Про автора:
Юрій Ситник - професійний архітектор, блогер, громадський діяч, співавтор концепції «Великий Львів». “Вільний художник”, як він сам себе називає, котрий вже тривалий час б’є на сполох - через знищення свого рідного міста! Нашим читачам особливо цікаво буде дізнатись, а що ж насправді відбувається із Львовом - столицею Західної України!

Найбільше україномовне місто світу стрімко деградує і перетворюється на місце дискомфортного проживання. Його періодично затоплює, знаменита архітектурна спадщина буквально розсипається, а історичне середовище забудовується сумнівної якості житловими багатоповерхівками.

Так що насправді відбувається у славному Львові, центральна частина якого прийнята до Світової спадщини ЮНЕСКО? Чому все частіше фахівці та представники громадськості б‘ють тривогу, застерігаючи владу та політиків - негативні містобудівні процеси буквально знищують життєве середовище львів‘ян?! Це правда, чи просто хтось нагнітає ситуацію? Адже у ЗМІ та соцмережах ми читаємо і бачимо переважно захопливі відгуки гостей міста, а його мешканці вкотре переобирають мером пана Садового…

Аби відповісти на ці запитання, насамперед необхідно зрозуміти: яке місто є сприятливим для проживання, а відтак спробувати об‘єктивно оцінити ситуацію у Львові, зокрема в контексті змін, які відбулися останнім часом. Актуальними критеріями оцінки сучасного урбанізованого утворення (міста, мегаполісу, агломерації) є його екологічність, життєстійкість і збереження культурних кодів. Перший критерій засвідчує наявність (або відсутність) комфортного та безпечного середовища для проживання людей; другий - це спроможність міста протистояти негативним процесам, які нині повсюдно спостерігаємо (різкі кліматичні, економічні, політичні зміни), а третій можна образно порівняти з духом міста, збереженням його ідентичності.

Одним із найважливіших екологічних чинників є озеленення міста. Для статусу екополіса необхідно, аби 50% урбанізованої території було зайнято зеленими насадженнями. Згідно діючих нормативів площа приміських і позаміських озеленених територій має становити 300 кв.м на особу. Для населення Львова і безпосередньо прилеглих до нього населених пунктів (Винники, Брюховичі, Рудно й інших) за цими нормами потрібно приблизно 22500 га. У приміській території міста розташовані Винниківській та Брюховицький ліси, які, за даними генерального плану Львова (надалі Генплан) займають територію 2825 га (знимка 1), чого явно недостатньо, незважаючи на те, що Львівська область є найбільш лісистим регіоном України.

Науковці наголошують на необхідності рівномірного забезпечення мешканців міст зеленими насадженнями, з їх пішохідною та транспортною доступністю. До прикладу, транспортна доступність міських парків регламентується містобудівними нормами, які визначають розташування зелених насаджень загального користування у радіусі не більше 2 км від житлових кварталів. Тож на папері ми можемо доєднати до Львова як завгодно багато навколишніх лісів, але це зовсім не означає, що його мешканці внаслідок цього дихатимуть чистішим повітрям, зокрема з огляду на жахливу загазованість і погану провітрюваність центральної частини міста, а мами з дітками зможуть прогулюватися затишними парками.

В урбанізованому середовищі виділяють три групи зелених насаджень за видами користування: загального (сади, сквери, парки, лісопарки), обмеженого (території житлових будинків, навчальних закладів, підприємств, громадських об‘єктів тощо) та спеціального (насадження вздовж магістралей, у санітарно-захисних зонах підприємств, водоохоронні, вітрозахисні та інші). Звісно, що будь-які зелені насадження для мешканців є корисними, однак найважливішими є ті, що відносяться до першої групи і крім екологічної виконують рекреаційну й естетичну функції.

Коли поглянемо на статистику зелених насадження загального користування, то помітимо, що з нею у Львові відбуваються воістину дивовижні речі. Так у генеральному плані міста (надалі Генплан), затвердженому Львівською міськрадою у вересні 2010 року, зазначено: площа існуючої системи зелених насаджень загального користування становить 820 га, відтак забезпеченість 11,2 м2/особу за норми 17 м2/особу. Натомість офіційні статистичні дані м. Львова (знимка 2) засвідчують, що станом на 2017 рік зелених насаджень загального користування налічувалося 2878, 31 га. Останній показник не корелюється з даними Генплану на … 2058,31 га (2878,31 − 820)! Це немало-небагато і відповідає площі 16-ти Grant Park у Чикаго.

	Знимка 4

Міські та районні парки, сквери, а також лісопарки, за цими ж офіційними статистичними даними, станом на 2017 р., займали 2504,2 га. Проте, за даними Комплексної стратегії озеленення м. Львова від 20 червня 2018 р., площа парків і лісопарків міста Львова дорівнює 1229,71 га! (знимка 3). Таким чином, без врахування площі Парку культури та відпочинку (27,1 га), який обліковується окремо, різниця між статистичними даними Львівської ради та її стратегічним документом становить 1321,55 га!

