9 листопада українці відзначають День української мови та писемності. Без перебільшення - це одне з найбільших свят української культури, свято розвитку державної мови, а в православному календарі - це ще й день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. В цій статті я хотів би поділитись деякими маловідомими фактами та роздумами щодо нашої мови та писемності.

Розпочнемо, власне, з Кирила та Мефодія. За традиційною легендою нам розповідають, що Кирило (близько 827 — 14 лютого 869) та його старший брат Мефодій (бл. 815 — помер між 6 квітня і 19 квітня 885 року) - обидвоє - чи то болгарини, чи то слов’яномовні греки, котрі стали великими просвітителями для предків українців та інших слов’янських народів.

Більшість літератури, зокрема і “джерело мудрості нашого часу” - Вікіпедія, пишуть, що Кирило створив один з перших слов’янських алфавітів (у науці немає єдиного погляду з питання, яку абетку створив Кирило: кирилицю чи глаголицю). Кирило і Мефодій перекладали на церковнослов’янську церковні книги — вибрані місця з Євангелія, Псалтир, Апостольські послання.

За впровадження слов’янської мови в богослужіння, до речі, були звинувачені в єресі. У 866 на виклик Папи Римського Адріана II їздили до Риму. Отримали від нього спеціальне послання, в якому їм дозволялося розповсюджувати слов’янські церковні книги та проводити богослужіння слов’янською мовою. Наскільки велике значення приділяли мові вже тоді, якщо навіть нечисленних вчених-богословів могли звинуватити в єресі за переклад християнських текстів. Творці фрази “какая разніца на каком язикє”, добре знають та відчувають ту саму різницю.

Проте не всі погоджуються із такими тезами про принесеність писемності, особливо сперечаються ті, хто читає і досліджує першоджерела.

Зокрема болгарин-чорноризець Храбр, учень святого Мефодія, брата святого Кирила, стверджував, що спершу слов’яни обходилися в письмі «чертами і ризами». На території України справді виявили піктограми — зображення інформації малюнками. Анатолій Кифішин, шумерознавець із Москви, стверджує, що розшифрував їх на 40 панно та 16 кам’яних табличках VII-III ст. до Р. Х. у Кам’яній Могилі — одній із найдревніших пам’яток білої людини, котра датується ще дотрипільськими часами й розташована під Мелітополем. А також запевняє, що піктограми «зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» та «пиво», прочитані ним у Кам’яній Могилі, вперше створили давні жителі цього селища до того, як ними розпочали користуватися в Шумері — найдавнішій цивілізації!

Ці піктограми видозмінювались - до, так званих, сарматських знаків — своєрідних ієрогліфів. “Так званих” - тому, що багато з цих знаків з’явилися на наших теренах до появи на них самих сарматів. Історик Михайло Брайчевський вважав, що саме з цих знаків склалося руноподібне русько-хазарське письмо, про яке свідчать перські джерела. Та наразі можна лише гіпотетично припускати, що це ним писали угоди на Русі.

За даними того ж Храбра, від «черт і риз» слов’яни перейшли до латинки та грецької азбуки. Наразі без доповнення літерами, які позначали на письмі звуки, яких не вимовляли стародавні римляни й елліни. Це підтвердили знахідки археологів. Зокрема, Володимир Баран натрапив у с. Ріпнів на Львівщині на уламок посуду з місцевої глини III-IV ст. з написом «Ладоі». Його третя літера нагадує перевернуту латинську d, а решта букв — грецькі. Коли останню з них відкинути як випадкову подряпину, на черепку прочитаємо ім’я «Ладо». Знахідка - за 4-5 століть до приїзду власне Кирила і Мефодія.

Письмо слов’ян далі розвивалось і з часом грецьку абетку доповнили літерами, що позначили слов’янські звуки. Зразок такої «устроєної» азбуки виявив 1969-го археолог Сергій Висоцький у соборі святої Софії в Києві. Цей алфавіт складався з 23 грецьких літер і чотирьох слов’янських — «б», «ж», «ш» і «щ», яких передусім бракувало русинам. Причому до цієї абетки увійшли не, так звані, скорописні грецькі букви, на які перейшли в ІХ ст. у Візантії, а уставні (унціальні), якими греки користувалися в VІ-VІІІ ст. Отже, «софіївська» азбука виникла не лише до хрещення Русі 860 року, а й до початку поширення слов’янської азбуки святим Кирилом 862-го!

Близько 860 року Кирило їздив з дипломатичною місією до хозарів. На шляху до хозарів зупинився в місті Херсонесі, в якому знайшов мощі святого папи Климента (помер у 101). Пізніше брати взяли їх з собою у Велику Моравію і у 867 до Риму. Це, до речі, ще один цікавий момент прадавньої історії, про який мало хто говорить - а що робив на нашій території один з перших римських пап - Климент? І чи єдиний з пап він був тут? Чому християни були на нашій землі вже в 3-ому столітті?

