Не інакше як «Батько»…Саме так називали військові полковника Андрія Соколенка.  «Батько» в Галицькій бригаді, «Батько» в секторі, де проходив службу протягом чотирьох ротацій, батько для доньки Аліни, яку, за словами знайомих, любив понад усе на світі.

Напевно, саме тому його раптова загибель стала настільки болючою та неочікуваною для тих, хто разом із ним проходив службу, товаришував, був знайомий та, звісно ж, по-справжньому любив гвардійця. Під час підготовки матеріалу ми знайшли низку статей різних українських видань, і кожне інтерв’ю наповнене теплотою та щирою повагою до Андрія Соколенка. Про нього хочеться сказати – таких людей мало на цій Землі…Але, на превеликий жаль, у долі були свої плани. А ще саме доля поєднала початок його військового шляху з Національною академією Національної гвардії України. Про початок цього шляху, людей, які були поруч, факультет, де навчався, ставлення у сьогоденні та пам’ять, яка, на щастя, не має строку давності, читайте у матеріалі до Дня захисників та захисниць України.

Для того, щоб прослідкувати початок військової служби гвардійця треба повернутися у минуле на 31 рік.

Вересень 1990 року, Андрій Соколенко став курсантом інженерно-технічного факультету, тоді ще Харківського вищого військового училища Національної гвардії України. Здійснилася його мрія, він буде військовим як його старший брат Сергій, і обов’язково стане полковником як його тато – Аполлінарій  Григорович. Закінчив навчальний заклад Андрій Соколенко у 1994 році. Із 2004 по 2006 роки життєвий шлях офіцера знову перетнувся із Академією, коли він навчався у магістратурі оперативного факультету. Але нас найбільше цікавить саме перший - «курсантський» період життя Андрія Соколенка. Розповість про цей період один із його кращих гвардійських друзів – викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки полковник запасу Юрій Драган.

«ТАКІ ЯСКРАВІ ОСОБИСТОСТІ, ЯК АНДРІЙ, ЗАЛИШАЮТЬСЯ У ПАМ’ЯТІ НАЗАВЖДИ»

«Андрія Аполлінарійовича я знаю із курсантських років. Вступили ми в училище у 1990 році. Навчалися в одному батальйоні, який складався із двох рот. Одна рота була інтендантська, де навчався Андрій, а я навчався у технічній роті, яка випускала військових зброярів та автомобілістів», - розповів Юрій Драган. За його словами, протягом 1993-1994 років Андрій Соколенко відповідав за забезпечення особового складу батальйону та надавав допомогу старшині роти. Оскільки Юрій Драган виконував обов’язки заступника командира взводу, то зустрічався із Андрієм Соколенком доволі часто. Саме у 1993-1994 роках між хлопцями виникла міцна дружба. Брали курсанти разом участь і в художній самодіяльності.

Коли мова заходить про характеристику особистих якостей Андрія Соколенка, Юрій Анатолійович зазначає, що він та людина, якій була небайдужою доля і проблеми товаришів: «Він був небайдужою людиною до всього, що його оточувало. А те, що відповідав за забезпечення особового складу, вказувало, що на нього можна було покластися, адже на таку посаду призначають дуже відповідальну людину. Пригадую, 1993-1994 роки перед випуском, треба готуватися до іспитів, але він знаходив час, щоб займатися питаннями тилового забезпечення підрозділів».

Юрій Драган із сумом говорить про події, які відбуваються в Україні з 2014 року. А звістка про смерть побратима напрочуд зачепила його почуття: «Дуже боляче розуміти, що людина, з якою ти навчався, загинула, виконуючи бойове завдання у зоні АТО. Він віддав своє життя як справжній офіцер».