Більше того, якщо прискіпливо розглянемо список парків міста, то виявимо там об‘єкти, які в жодному разі не можна вважати назвати парками. До прикладу, так званий парк на вул.Роксоляни (знимка 4).


Таку різницю неможливо пояснити наявністю садів, скверів чи бульварів, оскільки структура зелених насаджень у межах міста, наведена в монографії професора М. Назарука «Львів у ХХ столітті. Соціально-екологічний аналіз» станом на 1 січня 2000 р. була такою:

Всі зелені насадження у межах міста становили 4419 га - саме ця цифра фігурує у статистичних даних Львова і по-нинішній (!) день (знимка 2). З них:

насадження загального користування − 1466,0 га (з яких: парки − 470,0 га; лісопарки − 509,9 га; сквери − 48,0 га; бульвари − 7,6 га; зони відпочинку − 211,5 га; інші об’єкти − 219 га);

• спеціального призначення − 481,0 га;
• внутрішньоквартальні − 1386,0 га;
• обмеженого користування − 921,0 га;
• вуличні − 135,0 га;
• ботанічні сади − 17,0 га;
• квіткові господарства − 13,0 га.

На жаль, ми не можемо пояснити такі розбіжності в офіційних даних інакше як безвідповідальністю чиновників Львівської міської ради, однак можемо констатувати наступне. Жодних нових зелених насаджень загального користування від початку століття у Львові практично не висаджувалося, натомість, якщо проведемо невеличкий експеримент і порівняємо нинішні фотографії новобудов та знімки з GOOGLE-карти, то у 90% випадків помітимо суттєве їх зменшення. Зображення на GOOGLE-карті відстають на кілька років - тому різниця дуже помітна (знимки 5,6). Скільки фактично місто втратило зелені упродовж останніх 20 років - невідомо, адже інвентаризація зелених насаджень, усупереч чинному законодавству, за весь цей період жодного разу не проводилася!

Знимка 5

Підсумовуючи цей коротенький виклад такого екологічно значимого аспекту містобудування як озеленення території населеного пункту, слід зазначити, що за проведеним незалежним аналізом експертів ГО «Великий Львів» реальна площа зелених насаджень загального користування становить у Львові приблизно 1000 га. З врахуванням наявних резервів (існуючих зелених несаджень, які у даний час не виконують рекреаційної та естетичної функцій) питання належного озеленення міста ще якось можна би було вирішити. Проте упродовж останніх 10 років відбулися процеси, які дають підстави говорити про їх незворотність у сенсі формування екологічно сприятливого життєвого середовища для мешканців міста.

Навесні 1999 р. в інтерв’ю газеті «Високий замок» Зеновій Підлісний, директор інституту «Містопроект», фахівці якого розробляли генеральні плани і Львова, і низки інших міст України, зазначив, що наше місто має найвищу щільність забудови не лише в колишньому СРСР, а й у Європі, а густота населення на 1 га території перевищує у 3-5 разів усі великі міста України. З його погляду, для комфортного розселення навіть 650 тис. мешканців потрібно зарезервувати територію, що у 2-3 рази більша ніж та, яку займає сьогодні наше місто.

Таке твердження прозвучить дещо несподівано, оскільки, за офіційними даними, що фігурували ще до проведення так званої адміністративно-територіальної реформи (внаслідок якої декотрі показники «на папері» ще більше покращилися), жодного переущільнення начебто й не було. Звідкіля ж такі радикальні висновки керівника поважної містобудівної інституції?

Річ у тім, що місто Львів реально займає територію 11788 га, якої таки недостатньо для комфортного розселення навіть існуючих мешканців, не кажучи вже про нових львів‘ян, які рано чи пізно заселять мільйони квадратних метрів новобудов. Така площа, встановлена згідно даних державного геодезичного інституту, зазначена на кресленнях чинного Генплану (знимка 1). Відповідно до цієї площі й належить визначати різні показники, зокрема такі як щільність розселення (густота населення) чи та ж кількість зелених насаджень загального користування на особу.

До проведення так званої адміністративно-територіальної реформи офіційна (але не реальна!) площа Львова становила 14895 га. Проте для обчислення показників приймали 17101 га - тобто площу території Львівської міськради, до якої включили місто Винники, а також селища міського типу Брюховичі та Рудне.
Чому площа Львова раптом зросла з реальних 11788 га до «паперових» 14895 га - не зовсім зрозуміло. Можливо, до неї чиновники безпідставно додали площу Брюховицького, а ймовірно й Винниківського лісів. Відтак офіційно густота населення міста, після адміністративного встановлення його площі в обсязі 17101 га (171,01 км2) була визначена як 4,38 тис.осіб/км2. Натомість у співрозмірних Львову за кількістю мешканців польських Кракові та Лодзі щільність населення становить 2,33 тис. осіб/км2, в українських Дніпрі й Києві - 2,4 і 3,53 тис. осіб/км2 відповідно.

