Саме з таким гаслом США в свій час воювали за незалежність із метрополією - Великобританією. Гасло - надзвичайно правдиве, а головне - перевірене багатовіковою практикою.

Для України можна використати це ж гасло, але слово “англійців” замінити на “євреїв”. Адже саме те, як розумно, практично та прагматично побудована держава Ізраїль - національна держава єврейського народу - є одним з найкращих прикладів для України та українців. Національне багатство Ізраїлю - чітко обліковане, контрольоване і максимально зберігається в інтересах всього народу. Зокрема вся сільськогосподарська земля Ізраїлю - 92 відсотки території (решта 8 - житловий фонд) належить державі! А в Україні зеленські з порошенками та вакарчуками дуже прагнуть все розпродати. Починаючи із землі та надр.

Крім того, є ще одна обставина, котра робить приклад Ізраїлю близьким для України - там також йде війна. Війна України проти Росії поки не має жодних тенденцій до закінчення.

Та повернімося до США та економіки. Як США стали багатими і чому настільки важливим є гасло “роби так, як роблять англійці”? В основі базового первинного багатства та потужності США лежало прагнення дорівнятись до Великобританії, колонією якої Штати, власне, і були. Що це означало з точки зору економіки?

Англійці вели відносно США колоніальну політику. Окрім оподаткування, це першочергово полягало у фактичній забороні розвитку в Америці своєї обробної промисловості. В різний історичний час Англія робила Штати постачальником сировини: цукру, тютюну, шерсті, бавовни тощо. Сировину доставляли в центр - Англію, там здійснювалася її переробка. Отримані продукти з високою доданою вартістю збувалися на внутрішні ринки, в Європу та навіть у ті ж Штати. При такій економічній моделі вся створена висока додана вартість осідала в Англії, а США як виробник сировини одержували копійки. Коли в США зародився економічно сильний клас буржуазії, яка в подальшому стала основою американської еліти, останніх така ситуація, очевидно, не влаштовувала. Люди прагнули змін. Війні за незалежність від британської корони передували численні спроби вирішення цих питань політичним шляхом: отримання дозволів, пом’якшення умов, створення якихось партнерських виробництв тощо. Але метрополія була категорична і жорстка, адже вона захищала свої економічні інтереси як основу свого багатства. І саме з цієї причини війна США за незалежність була неминучою. Це стало просто питанням часу.

Здобувши незалежність, США розпочали свій шлях розвитку, успішність якого підтверджена надзвичайними результатами. Починався цей шлях через створення в себе потужної обробної промисловості - формування високої доданої вартості на своїй території. США прагнули дорівнятись до світового лідера того часу - Великобританії, а тому - копіювали економічні моделі. І копії в багатьох місцях, зокрема і в силу масштабу, та зміни геополітичних сил у світі, стали багато в чому сильнішими від оригіналу.

Прагнення дорівнятись до розвинених та багатих країн лежить в основі добробуту усього західного світу. Усього. І це економічна теорія, які кожна успішна держава реалізовувала в свій спосіб. В одній із попередніх статей ми згадували економічні принципи, завдяки яким Австрійська імперія стала багатою та успішною (“Принципи збагачення держави: 9 уроків Філіпа фон Хорніка”- https://www.chasipodii.net/article/27132/). Написані задовго до незалежності США, ці принципи лягли в основу майбутнього багатства Америки. Адже прагнення дорівнятись до багатих країн, а потім - перевершити і лежить в їх основі.

Всі повоєнні економічні успіхи плану Маршалла мали той же принцип. Так звані “азійські тигри”, Японія, Сінгапур, Тайвань - використовували ті ж механізми. Китай, який зараз впевнено змагається за роль світового політичного та економічного лідера, також набуває сили саме завдяки прагненню дорівнятись - у даному випадку до США. Єдина відмінність - до обробної промисловості додались сфери, котрі ще, більшою мірою, формують високу додану вартість - високі технології.

Ці, на перший погляд, очевидні та зрозумілі економічні думки не є відкриттям. Але певні глобальні сили дуже постарались, щоб світове інформаційне поле було наповнене іншою інформацією. А тези, документи, світові вчені, які пропагують саме такі ідеї та розповідають правду, стали “широко відомими у дуже вузьких колах”. Чималу роль в цьому зіграло, до речі, руйнування системи освіти в цілому світі, що зменшило число людей, здатних глибоко розуміти все вище написане, а самі знання щодо цього - відправило на маргінес.

Саме через ці тенденції у 1989 році, коли відбувся кінець “холодної війни”, його привітали зокрема і як “кінець історії” (Френсіс Фукуяма). Це був кінець і певного економічного протистояння, котре СРСР, при всій своїй антилюдській природі, не настільки вже й однобоко програвало США. Завдяки глобальній неоліберальній політиці “кінець історії” постарались ще зробити “кінцем національних держав” (Кенічі Охмає), зокрема - і в економіці. 

