rss
10/18/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Олександр Панченко Шлях хуторянина у фактах, подіях, дописах, віршах й цифрах
Від Сокирихи й Безсал на атомні підводні човни за Північним колом, а тоді – з  Лохвиці до Мюнхену, Мельбурну, Нью-Йорку й Чикаґо…

Відомий поет, народний артист України, громадський діяч та письменник  Григорій Іванович Булах, який натепер замешкав у Києві, кілька років тому писав такі віршовані рядки:

«Не зрозуміть й не охопить,
Цього отак відразу чоловіка!
Тут треба Вічність,
А, може, й дві прожить!...
Бо він не з тих,
Хто тільки й те, що кукуріка!
Це велет той,
Хто Україною уміє твердо жить!...»

 Title 
 Лохвиця, мітинг на захист української мови,
2012 рік
Цього свого вірша поет Г.Булах присвятив нашому землякові адвокатові Олександрові Панченку, також відомому на письменницькій ниві та в царині громадської діяльності. Сам О.Панченко, здається, й не соромиться, коли хтось називає його «хуторянином». Я ж писав про нього рівно десять років тому, як про «вічного революціонера». Чималенько води витекло зі струмка життя від того часу. Трохи змінився й сам Олександр Панченко, - місцевий правник, як мовилось раніше в Галичині – «пан меценас»,  письменник-документаліст, громадський діяч, удостоєний та пошанований багатьма відзнаками, преміями й нагородами. Йому щойно виповнилося якихось шість десятків літ.

…Як відомо, «хутір» у концепції знаменитого волиняка Уласа Самчука являє собою універсальну картину селянського світу, де впродовж тривалого часу зберігалися найважливіші ознаки українського етносу, його традиції, звичаї, мораль. У своєму романі «Втеча від себе», що вийшов друком в Інституті дослідів Волині у канадійському Вінніпезі майже чотири десятиліття тому, письменник У.Самчук писав, зокрема, про хутір, як про «щось як леґенда», на кшталт сакральної національної міфологеми, яка тісно пов’язана з великою містерією українського селянського життя. Хутір і хуторяни були плоттю нашого народу, що асоціювалися з білим океаном, у далечіні якого ходили покоління предків, поверхню якого краяли плугами, даючи плід землі, а ті, хто не лишався на хуторі, а йшов у всі кінці світу і скрізь ніс із собою велику душу. У.Самчук вважав збереження хуторів запорукою існування не тільки окремої родини, але й цілої української нації, бо там, на хуторі, - «..все тут довкруги це ти сам... Суцільна простота, незламна воля, невпинна послідовність, основа основ будівлі буття…». «...Я народився у натепер вже «глухому» полтавському селі, як раніше ще мовилося, - хуторі Сокириха, - говорить  О.Панченко, - понад п’ять вже «з добрим гачком» десятків років тому у вересні 1961-го року. Побачив світ у добротній сокирянській хаті, зведеній руками справжнього дідуся Демида Максимовича Тютюнника, який мав на мене неабиякий вплив,  та його дружини, моєї бабусі – Неоніли Яківни Панченко (з дому -  Ложечник),  в родині народжених у голодному  1932-ому  році Івана Івановича Панченка, сина розкуркуленого Івана Опанасовича Панченка, Ганни Іванівни (з дому - Шевченко), що побачила світ Божий у 1933-ому. Усі вони вже, на жаль, покинули цей світ, у різний час скінчивши своє земне життя. «...Село Сокириха знаходиться за 2,5 км від правого берега річки Лохвиця, на відстані 1 км розташовані села Вишеньки та Озерне. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою. Уродженцем села є Панченко Олександр Іванович — громадський діяч та публіцист...», - пише Вікіпедія.