	Знимка 6

Насправді ж реальна густота населення нашого міста станом на 2010 рік становила приблизно 6,11 тис.осіб/км2. Водночас у вище згаданій монографії професора Миколи Назарука зазначено, що у середмісті Львова на той час мешкало 18,9 тис.осіб/км2! Найгіршим є те, що густота населення нашого міста невпинно зростає, оскільки вже після затвердження Генплану на території Львова, переважно в його центральній частині та на місці зруйнованих промислових підприємств, збудовано та будується понад 5 млн кв.м житла! Це означає, що після заселення усіх новобудов чисельність мешканців міста наблизиться до мільйона осіб, а щільність зросте до 8,5 тис.осіб/км2, що майже удвічі перевищить щільність населення такого міста як Чикаго.

Забудова Львова ведеться переважно незаконно, тобто з порушенням містобудівних норм і чинної документації. Так із 47 виданих у 2019 році Львівською міськрадою дозволів на будівництво багатоповерхового житла Генплану відповідало лише 9. Більше того, житло зводиться переважно у середмісті та навколо нього, ще більше переущільнюючи місто та спричиняючи надмірне антропогенне навантаження на сквери та парки. Натомість належним чином не розвивається інфраструктура, зокрема дорожньо-транспортна, що вже призвело до появи у місті перманентних заторів на тлі ще не введених в експлуатацію сотень тисяч, а може й мільйонів квадратних метрів житла.

Сьогодні рівень автомобілізації мешканців міста становить приблизно 250 автомобілів на 1000 осіб, що суттєво менше ніж у Європі. До прикладу, в Польщі та Литві цей показник перевищує 500 автомобілів на 1000 осіб. Це означає, що із заселенням кожної новобудови та ростом рівня автомобілізації ситуація погіршуватиметься, що загрожує повним транспортним колапсом, якому сприятиме незадовільний розвиток вулично-дорожньої мережі та колосальний дефіцит паркувальних місць.

За відкритими даними міста Львова загальна протяжність вулично-дорожньої мережі у межах міста становила 588,9 км у 2017 р., у тому числі 493,1 км із твердим покриттям. Якщо одночасно виїдуть 250 тис. автівок мешканців міста та прилегих населених пунктів (щоденна маятникова міграція з яких становить щонайменше 150 тис. осіб), то вони заповнять усі львівські вулиці у два ряди. Для порівняння: у Кракові, в якому мешкає приблизно стільки ж людей як у Львові, протяжність вулично-дорожньої мережі - 1112 км.

Ще гірша ситуація з паркувальними місцями. За відкритими даними міста, у Львові, станом на 2018 р., налічувалося 7 899 паркувальних місць загального користування, службових і стоянок таксі. Це - менше 5% від потреби. Відтак у стоянки перетворюються проїжджі частини вулиць, що призводить до все більших заторів.

Переущільнення міста транспортом - це спричинення важкої шкоди його мешканцям. Через забруднене повітря щороку передчасно помирає 9 мільйонів людей в усьому світі. За даними ВООЗ воно є причиною кожного третього інсульту, раку легень та хвороб серця. Вочевидь, що знищені автомобільними викидами легені стають легкою жертвою коронавірусної інфекції. Далі можна не продовжувати…

Всі перелічені містобудівні проблеми були давно відомі, а їх вирішення передбачалося Генпланом, який, до речі, був удостоєний Державної премії України. Ось як про цей документ свого часу розповідав один з його авторів, Віталій Дубина:

«При розробці генплану Львова ми врахували особливості міста через велику кількість історичних пам’яток та специфіку функціонування в таких умовах. Велика увага приділена розбудові вуличної мережі та системи стоянок. Генплан спрямований на те, щоб змістити активну сферу обслуговування від центру міста, створивши підцентри та зручні умови транспортного сполучення. Це зменшить навантаження на історичну частину міста, що є важливим туристичним ресурсом.
Генеральний план міста визначає перспективи його розвитку. Це збалансований документ. До прикладу, він показує, де в майбутньому можна зводити будинки, а де дороги.

Знимка 8

У цьому документі Львів розглянуто з системою населених пунктів навколо. Всі вони в комплексі мають розвиватись взаємоузгоджено».

Станом на сьогодні проблема не лише в тому, що владою міста Генплан не виконується, а ще й у проведенні нинішньою державною владою так званої адміністративно-територіальної реформи. Після науково необґрунтованого (всупереч існуючій містобудівній документації) та неконституційного, у тому числі з порушенням принципу добровільності, приєднання до Львова низки населених пунктів з’явились оновлені дані стосовно структури міста:

• Кількість рад, що об’єдналися -11
• Площа територіальної громади - 312.8 км2
• Чисельність населення громади - 790495 осіб.

