rss
12/09/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Чому українці збирають полуницю в Польщі за 1000 євро в місяць, а не вирощують в себе вдома? І що з цим робити або як Україні стати багатою?
Існують прості, на перший погляд, запитання, на які насправді не існує простих відповідей. Українці володіють однією з кращих земель у світі. В сусідній Польщі земля також непогана, але її менше і вона якісно поступається. Проте не поляки їздять в Україну на заробітки, на багатшу землю, а навпаки. Навіть більше - польський фермер, що вирощує полуницю, наймає цілу групу заробітчан-українців і платить їм по 1000 євро. І очевидно, що при цьому він працює не в збиток собі, а впевнено заробляє на цьому. А українці, що приїхали на заробітки, мають в себе на Батьківщині купу землі, але мало хто з них здатний, працюючи на ній, отримати прибуток в 1000 євро на місяць. Де ж ховається оця економічна суть, котра так Україні необхідна?

В цій статті я спробую надати максимально спрощену відповідь на це запитання, намагаючись докопатися до глибини. І хоча ці роздуми можуть здатись очевидними і зрозумілими для справжніх фахівців у економічній сфері, мій життєвий досвід показує, що навіть серед людей із досвідом у науці далеко не всі можуть ці речі зрозуміти. Тим більше, їх поки що не розуміють пересічні українці, більшість “знань” про економіку яких побудовані на передвиборчих обіцянках “українських” політиків. В останніх замість реальних знань та дієвих механізмів присутні лише популізм та імітація в красивій обгортці з гучною назвою з розряду “Велике крадівництво” чи “Велика при(х)ватизація”, чи інша “велика зараза” або, прости Господи, ще якесь чергове “покращення вашого життя вже сьогодні”...

Але повертаючись від химер української політики, в якій практично відсутні інтереси етнічних українців та й самі етнічні українці, до основ економіки, хочу привернути увагу читача на трохи незвичний, а, можливо, найбільш очевидний та правильний ланцюжок економічних міркувань.

Земля. Земельна ділянка певної фіксованої площі із верхнім родючим шаром гумусу, котра використовується людиною для вирощування продуктів сільського господарства. Насправді вже навіть в цьому формулюванні людина сама собі робить “компліменти”, що нібито “щось там десь вирощується”, а реально все робить саме Земля, сонячна енергія, вода, повітря - словом, природа. Людина просто користується дарами Творця, присвоєними результатами чужої роботи. Дарів, до речі, в ході зміни клімату на планеті ставатиме все менше - продовольча криза вже йде повним ходом.

Але повертаємось до землі. Припустімо, що ми маємо 1 гектар українського чорнозему, на ньому можна виростити певну кількість полуниці, залежно від сорту. Що для цього потрібно зробити? Купити насіння, підготувати землю, здійснити висадження рослин, здійснювати всю супровідну необхідну роботу, в момент дозрівання - поступово збирати урожай. А потім щось із тим урожаєм робити - продавати на базарі, в магазинах чи супермаркетах, еко-лавках тощо. Для того, щоб здійснити цей продаж, треба мати налагоджену систему: продавців, ринки збуту, логістику тощо. Починаючи від найпростішого варіанту: бабуся продає власноруч вирощене на присадибній ділянці і, закінчуючи складнішими.

 Title 
  
АЛЕ: кількість ягід полуниці з 1 га - дуже велика, і якщо її не встигнути вчасно продати, то що буде? Ягоди зіпсуються. Робота, закладені зусилля, вартість насіння і т.д. - коту під хвіст. А коли йдеться про щоденні сотні кілограмів ягід, вирощених в сільській місцевості, тобто далеко від “якогось” Києва, де є купа перекупників, готових реалізовувати товар? Тоді варіантів зовсім небагато. Або не займатись такою діяльністю, бо не зможеш на ній заробити, або думати на тим, ЯК НА ЦЬОМУ ЗАРОБИТИ? І як це питання вирішене в тій же Польщі, та й, зрештою, в усіх економічно-розвинених країнах?

Створення ВИСОКОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ. Через різні можливі системи переробки. І навіть, коли йдеться про всім відому полуницю, то варіантів переробки тут вже є дуже багато: полуничний джем, желе, заморожена ягода (різні види заморозки), ароматизатори, сушені ягоди, соки, морси, наливки тощо. І це ще ми не розглядали варіативності ринку для реалізації, але про це трохи згодом.

Саме в цій переробці первинної сировини в кінцеву продукцію з високою доданою вартістю і ховається економічне багатство. Про це я вже писав раніше у статті “Принципи збагачення держави: 9 уроків Філіпа фон Хорніка” (https://www.chasipodii.net/article/27132/ ).

