rss
01/23/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Загиблі герої жовтня 2021

У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на Сході за жовтень 2021 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.


…Декілька слів напочатку


На передовій є люди, які тримають наше небо. Ми їх не знаємо особисто, ніколи з ним не зустрічалися, не розмовляли, але їхня невидима присутність у нашому житті відчувається у вигляді дрібних та солодких на смак крапель оптимізму, якими наповнені наші кишені.

І ось ми дізнаємося, що когось із тих людей більше немає. І деяких з нас це б’є прямо в обличчя, б’є з розмаху, б’є навідліг, і в нас миттєво падає додолу все з рук. І деякі з нас застигають на місці, відчуваючи, як думки повільно тонуть, опускаються у якусь темну прірву, залишаючи по собі усередині голови прострілену болем порожнечу.

Але такі відчуття бувають далеко не у всіх.

Деякі з нас сприймають звістки про бойові втрати абсолютно байдуже, неспішно проходячи повз ще однієї кривавої плями, якими за останні сім з половиною років щільно вкрилася історія нашої країни. І саме до таких людей у мене виникають питання.

Вам погано? У Вас депресія? Втратили роботу? Ви розлучилися? Накричав керівник? Не дістали квитки на концерт? Посварилися з рідними? Загубили гаманець?

Яка трагедія.

Цінуйте кожну мить свого спокою, поки його охороняють хлопці, для яких будь-яка мить може виявитись останньою. Життя стрімке й крихке, мов павутиння. Його легко розірвати та неможливо склеїти або зв’язати. І поки наші з вами павутинки коливаються у відносній безпеці, на війні рвуться та повільно летять на землю легкі сріблясті нитки закривавлених солдатських життів. Колихаються у спокої наші павутинки, поки українські солдати зачиняють за собою двері, до яких відсутні ключі.

Життя таке важке, жалівся мені знайомий, сидячи у теплій квартирі перед комп’ютером. Життя таке погане, писав інший зі свого айфону, коли їхав у піцерію. Життя таке складне, знову та знову читаю у своїй стрічці новин.

А я відкриваю папку з усіма своїми матеріалами по бойових втратах, яких за всі ці роки накопичилося чимало. Я переглядаю кожну світлину, вдивляюся у кожне обличчя полеглого воїна, згадую їхні історії життів, та дуже муляє мені одне питання.

Важке, погане, складне... Порівняно з чим?

Георгій Журович Халіков

 

  Title
  

Народився 24.03.1970 року у селищі міського типу Березине Болградського району Одеської області. Мешкав у селі Тищенки Шишацького району Полтавської області.

Його лагідно кликали дядя Жора, настільки доброю та простою у спілкуванні була ця людина. Його батьки померли, дружина померла, залишилися лише діти, заради яких він і воював, а коли потрапляв до об’єктива камери (а траплялося це доволі часто), то просто та без пафосу казав, що веде війну з ворогами заради того, щоб його діти жили в мирній та спокійній Україні.

Військовий кореспондент 24 каналу (на той час) Олексій Ходзенко у своєму матеріалі про Георгія Халікова у січні 2019 року розповідає, як воюють бійці на передовій: «На Донбасі поміж атаками бойовиків не забувають солдати і про нагороди та навіть отримання звань. Вручають їх прямо в окопах.

Український захисник Георгій віддав армії аж 27 років.

Його побратим Олександр розповів про їхній перший бій. Тоді він лише потрапив на війну, в Авдіївку, Георгій же воював із початку конфлікту. Згадує, що його вразила майстерність брата по зброї.

Жора 27 років ходить у званні прапорщика, тож командування вирішило нарешті підвищити одного зі своїх польових командирів.

«Він постійно на передовій, постійно перебуває у гущі подій, в штаб його виманити неможливо, навіть військове звання вручали йому на передовій»,– наголосив командир батальйону ЗСУ Віталій.

Георгій був здивований званню.

«У мене два дорослі сини. Один також учасник АТО, інший – школяр, він знає заради чого я тут. Ми з ними постійно спілкуємося телефоном. Поговоримо - і на душі стає легше»,– розповів військовослужбовець ЗСУ Георгій.

