Підписано «дорожні карти» інтеграції Росії та Білорусі в межах Союзної держави. Символічний День народної єдності Владімір Путін відзначив символічними жестами.

Розпочавши день із поїздки до окупованого Криму, він завершив його спільною з Олександром Лукашенком участю в онлайн-засіданні Вищої державної ради Союзної держави. Там обидва політики затвердили оновлену військову доктрину та концепцію міграційної політики. Але головне — підписали інтеграційний декрет «Про основні напрями реалізації положень Договору про створення Союзної держави на 2021–2023 роки».

Змісту цього документа Москва і Мінськ не розкривають. Відомо тільки, що напрями охоплюють 28 галузевих програм. Як випливає зі спільної заяви білоруського і російського прем’єрів, оприлюдненої 10 вересня, «дорожні карти» спрямовані на уніфікацію законодавств Білорусі та РФ. Вони передбачають впровадження єдиних принципів оподаткування, спільну політику в кредитно-фінансовій та банківській сферах, промисловості й сільському господарстві, узгоджене регулювання об'єднаних ринків нафти, газу, електроенергії, транспортних послуг тощо.

Коментуючи ухвалені домовленості, Путін заявив, що «досягнуто дуже серйозного прогресу» на нафтогазовому ринку, і знову нагадав про те, що білоруси купують російський газ за мінімальними цінами: «Ви самі знаєте, що зараз відбувається на світових ринках нафти та газу, і Республіка Білорусь сьогодні отримує газ від Росії у сім-вісім, а в окремі моменти — і в дев'ять-десять разів дешевше, ніж на європейських спотових ринках».

 Після того, як Путін і Лукашенко підписали «дорожні карти», ці домовленості набувають юридично зобов’язуючого характеру. Але, як пообіцяв російський президент, «в інтеграційних зусиллях ми не плануємо зупинятися на досягнутому».

 Своєю чергою, Лукашенко велемовно заявив, що Союзна держава є для Мінська «пріоритетом із пріоритетів», що спільно з Москвою було створено унікальну інтеграційну модель, «завдяки якій забезпечуються рівні права білорусів та росіян» і поглиблюється економічна взаємодія між країнами. За його словами, дві країни розпочинають перезавантаження економічного простору, яке передбачає «впровадження сучасних технологій, стилів, методів прийняття рішень».

Та хоч би які пафосні слова про «важливі кроки на шляху союзного будівництва» виголошував Лукашенко, вони не можуть приховати того, що події 4 листопада означають інкорпорацію Білорусі до складу Російської Федерації, попри формальне збереження суверенітету Мінська. У рік тридцятої річниці розпаду СРСР підписання інтеграційного декрету в День народної єдності — не просто зовнішньополітична перемога Кремля. Це — особистий успіх Путіна, зацикленого на збиранні «земли Русской» під рукою Москви.

Хоча Лукашенко десятиліттями використовував інтеграційну риторику, донедавна він не поспішав реалізовувати численні домовленості в рамках Союзної держави, воліючи зберігати бодай відносну незалежність від Москви. Але після жорсткого придушення масових протестів білорусів, осуду на багатолітні терміни політичних опонентів, санкцій із боку міжнародної спільноти погіршення економічної ситуації в країні призвело до того, що самопроголошений президент Білорусі став політично, фінансово й економічно залежним від Кремля.

Втім, Лукашенко, отримавши чергові російські кредити, швидше за все, постарається вкотре саботувати виконання підписаних документів: адже не в його правилах віддавати владу. У Кремлі це добре розуміють. Тим більше що після зустрічі з Путіним на початку вересня самопроголошений президент Білорусі вдався до дій, розцінених багатьма в Росії не просто як антиросійські, а як випади особисто на адресу Путіна.

Так, першого жовтня білоруські спецслужби затримали журналіста «Комсомольской правды в Беларуси» Геннадія Можейка. А за десять днів до засідання Вищої держради ведучий шоу «Політика без краваток і купюр» Євген Пустовий на білоруському держканалі СТВ, не називаючи російського президента на ім’я, порівняв Путіна й Лукашенка. Останній, за словами Пустового, «єдиний президент, який у COVID не ховався по бункерах від народу» і «ботоксом не користується».

 Чи терпітиме Кремль і надалі таке від свого клієнта? Останнім часом у російських і проросійських телеграм-каналах проскакує думка, що «єдина реальна модель збереження Білорусі у сфері впливу Росії — це силова заміна режиму Лукашенка на маріонетковий». Звісно, в оточенні самопроголошеного президента є незадоволені ним люди, на яких ставлять різні «кремлівські башти». Під питанням і лояльність армії та спецслужб до Лукашенка. Однак поки що він тримає ситуацію під контролем. Та й навіщо Кремлю ризикувати?

Лукашенко сьогодні в «сипучих пісках» російської економічної та політичної допомоги і вимушений рухатися в кільватері політики Москви. Звужують поле для маневру не тільки економічна ситуація в Білорусі та міжнародна ізоляція, а й військова присутність росіян у країні, що збільшилася після проведення російсько-білоруських військово-штабних стратегічних навчань «Захід-2021». І чим більше нелегалів потрапляє до Литви й Польщі з Білорусі, чим більше опонентів Лукашенка засудить білоруський суд, тим міцніші узи білорусько-російської «дружби».

Однак для нашої країни підписання декрету «Про основні напрями реалізації положень Договору про створення Союзної держави на 2021–2023 роки» і оновленої військової доктрини Союзної держави створює виклики у сфері безпеки.

«М'яка анексія» Білорусі означає для Києва не тільки зростання загроз українській економіці, яка залежить від сусідньої країни з таких стратегічних товарів, як дизпаливо та бітум, чи перспективу появи іракських, сирійських або палестинських нелегалів у болотах чорнобильського Полісся. Оскільки українсько-білоруський кордон простягається на понад тисячу кілометрів, підвищуються й військові ризики. Уже сама загроза вторгнення з півночі буде примушувати українське керівництво спрямовувати на кордон із Білоруссю чималі людські та фінансові ресурси.

На засіданні Вищої держради Лукашенко зазначив, що Москва і Мінськ планують посилити регіональне угруповання військ Союзної держави. Але вже сьогодні тривогу викликає інформація The Washington Post і Politico, що росіяни знову концентрують війська біля кордонів України. Так, видання Politico оприлюднило супутникові фотографії, зроблені 1 листопада, які демонструють скупчення танків та самохідної артилерії разом із наземними військами у районі російського міста Єльня неподалік кордону з Білоруссю.

Щоб ефективно протистояти загрозам із боку Білорусі, Київ повинен їх усвідомлювати й мати чітку політику стосовно Мінська в нових зовнішньополітичних реаліях. Адже лукашенківська Білорусь, що стрімко втрачає рештки свого суверенітету, зовсім не нейтральна і дружня країна, а військово-політичний клієнт Росії.