Як свого часу зазначав засновник сучасної львівської містобудівної школи Ярослав Новаківський, місто - це система зв‘язків, розвиток якої, з одночасним вирішенням існуючих містобудівних проблем, і передбачав Генплан. Натомість межі новоствореної Львівської міської територіальної громади встановлені без урахування чинної містобудівної документації (Генплану та Схеми планування Львівської області, розробленої у 2009 році), а територія не відповідає існуючій системі зав’язків. До прикладу, за даними дослідження, опублікованого на сайті Львівської міськради, в середньому протягом одного дня до Львова приїжджає 152 тис. осіб. З них половина - це мешканці, які проживають у 15-км зоні навколо Львова. Проте до Львівської територіальної громади увійшли, до прикладу, села Зашків, Завадів і Зарудці, у мешканців яких зі Львовом практично немає значних зав’язків (комунікацій), а населені пункти, які реально формують зі Львовом агломерацію (Зубра – 5 604 особи, щоденно приїжджаючі до Львова, Наварія – 5 125 таких осіб, Сокільники – 2 792 особи, Солонка – 3 323 особи, Давидів – 2 646 осіб тощо) сьогодні знаходяться у складі інших територіальних громад (знимка 7).

Ще одна проблема, на яку все частіше звертають увагу мешканці міста – це різке збільшення носіїв російської мови на вулицях Львова. І йдеться не про туристів. За достовірною інформацією зі власних джерел, зокрема розмов із забудовниками: бізнесмени з Донецька та Луганська викупляють житло під‘їздами; існує неофіційний фонд, начебто створений Ахметовим, який фінансує придбання у Львові житла мешканцями Донбасу; у забудівельному бізнесі «крутяться» гроші кримінальних структур з Росії. Чи не є це цільова програма заміщенням мешканців Львова, які масово виїжджають закордон у пошуках кращої долі, на населення, що сповідує зовсім не українські цінності?

Таким чином відбулося два вкрай негативних (і незаконних) процеси: міська влада надмірно переущільнила місто та змінила його соціокультурний простір, а державна - позбавила можливості гармонійного розвитку. До прикладу, вже сьогодні деякі території суміжніх громад, які Генпланом передбачалися для розвитку Львова, знаходяться у приватній власності, а прилеглі населені пункти свій розвиток планують без урахувань потреб метрополійного центру, інфраструктурою (інженерною, соціальною, культурною) якого активно користуються їхні мешканці.

Всі описані негативні фактори та процеси не лише знищують життєве середовище мешканців міста - вони не менш успішно руйнують його культурні коди. За «Скороченим словником філософських термінів» код (з французької) - це сукупність символів (знаків), а також впорядкована система передачі та збереження інформації. Умберто Еко зазначав: код - це структура, а структура - це система відносин, тож у цьому сенсі можливості, що надаються архітектурою - це не лише функції, а й формування схильностей до певної поведінки. Гармонійне, комфортне місто, зі збереженою архітектурною спадщиною формує відповідний тип особистості, принаймні, сприяє його формуванню. А що за особистості виростатимуть у бетонних джунглях, в які вже перетворюються окремі райони Львів (знимка 8)?

Архітектура - це не лише окремі об‘єкти, а й планувальна структура міста, його масштаб, способи соціокультурної комунікація між мешканцями та простором, організованим за допомогою містобудування. Доктор архітектури, Богдан Черкес, вважає, що важливим фактором привабливості міста є його ідентичність, яка «характеризує взаємодію окремої особистості або спільноти з архітектурним довкіллям». З кожною новою, незаконно зведеною будівлею, що порушує структуру міста, його культурні коди зазнають руйнування, а ідентичність втрачається. Недаремно вже кілька разів поставало питання про ймовірність виключення Львова зі світової спадщини ЮНЕСКО.

Таким чином, за три каденції мера Садового, віртуозного демагога та майстра піару, Львову завдано шкоди більше ніж за кілька десятиліть радянської окупації. Деструктивні процеси продовжуються і під час його четвертої каденції, а їх наслідки для міста можуть стати катастрофічними. Реальний Львів - це зовсім не ці відфотошоплені картинки, які просувають підконтрольні львівському меру ЗМІ та сторінки і групи у соцмережах. За «потьомкінським фасадом» кавово-фестивального міста ховаються: зношені інфраструктура та громадський транспорт; знищене історичне середовище; вирубані та здеградовані зелені насадження; корупційне та бездарне управління, а також інші речі, які свідчать про важку хворобу міста. І, за аналогією з важкохворим, хочеться вигукнути - ми його втрачаємо!