становить близько 92 тисяч солдатів.

Що поблизу українських кордонів не відбувається нічого екстраординарного, відзначали не тільки в Києві, а й у європейських столицях. І це було однією з причин, чому керівництво нашої країни спочатку так спокійно реагувало на повідомлення американської преси про концентрацію російських військ поблизу українського кордону.

Незрозумілий спокій Києва дисонував з алармізмом Вашингтона: там продовжують бити на сполох. У ЗМІ з’являються публікації про нарощування російських військ і сценарії можливого нападу Росії на Україну, адміністрація Байдена проводить консультації з трансатлантичними союзниками, американські ж чиновники у публічних заявах висловлюють свою стурбованість. Нарешті, про серйозність ситуації свідчить безпрецедентна поїздка до Москви директора ЦРУ Вільяма Бернса.

То що ж знають у Вашингтоні, якщо адміністрація Байдена стривожилася і, відволікшись від проблеми Китаю й Тайваню, стала гучно говорити про загрозу для України з боку Росії?

Британські й американські ЗМІ повідомляють, що останніми тижнями Вашингтон поділився з Києвом та європейськими союзниками розвідувальною інформацією, котра свідчить про можливість підготовки до вторгнення російських військ на територію України. Але, як стверджують інформовані співрозмовники ZN.UA, попри численні прохання української сторони, американці не поділилися з нею докладною інформацією, а лише через різні канали, включно з публічними, сповістили Київ про загрозливу активність росіян.

Не дивно, що Зеленський не розумів, що відбувається, оскільки українські спецслужби не підтверджували тривожних оцінок Вашингтона. Але таку потайливість американців зрозуміти можна.

 По-перше, спецслужби традиційно бережливо ставляться до своїх джерел і, побоюючись їх розкриття, дозовано діляться отриманими даними з іншими країнами. Навіть зі своїми найнадійнішими партнерами.

 По-друге, рівень довіри до України вкрай низький: росіяни непогано інформовані про українські секрети, а також є підозри про наявність «крота» в оточенні президента. Невипадково під час торішньої зустрічі Зеленського з головою МІ-6 Річардом Муром у Лондоні той говорив про офіційне й неофіційне оточення українського президента, яке має на нього значний вплив: британці бачать, як із України витікає інформація. Ішлося, зокрема, й про українського «Кіма Філбі» — першого заступника секретаря РНБО, голову комітету з розвідки Руслана Демченка.

Крім того, історія з провалом операції з упіймання «вагнерівців» підриває довіру до нинішньої влади з боку західних партнерів. Одне слово, американці зовсім не впевнені, що надані докладні відомості не «попливуть» у Москву й не розкриють інформанта. Тому й спілкуються з українськими партнерами вкрай загальними словами.

Однак така подача інформації американцями не додає розуміння подальших дій росіян: до чого нам готуватися? Навіщось же Росія проводить масштабний призов резервістів.

Суть коментарів західних мас-медіа зводиться до того, що Путін розглядає можливість воєнних дій для захоплення частини України або ж для дестабілізації ситуації в нашій країні, що може сприяти зміні влади в Києві на більш проросійську. Але чи прийняв Кремль відповідне політичне рішення? Чи те, що відбувається поблизу кордону, — це тиск на українську владу, аби схилити її до прийняття вигідних для росіян рішень? А може, Москва своїми діями лише дає сигнал Заходу, позначаючи «червоні лінії» у відносинах із Україною, та підвищує ставки перед майбутньою зустріччю Путіна і Байдена?

У Москві оприлюднення інформації про можливі плани російського вторгнення назвали «нагнітанням істерії». Але наприкінці минулого тижня Путін заявив, що стан напруги на Заході потрібно зберігати якомога довше для забезпечення безпеки Росії: «Наші попередження останнього часу спрацьовують, вони чинять певний ефект. Відома напруга там усе-таки виникла». За словами російського президента, це потрібно, аби закріпити «червоні лінії», перетинати яких Захід не повинен.

Як приклад перетину «червоних ліній» Путін назвав поставки Україні «летального сучасного озброєння», проведення «провокаційних військових маневрів у Чорному морі», польоти стратегічних бомбардувальників країн НАТО на відстані 20 км від кордонів Росії. Пізніше його прессекретар заявив: те, що країни Альянсу постачають Київ сучасними видами озброєння, може підштовхнути Україну до спроби вирішити проблему Донбасу силовим методом і призвести до «нової катастрофи». Це теж «червона лінія», яку прокреслив Кремль.

Днями держсекретар США заявив: «Ми не знаємо, які наміри президента Путіна, але ми знаємо, що відбувалося в минулому. Ми знаємо про такий прийом як відсилання до певної ілюзорної провокації, чи то з боку України, чи з боку будь-якої іншої країни, яку потім використають як виправдання давно спланованих Росією дій». Але в те, що у Вашингтоні не знають, що відбувається в Кремлі, віриться важко. Занадто вже демонстративно Штати висловлюють свою стурбованість діями Росії.

У Росії люблять символічні дати. А 2022 рік — особливий для тих, хто ностальгує за минулим, — на нього припадає столітня річниця утворення СРСР. Путін зациклений на збиранні «земель російських» під рукою Москви й, не зупинившись на «з’їденій» Білорусі, може піти на рішучі дії стосовно України, незважаючи на загрозу нових санкцій із боку Заходу. Та тільки буде це військове вторгнення чи ставка на дестабілізацію? Який варіант виберуть у Кремлі, оскільки взимку в Україні очікуються політична криза, черговий сплеск захворюваності на коронавірус, віялові відключення електроенергії, холодні квартири, а замерзлі болота на україно-білоруському кордоні дозволять розширити фронт наступу?