Викладач наголосив, часто розпочинає свої заняття із курсантами з розповідей про військових – Героїв України. Коли говорить про Андрія Соколенка, обов’язково звертає увагу, наскільки коротке, але яскраве життя було в цієї людини: «Згадую про нього й коли заходжу до музею Академії. Обов’язково зупинюся та прочитаю про нього, тоді згадується наше навчання. Це частина моєї життєвої історії, якої неможливо позбутися. Такі яскраві особистості, як Андрій, залишаються у пам’яті назавжди. Та й взагалі пам’ять – це одна із найголовніших складових нашого життя. Забувати про людей, особливо про героїв, ми не маємо права. Тим більше, коли займаємося вихованням курсантів. Вся інформація про них повинна бути передана людям, щоб вони пам’ятали і знали, яких героїв виховує наша Академія. Андрій Аполлінарійович – найкращий тому приклад».

Після закінчення навчального закладу у 1994 році Андрій Соколенко  розпочав службу лейтенантом у Львові в 2-ій окремій Галицькій бригаді.

З 2014 року став на посаду заступника командира частини з тилу – начальник тилу 2-ї окремої Галицької бригади Національної гвардії України. У зоні бойових дій відповідав за логістику.

17 травня 2015 року Андрій Соколенко загинув внаслідок підриву на фугасі автомобіля УАЗ, що рухався ґрунтовою дорогою до села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. В автомобілі військові та волонтери розвозили гуманітарну допомогу на лінію розмежування.

20 травня 2015-го полковника поховали з військовими почестями у Львові, на Личаківському цвинтарі. Попрощатися із офіцером тоді прийшли понад півтисячі львів’ян.

«ОСОБИСТІСТЬ ГЕРОЯ УКРАЇНИ АНДРІЯ СОКОЛЕНКА – ВЗІРЕЦЬ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ»

У Національній академії Національної гвардії України також пам’ятають про полковника Андрія Соколенка. Його ім’я викарбовано на Стелі Героїв, яка знаходиться на плацу. А 23 листопада 2020 року на факультеті логістики Академії відкрили меморіальну дошку Герою України Андрію Соколенку. Заступниця начальника Академії по роботі з особовим складом полковник Олена Іванова вважає, що курсантам надзвичайно важливо пам’ятати про героїв свого часу.

«Андрій Соколенко є віддзеркаленням справжнього захисника України. Його ставлення до виконання службових обов’язків під час проведення антитерористичної операції є проявом мужності та справжньої чоловічої позиції у захисті країни, а також ознакою фаховості у виконанні службово-бойових завдань. Особистість героя України Андрія Соколенка – взірець для наслідування як для майбутніх, так і діючих офіцерів», - каже полковник Олена Іванова. Та додає, що Андрій Соколенко був випускником факультету логістики, тож на факультеті є куточок пам’яті, де встановлена меморіальна дошка. Перебуваючи у світлиці факультету, завжди є можливість вшанувати Героя України.

«А День захисників та захисниць України є ще однією можливістю показати, що пам’ять про Андрія Соколенка і його кращі вчинки є прикладом для спогадів і наслідування, - додає пані Олена. – Важливо також не забувати про родини та рідних тих військовослужбовців, які пішли з життя, обороняючи країну. Так, заступник начальника факультету по роботі з особовим складом та інші офіцери факультету підтримують зв’язок із мамою Андрія Соколенка – Валентиною Олексіївною. Наші військовослужбовці розуміють, що Національна гвардія України – це єдина військова родина, тому батьки, дружини, діти є тим спільним скарбом, який ми оберігаємо, і у разі необхідності долучаємося до підтримки».

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ…

9 травня 2019 року Указом Президента України за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Андрію Соколенку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Це найвища відзнака, яка може бути присуджена українському воїну. А як щодо найвищої відзнаки людської совісті? Чи можемо ми віднайти її еквівалент?

Відповідь на це запитання надасть березень 2015 року. Андрій Соколенко вдома, разом із родиною. Він нарешті отримав квартиру. Приємні клопоти з ремонту, весна, здається, живи і радій. Але почали надходити повідомлення зі сходу. Його хлопці сказали: «Батя – ми без тебе нікуди!»

І він поїхав…