rss
08/14/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Що таке пам’ятати. 17 фактів про вшанування пам’яті загиблих у російсько-українській війні
Чому пам’ять про наших воїнів втілюється у темному граніті, а не у світлому камені, як у Європі та США? Чи можуть викликати справжні почуття та емпатію однотипні меморіальні дошки? Скільки відсотків українців вважають загибелі на війні марними?

Чи потрібно дослухатися до волі родичів, якщо вони хочуть відспівувати у храмі воїна, який мав інші релігійні переконання? Та, зрештою, як змістити наратив «з болю втрати до вдячності і гордості»?

  Title
  
Ми ознайомилися з повною версією проведеного за підтримки УКФ дослідження «Політики та практики вшанування пам’яті загиблих військових у російсько-українській війні на Сході України», яке незабаром вийде друком у видавництві «Дух і літера», та вирішили поділитися тим, що нас зацікавило, вразило або здивувало.

Факт №1. Політика вшанування загиблих військових на державному рівні в Україні сьогодні визначається низкою нормативних актів, зокрема розпорядженням Кабінету Міністрів України № 37-р від 20 січня 2021 року «Про заходи з увічнення пам’яті захисників України на період до 2025 року». У категорію «захисників України» це розпорядження об’єднує воїнів, які брали участь у захисті України в роки Другої світової війни, у тому числі борців за незалежність, воїнів, які брали участь у захисті України під час проведення міжнародних операцій з підтримки миру та безпеки, «воїнів, які брали участь у захисті України під час антитерористичної операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України у Донецькій та Луганській областях». Водночас, зазначають дослідники, документ не містить ані згадок про українців, які воювали і загинули під час Першої світової війни (включно з українськими січовими стрільцями, наприклад), ані згадок про українців, що загинули під час Визвольних змагань.

Факт №2. На даному етапі у музейний експозиціях російсько-українську війну зазвичай подають виключно як історію війcькових (оскільки саме воїни в більшості випадків є не лише «постачальниками» експонатів, а й ініціаторами створення експозицій). Умови життя цивільного населення фактично не знаходять відображення. Унікальним винятком у цьому контексті була виставка «Музей воєнного дитинства» https://censor.net/ua/resonance/3278482/my_gralysya_ne_pomichayuchy_scho_tam_viyina_u_kyyevi_vidbulasya_persha_vystavka_muzeyu_voyennogo_dytynstva , експонована влітку 2021 року в Музеї історії Києва. Це міжнародний проєкт, уперше реалізований у Сараєво, — «єдиний музей у світі, присвячений винятково дитинству, на яке вплинула війна».

 Title 
  
«Я встиг забрати цю іграшку, коли ми переїжджали. Це сталося на початку 2015. Цей песик, як друг другий. Він врятував мені життя. Якось я виправ його і вішав сушитися. У цей момент міна прилетіла. Я саме йшов до нього, щоб забрати ввечері, і в нього потрапила куля. Зараз отвору не видно, там позашивали все. Я тоді подумав, що він мені життя врятував, оскільки там постійно кулі свистіли. Коли ми переїхали, я забрав його з собою. Він постійно стояв у мене в кімнаті, проте після того випадку, я більше його не прав. Не хочу більше прати». Один з експонатів War Childhood Museum

Факт №3. Серед форм, у яких втілюється пам’ять про загиблих воїнів, домінують фігуративні форми з релігійними та/або мілітарними символами та національною символікою: янголи, хрести, мечі, натуралістичні зображення військових зі зброєю в руках тощо. Як матеріал використовують, як правило, темний граніт (в більшості країн Європи та у США розроблено уніфікований дизайн поховань і комеморативних та анотаційних табличок, форми надгробків (хрести, прямокутні плити, колони), архітектурних елементів оздоблення цвинтарів (арки, павільйони), причому все — переважно з білого чи дуже світлого каменю). Дослідниця сучасної культури Лариса Осадча пояснює таку естетику, властиву і більшості цвинтарів, травмами, спричиненими радянським минулим, знищенням пам’яті поколінь через руйнування цвинтарів. Адже на місці цвинтарів, яким було кількасот літ, у радянський час зводили школи, будинки культури, будували стадіони. «По нашій пам’яті проїхались, не шкодуючи, проїхалися катком, —
 Title 
  
каже Осадча. — Аби згадувати ось такі пограничні події, які пов’язані із загибеллю, ми втикаємося у наратив жаху і непоясненності. Що це таке, чому так стається. Виявляється, вмирали завжди. У багатьох ось таких радянських селах про це не лишилося згадки, що вмирали завжди. І це так, наче з нами вперше стається. І тому звідси, напевно, ось ці ангелочки, те, що ми можемо, мабуть, запозичувати з якоїсь католицької традиції. Те, що ми бачимо не на радянських цвинтарях».

Факт №4. За даними Мінветеранів, станом на 1 січня 2020 року в містах і селах України вже було встановлено понад 3287 меморіальних дошок.За поодинокими винятками, оформлення меморіальних дощок в Україні типове — також чорний граніт, лазерне гравіювання. Обов’язковий елемент — портрет загиблого, зроблений за фотографією.

