Це вже стало системою: стверджують, що в Німеччині майже ніхто з родичів, які постраждали від насильницьких злочинів, не прагне публічності. Жертви повинні залишатися анонімними, щоб уникнути проявів солідарності та запобігти емоціям, спрямованим проти злочинців, в основному ісламських.

Батько, чий син був убитий сирійцем у Віттенберзі у 2017 р., порушив цей завіт мовчання, і його поневіряння у протиборстві з державою, яка працює проти нього та на користь злочинця, жахають. Хоча злочинець і раніше був замішаний у численних насильницьких злочинах, але лише незадовго до цього злочину був виправданий у іншій справі, оскільки мала місце нібито «самооборона», прокуратура швидко вирішила, що і в цьому випадку це була «самооборона, яка призвела до трагічної смерті». Батько жертви не бажає миритися з цим необґрунтованим вироком, який повністю суперечить відеозаписам злочину, і, ймовірно, тому його переслідують спецслужби як передбачуване джерело небезпеки.

Щодня в «найбезпечнішій Німеччині за всі часи» реєструються жертви різних форм насильства. Одна з них – мій син Маркус. Він був моєю єдиною дитиною. Через 22 дні після свого 30-річчя, 29 вересня 2017 р., Маркуса біля торгового центру «Арсенал» у Віттенберзі забив до смерті кількома ударами Сабрі Х. – сирійський прохач притулку, який приїхав до Німеччини у 2015 р. Найнеймовірніше в цій справі, що існує відеозапис злочину, але він був майже повністю проігнорований судовими органами землі Саксонія-Анхальт. Імовірно, навмисно.

Я хочу розповісти про те, що мені довелося відчути при контактах із системою правосуддя та владою Саксонії-Анхальт тоді, і доводиться відчувати зараз, майже через чотири роки після злочину. Все, що відбулося від початку до кінця, було зафіксовано – без звуку – камерою спостереження. Можна було б подумати, що для прокуратури та судової системи, які діють незалежно та відповідно до Конституції, це мало б стати підмогою для швидкого та справедливого покарання злочинця. Можливо, але тільки не в Німеччині і точно не в даному випадку.

Перше хибне твердження

Усього через три дні після злочину прокуратура Дессау, очолювана тоді старшим прокурором Біттманом, опублікувала пресреліз про перебіг подій, який міг би змагатися з будь-якою казкою братів Грімм. Ці так звані експерти визнали, що прохач притулку діяв з метою самооборони. Це було перше хибне твердження у цій справі, оскільки 1 жовтня 2017 р. вже було оприлюднено пресреліз поліції, в якому перебіг подій був описаний так, як видно на відео. І це прес-реліз повністю суперечить прес-релізу прокуратури Дессау. Примітно, що поліція не опублікувала спільний прес-реліз із прокуратурою Дессау, що зазвичай буває у таких випадках.

Саме ця перша хибна заява старшого прокурора Фолькера Біттмана перетворила справу на політичну проблему, якою вона залишається досі. Особливо ганебним, боягузливим і лицемірним є той факт, що хибну розповідь про перебіг подій, опубліковану Біттманом, підтримали та захищають генеральний прокурор Саксонії-Анхальт Юрген Конрад та земельний міністр юстиції Анна-Марі Кедінг (ХДС). Таким чином, і генеральний прокурор, і міністр юстиції цілком усвідомлено пішли на те, що 10 листопада 2017 р. як представники Міністерства юстиції Саксонії-Анхальт недостовірно «інформували» про цю справу юридичний комітет ландтагу.

Серед іншого міністр юстиції повідомив депутатам таке: після словесної суперечки німець двічі вдарив сирійця кулаком (брехня); потім сирієць один раз ударив його у відповідь, німець спіткнувся і впав (брехня).

