Під таким заголовком з великою цікавістю прочитала в київській газеті «Україна Молода», (в рубриці «Історія», підрубрика «Нація», за 2-3 листопада ц. р.) спогади Валентини Кузик-Гетьман, відомої київської мистецтвознавиці, доктора філософії.

До слова, про неї ми не раз писали в нашому американському україномовному часописі «Час і події». Але раніше це стосувалося її мистецтвознавчих досліджень з історії української музики або волонтерської участі в діяльності теж відомого Київського міського громадського клубу «Співуча родина» при Будинку вчителя.

Авторка Валентина Кузик пояснює, що саме спонукало її написати ці спомини. А ось мене написати про її спомини спонукала передача радіо «Ukiedrave» нашої медіакомпанії «Меdiator» (Чикаго) від 10 листопада про модерновий (інноваційний) музей у Києві «Становлення української нації». Такого за технологією (цифровою) ще немає ніде у світі(!!!). Отож, не все «пропало»: ми в чомусь - «попереду планети всієї»:). І спомини ці якраз по темі одного із розділів музею.

 Отож, йдеться про нашу історію. Історію доби УНР (до, під час і після). Але як власні спогади, розказані авторці про ці події ще в дитинстві - рідними. Йдеться про долю прадіда та діда по матері за прізвищем Гетьман, та діда Працюка - по батьку. Прадід Григорій Гетьман був організатором козацького повстання в 1919 р (т.зв. «Чаплинська республіка», Херсонщина). А дід по батьку - Матвій Працюк - січовий стрілець з Волині, який втік на Херсонщину, - край козаків-хліборобів, - ховаючись від чекістських чисток. Змінив прізвище, діждався сина (батька авторки), але все рівно був знищений по доносу.

 Ми всі знаємо про подібні «республіки» визвольної бротьби 1919-1921 роках в центральній Україні з творів Василя Шкляра, споминів «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського, діяльності однойменного клубу письменника Романа Коваля. А тут - Південь! Саме про ці події Олесь Гончар написав свою дилогію «Перекоп» і «Таврія», приїздив в с.Чаплинка, розпитував діда.

Отож, ще в дитинстві авторка «...Праведних гетьманів» теж слухала про ці події з перших вуст. Вони запали в душу. Вони обросли свідомим зацікавленням і вивченням опісля. Наприклад, здивувала пані Валентина конкретикою: приведеними цифрами одного вичерпного речення, що стосується даних жертв сфальсифікованого політичного процесу над діячами СВУ (Спілка визволення України): «15- розстріляли, 192 - заслали до концтаборів, 87- вислали за межі УРСР, 3 - засудили умовно,124 звільнили від покарання». Так же само вчиняли і з куркулями, до яких віднесли і родину з прізвищем Гетьман.

Читається стаття із зацікавленням, бо написана душевно, просто, конкретно, без навмисно підкресленого пропагування. А так, як було. З іншої сторони - відчувається високий рівень політичної культури, вміння не зловживати багатослівністю, дружбу «з пером», тобто - художній смак. Чого вартує лиш заголовок з обіграним використанням Шевченкового «Згадайте праведних гетьманів» !

Такі спомини-свідоцтва нашої історії боротьби за визволення і незалежність України сьогодні дуже цінні, актуальні. Бо продовжується боротьба за незалежність війною. Бо вкотре спостерігаємо приклади чергового намагання переписувати нашу історію.

Пропонуємо варіант статті, пересланий її авторкою Валентиною Кузик-Гетьман.