Водночас в ідеалі сучасні форми комеморації у просторі покликані залучити індивідуальні відчуття, уяву, емпатію; спрямовані на персоналізовану пам’ять, чітко прив’язану до певного простору. Наприклад, відомий проєкт Stolpersteine («Камені спотикання») полягає у розміщенні бронзових «каменів» у бруківці біля будинків, де були останні адреси (місця проживання) євреїв, знищених під час Голокосту. Лаконічні й невеликі за розміром, не завжди одразу помітні, ці «камені» однак дозволяють «прочитати» у міському просторі всю колосальну трагедію Голокосту.

Факт №5. В Україні стає традицією для військових вести у школу дітей загиблих побратимів. Так, у 2020 році у Тернополі побратим загиблого на Донбасі Миколи Руснака відвів його доньку у перший клас. Як пояснював сам військовослужбовець, він це робив, бо не привіз друга додому живим, а дружина полеглого мріяла б, аби дитину до школи повів тато. У Миколаєві військовослужбовці навчального центру Військово-морських сил провели в школу сина загиблого в 2014 році морпіха Юрія Загребельного. Біля воріт хлопчика чекали військовослужбовці, які вишикувалися в дві шеренги. Вони віддали йому честь під команду «Струнко! Рівняння на сина морського піхотинця!» Після чого віддали йому портфель із шкільними речами.

Title  
  

Факт №6. Загиблі в українсько-російській війні найчастіше належать до вікових груп 26–35 і 36–45 років. Наймолодшому серед загиблих воїнів було 16 років, найстаршому — 66 років.

Title Title 
  
Факт №7. Найбільша кількість загиблих у російсько-українській війні походить із Дніпропетровської області (479 осіб). Далі йдуть Львівська (250) та Житомирська (229) області.

Title  
 Кадр з фільму «Атлантида» 
Факт №8. На думку українців, найкращий спосіб вшанування пам’яті, який допомагає переосмислити події війни - фільми.

Про це свідчать результати опитування, проведеного дослідницькою агенцією Інфо Сапієнс. На другому місці - пам’ятники і пам’ятні дошки, на третьому - урочисті події.

Факт №9. Більш як 70 % опитаних із Заходу України та зі столиці вважають, що загибель українських військовослужбовців не була марною, бо вони виконували свій обов’язок і захищали країну. На третьому місці в підтримці цієї думки Північ України. Мешканці Сходу України статистично частіше, ніж інших регіонів України (31 % опитаних проти 21% загалом по Україні) обирають протилежну думку: загибель українських військовослужбовців — марна жертва, яка нічого не змінила.

Факт №10. 75,3% українців підтримують запровадження Дня пам’яті захисників України (29 серпня). 14,6% зауважили, що їм «складно сказати». 7,1% ініціативу не підтримують, а ще 2,9% на це запитання не відповіли.

Факт №11. Опитані дослідниками родичі загиблих часто зазначали, як важливо їм було б мати «розпорядника» від держави і як добре було б, якби діяв принцип «єдиного вікна», де з боку держави надавалась би вичерпна інформація і допомога з будь-яких питань, які можуть виникнути у родичів загиблого.

TitleTitle
  
«Соцзахист прийшов, але я в тому стані погано розуміла, про що мова. Мені дали листочок, щось запитали, я щось відповіла. Мені сказали: «Ми над вами беремо супровід протягом місяця. Будемо телефонувати чи приходити». Я так розумію, що мав би бути психолог, мені мали би повідомити про мої пільги. Але реального супроводу не було - «йдіть туди, йдіть сюди». Попервах взагалі нічого не пояснювали. Психологів немає досі, я працювала з психологом-волонтером. Через місяць до нас прийшла дівчина років 20–22 і сказала, що супровід закінчився, щоб я підписала документи».

  Title
  
Факт №12. Майже всі опитані дружини й матері загиблих шукали психологічної підтримки або самостійно, або через волонтерські організації, асоціації родичів загиблих. Усі, хто скористалися з такої підтримки, визнавали, що вона була їм помічною і допомогла швидше і менш болісно пережити втрату.

Факт №13. Ті з респондентів, які мали нагоду обговорювати питання смерті й поховання з військовими побратимами або родичами, зазначали, що загиблі повідомляли про свої побажання щодо поховання. Для уникнення частини непорозумінь пропонували робити запис побажань військових ще за життя у їхніх особових справах, щоб їхня воля була відомою.

Одним із проблематичних кейсів, який згадали декілька респондентів, було поховання загиблого рідновіра за християнським обрядом у Гарнізонному храмі у Львові. Сам загиблий висловлювався проти такого поховання і про це знали також його побратими, які наполягали на повазі до побажань загиблого. Натомість родичі наполягали на важливості для них християнського обряду. Цікаво, що думки двох опитаних нами капеланів з цього питання розділились: один наголошував на необхідності дослухатись до прохання загиблого і очікувань побратимів, а другий — на необхідності дослухатись до потреб і побажань родичів, а також на вже сформованих традиціях, які близькі більшості населення.

