Нещодавно Ірина Мацепура, керівник меблевого підприємства ТОВ ВГСМ, що у Великому Бичкові на Закарпатті, озвучила на своєму прикладі  загальноукраїнську проблему.

У соцмережі вона написала про зустрічі з місцевими представниками фонду зайнятості:

«Ми відмічаємо дві проблеми:

  1. Люди, які стоять на обліку в фонді зайнятості, практично не мають професійних навиків, щоб претендувати на кваліфіковану працю;
  2. Працівники, які проробили якийсь час і здобули професійні навики, планують виїхати за кордон в пошуках більш високооплачуваної роботи;
  3. Багато людей стоїть на обліку в фонді зайнятості не з метою пошуку роботи, а виконують умову для отримання соціальних виплат і не проявляють жодного інтересу при скеруванні на працевлаштування.

Коли розглядають проблеми існування і розвитку гірських територій, я завжди кажу, що без державних вкладень у розвиток інфраструктури нічого не буде. Одним із таких вкладень повинна бути і освітня програма. Трудові навики в людей дуже невисокі й обмежуються господарськими і ще трохи будівництвом. А знайти фахового електрика, механіка, верстатника деревообробних верстатів, не кажучи вже про інженерні спеціальності, — практично неможливо».

Тож ми звернулися до експертів, які представляють різні сторони цієї ситуації, із запитаннями: наскільки гострими є означені проблеми в реальному секторі української економіки, які є, можливо, позитивні історії їхнього вирішення і які першочергові кроки тут має зробити держава, з одного боку, і бізнес, можливо, — зі свого?

«Усі відносини регулює ринок – попит і пропозиція»

Галина СКОКОВСЬКА, директор Вінницького обласного центру зайнятості:

— Станом на 20 вересня на Вінниччині зареєстровано майже 15 тисяч безробітних, із них 13 700 осіб отримують допомогу по безробіттю. З цієї кількості половина має повну та неповну базову вищу освіту, стільки ж закінчили професійно-технічні училища або просто загальноосвітні школи (останні — це 2150 осіб). Служба зайнятості тісно співпрацює з роботодавцями, і якщо вони звертаються з пропозицією підвищити кваліфікацію своїх працівників за робітничими професіями, то ми маємо такі можливості. На сьогодні державна служба зайнятості має свої 11 центрів профтехосвіти. З ними працюємо на замовлення роботодавців, які мають потребу в підвищенні кваліфікації своїх співробітників, за направленням служби. Так, за 2021 рік уже 4338 осіб пройшли навчання за направленням служби зайнятості й були працевлаштовані.

Якщо говорити про трудових мігрантів, то служба зайнятості не веде офіційної статистики відносно тих осіб, які працюють за кордоном, ми не знаємо реальної картини. Хоча, як і всі, помічаємо, що наші громадяни шукають заробітку за межами України.

Якщо роботодавці не зможуть знайти собі відповідних працівників, то вони або змінюють умови праці, або підвищують зарплату, щоб працівники залишалася на підприємстві. Якщо говорити про Вінницьку область, то у нас дещо інша специфіка: 53% осіб з числа безробітних працевлаштовуються у галузі сільського господарства. Зрозуміло, що серед них є підсобні робітники (це не трактористи і механізатори, у яких вища заробітна плата), а також ті люди, які працюють на сезонних роботах. Вони мають нижчу зарплату.

З іншого боку, якщо наші підприємці будуть платити конкурентну заробітну плату, як за кордоном, то це призведе до значного здорожчання на ринку продуктів харчування. Тому чимало з них вдаються до передбаченої законодавством можливості — відправляють своїх робітників після сезонних робіт до служби зайнятості. Їм виплачується мінімальна допомога по безробіттю — на сьогодні це 1 тисяча гривень. Знайти роботу у сільському господарстві, коли замерзає земля, ми не можемо, тому вони чекають до нового сезону. І, на жаль, сезонність дуже відчутна на ринку праці Вінницької області.

Трапляються поодинокі випадки появи у службі зайнятості й зовсім не вмотивованих до праці осіб. Ми підшуковуємо згідно із законодавством для них відповідну роботу. Та буває, що вони повертаються знову і знову. Це дивна, як на мене, ситуація, бо середній розмір допомоги з безробіття складає 4 тисячі гривень, мінімальний розмір — це 1 тисяча гривень. Тобто це зовсім не великі кошти для працездатної особи. Тому пропонуємо різні варіанти поліпшення становища людини — здобути нову професію, перекваліфікуватися, щоб відповідати пропозиціям на ринку праці. По-різному буває. На щастя, маємо на сьогодні тісну співпрацю з роботодавцями. Від початку року отримали понад 25 тисяч вакансій. Служба зайнятості — це найбільша база можливостей із найбільшою базою вакансій від роботодавців. За сприяння служби зайнятості працевлаштували 20 тисяч 223 особи. Це хороший показних на тлі інших регіонів за рівнем укомплектування вакансій. Плюс — на 5,5% цього року збільшилася кількість роботодавців, які працюють із службою зайнятості. Однак усі відносини в економіці регулює ринок — попит і пропозиція. Зараз, зокрема, ми в очікуванні на сезонне звільнення працівників. Якщо на цей процес накладеться ще й карантин, то це може призвести до збільшення кількості безробітних і нових проблем із працевлаштуванням та пошуком роботи.