Всесвітньо відомі італійські макарони. Мало хто з українців чітко знає, що значна частина з них виробляється з українського зерна. Тільки от Україні з цього жодної користі, бо в України закуповують зерно, яке потім переробляють в борошно там, в Італії. А далі, в тій же Італії, борошно перетворюють у готовий виріб. І весь світ платить великі гроші за продукти, основою яких є зерно, вирощене в Україні. Але Україна отримує лише кілька відсотків від тих грошей, бо продає сировину! А вся висока додана вартість осідає в Італії! Цікаво, а чи можливо побудувати макаронні заводи в Україні, щоб додана вартість осідала тут + робочі місця +...? А якщо заборонити вивезення сировини, а всесвітньовідомим італійським виробникам запропонувати будувати свої заводи тут, в Україні? Можливо чи ні? Можливо. І всі західні держави йшли саме таким шляхом - максимальна концентрація доданої вартості у своїй країні.

Але знову повернемось до Польщі. Як вони організували в себе такі системи переробки? Кооперація. Фермерів на рівні громад, за галузевою спеціалізацією, на рівні регіонів, держави тощо. Спільне об’єднання в кооперативи різних видів - для того, щоб максимально продуктивно збирати продукцію, обробляти, доставляти, продавати. Те, що недоступне одному фермеру із 6-ма гектарами землі, вже стає доступним 10-ом таким фермерам. Зібралась група, організувала кооператив, взяла кредит в держави чи отримала кошти під грантову програму ЄС, чи склалися всі разом і купили відповідну технологію та всю потрібну техніку. І почали випускати джеми, з позначкою “Еко” (після отримання відповідних сертифікатів, в чому також держава допомагає своїм фермерам), і реалізовувати їх всюди, де тільки можна (і тут же держава допомагає програмами, податковими пільгами чи ще чимось, адже розуміє, наскільки вигідною є експансія на зовнішні ринки). І тому такий фермер наймає ще купу українців, платить їм достойну (для українців, але не ЄС) зарплату і почуває себе досить добре в економічному плані.

Аналогічно до полуниці можемо розглянути молоко. Зараз в українських селах скуповують молоко по 5-6 гривень за літр, в той час, як вартість фасованого “молочного шмурдяка” в супермаркетах не буває нижчою 23 гривень. А якби в селі була своя система переробки: фасування молока в пляшки, кефіру, йогуртів, сироварня, невеликий маслозавод на кілька десятків сіл тощо. Неможливо? Можливо, звичайно. Ба більше, в системі колгоспів була передбачена максимальна переробка сировини та комплексність (про це будемо говорити в наступних статтях). Потрібно було зберегти ту потужну систему із трансформацією у кооперативну форму власності. Ефективність такої системи, до речі, доведена в Ізраїлі. Їхні кібуци - це ті самі удосконалені кооперативні колгоспи, що знаходяться під особливою опікою та захистом держави.

Чому я, згадуючи польського фермера, написав саме про 6 гектарів землі? Бо саме така величина середнього фермерського господарства в Польщі. І цієї величини достатньо, щоб забезпечувати свою сім’ю на достойному рівні. І Польща має кілька мільйонів малих сімейних фермерів - ось вам і одна з основ справжнього середнього класу. Він є господарем на своїй землі, вільний, достатньо забезпечений, живе та працює у себе вдома, платить податки, створює кілька робочих місць, запускає обіг економічних процесів, володіє зброєю, готовий захищати все, що вважає своїм і т.д.

Знаєте скільки Україна має малих фермерів? 38 тисяч!!! При кращій землі, більшій її кількості, більшій кількості населення! Це не випадковість, а системна закономірність - наслідки дій всіх, хто перебував при владі в Україні, адже вони свідомо знищували середній клас та унеможливлювали появу нового, фінансова забезпеченість для появи якого - головна передумова.

Але вільні самодостатні люди - загроза для системи. Власне, тут нічого нового. Український господар-куркуль також був загрозою для марксистсько-ленінської червоної зарази, адже не міг її сприйняти в силу свого морального здоров’я. Що було далі, ми всі знаємо.

Українці мають свій надзвичайно ефективний і масштабний досвід кооперації, про що що регулярно згадують, але ніколи не розкривають справжньої суті. Митрополит Андрей Шептицький - ім’я того видатного українця, котрий показав, як добре можемо ми працювати в кооперації. “Свій до Свого по Своє”, - так казав Шептицький. І саме цю його фразу я взяв за назву для мого ютуб-каналу, адже для досягнення успіху нам потрібно проявити кооперацію у багатьох сферах. Самоорганізація в час гарячих подій Майдану та на початку війни з Московією - це та сама кооперація, просто іншого виду.

В рамках, так званих, “економічних рихворм” нам постійно нав’язували знищення систем створення доданої вартості, тотальну прихватизацію і т.д. І куди ми прийшли? А в 1991 ми ж були дуже потужною країною з колосальним потенціалом. То давайте “вчитись так, як треба”, щоб “мудрість була своя”, переставати слухати всяких “порадників”, наводити лад в себе вдома

А потім - запитати всіх тих “радників і рихворматорів” про результати їх роботи. Запитати по справедливості і нікого не забути.

Відкрите питання: як Америка захищатиме Україну від Путіна?

Жодної конспірології... Багато хто питає, коли ми, нарешті, зможемо повернутися до нормального життя. Якщо коротко: ніколи!

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com