Title  
  
«Людина просила, щоб її не хоронили в храмі. Навіщо її нести в храм, поясніть мені? Якщо є чітке прохання від людини! Нічого не міняється — християнство це не магія «ударив в бубна і людина спаслася», ні. Людина… своєю волею відмовився, все, нічого не зміниш, це вже для людей, для фасаду, для родини. Мені важливо ось таке, оця свобода в демократичному суспільстві, до неї треба ставитись з повагою».

Факт №14. Серед респондентів з одного боку лунала критика героїзації загиблих, коли «за героєм не видно людини», а з іншого боку — критика віктимізації, надмірного оплакування і скорботи, що може призвести до сприйняття їхньої смерті як «марної жертви».

«Дуже сильно відчувається оце ставлення до військових, ставлення до полеглих як до жертв. «Наші бідні хлопчики або наші бідні дівчатка»

«Це професіонали, які роблять свою роботу, яка є дуже небезпечна. Коли вони гинуть, наприклад, то ніхто не каже, що: «Сьогодні, за український народ, чи там за бабусю в цьому будинку, чи за жителів такого-то будинку віддав своє життя пожежник такий-то…», а говорять це по іншому: «Ось такий професіонал, такий от героїчний, найсміливіший, найсильніший, він пішов там рятувати людей, і, на жаль, він загинув, і ми вклоняємося перед його професіоналізмом, перед його сміливістю…», і так далі. От мені не вистачає цього в тому, як говорять про військових. Я постійно бачу оце: віддали життя, віддали життя… Для мене це не близько, я не розділяю цієї позиції. Вони не жертви, ми не приносимо їх в жертву»

 Title 
  
Факт №15. План заходів Мінветеранів на 2021 рік містить лише 2 заходи, які стосуються сфери вшанування пам’яті: Інформаційна кампанія «Сонях пам’яті» до Дня пам’яті захисників України та конкурс на кращий ескіз символу до Дня пам’яті захисників України. Обидва заходи не є системними. Плану заходів Мінветранів на 2022 рік оприлюднено ще не було, що не дає змоги проаналізувати плани роботи Мінветеранів на наступний рік.

План пріоритетних дій Уряду на 2021 рік містить 2 комплексні заходи у сфері вшанування пам’яті: 1) створення Національного військового меморіального кладовища та 2) створення меморіалу українських героїв. Обидва мають бути виконаня до кінця 2021 року. Станом на 20 вересня 2021 року було прийнято лише в першому читанні законопроєкт №4225 від 16.10.2020, готується на друге читання. Проєкт передбачає створення Національного військового меморіального кладовища.

Факт №16. Респонденти були одноголосними у тому, що держава повинна розробляти свою політику з вшанування пам’яті загиблих у війні. В цій політиці мають транслюватись ключові для держави ідеї і цінності - вдячність загиблим за їхній внесок, гідне вшанування пам’яті. Водночас, лунали також і критичні голоси щодо необхідності залишити простір, не охоплений державною політикою, де було б можливим індивідуальне переосмислення і ангажування. Культурні і релігійні традиції родини загиблого, регіональні особливості, питання естетичного оформлення меморіалів — у цих питаннях, на думку респондентів, державі доцільно проявляти гнучкість і уможливити ініціативу знизу.

  
  
Title  
  
«Мені дуже подобається і здається ближче до нашого суспільства — це ситуація в Ізраїлі, поховання на військовому кладовищі в Єрусалимі і є базовий рівень, який однаковий для всіх. Це плита, такий собі надгробок, який символізує ліжко солдата, свою функцію зробив, захистив і тепер він відпочиває, це ніби ті плити. Це навіть не помітно, потім над тим усім кожен може персоналізувати, родина докладається: десь якісь ведмедики, іграшки, портрети, десь квіти, десь каміння замість свічок, десь навіть свічки будуть, це настільки різні вони всі, ці могили, але в основі є щось спільне. Мені здається, що це дуже український формат, коли має бути забезпечено щось спільне, а потім з можливостями для персоналізації. Воно дуже мені подобається, десь там може гітара лежати, воно дуже людське, воно передає характер, але разом з тим є розуміння, є щось спільне, воїн спочив, зробив свою роботу і спочиває»

  
  
Факт №17. Найважливішим для більшості опитаних респондентів є те, що комеморативні практики перетворюють пам’ять про загиблих з суто приватної справи найближчої родини і друзів на питання національного масштабу — державної політики, наративу про війну і візії майбутнього («це має бути місце, куди люди зможуть прийти і покласти квіти солдату, не тому що вони його знають, а тому що вони вдячні йому за його подвиг»).

Як наслідок, наратив також зміщується з болю втрати до вдячності і гордості.

Фото: Цензор.НЕТ
Автор: Валерія Бурлакова, Цензор. НЕТ
Джерело: Цензор.НЕТ
 (https://censor.net/ua/r3298318 )

Загиблі герої жовтня 2021

«Ми не забули про вас» На Софійській площі відбулася правозахисна акція «Порожні стільці»

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com