Зважаючи на все, в Києва немає чіткої відповіді й на ці запитання.

Звісно, ​​росіяни розробляють сценарії військового вторгнення в Україну. А сам Путін перебуває під тиском «яструбів» — секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева, міністра оборони Сергія Шойгу та інших. При цьому в Москві вже навіть говорять про casus belli для початку операції проти нашої країни: заступник секретаря Ради безпеки РФ Олександр Гребенкін заявив про зростання ризиків «проведення українськими спецслужбами та радикальними організаціями провокацій на кримському напрямку та щодо об’єктів морської економічної діяльності та транспортних переходів в Азовському та Чорному морях».

То все спокійно чи все пропало?

Перебуваючи у Вашингтоні, міністр оборони Олексій Резніков сказав в інтерв’ю «Голосу Америки», що дані української розвідки збігаються з даними європейської та американської розвідок про зосередження військ Росії поблизу України, а ось «оцінки можуть бути різними».

При цьому, перебуваючи зі своїм шефом у Вашингтоні, начальник ГУР МО Кирило Буданов заявив в інтерв’ю виданню Military Times: «Повномасштабна атака Росії проти України запланована на кінець січня або початок лютого 2022 року. Вона, ймовірно, включатиме авіаудари, артилерійські та бронетанкові атаки, десантно-штурмові операції на сході, висадку десанту в Одесі й Маріуполі та вторгнення меншого масштабу з боку Білорусі».

Можна припустити, що слова Буданова викликані необхідністю говорити в унісон з американцями. Принаймні Bloomberg, посилаючись на анонімні джерела, пише, що розвідка США поділилася з європейськими союзниками своїми даними, зокрема картами, з яких випливає, що Росія розглядає сценарій швидкої широкомасштабної наступальної операції проти України на кількох напрямках і наступної тривалої окупації, якщо Владімір Путін наважиться на вторгнення.

За інформацією агентства, ймовірний сценарій — наступ одночасно з окупованого Криму, через російський кордон та з території Білорусі силами близько 100 батальйонних тактичних груп загальною чисельністю до 100 тисяч чоловік, із розрахунком на захоплення значної території та наступну окупацію. Співрозмовники Bloomberg також стверджують, що половина цих сил уже на позиціях і що вторгнення планується підтримувати авіацією.

Наскільки темні наміри Кремля, настільки неясна й гра, яку веде Білий дім, чиї емісари останнім часом неодноразово зустрічалися з росіянами. При цьому не полишає відчуття, що Україна стала частиною якоїсь великої гри Вашингтона на підвищення ставок у відносинах із Москвою напередодні зустрічі Байдена і Путіна.

Адміністрація Байдена виступає за «стабільні та передбачувані відносини» Вашингтона і Москви, а російське керівництво хотіло б заблокувати вступ України до ЄС і НАТО, а також домогтися демілітаризації нашої країни. Але, зважаючи на негативні наслідки поспішного виходу американців із Афганістану, невпинне падіння рейтингу Байдена та безперервну критику з боку республіканців і тиск на адміністрацію всередині Демократичної партії, малоймовірно, що Україна стане об’єктом розміну між Вашингтоном і Москвою.

Одна з версій причин таких активних публічних і закулісних дій американців — вони запобігають діям Росії й готують Україну до опору: мовляв, у Білому домі не хочуть повторення «кримського сценарію». Ще один можливий мотив активних дій адміністрації Байдена: Вашингтон підштовхує європейських союзників до розробки та вжиття економічних, політичних і військових заходів зі стримування Росії, зокрема й до зупинки «Північного потоку-2».

В цій ситуації загадкою залишається, що робитимуть самі США у разі вторгнення РФ в Україну. CNN повідомляє, що адміністрація Байдена розглядає можливість відправки до нашої країни військових радників та додаткової зброї: у пакет можуть входити нові протитанкові ракети Javelin і міномети. Американці думають і про поставку ракет Stinger: «небо і море» залишаються слабким місцем в обороні України.

Київ же хоче скористатися ситуацією максимально й отримати високоточну зброю. Очікується, що до кінця місяця Вашингтон надішле в нашу країну оцінну місію, яка розгляне потреби України в засобах ППО. І є всі підстави сподіватися на збільшення американської військової допомоги наступного року.

У цій грі ставки високі не тільки для України та Росії, а й для Сполучених Штатів як лідера спільноти демократичних країн.

Останніми роками Вашингтон, щонайменше, у двох випадках продемонстрував нездатність відстояти своїх союзників: під час президентства Трампа у — Венесуелі й адміністрації Байдена — в Афганістані. Але Венесуела далеко від Європи і з Росією не межує, а Афганістан уже звично перебуває у стані failed state.

Поразка ж у випадку з Україною, якій адміністрація Байдена обіцяла підтримку США в конфлікті з Росією, матиме серйозніші наслідки для трансатлантичної єдності: поступка Путіну завдасть нищівного удару по іміджу Сполучених Штатів і продемонструє країнам НАТО, що Вашингтон — ненадійний союзник. А це не тільки дестабілізує Північноатлантичний альянс. Якщо Захід — США і ЄС — дозволить Росії захопити Україну, для Китаю це буде сигналом до захоплення Тайваню військовими засобами.

Влітку Джо Байден озвучив один із основних принципів своєї зовнішньополітичної доктрини, заявивши, що «демократія повинна встати й показати, що в нас виходить». Якщо Владімір Путін досягне своєї мети в Україні, а Сі Цзіньпін — у Тайвані, це означатиме перемогу автократії.