Потім генеральний прокурор повідомив: німецька пара, зустрівши біля входу до універмагу групу сирійців, образила їх (брехня). На уточнююче питання члена парламенту генпрокурор відповідає, що майбутня жертва першою завдала двох цілеспрямованих ударів. Це теж брехня, бо відео показує щось інше: воно зафіксувало правду, і вона зовсім не збігається з тим, що говорять депутатам. Таким чином, членам парламенту в юридичному комітеті свідомо та навмисно брехали. Вже одне це є скандалом і не має нічого спільного із верховенством закону.

У цьому місці я, як родич жертви, дозволю собі поцікавитися, навіщо нам потрібні генеральні прокурори та міністри юстиції, якщо вони як представники авторитетних організацій та зразки для наслідування не виконують своїх обов’язків щодо нагляду за прокурорами, підтримують і навіть поширюють помилкові твердження, навмисно спотворюють зафіксований на відео хід подій, а значить, брешуть. Тож я питаю себе, кому я як жертва злочину чи як родич постраждалого можу ще довіряти у цій країні?

При цьому з власного досвіду можу сказати, що проблема юридичної системи Німеччини полягає не в законах, а в людях, які застосовують ці закони і мають чітко їх виконувати. Як це можливо, що у конституційній державі такі важливі посади обіймають такі безвідповідальні люди? Це саме ті люди, які через свої неправедні дії несуть часткову відповідальність за численні жертви в Німеччині. У моєму розумінні це величезний судовий скандал!

Самооборона двічі поспіль?

Навіть у грудні 2017 р. так звані експерти прокуратури Дессау досі дотримувалися своєї тези про самооборону. Схоже, із цією тезою завжди все проходило добре, бо лише за вісім днів до злочину проти мого сина прокуратура Дессау вже припинила кримінальну справу проти злочинця. Як обґрунтування було зазначено, що й у разі він діяв у цілях самооборони. Я абсолютно впевнений, що у березні-квітні 2018 р. справа була б закрита як акт самооборони без суду, якби не людина, яка зателефонувала мені в лютому 2018 р. і запитала: «Пан Хемпель, чи можемо ми вам допомогти?». Цією людиною був Томас Хезе з фракції AfD у земельному парламенті, і я дуже вдячний йому за те, що йому вистачило сміливості зробити це. Після цього відбулася моя зустріч із ним та трьома іншими парламентаріями від AfD. Переглянувши відеозапис, вони вперше усвідомили, яку неправду впарили їм генеральний прокурор та міністр юстиції в юридичному комітеті. Вперше в цій історії у мене виникло відчуття, що комусь цікаві мої турботи та труднощі. Нікого більше моя справа не цікавила і досі не цікавить. Тільки завдяки допомозі депутатів AfD цю справу не було здано до архіву як акт самооборони.

У нашому випадку система правосуддя була стурбована не пошуком істини, а захистом злочинця. Вони брехали і чинили перешкоди скрізь, де тільки можна. Мені довелося боротися 12 місяців, доки не було винесено обвинувальний висновок. І це в країні, де постійно говорять про «верховенство закону»!

Ще три хибні твердження

Ордер на арешт, запрошений звинуваченням, був відхилений з таких підстав: підозрюваний все ще живе з батьками; він двічі на тиждень ходить на футбольні тренування і у вихідні грає за свій клуб, до того ж він проходить виробниче навчання. Тобто злочинець був представлений як добре «інтегрована» та сумлінна людина, яка навіть після скоєння злочину брала участь у проекті, що субсидується землею Саксонія-Анхальт. Насправді ці обґрунтування служили лише для того, щоб відхилити запрошений ордер на арешт. У ході судового розгляду швидко з’ясувалося, що виробниче навчання злочинець покинув, у діяльності футбольного клубу більше не бере участі та й у своїх батьків не живе.

П’ять прохань мого адвоката про проведення експертизи віку підозрюваного було відхилено на тій підставі, що всі його документи були в наявності. Навіть у відповідь на низку запитів AfD Міністерство юстиції підтвердило, що оригінали документів злочинця є. Протягом цього періоду судовий розгляд двічі відкладався. Потім безпосередньо перед судовим засіданням суд вирішив знову відкласти процес, щоб визначити вік злочинця. Причина: оригінали його документів відсутні!

