rss
12/09/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Підготуватися на вихід
Чому президент Володимир Зеленський втрачає довіру та чи можливо це виправити? Те, що відбувається останніми тижнями з рейтингом президента та його партії, ще не катастрофа. Лише натяк на можливі неприємності й сигнал, який навіть сам Володимир Олександрович, схоже, зумів ідентифікувати.

Судячи з його активізації, він усе ще прагне відвернути загрозу, яка насувається, та має намір відмотати ситуацію, як це зробив на початку року. Проблема лишень у тому, що інструментів у його руках для цього залишається все менше, та й ті вже не першої свіжості, а відмотувати доведеться набагато більше.

Колись несподіваний удар по Медведчуку за посередництвом РНБО справді справив неабияке враження на країну й не лише призупинив танення всенародної любові до президента, а й докинув йому дещицю плюсиків. Проте занадто часте й не завжди доцільне використання цього інструменту самоствердження звело його ефективність нанівець. Тепер результатів засідань РНБО країна не чекає з таким трепетом, як раніше, зате з насолодою смакує цифри, які демонструють соціологи, звертаючи увагу на рух Володимира Олександровича в глибини антирейтингу. У тому, що момент, коли українці несподівано розчаруються в месії, якого собі обрали, рано чи пізно настане, годі було сумніватися, адже це закономірність. Дивний вигляд мало хіба їхнє непомірне терпіння, яке вони проявляли впродовж тривалого часу, на тлі відвертого з них глузування. Але коли шальки терезів таки переважили й майже 70% громадян змушені були визнати, що в державі відбувається щось не те, навіть президент прокинувся у своїй теплій ванні та почав хаотично шукати виходу із ситуації.

Наслідок цього — чергова медійна активізація та поява свіжих відосиків, показова чистка рядів та кадрові перестановки. Вишенька на торті — «Вовина тисяча» для вакцинованих або тих, хто зумів собі купити легальний сертифікат про вакцинацію, занесений у систему «Дія». Остання опція взагалі видається недолугою після всіх провалів, які влада «слуг» добилась у боротьбі з коронавірусом, особливо на тлі беззаперечного свідчення «правильності» її політики, що вимірюється в більш як восьми сотнях померлих за добу українців.

Відмотати таке «досягнення» Володимиру Олександровичу буде ой як нелегко, тим паче, що це, хоч як це дивно, лише початок шоу. У гру ще не вступила ціла збірна негативних процесів, запущених самим президентом та його оточенням, які здатні остаточно розірвати на шматки його рейтинг. Ідеться про: неприкриті корупційні скандали, що їх «слуги» наплодили чимало, починаючи з офшорів самого Зеленського та закінчуючи незрозумілим швидким збагаченням його депутатів; спровоковану урядовцями (свідомо чи через профнепридатність) енергетичну кризу й обвал економіки, який потягнув за собою ріст тарифів та швидке здорожчання життя українців; вибіркове застосування владою справедливості (коли своїм можна навіть пити за кермом, влаштовувати ДТП, і їм за це нічого не буде); недолугу кадрову політику як на державному, так і на місцевому рівнях, коли ставленики президента та його партії часто виявляються профанами чи аферистами; постійні конфлікти та розколи в середовищі «слуг» і, звісно, невідповідність головного героя в реальному житті кіношному образу Голобородька. Чого варта хоча б обіцянка виборцям не влаштовувати у владі кумівство та не роздавати посади друзям і прилаштування одразу після перемоги на високі державні посади близько тридцяти осіб (за даними свіжого розслідування команди Bihus.Info), пов’язаних зі студією «Квартал 95» та родиною президента.

Можливо, якби в певний момент не сталося надто відвертого зміщення пріоритетів у світогляді Зеленського-Голобородька й він продовжував імітувати намагання виконувати свою передвиборчу програму, довірливі українці йому б ще довго прощали помилки та провали. Але Зеленському досить швидко стало нудно грати президента, натомість він безмежно закохався у свій статус та нові можливості й, втративши контроль над реальністю, показав справжнє обличчя. Навіть не помітив, як з ікони для мільйонів перетворився на ширму, за якою його оточення реалізовує свої забаганки. Власне, момент, коли ціна цих забаганок виявилася надто обтяжливою для країни, а плата за добробут приведених Зеленським до влади людей — непосильним тягарем для суспільства, і став початком кінця найвеличнішого лідера сучасності. Посипалися зліплені нашвидкуруч конструкції, дали збій домовленості й укладені пакти про ненапад, а ініціативи президента почали ретельно просіювати через сито недовіри не лише його опоненти, а й прихильники. Але найголовніше — табір Зеленського покидають його колишні соратники, конфлікти переходять у публічну площину, а самостійність і впливовість глави держави звужуються до непристойності.

Урешті виявилося, що головна проблема Зеленського, навіть якщо припустити, що він ішов у президенти зі щирими та чистими намірами (і тими тридцятьма кумами, родичами, сценаристами та фанатами, яким глава держави роздав посади), — технічна неготовність до нової ролі. Саме тому він постійно потрапляє в залежність від когось, стає заручником більш спритних гравців, а часто ще й мішенню для критики за те, до чого, можливо, і не причетний. Очевидно, що таке становище не може сприяти жодному зміцненню його рейтингу. Натомість це сприяє просіданню, адже романтичний період давно закінчився. І очевидно, що таким хитким та непевним становищем президента обов’язково норовитимуть скористатися ті, хто матиме таку можливість.