Title  
Київ, Майдан, 2013 рік 
Олександр Панченко вперше у Лохвицькому районі, ще за совєцьких часів, а саме 25 квітня 1989 року, тобто за майже два з половиною роки до проголошення Незалежності Україною, - виступив із закликом через лохвицьку газету «Зоря» про створення в реґіоні первинних осередків товариства «Меморіал», зініціював збирання  відомостей про поховання та  щодо складання списків невинноубієнних  та вшанування жертв, збирання свідчень  про жахливі наслідки Голодомору - ґеноциду українського народу, та політичних репресій тоталітарного московсько-большевицького режиму. Принагідно згадати, що із родини Івана Кузьмича Шевченка, батька матері Олександра – Ганни, який в часі Другої світової війни та по її закінченню відбув цілих два полони: спочатку – німецький, а згодом - і совєцький,  під час Великого Голоду були закатовані большевицькими вурдалаками: Шевченко Кузьма Гаврилович, Шевченко Марія Кузьмівна, Шевченко Олексій Гаврилович, Шевченко Олена Кузьмівна, Шевченко Хома Кузьмич, Шевченко Явдоха Кузьмівна із того ж таки хутора-села Сокириха...». - «…..Мені й досі любі, щемні й зворушливі слова письменника Степана Васильченка, - каже Олександр, -  який колись писав: «…На моріжку коло тину сидить уже цілий гурток хуторян; біліють сорочки, видніються кудлаті голови, босі ноги, тихим блиском сяють заспані очі…». - Отой тихий блиск в очах – це щось магічне, суто українське, правічно наше, українське, полтавське й волинське...».

Інша видатна письменниця, дружина дослідника українського Голодомору,  американця з походження Джеймса  Мейса, - Наталя Дзюбенко-Мейс, лауреатка Всеукраїнської літературної  премії імені Олеся Гончара,  колись писала у своєму дописі «Лохвицькі світи Олександра Панченка»:  «...Фейсбук створює певну ілюзії масового зацікавлення в українській історії. Проте справжніх трудівників, професіоналів на цій ниві не так і багато. Днями я отримала пакунок з книгами Олександра Панченка, доктора права та приват-доцента Українського Вільного Університету, автора безлічі наукових досліджень та книг політичної публіцистики, україністики та краєзнавства, упорядника книг споминів та збірників статей визначних діячів української політичної еміґрації, а також багатьох статей у галузі історії держави і права, нарисів та есеїв з проблем та історії українського державотворення. Ім’я цього українського патріота було добре відомим тим, хто збирав перші відомості про Голодомор, створював «Меморіал». Олександр Панченко – могутня інтелектуальна сила, яка працює для України, для українців і їх потомків. Я не відаю, які тиражі були у цих книг, очевидно мізерні, бо на очі мені не потрапляли. А таку книгу як «УГВР Українська Головна Визвольна Рада» я би неминуче придбала, не тільки тому, як пише у передмові Мирослав Прокоп, що він розглядає УГВР як верховне політичне керівництво визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни, а й передусім, як структуру державно-правничого характеру, а насамперед тому, що у цій книзі великий масив невідомого нам матеріалу, добре структурованого, дібраного і проаналізованого. Для мене, особисто ця книга дорога ще й тим, що про багатьох людей з цієї книги мені багато розповідав Джеймс Мейс – мій чоловік, отож я можу свої особисті спогади накласти на ту сітку координат, яку створює Олександр Панченко. Хотілося би детальніше, але на це потрібно чимало часу і не однієї сторінки. Сердечно дякую, Вам, пане Олександре за таку велику і безцінну роботу. Серед книг, надісланих паном Олександром і серйозне дослідження Анатоля Камінського «Пролог» у холодній війні проти Москви» і передмова самого О.Панченка, радше серйозне дослідження діяльності видавництва. Точні, науково вивірені формулювання, але який хвилюючий пласт нашої історії він піднімає! Невідомої нам історії, недослідженої, неоціненої. Особливий інтерес у мене викликала книга «Трагедія поневоленого народу» Поля Половецького (Полікарпа Порфировича Плюйка), упорядкованого Олександром Панченком.. Уже з його передмови я зрозуміла, що попереду у мене хвилююча мандрівка в інтелектуальний світ дивовижної людини рожденної дивовижним лохвицьким світом. Непроста, бо в центрі його досліджень стоять непрості питання. А його симфонічна ліро-епічна поема «Велика руїна», попри дещо архаїзоване письмо, усе ж несе в собі правду-стогін покривдженого народу в час Голодомору. І відкриває джерело його сили і невмирущості. Ну що ж, сказала я собі, значить олівець у руки, старий записник і до праці. А це робота не одного дня. Не все сказала, і може не так подякувала я пану Олександру за його безцінний подарунок. Але всі ми маємо за собою гріх вчасно не сказаного доброго слова. Тож я поспішаю скласти Олександру Панченку низький уклін за його сподвижницьку працю на українській ниві...».