Визначення віку показало, що злочинцю щонайменше 13 років, але не більше 27,2 років. Таким чином, не було можливості (і, ймовірно, бажання) спростувати заяву підозрюваного про його вік на момент скоєння злочину (17 років). Застосування сучаснішого і найточнішого методу визначення віку, якого вимагав мій адвокат, було відкинуто судом. Таким чином, судовий процес розпочався через 29 місяців після скоєння злочину відповідно до кримінального законодавства для неповнолітніх та у закритому режимі.

Сам процес (було заплановано дев’ять судових засідань) був лише імітацією судового розгляду, насамперед заспокоєння громадськості та ЗМІ. У його ході дуже швидко стало зрозуміло, що йдеться не про пошук істини, а про виконання формальної процедури. Поведінка судді Зайделя дуже швидко показала, що відеозапис злочину як найважливіший доказ не отримав у нього практично жодної уваги і не був належним чином вивчений. У суді не було навіть відповідної техніки для відтворення відео, тому на другий день процесу мені довелося принести власний ноутбук, щоб мати можливість відтворити відео з доказами. Клопотання про залучення для процесу сучасної техніки відтворення відео було відхилено судом на тій підставі, що федеральна земля не має на це фінансових коштів.

Сміх, байдужість та не заслухані свідки

Захисник часто сміявся, особливо, коли відтворювалася сцена зі смертельними ударами. Прокурор Уве Хорнбург був там, бо мав бути там: навіть перехожий з вулиці, мабуть, був би більш зацікавлений. Старшого прокурора, який вів розслідування, було замінено напередодні судового процесу. Єдиною примітною дією прокурора було те, що на четвертий із дев’яти запланованих днів судового процесу він буквально благав адвоката захисту укласти угоду про визнання вини. На той момент ця пропозиція була категорично відкинута.

Усі учасники процесу знали, що п’ятий день буде останнім. Всі, окрім мене як солідарного позивача. Мого адвоката за вказівкою головуючого судді Зайделя не пустили до суду на підставі того, що він є бельгійським адвокатом. Тільки після рішучого протесту йому дозволили увійти до будівлі суду і таким чином продовжити участь у судовому процесі. Але одразу після відкриття судового процесу адвокат злочинця з гордістю заявив, що напередодні (!) вони з прокурором уже досягли угоди щодо вироку. Я не дарма називаю цей процес уявним, тому що й головуючий суддя вже знав про домовленість: коли його запитали, що ж буде з викликаними свідками, він повідомив, що скасував їхнє запрошення. Вінцем всього стало те, що навіть слідчий карного розшуку не був викликаний до суду і тому не зміг дати свідчення про злочин та своє розслідування.

Це не була самооборона

Вирок був ухвалений швидко: два роки умовно і 120 годин громадсько-корисних робіт за вбивство людини. І це при тому, що у своєму визнанні злочинець підтвердив, що завдав удару не в цілях самооборони, а з люті. Цей вирок злочинцю, який до злочину проти мого сина лише за три чверті року перебування у Віттенберзі встиг вчинити не менше восьми (!) злочинів із завданням тілесних ушкоджень, слід розглядати як виправдання.

Звичайно, я та мій адвокат вирішили подати апеляцію і в строк, до середини вересня 2020 р., подали всі документи до Федеральної судової палати. Проте та своїм рішенням від 3 листопада 2020 р. відхилила апеляцію як необґрунтовану. Подане до Федеральної судової палати заперечення також було швидко відхилено. Наразі ситуація така, що ми на початку 2021 р. подали апеляцію до Федерального конституційного суду та чекаємо на рішення.

І саме в той момент, коли ви думаєте, що вже пройшли в цій країні через усі приниження та утиски, вам на моєму прикладі демонструють: завжди може бути ще й гірше. Як кажуть, як тільки ви вирішили, що досягли дна, знизу постукали.

