rss
12/09/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Що в основі реальності – речі чи відносини?
Що лежить в основі всього? Якщо ми досі запитуємо, то наскільки ми наблизилися до розуміння? Монотеїстичні релігії стверджують, що початком і кінцем буття є Бог – надприродний творець усього сущого. Фізики ж вважають, що всі речі виникають із суперсиметричних струн, чиї коливання утворюють міріади частинок, з яких, зі свого боку, утворена матерія.

Зверніть увагу, що при всіх своїх відмінностях релігія і фізика мають дещо спільне – ультраредукціоністське переконання, що вся реальність зводиться до єдиної першооснови. Назвімо це доктриною єдності. Останніх сорок років я маю особисту антипатію до цієї доктрини, причину якої розкрию нижче. Натомість мене зацікавило інше припущення: в основі можуть бути принаймні дві речі, які взаємодіють між собою. Іншими словами, повинні бути зв’язки, відносини. Назвіть це доктриною взаємин.

Неймовірно винахідливий фізик Джон Арчибальд Вілер був одним із перших дослідників цієї концепції. У статті 1989 року «Інформація, фізика, кванти: у пошуках зв’язків» він вирішив відповісти на «одвічне запитання: як усе виникло?». На його думку, відповідь можна отримати, якщо поєднати фізику і теорію інформації. Для першої існування зводиться до «речей» (англ. «it»). Речі або «є», або їх «нема». Друга ж існування вбачає у «бітах», які визначає відповідь «так» або «ні».  

Вілер вважає, що кожне «воно» походить із «біта» (англ. «it from bit»). Підкреслюючи вирішальну роль вимірювання у результатах квантових експериментів, він стверджував, що ми живемо у «Всесвіті участі», в якому спонукаємо світ існувати так само, як він спонукає існувати нас.

Беручи ідеї Вілера за основу, фізик Карло Ровеллі у статті 1996 року «Реляційна квантова механіка» стверджує, що квантова механіка підриває «наївний реалізм» – уявлення про те, що наука описує реальність, яка існує до і незалежно від наших спостережень за нею. Натомість він пропонує так звану «реляційну» інтерпретацію цієї фізичної теорії, згідно з якою речі існують не самі собою, а лишень у стосунку до інших речей. Ровеллі зазначає, що Галілей і Кант, зокрема, були ранніми теоретиками реляційної перспективи.

У збірці есе про доктрину панпсихізму в Journal of Consciousness Studies він продовжив розвивати реляційну доктрину і написав: «Фізика 20 століття не є наукою про сутності, які існують самі собою. Йдеться про те, як вони проявляють себе один до одного. Це наука про відносини». Ровеллі вважає, що ця позиція характеризує не лише електрони і фотони, а й взагалі всю реальність, причому як матеріальну, так і ментальну. «Я не бачу причин, чому цього може бути недостатньо для пояснення каміння, гроз і думок», – писав він.

Ні Вілер, ні Ровеллі не цитують Дуґласа Гофстедтера, хоча могли б. У своїй унікальній праці 1979 року «Гедель. Ешер. Бах» він занурюється у найглибші таємниці розуму і матерії. Як Вілер і Ровеллі, Гофстедтер стверджує, що частинки набувають своїх властивостей лише під час взаємодії з іншими частинками. Проте, як випливає із назви книги, Гофстедтер виходить далеко за рамки фізики у своїх спробах пояснити світ й опирається на математику, інформатику, генетику, музику і мистецтво.

Він був одержимий (я вважаю, що у цьому контексті можна так сказати) речами, які взаємодіють між собою, промовляють одне до одного чи перебувають у якихось інших взаємозв’язках, зокрема теоремою Геделя про неповноту, яка є доказом меж усіх доказів. Гофстедтер вважає, що свідомість, самість, життя, існування походять із «дивних петель» – речей, які створюють самі себе. Художник Мауріц Ешер ілюстрував «дивну петлю» у своєму знаменитому малюнку двох рук, які малюють одна одну.

Іншою промовистою прихильницею доктрини взаємин є письменниця й популяризаторка науки Аманда Гефтер. Послухавши її виступ у грудні минулого року, я взяв у неї інтерв’ю для свого подкасту «Проблеми розуму і тіла». Гефтер, здається, хоче відійти від старих дуалізмів – як-от дуалізму розуму й матерії. Її не влаштовує як строгий матеріалізм, який стверджує, що матерія є фундаментальною, так і ідеалізм, згідно з яким розум передує матерії. «Основний урок квантової механіки, – сказала вона мені, – полягає у тому, що суб’єкт і об’єкт неможливо розділити». 