Логіка полягала ось у чому: якщо держава програла, то, за визначенням, виграв ринок. Кому потрібні держави та інші інституції? Згідно з новою ідеологією ринок почали вважати “ідеальним механізмом”, який, якщо не втручатись в його роботу, створить тенденцію до вирівнювання цін на робочу силу і капітал в усьому світі. Цей “геніальний” прогноз було створено в 1949 році американським економістом Полом Самюельсоном, в самий пік “холодної війни”.

Тому “прагнення дорівнятись” як економічну основу було відкинуто. Точніше, його почали замовчувати, а на зміну запропонували абсолютно безглузду брехливу неоліберальну ринкову модель, котра зараз, при ближчому аналізі, стає щодалі спорідненішою із неомарксизмом, замаскованим під демократію.

Україну з 1991 року пустили саме цим шляхом, на якому була зруйнована промисловість, в тому числі і високотехнологічна (станом на 1991 рік Україна була однією з передових держав за більшістю показників). Національне багатство було вкрадене в українців політико-економічними методами - в ході довгострокових та багатокрокових реформ, кінцева мета яких і полягала в таких результатах.

“Друзі”, котрі нам “допомагали” здійснювати ці рихворми, продовжують надавати чіткі поради і зараз. МВФ, Світовий Банк, купа хибнокомпетентних грантожерів, вигодованих на жирні гранти транснаціональних фінансових структур, політичні вожді та вождята, куплені олігархами, Москвою або тими ж структурами і т.п.

І здавалося б, що прислів’я “результати не брешуть” є достатньо зрозумілим. Але тут українці продовжують поводитися як та мишка в анекдоті, що не могла перестати гризти кактус - “гризла і плакала, гризла і плакала”. Цю світоглядну політико-економічну шизофренію мусимо припинити ми самі. Бо більше нікому. Та й усім іншим наша “шизофренія” є вигідна - тоді ми дуже добре постачаємо сировинний ресурс. Люди, в даному випадку, також стають ресурсом, замість того, щоб бути найвищою цінністю.

Фактично у 1989 році панівний світогляд перейшов від однієї космополітичної ідеології - комунізму, до іншої - неолібералізму. Одну утопію було замінено іншою. Обидві нехтували національними державами. Ще в 1897 році видатний німецький економіст Густав Шмолер, ректор Берлінського університету, застерігав, що “комунізм та ультралібералізм народжені однією матір’ю”, бо їм бракує розуміння реальної економічної діяльності і реальних людей.

Взявши курс на економічне приєднання до деградуючого в багатьох сенсах ЄС, Україна пішла шляхом подальшого ствердження себе як “сировинного придатка”. Цим шляхом вже пройшли балтійські країни, зокрема Латвія, головним експортним продуктом якої стали люди. А грошові перекази мігрантів - головне джерело отримання іноземної валюти. Ці всі явища є регресом та не мають нічого спільного з реформами чи прогресом.

Взагалі, українцям варто поставити питання: як ще двадцять п’ять років тому, не маючи жодних боргових зобов’язань перед МВФ, економічно розвинена країна за такий короткий період стала чи не найбільшим боржником цього ж МВФ?  І в той же час, за цей період в Україні з'явилося багато олігархів і мільярдерів. І це питання є одним із ключових, адже, що б ми не робили зараз, кредитний зашморг для України нікуди не дівається, а, навпаки, дедалі дужче затягується. Тому перегляд наших відносин із усіма “доброзичливими порадниками” є абсолютно необхідним, а самі взаємовідносини повинні бути чітко оцінені з економічної та правової точок зору.

Прагнення дорівнятись до успішних країн лежить в основі “мистецтва створення багатих держав”. І тим українцям, котрі мусять собою замінити анти- та псевдоеліту, що панують зараз, необідно це добре усвідомити. Адже політика - концентрована економіка. А буття формує свідомість. Економічне буття пограбованої України створило умови замкнутого порочного кола, де негативні наслідки політики та економіки на кожному наступному колі тільки поглиблюють самі себе.

Байдуже, у який спосіб це коло буде розірване: чи в мрійливо-мирний, чи воєнний, чи найжорсткішим вибухом, аналогічним до Коліївщини. Важливим є те, що при будь-якому з цих способів розірвання порочного кола, однаково постане питання: “Що робити далі в економіці?”. Відповідь україноцентризму як майбутньої ідеології нової України - “прагнути дорівнятись до багатих країн, а потім - перегнати їх”. Це лише одна з необхідних відповідей, але вона є базовою. В наступних статтях ми будемо продовжувати пошук найважливіших питань та формування відповідей на них.

На жаль, такий дискурс в українському інформаційному полі є майже повністю відсутнім, попри усю його важливість. Тому ми закликаємо всіх, хто розуміє вищенаписане: поширюйте такі матеріали всюди, де є можливість, міркуйте над цими питаннями, дискутуйте. Результати залежать від свідомої роботи кожного з нас.