Спецслужби проти жертви

16 грудня 2020 р. мені на роботу відвідав співробітник Відомства захисту Конституції. Мені прочитали нотацію та пригрозили затриманням на кілька днів, якщо я порушу громадський порядок та безпеку. Причиною цих загроз відвідувач назвав анонімну інформацію про те, що я маю намір заподіяти шкоду здоров’ю вбивці Сабрі Х. чи підбурюю до цього інших.

19 грудня 2020 р. мій адвокат направив адміністративне заперечення до поліцейського управління Дессау-Рослау, а також попросив надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи. Після отримання матеріалів з’ясувалося, що поліція активно займалася цим питанням вже за п’ять днів після візиту до мене на роботу. 21 грудня 2020 року начальник відділу написав начальнику підрозділу поліцейської дільниці Магдебурга службову записку, порадивши йому не влаштовувати з цієї історії гучної справи. Інакше кажучи, вже тоді, через п’ять днів після візиту до мене, вони знали, що щось вийшло з-під контролю. Проте залучені до цього люди, очевидно, з насолодою продовжували чинити на мене сильний психологічний тиск, тому що попередження на мою адресу було письмово відкликано лише 1 березня 2021 р. З тим обґрунтуванням, що не доведено наявність досить конкретної небезпеки, яка походить від мене.

В отриманих документах було замазано найцікавіше – ім’я співробітника Земельного відомства кримінальної поліції, що дав доручення про візит, та ім’я його інформатора. Нібито із міркувань захисту інформатора. Я запитую себе, чи справді справа в цьому, чи мова, швидше, йдеться про захист співробітника відомства, який дав доручення провести цей ганебний візит без перевірки доказів і тому несе відповідальність за цю незаконну дію?

Навіщо ці приховані місця? Кого вони справді хочуть захистити? Можливо, інформатор походить з оточення злочинця, чи сам злочинець є інформатором, а то й працює на спецслужби? Це пояснило б, чому німецькі судові органи та влада так завзято його захищають.

23 квітня 2021 р. фракція AfD мала можливість поставити питання уряду землі Саксонія-Анхальт. На цьому засіданні ландтагу депутати Томас Хезе, Олівер Кірхнер, Ханнес Лот та Даніель Рой поставили питання про справу мого сина міністру юстиції та міністру внутрішніх справ. На жодне з питань не було дано відповіді, яка хоча б віддалено відповідала дійсності і була обґрунтована. Міністри лише шкода заїкалися і намагалися ходити навкруги, хоча на запитання можна було б відповісти просто «так» чи «ні». Вінцем всього цього стало те, що коли Даніель Рой поставив питання про те, чи вибачився уряд федеральної землі переді мною за необґрунтований візит із погрозами працівника спецслужб, ніхто з представників уряду не вважав себе відповідальним, а тому не вийшов на трибуну, щоб відповісти на нього. Відповідальні особи просто залишилися сидіти на своїх місцях, а AfD було запропоновано направити свої запитання до уряду письмово. Це абсолютно боягузлива і ганебна поведінка як з боку міністра внутрішніх справ та міністра юстиції, так і з боку прем’єр-міністра Хазелоффа, у якого як у глави уряду не вистачило сміливості підійти до мікрофону та дати відповідь. Це абсолютно неповажна поведінка щодо вбитого та його родичів, і вона показує, наскільки мало інтересу виявляє земельний уряд до цієї справи, а також чого варті передвиборчі обіцянки таких політиків та партій.

Якщо ви подивитеся на офіційну статистику злочинності за 2020 р., то виявите, що, незважаючи на «корону», вбивства, ненавмисні вбивства, зґвалтування, грабежі та випадки завдання тяжких тілесних ушкоджень на вулицях Німеччини продовжують відбуватися, просто про це менше пишуть у ЗМІ. До того часу, поки вбивць відразу оголошуватимуть душевнохворими чи засуджувати до умовних термінів і громадських робіт, у країні нічого не зміниться, вбивства і зґвалтування не лише триватимуть, а й – як показує статистика – ставати ще частішими. На жаль, у майбутньому на нас чекає ще більше безневинних жертв.