Гефтер черпала натхнення з різних джерел, зокрема ідей Вілера та філософа Мартіна Бубера, автора класичної праці «Я і Ти». Її також заінтригував QBism, або «квантовий баєсіанізм», – інтерпретація квантової механіки, що перетинається з трактуваннями Вілера та Ровеллі. Згідно з цією інтерпретацією, кожен з нас створює свій власний суб’єктивний світ через наші взаємодії з ним. Об’єктивна, або консенсуальна реальність постає внаслідок взаємодії численних наших суб’єктивних світів.

Гефтер припускає, що, можливо, ми не живемо в світі ані першої, ні третьої особи, як припускають ідеалізм і матеріалізм. Можливо, ми живемо у світі другої особи, а фундаментальна сутність існування – це і не «Я», і не «Воно», а «Ти». «Інший завжди виникає у відносинах, – пояснює Гефтер, – оскільки кожне “Ти” передбачає “Я”, що взаємодіє з ним». Такий погляд, згідно з Гефтером, – це «не матеріалізм, безумовно, але і не ідеалізм».

Частина мене вважає доктрину взаємин і зокрема метафізику Гефтера, яка зосереджена на «Ти», красивою і втішною – довгоочікуваною альтернативою бездумному матеріалізму. Вона також видається інтуїтивно правильною. Адже, так само як слова повинні уточнюватися іншими словами, – так і ми, люди, обумовлюємося й отримуємо своє існування від інших людей. Хіба може бути інакше?

Крім того, як уже згадував вище, я давно відчуваю неприязнь до доктрини єдності. Ця неприязнь сходить до мого експерименту з наркотиком 1981 року, під час якого я відчув, що перетворююся на відокремлену свідомість – єдине існування у Всесвіті. Мені здавалось, що крім мене нічого більше не існувало. Спершу це відкриття мене захопило, але згодом налякало. Я відчув себе болісно, жахливо самотнім. Ця емоція супроводжувалася дивним інтелектуальним підтекстом. Я подумав: у чому різниця між одним і нічим? Одне може існувати лише відносно чогось іншого. Якщо моє «Я» – це єдине, що існує, то мене так само мало б не існувати взагалі. 

Після цього соліпсизм став для мене не просто інтелектуальною абстракцією, а лякливою можливістю. Відтоді я з підозрою ставлюся до доктрини єдності незалежно від того, походить вона з науки чи з містики. Щоправда, боюся, що ця доктрина може бути правильною, і єдиний розум справді лежить в основі всього – хоча я не хочу, щоби це було правдою. Звідси мій потяг до доктрини взаємин.

І все ж я сумніваюся у цій доктрині, як і у всіх тих метафізичних системах, які надають перевагу розуму, свідомості, спостереженню чи інформації. Від них тхне нарцисизмом, антропоморфізмом і прийняттям бажаного за дійсне. Ось чому я висміяв психоцентристські теорії як неогеоцентризм – повернення до середньовічного переконання, що Всесвіт обертається довкола нас. Доктрина взаємовідносин, зі свого боку, надто нагадує мені сентиментальне гасло «Бог є любов».

Щиро кажучи, я з підозрою ставлюся до всіх остаточних теорій, що укорінені в єдності, стосунках, «дивних петлях» чи ще якомусь принципі. Джон Вілер закінчив своє есе 1989 року піднесеним вигуком, майже молитвою: «Звичайно, коли-небудь ми, можливо, з’ясуємо центральну ідею всього, яка стане такою прекрасною, такою переконливою і такою простою, що ми всі скажемо одне одному: “О, як могло бути інакше?! Як ми могли так довго бути сліпими?!”».

Колись я розділяв тугу Вілера за одкровенням, яке б розвіяло всі таємниці буття. Але тепер мене лякає таке прозріння. Якщо ми переконаємось, що у всьому розібрались, то наші творчі зусилля – чи то наукові, чи то духовні, чи то художні – можуть закостеніти. На щастя, я вірю в непогамовну цікавість людства. Я сподіваюся й очікую, що світ вічно змушуватиме нас дивуватись.


Автор: John Horgan
Is There a Thing, or a Relationship between Things, at the Bottom of Things?
Scientific American, 20/09/2021
Зреферувала газета Збруч
(https://zbruc.eu/node/107920 )

Сергій Дмитрієв, капелан: Священник, який не любить свій народ, приречений на дуже провальну проповідь

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com