Від редакції:
Кожну 4-ту суботу листопада українці вшановують жертв Голодомору 1932-33-ого років. Жахливий Геноцид проти українського народу перевершив за своїми масштабами всі відомі злочини проти людяності.

Комуністи, колишні «молоді комсомольці», «червоні директори» дуже сильно опирались розкриттю правди про трагічні сторінки історії українського народу. І зараз насправді також чинять супротив.

Запалена свічка у вікнах мільйонів українських помешкань - один із символів вшанування загиблих. Цей символ породжений конкретною людиною, чия постать відіграла для України фундаментальну роль. Мова йде про Джеймса Мейса, завдяки якому весь світ дізнався про Голодомор.

Колонка з такою назвою «Свічка у вікні» Джеймса Мейса з’явилася в «Дні» 18 лютого 2003 року. Кожного року наша газета зверталася до читачів, до всіх співвітчизників у дні трагічної дати із закликом засвітити свічку пам’яті. Минуло кілька років і акція «Засвіти свічку» знайшла підтримку на загальнодержавному рівні. Але сьогодні ми зобов’язані згадати людину, яка сказала це кілька років тому. Першим — найважче.

«П’яти хвилин, які було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську комісію з Голодомору, було явно недостатньо, щоб встигнути сказати багато що понад те, що ми зробили все, що змогли. Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла до того ж висновку, який ми зробили 1990- го: в 30 х роках українці стали жертвами геноциду й були настільки покаліченими, що багато які вади, сьогодні притаманні українській державі, виникають саме з цього.

Як іноземець, я почуваю себе не дуже затишно, даючи політичні поради — навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід було б повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення геноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавню ініціативу деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців і їхнi жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само, як і запізнілий намір звести пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком у Америці:

«...всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало таке: чи світ буде знати про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще інтимнішого характеру: чи буде кому молитися за всіх тих, що загинуть?»

Навіть сім десятиріч опісля свічка, засвічена у вікні, здається мені гідною відповіддю! »