Побратими кажуть, що досвід Георгія, котрий воював трохи не по всій лінії фронту, переоцінити важко.

«Він багатьох навчив. Надійний товариш, добрий друг і командир. Ми пишаємось тим, що Жора у нас служить»,– заявив військовослужбовець ЗСУ Володимир.

Один з тих, хто потрапив до рук Георгія молодим та необстріляним, – Влад. Зараз хлопець вже й сам командир відділення. З Жорою спілкується, як зі старим другом. Проте, кілька років тому в пеклі Авдіївки все було геть інакше.

Не всі з побратимів тепер вже старшого прапорщика змогли дожити до цього дня. Про них Георгій за час інтерв’ю кілька разів згадує з особливим трепетом.

«Донбас залишиться у нас в душі, важко це згадувати, про тих хлопців, але ми завжди будемо їх пам’ятати»,– наголосив військовослужбовець.

Воювати Георгій збирається до перемоги. Каже, що тут приносить державі максимальну користь. Воюючи за її майбутнє і навчаючи воювати молодих бійців».
Останній свій контракт дядя Жора підписав 21.07.2020 року із Сєверодонецьким ТЦК та СП у Луганській області.

Майстер-сержант, головний сержант 8-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 26 жовтня в районі села Гранітне Бойківського району Донецької області внаслідок смертельного осколкового поранення, що дістав під час артилерійського обстрілу позицій ЗСУ російськими військами.

Похований 29 жовтня у Березиному. У нього залишилося троє синів (один з яких є діючим військовослужбовцем ЗСУ).


Віктор Анатолійович Рачугін

 

 Title 
  

Народився 31.01.1985 року у Запоріжжі.

На війні чоловік перебував з 2016 року, спочатку служив у лавах 54-ї ОМБр, у березні цього року підписав контракт з іншим підрозділом.

Старший солдат, старший оператор відділення протитанкового взводу механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади.

Загинув 27 жовтня в районі селища міського типу Новотошківське Попаснянського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, що дістав під час обстрілу позицій ЗСУ російськими військами зі стрілецької зброї.

Похований 30 жовтня на цвинтарі святого Миколая у Запоріжжі. У нього залишилися мати, сестра та син.


…Декілька слів наприкінці


Смерть блукає серед розжарених або змерзлих позицій на лінії зіткнення, і ніхто не знає, де вона зупиниться наступного разу. Мар’їнка чи Зайцеве, Новозванівка чи Піски, Водяне чи Кримське, будь-яка ділянка фронту може зацікавити її, а для когось із наших воїнів настане останній бій.

А потім привезуть його додому: до Обухова чи Харкова, П’ятихаток чи Калуша, Чернігова чи Бердянська, привезуть солдата на рідну землю, якій він віддано служив, а інша решта країни продовжуватиме жити та майже не замислюватись над ціною свого мирного та розслабленого життя.

Загибель солдатів України на передовій - це і є та сама ціна.

Смерть примхлива, але невблаганна, і у кожного з нас є своя фінальна крапка, кожного чекає  крок у вічність. Від цього не втечеш, тому ми змирилися, що колись завершимо свій шлях.

Але як можна змиритися з тим, що раптово йдуть такі чоловіки? Наші воїни, яких чекали б попереду безліч днів, радощів та хвилювань, перед якими відкрило б усі свої двері повноцінне життя, якби не ця клята війна, що точиться восьмий рік.

Змиритися не можна, потрібно лише їх не забувати. Бо якщо народ не пам’ятає своїх загиблих захисників, не зовсім зрозуміло, за кого вони помирають там.

Автор: Ян Осока,
Джерело: Цензор Нет
(https://censor.net/ua/r3296830 )

«Батя – ми без тебе нікуди!» Пам’яті полковника з душею, воїна Андрія Соколенка

Що таке пам’ятати. 17 фактів про вшанування пам’яті загиблих у російсько-українській війні

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com