«Саме освіта буде визначати готовність економіки до лідерства і розвитку»

Володимир КВУРТ, екс-мер міста Винники, засновник ГО «Великий Львів», депутат Львівської облради:

— Гармонія трикутника: бізнес — працівник — влада — є сьогодні радше винятком, ніж правилом. Це приклад паралельної реальності, коли всі суб’єкти нарікають на проблеми, проте не готові координувати та стимулювати механізми їх вирішення!

І фонд зайнятості (біржа праці), як наслідок, став ритуальним офісом з єдиною функцією – супровід оформлення соціальних виплат. Щоправда, імітація діяльності – не їхній винахід. Це пострадянський спадок, завдяки якому одні роблять вигляд, що вчать, інші подібним чином вчаться, підприємці імітують сплату податків, а чиновники імітують важку працю на благо держави, де мірилом роботи є втома, а не результат.

Чи спроможна Україна за таких передумов претендувати на лідерство? Відповідь – риторична, проте ми повинні ставити собі за завдання бути конкурентними. Визначальним фактором сьогоднішньої економіки стає швидкість. Готовність змінювати і змінюватись формує нові тренди у суспільних взаємовідносинах. Бізнес знає реальні вимоги для персоналу. Він повинен бути готовим не лише задекларувати професійний рівень, а й сформувати реальне замовлення і долучатися до освітньої підготовки працівників.

Сьогодні формувати пропозиції робочого місця лише розміром заробітної плати вже недостатньо, якщо підприємство має намір бути лідером ринку.

Не менші виклики й перед робітниками – вимога постійної перепідготовки, поглиблення знань та оволодіння новими стає нормою. В минуле відходить предмет гордості наших батьків – одне робоче місце на все життя.

Мобільність робочої сили вже є сучасною ознакою ринку.

Ці фактори повинні стимулювати владу докласти зусиль не лише в оптимізації процедур, децентралізації управлінських рішень, а й у формуванні освітньої пропозиції, адекватної виклику сучасності.

Вузька професійна підготовка має отримати достатньо форм пропозицій — через систему профтехосвіти, вищої освіти, курсів чи інших форм надання професійних знань.

І це важливо усвідомити, бо саме освіта буде визначати готовність економіки до лідерства і розвитку.

«За реформами ми забули, що є люди, які своїми руками створюють додаткову вартість»

Юрій МАРЧУК, голова «Товариства лісівників України»:

— Справді, описана Іриною Мацепурою проблема існує. Вона мала б вирішуватися на рівні профтехучилищ та технікумів. Свого часу працював Коломийський технікум механічної обробки деревини (із 2010 року є структурним підрозділом Національного університету «Львівська політехніка». — Ред.), який закривав проблему підготовки верстатників, деревообробників тощо для Карпатського регіону. Після передачі закладів середньої спеціальної освіти обласним радам сьогодні попит на такі професії має оцінюватися через відповідні програми, які повинні готувати обласні ради та фінансувати їх. Бізнес теж має до цього долучатися та навчати своїх майбутніх працівників на певних курсах.

За цими постійними реформами ми втратили рівень підготовки робітничих кадрів. Звертаючи увагу на Болонський процес, на високі матерії, ми забули, що є люди, які своїми руками створюють додаткову вартість. І сьогодні ціна гарного електрика, зварювальника, верстатника і так далі на ринку досить висока. Тому що більшість із них нині активно затребувані в Євросоюзі (Польщі, Чехії тощо). У нас повинні бути конкурентні зарплати, щоб утримати цих фахівців в Україні. Це сьогодні основна проблема.

Центри соціальної зайнятості мають враховувати це, перекваліфіковувати працівників. Якби у цьому напрямі вони працювали ефективно, то цих питань не було б. Але бізнес не повинен чекати, доки до нього прийде якийсь працівник чи його скерує центр зайнятості. Необхідно, аби бізнес теж займався підготовкою кадрів. І зараз бізнес це починає розуміти. Якщо взяти до прикладу розвинені крани світу, людина при виході на пенсію отримує державну, накопичувальну та пенсію від підприємства, де вона пропрацювала все життя. Це характерно для США та Японії. Ми поки що працюємо за принципом спрощення процедури – взяття на роботу і звільнення. Тобто професійні кадри ми не дуже цінуємо.

Такою була тенденція в останні роки, тому визріла проблема сьогодні, коли професійні кадри виїхали у ті країни, де їх цінують. А в нас виникло питання: то як же нам готувати кадри? А дуже просто. Відновити систему і готувати кадри для себе, цінувати їх, дати соціальний пакет, і вони будуть у вас працювати.

Щодо навчання, то профтехучилища залишилися. Але варто врахувати їхнє фінансування, бо їм же треба мати відповідне обладнання, матеріально-технічну базу. Майстри виробничого навчання повинні знати сучасне виробництво, тому раніше такі училища й працювали при великих підприємствах, де паралельно навчали робітничих професій. Тільки тепер почали приймати програми, що треба з цим щось робити.

Справді, є дефіцит низової ланки, тих робітників, які створюють додаткову вартість своїми руками. І конкуренція за них буде висока, тому що вони стали конкурентними на ринку Європи. Якщо ми не створимо для них умови, то вони продовжать виїжджати. Одна Чехія оголосила того року про додаткові 40 тисяч робочих місць, запрошуючи зокрема й українців. А ми ще досі думаємо, що ж робити.