Скажімо, поки президент мріяв, як боротиметься з олігархами, зважував, ставити Ірину Верещук міністеркою оборони чи все-таки міністеркою реінтеграції окупованих територій, та думав, чи варто позбавляти колишнього приятеля Дмитра Разумкова депутатського мандата, керівник його офісу Андрій Єрмак вийшов нарешті з тіні хоч як це дивно, спробував приміряти президентську роль на себе. Принаймні його публічна дипломатична активність вельми на це схожа: поспілкувався із заступницею державного секретаря США з політичних справ Вікторією Нуланд, злітав до Вашингтона, де зустрівся з радником американського президента з питань національної безпеки Джейкобом Салліваном, та поговорив із віцепрем’єр-міністром — міністеркою фінансів Канади Христею Фріланд. Які саме питання розв’язував і про що вів перемовини з цими шанованими іноземцями, на жаль, у пресрелізах на офіційній сторінці глави держави не повідомляють. Проте в оточенні президента ходять уперті чутки, що принаймні до столиці США Єрмак літав не лише з ввічливості, а й із метою вмовити американських партнерів трохи втихомирити свою критику щодо українського лідера, в обмін пообіцявши переконати Зеленського довести до успішного фіналу судову реформу, на чому у Вашингтоні вельми наполягають.

Якщо бути відвертим, то те, чи вдалося Андрію Борисовичу одне та інше, не так уже й важливо. Принаймні тепер точно зрозуміло: коли Володимиру Олександровичу остаточно набридне бути главою держави, країна не залишиться без нагляду. І в цьому контексті набагато цікавіше було б дізнатися, які ще функції та обов’язки за главу держави виконує глава його офісу й чи справді чутки про те, що Андрій Єрмак замкнув на собі більшість важливих питань, якими мав би опікуватися глава держави, є лише чутками, чи все ж наближені до правди; відповідно — чи не є нинішня поведінка та політика президента результатом творчості саме пана Андрія й чим це може загрожувати країні. Давня легенда, запущена ще в часи раннього Зеленського, про те, що Володимир Олександрович достатньо самостійна фігура й особисто ухвалює рішення після того, як вивчить питання та почує різні думки, все менше видається правдоподібною.

Принаймні нардеп Гео Лерос, який колись був радником Зеленського, а нині один із найбільших критиків в ефірі «5 каналу», якось заявив: «На ухвалення рішень у Зеленського лише одна людина сьогодні впливає — це Андрій Єрмак. Це не зовсім «сірий кардинал». Думаю, багато рішень — що показує абсолютну слабкість президента — за нього ухвалює Єрмак і деякі події та дії в країні курує безпосередньо Єрмак. Тому Зеленський має смішний вигляд. Він смішний диктатор, коли за нього роль президента грає Андрій Єрмак».

Урешті, Леросу, мабуть, можна й не довіряти, пам’ятаючи, які жести він дозволив собі вжити нещодавно в розмові з президентом. Та й демонізувати Єрмака, очевидно, також не варто. Але на несамостійність Володимира Олександровича вказують ще й інші обставини. Скажімо, його залежність від олігархів, із якими він начебто має намір поборотися. Чого тільки варта дружба з Ігорем Валерійовичем, чия підтримка відіграла ключову роль у тому, що Зеленський став президентом, а тепер усіляко покриває свого благодійника від зазіхань недоброзичливців. Або співпраця його офісу з людьми з вінтажної колекції втікача Віктора Януковича, такими як Андрій Портнов чи Сергій Льовочкін, та наявність у президентській команді їхнього прямого представника Олега Татарова.

Утім, схоже, що навіть олігархи, із якими Зеленський чи то бореться, чи то дружить, уже не сприймають його за самостійного гравця й тим паче не враховують серйоз­но його президентські амбіції. Ідеться не лише про найбагатшого олігарха Ріната Ахметова, який почав відверто розкладати яйця в різні кошики. Поява в парламенті свіжої депутатської групи Разумкова — прозорий на це натяк. Навіть Коломойський, під чиїм патронатом начебто перебуває Зеленський, за певних обставин може становити для президента небезпеку. Принаймні фракція «Слуги народу» (як заявив її голова Давид Арахамія) нібито не збирається підтримувати відставку міністра культури Олександра Ткаченка, який написав заяву через непорозуміння з головою президентського офісу, щоб зайвий раз не дратувати олігарха та не втратити доступ до його медійних платформ. Урешті, певна активізація відбувається на всіх фронтах та в усіх напрямах, але влада ще не достатньо ослаблена, щоб її атакувати в лоб, і це багато хто розуміє. Та й підстав для цього поки що, відверто кажучи, недостатньо. Спроба на цьому тлі відновити до себе прихильність символічною тисячею лише підкреслює вразливість становища глави держави. Не варто й сумніватися, що такий піар-хід ніяк не додасть йому фанатів, адже станом на сьогодні Володимир Олександрович перетнув свою точку неповернення і, як колись Петро Порошенко, почав збирати на себе увесь негатив за умовчанням.

Фото: Український Тиждень
Автор: Роман Малко
Джерело: Український Тиждень
(https://tyzhden.ua/Politics/253659 )

Думки про війну, або де ми ховаємо наші ікла

Марафон Зеленського з журналістами завершено. Головне, що там пролунало

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com