  Title
 О.Панченко з українськими ветеранами в США, -
Саут Бавнд Брук (Н.Дж.)
Думається, що про конкретні заслуги й працю Олександра свідчать його численні відзнаки та премії, які мають прізвища й імена таких різних діячів – Степана Бандери й Івана Багряного, Пантелеймона Куліша та Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя й Ірини Калинець, Івана Кошелівця та Івана Богуна, Євгена Коновальця та Якова Гальчевського (Орла), Сашка Білого й Івана Огієнка (Митрополита Іларіона), Бориса Грінченка та Панаса Мирного, Юрія Горліса-Горського й Василя Симоненка … А ще  О.Панченко має досить вимовні всеукраїнські звання – «Будівничий України» й «Почесний Український Адмірал»!

Повсякчас правдивий український патріот О.Панченко, вслід за уродженцем історичної Полтавщини Миколою Міхновським, повторює: «Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. … Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. … Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!».

Як громадянин, письменник й лауреат Премії Василя Симоненка О.Панченко дуже шанує життєву позицію та поезії нашого земляка, де утвердження людської гідності поєднується з протестом проти диктату сили і зла, бо це і його, Панченка, життєві принципи.  Він добре знає трагічні сторінки історії рідного народу, написані війнами, Голодоморами, репресіями, облудністю ідеалів, підступністю владців та їхніх посіпак.

Сумління Панченка ніколи не мовчало і не буде мовчати тепер:

«…Коли б усі одурені прозріли.
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б репнуло
від сорому й хули…»

Ми знаємо, що правозахисник Панченко – довголітній й успішний борець проти корупції в реґіоні та ініціатор акцій за чисте довкілля. Він завжди й повсякчас протестував проти несправедливості та зловживань влади кучмістів, комуністів, соціалістів та братків завгара Януковича. Ми це бачимо із його численних публікацій, акцій і заходів, протягомі останніх кількох десятків років він не тільки таврує вчинки можновладців та їхніх лакуз, але він має поважні результати своєї діяльності як оборонець простого люду та захисник його інтересів. Це завдяки його позиції було висловлено недовіру керівникам реґіональної влади, багатьох з яких відправлено у відставку та проведено люстрацію. Сам О.Панченко – колишній офіцер-підводник та оборонець прав українців,  пройшов непростий життєвий шлях, він впевнений, що справжніми вождями нашого народу є рішучі гуманісти, люди чесні, щирі й непоступливі у своїх поглядах та вчинках.  У десятках своїх книг дослідник української історії доктор права Панченко спроєктовує історичну пам’ять державотворення у сьогодення. Він розкриває правду на історичні події, засуджує не лише перевертнів, приблуд, завойовників-заброд, виродків, які в давні й недавні часи глумились над українцями, намагались підкорити їх, поставити на коліна, але й розвінчує сучасних олігархів, бариг та перевертнів й вслід за Василем Симоненком знову питає:

«Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде…»

Title  
 О.Панченко та Стахів Євген (США) -
останній молодогвардієць
 
А вже зовсім нещодавно газета американських українців «Свобода» (Нью Джерсі, США) у числі 37 від 10 вересня 2021 року писала: «...Голова вченої ради Інституту українського вільного козацтва ім. Антона Кущинського Олександр Панченко - адвокат, письменник-документаліст, доктор прав, приват-доцент Українського вільного університету (Мюнхен), автор 20 книг політичної публіцистики та україністики, упорядник 22 книг споминів видатних діячів українського національно-визвольного руху, лавреат багатьох церковних та громадських нагород й премій, зокрема в США та Австралії, автор проєктів встановлення у Лохвиці погруддя Тараса Шевченка, чотирьох пам’ятних знаків, у тому числі «Жертвам Голодомору та борцям за волю України», а також 18 меморіяльних дощок та таблиць видатним діячам...- ...О.Панченко є Почесним громадянином Лохвиці Полтавської области, серед інших десятків книг, автор нової направду фундаментальної книги «Полтавська діяспора. Велика Енциклопедія. Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Українці, московити, євреї. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи» (видавництво «Гадяч», 2021 рік, 1424 стор.), яку було видано за підтримки Фундації ім. І.Багряного з присвятою св.п.І.Багряному та всім членам Української революційно-демократичної партії, Демократичного об’єднання бувших репресованих українців совєтами, Союзу українців жертв російсько-комуністичного терору, Об’єднання демократичної української молоді, Леґіону ім. Симона Петлюри, Товариства сприяння УНРаді, Товариства одумівських приятелів та Фундації ім. Івана Багряного. О.Панченко – автор численних статтей у Всеукраїнській газеті «День», часописах «Свобода», «Час і Події» (США), «Вільна Думка» (Австралія), «Новий Шлях» (Канада) про І.Багряного, Михайла Воскобійника, Олексія Коновала, Федора Габелка, Якова Гвоздецького, Олексія Пошиваника. Галину (Бойко) Грушецьку, Івана Дяченка, Якова Ємця, Олексу Веретенченка (Розмая), Михайла Ситника та багатьох інших.  О.Панченко – активний діяч Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, нагороджений Всеукраїнською премією ім. Бориса Грінченка та медаллю «Просвіти» «Будівничий України» - за особистий внесок у справу українського національного відродження, розбудову та зміцнення Української держави, а також - медаллю Української всесвітньої координаційної ради «200 років з дня народження Т.Шевченка».  21 серпня 2019 року О.Панченка було нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом, а 2020 року О.Панченко нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня»...».