Навмисне зупинився на такій деталізації, бо відчути її - дуже важливо. Історія України написана не українцями й не для українців, а для їх поневолення. І вже навіть в таких, на перший погляд, ніби й незначних акцентах, нам вкладають певну меншовартість, забирають нашу історію або відкрито крадуть її (як це робить Москва, котрої у вищезгадані часи ще зовсім не існувало!), нав’язують певні ворожі стереотипи.

Один з таких стереотипів полягає в тому, ніби на нашій території постійно хтось туди-сюди “шастав”, а самі українці - незрозуміло звідки взялись (московити, в силу своє хитромудрої тупості, кажуть, що австрійці видумали))), і ніяк (або майже ніяк) не пов’язані з тими, хто жив на цих землях. Тоді як українці повинні чітко встановити свою спадковість, культурне та територіальне правонаступництво, отримати свій спадок древніх цивілізацій: і арійської, і трипільської, і скіфів, і сарматів, і антів, і, звичайно, Русі та пізніших періодів. На цьому хотілося б додатково наголосити в дні святкування української мови та писемності.

Мова - явище набагато глибше та незрівнянно вище, ніж інструмент передачі інформації. Саме Мова є стрижневим елементом культури. В процесі мислення людина формує у своїй голові думки певною мовою. Самоусвідомлення, самоідентифікація, належність до певної культури, народу, групи тощо - це все пов’язано з мовою.

Саме тому будь-які завойовники старались стерти рідну мову поневолених народів - як культурну першооснову. І не має значення, були це завойовники із заходу, чи ті, хто використовував релігію як політично-завойовницький інструмент (та ж Візантія, до речі), чи московити, котрі за останні кілька століть приклались до знищення всього українського якнайбільше, зокрема - до мови. Починаючи із заборони будь-якого друку, нав’язування брехливих історичних міфів, викрадення історії, закінчуючи прямим фізичним знищенням української еліти, волелюбного українського селянства - в ході Голодоморів, репресій проти інтелігенції та знищення її найбільш яскравих (і тому найбільш небезпечних) представників: Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Володимира Івасюка та ще сотень й тисяч інших людей, вартих нашої пам’яті та вшанування.

Кожен з тих борців вніс свою лепту до того, щоб зараз існувала Україна, в якій ми вшановували б Мову та писемність, а сама Українська Мова - була єдиною державною. Ці досягнення не взялись нізвідки, не впали українцям на голову, а стали наслідком свідомих дій багатьох видатних українців. І, власне, вже на саме завершення я хотів би розповісти про те, як саме українська мова стала державною.

В 1996 році Верховна Рада прийняла Конституцію України, в Статті 10 якої записано: Державною мовою в Україні є українська мова. Конституційна більшість верховної Ради (300 голосів) на той момент часу складали комуністи! І чому, на вашу думку, комуністи проголосували за єдину державну українську мову?

В українців є ілюзія того, що в 90-х нам все було подаровано: і Незалежність, і суверенітет, і Конституцію, і національне багатство, і Українську Мову як державну. Це не так. За кожен пункт йшла жорстка боротьба з комуністичною КОНСТИТУЦІЙНОЮ БІЛЬШІСТЮ.

Особливо жорстка боротьба йшла саме за статус Української Мови в Україні. І головним “винуватцем” цього є Степан Ількович Хмара, дисидент, Герой України, про що ми з ним та паном Віктором Шишкіним детально говоримо у відео “ЯК УКРАЇНСЬКУ МОВУ ЗРОБИЛИ ДЕРЖАВНОЮ?” на моєму ютуб-каналі “Свій до Свого по Своє”:

https://www.youtube.com/watch?v=ruQSxYOS5fI&t=71s

Впродовж багатьох годин йшли суперечки, спроби викрутити формулювання, щоб хитромудрим способом зберегти роль московської мови й т.д. Але всі бажання комуністів розбились об непохитність українських патріотів, особливо - Степана Хмари. Котрий 4 рази (!!!) вставав під час роботи мовної комісії й казав, що йде скликати народ під стіни Верховної Ради! Власне, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та Степан Хмара були тими “польовими” авторитетами, на заклик яких піднімались десятки і сотні тисяч українців. Комуністи це знали і боялись того, що українці гідно “оцінять” останні десятки років окупації, репресій, Голодомори - і гідно “відплатять” комуністичній заразі.

Саме тому Українська Мова - єдина Державна. І Держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ всебічний розвиток і функціонування української мови. Натомість іншим мовам надаються “гарантії” та “сприяння”.

Мова - основа державності! У японців - японська, у китайців - китайська, у французів - французька, в англійців - англійська, а в українців - українська мова! Святкуючи День української мови та писемності, не забуваймо і про вшанування тих, завдяки кому маємо такі досягнення.