Особисто мене не хвилює колір шкіри, походження чи релігія злочинця. Злочинець залишається злочинцем, незалежно від того, звідки він родом, якого кольору в нього шкіра чи яку релігію сповідує. Принаймні так має бути згідно із законом. Але, схоже, у Німеччині це не так. Тут злочинці стають жертвами, а жертви – злочинцями, як це сталося у моєму випадку із системою правосуддя в Саксонії-Анхальт. Це принцип розподілу населення на людей двох сортів, “просунуті” і “засунуті” державою.
Тим часом вищезгадані злочини стали частиною повсякденного життя в Німеччині, і багато хто просто приймає такий розвиток подій зі страху або в надії, що це не торкнеться їх особисто чи їхньої родини. Не помиляйтеся: це може статися з кожним у будь-який час та у будь-якому місці!

Недавнім прикладом тому є жахливий теракт у Вюрцбурзі, внаслідок якого загинули троє безневинних людей. Де в такому випадку наші представники уряду та знаменитості з вінками та свічками, як це було у Галлі чи Ханау? Чи були загиблі у Вюрцбурзі людьми другого сорту чи просто злочинець був «не той»? Нічого, жодного співчуття! Навпаки, робляться спроби зробити все, щоб применшити значення цього злочину, родичів жертв навіть намагаються позбавити грошової компенсації, передбаченої їм згідно із законом.

Закон про компенсацію жертвам

Я впевнений, що всі ви пам’ятаєте злочин у Ханау, скоєний 19 лютого 2020 р. Всього через два дні федеральний міністр соціального захисту Хубертус Хайль пообіцяв родичам жертв всебічну підтримку. У липні 2020 р. федеральний уряд виплатив сім’ям жертв близько 1 млн € як допомогу. Саме завдяки цьому я вперше дізнався про Закон про компенсацію жертвам та у серпні 2020 р. подав відповідну заяву. Він був відхилений листом від 11 червня 2021 р. Підставою для відмови став експертний висновок якогось доктора медицини. У цьому висновку лікар висловлює сумнів у тому, що я зазнав шоку, і стверджує, що, «природно», може йтися лише про тимчасовий розлад здоров’я. Висновок завершується фразою: «Загострення стану не слід очікувати». Цей експертний висновок склав лікар, який мене не знає і зі мною особисто ніколи не розмовляв!

Вже одне це показує, у якому двокласовому суспільстві ми живемо і наскільки явно дискримінуються люди у цій країні. Вже саме твердження про те, що мої страждання не стануть сильнішими, є абсолютним нахабством і не свідчить про лікарський інтелект автора висновку. Протягом останніх чотирьох років мої страждання з кожним днем ​​збільшуються хоча б тому, що я майже щодня одержую листи від прокурорів, суддів чи Міністерства юстиції з такими ж дурними фразами. Чому родичі жертв у Ханау зазнають більших страждань, ніж я? Чим я гірший за них? Чи справжня причина в тому, що майже чотири роки я захищаю себе від системи правосуддя, яка постійно бреше мені і оббріхує мене?

Верховенство закону, правова держава – політики дуже люблять використовувати ці терміни. Але я сумніваюся, чи знають ці політики, що ховається за подібними словами, тому що, на жаль, я поки що не випробував на собі верховенства закону у випадку з моїм сином у Саксонії-Анхальт. Я сподіваюся, що одного разу винні будуть притягнуті до відповідальності.

Незважаючи на те, що за останні 3,5 роки мені довелося пережити багато несправедливості та принижень з боку судової системи та влади Саксонії-Анхальт, можу сказати одне: я продовжуватиму боротися всіма законними коштами за чесний і справедливий суд, під час якого винний отримає відповідне покарання за вбивство людини. Я не здамся! Я щиро бажаю вам і вашим сім’ям, щоб ви були позбавлені подібної долі, щоб вам не довелося пройти через те, через що я проходжу.