Олександра Панченка дуже влучно охарактеризував генерал-хорунжий, останній головнокомандувач Української Повстанської Армії Василь Степанович Кук (псевда - «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») (1913-2007):  «…З приємністю згадую наші зустрічі в УВУ. Я радий, що виростають молоді кадри науковців, яким не байдужа визвольна боротьба найновішого періоду. Ваша докторська дисертація про УГВР – це значний вклад у висвітлення історичного процесу 40-их років і книжка про події того часу дуже потрібна і дуже актуальна…». - «…Познайомився з Вашими двома працями: УГВР (2000) та «Микола Лебедь». Так книжки нині дуже потрібні. Я радий, що нині молоді вчені, які записують білі сторінки нашої трагічної історії.. Кожний автор має право на власну оцінку подій, фактів. Ваше бачення минулого я сприймаю нормально й розумію, що воно не таке, як у тодішніх учасників цих подій. Та й тодішні діячі на одній й ті ж самі факти по різному дивились, сприймали й тому спорили, сварились, бились». - «Шановний пане доктор! Красненько дякую Вам за прислані книжечки. Цікаві матеріали Володимира Стахова. Він – найближчий співробітник С.Бандери по міжнародних справах. Я Вам вислав також декілька книжок, сподіваюсь, що вже отримали. Якщо можете, - вишліть мені такі Ваші видання: «ОУН(з), «Із архіву Марцюка…», про А.Камінського та про Ваш Лохвицький край. Чи маєте Збірник документів про 30 червня? – Щирі вітання!..».

  Title
 Мельборн, Австралія, 2012-ий рік
Інший видатний діяч українського націоналістичного підпілля на Донбасі, в Маріуполі й Луганську в часі Другої світової війни, член ОУН від 1932 року, довголітній Голова Середовища УГВР, автор книг «Крізь тюрми, підпілля й кордони» та «Останній молодогвардієць» Євген Павлович Стахів писав ще понад 20 років тому: «…У полтавському видавництві «Зоря» вийшла з друку монографія д-ра Олександра Панченка «Українська Головна Визвольна Рада», в якій автор розглядає УГВР не тільки як верховне політичне керівництво визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни і після неї, а й як структуру державно-правового характер… Передмову до книжки написав Мирослав Прокоп. Книжка має 255 сторінок друку… - …Монографія д-ра Олександра Панченка «Українська Головна Визвольна Рада» - це піонерська праця, в якій автор розглядає УГВР.... передовсім як структуру державно-правового характеру. Він аналізує історичні передумови постання УГВР, юридичні принципи її творення, організаційну побудову, устрій, плятформу, порівнює її з попередниками в періоді української демократичної революції 1917 і наступних років, а також формаціями типу екзильного уряду УНР, Українського Державного Правління 1941 року та інших… У праці О.Панченка багато ілюстрацій про діяльність окремих органів і членів УГВР в умовах большевицького поневолення…. Студії права, а відтак познайомлення з документами визвольної боротьби України в 1940-их і 1950-их роках, привели Панченка, як юриста, до бажання ближче вивчити феномен УГВР…».

«…Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права…
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знаменно…»

- не втомлюється твердити Олександр Панченко, звертаючись до своєї праматері України та до усіх нас, своїх земляків.

«…Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя,
чорт візьми! —
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!..», -

- знову  й знову вражає О.Панченко чудовими словами незабутнього Василя Симоненка.

О.Панченко – людина, кредом якої є й такі віршовані рядки знаменитого поета Василя, народженого в лубенських Біївцях :

«…Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
А якщо відкрию вже відкрите, —
Друзі! Ви підкажете мені...»

Глибоко вражає велика любов Олександра Панченка до України та її народу, бо він довго, вперто й послідовно йде вслід за Великим Тарасом:

«…Я так люблю,
Я так люблю її,
Мою Україну убогу,
Що прокляну самого бога,
За неї душу я віддам…»

Бо ж нас усіх не існує без Великого Кобзаря Шевченка. А кому не відомо: Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна.

Мабуть, не даремно про О.Панченка написав ще й такого зворушливого вірша невтомний будитель національної свідомості у нашому краї Григорій Булах:

«Тобі, провіснику доби й часу
Зі славного Панченкового роду,
Що в темряві шукає жилу золоту
Своєї долі і свого народу,

Карбую щедро оці строфи,
Щоби віддать належне і святе,
І возвеличити, хоч трохи,
І справу. І твоє слово золоте.

На теренах, удревлених у часі,
В новітні ночі й дні лихі,
Ти нас шукаєш в буднях  й на Парнасі,
І роду нашого загублені шляхи…»

До цього слід додати хіба те, що О.Панченко є: автором  своїх 20 книг на різну тематику, він також упорядкував, написав передмову й видав друком ще понад два десятки інших книжок, якраз він встановив 18 меморіальних дощок різним діячам, став ініціатором зведення 4-ьох пам’ятних знаків, спричинився до спорудження  й урочистого відкриття погруддя Тарасові Шевченкові у центрі Лохвиці, передав в дарунок кілька нових скрипок, які надійшли йому із США, для юних музикантів нашого міста, а краєзнавчому музеєві подарував люльку знаменитого французького письменника Ромена Роллана….

 Title 
Проф. Богдан Футей (зліва) та д-р О.Панченко, Київ,
22 листопада 2013 року
 
…Понад 10 років наш з вами, шановні читачі, земляк, великий мудрець, уродженець Лохвиці поет й письменник Микола Євгенович Петренко стверджував: «…На моє щире переконання О.Панченко на сьогодні є найпродуктивнішим і найефективнішим літератором та громадським діячем мого Лохвицького краю. З подиву гідним зацікавленням він досліджує і відтворює в книгах етапи визвольної боротьби, головно минулого буремного століття – визвольна війна УПА, діаспорні організації. Вісімнадцять книг художньої документалістики – подиву гідний ужинок. Ґрунтовно, глибоко, доказово, талановито…».  - Й згодом свою думку М.Є.Петренко продовжив у своєму пізнішому вірші, який  також присвятив О.Панченкові:

«Непогасимий дух Сковороди,
Він у тобі від самого зачину,
Шукай до правди, до добра сліди,
Іди в дорогу і не знай спочину!
...Тож хай росте й росте громаддя книг
Про рід і плід, круті шляхи розвою,
Ти вибрав шлях і вже багато встиг
Із того, що накреслено Судьбою!»

Ось таким мені бачиться, доволі непростий, ба більше, – направду тернистий шлях, мого приятеля й земляка Олександра Панченка (бо я походжу із Слобідки, а він - із Сокирихи), сина Івана й Ганни, - нинішнього ювіляра, народженого шість десятиліть тому  у маленькому селі-хуторі – спочатку його доля закинула через Севастополь на атомні підводні човни за самісіньким Північним колом, а тоді повернула його знову до наших з вами полтавських теренів, надавши унікальну можливість в різний час відвідати осередки світового українства у німецькому Мюнхені, австралійському Мельбурні, американських Нью-Йорку й Чикаґо… -

Дійсно, пане Олександре, «хай росте й росте громаддя книг», а ще – «З роси й води тобі, друже! - Многії Літа!»

Олександр Москаленко,
заслужений журналіст України
Спеціально для “Час і Події”

Іван Франко у Музеї Марійки Підгірянки

 

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-41
14 жовтня – Покрова, День Захисника України, День Козацтва, День створення УПА
На правничі теми
Офіцер запасу Людмила Дем’яник (Катруся Стріла): «Я хотіла встигнути прикрити обличчя руками. Щоб коли мене ховатимуть, доця бачила, що це я. Щоб вона мене запам’ятала»
«Початок операції стосовно «вагнерівців» санкціонував міністр Таран, скасування не було, її просто зірвали», – Бутусов
Як Зеленський про «вагнерівців» із Лукашенком говорив
Американка українського походження Уляна Мазуркевич – про роботу в комісії США з Голодомору та про діаспору у Філадельфії
Про Редьярда Кіплінґа і не тільки Презентація унікального перекладу в Центрі Шептицького
Прийняття в Генеральному Консульстві України в Чикаго
Історія діаспори у світлинах
Олександр Панченко Шлях хуторянина у фактах, подіях, дописах, віршах й цифрах

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com