Україна наполегливо рухається проти течії, яка стає дедалі виразнішою на Заході. У США та Європі на зміну заходам антикризової підтримки економіки коштом пом’якшення монетарної політики приходять ініціативи з перерозподілу національного доходу через бюджетні механізми.

Їх дедалі активніше використовують і для збільшення доходів та стимулювання попиту менш заможних верств, і для реалізації інвестиційних проєктів, покликаних підтримати економічний розвиток. Натомість у нас триває рух до зменшення ролі держави в розвитку інфраструктури та економіки загалом і до її усунення від вирівнювання дедалі виразніших диспропорцій у доходах. У результаті не лише підривається економічне зростання, а й руйнується єдність соціальної тканини та відчуття солідарності в суспільстві.

Проєкт державного бюджету на наступний рік, який наразі розглядають у Верховній Раді, став черговим яскравим прикладом цієї небезпечної тенденції. Прем’єр-міністр під час презентації документа на засіданні уряду вже другий рік поспіль переконував, що «це бюджет модернізації країни, відновлення економіки та інвестицій у людей, в їхнє здоров’я, освіту, розвиток». Так само мало хто з можновладців забуває наголосити на важливості видатків на оборону й безпеку. Коли Тиждень узявся аналізувати динаміку окремих статей витрат, то виявилося, що декларовані пріоритети, як і торік, переважно не отримали належного відтворення в проєкті головного кошторису.

Боргова піраміда

Замість програмувати розвиток, бюджет у внесеному урядом вигляді зорієнтований насамперед на інтереси внутрішніх і зовнішніх кредиторів. Витрати на обслуговування боргів (158,7 млрд грн у 2021-му та 181,4 млрд грн у 2022-му) зростають удвічі швидше, аніж решта видатків. Ще стрімкіше збільшуються виплати з виконання державою гарантійних зобов’язань за позичальників, які раніше отримали кредити під державні гарантії (якщо у 2020-му йшлося про 0,9 млрд грн, то у 2022 році вже про 6,9 млрд грн).

Водночас самі борги й далі стрімко збільшуватимуться. На кінець 2022 року передбачено зростання державного й гарантованого боргу до 3,1 трлн грн. Хоч урядовці наголошують, що це становитиме навіть меншу частку прогнозованого на 2022 рік ВВП (57,6%), аніж очікується цьогоріч чи було зафіксовано у 2020-му. Однак такий оптимізм базується на сумнівній впевненості в довготривалій стабільності національної валюти. Якщо ж через потрясіння на світових ринках сировини надміру залежний від неї український експорт обвалиться разом з курсом гривні, то висока частка й зовнішніх, і внутрішніх валютних боргів швидко виведе співвідношення заборгованості до ВВП за прогнозні межі, а відтак підвищить її тягар для бюджету й економіки. Але в будь-якому разі, зростання в наступному році дохідності державних запозичень (внутрішніх — до 11,7%, зовнішніх — 4,5%) призведе до подальшого зростання витрат на їх обслуговування.
Усе це відбувається на тлі послідовного зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет. До того ж воно не підкріплене дієвими механізмами, які гарантували б, що вивільнені так кошти буде використано приватним сектором для інвестування в розвиток української економіки. Скажімо, якщо ще у 2018 році доходи держбюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів) становили 25,9% від ВВП, у 2019-му — 24,9%, а на 2022 рік у результаті їх щорічного зниження заплановано вже лише 23,4%. Фактично це означає, що державний бюджет недоотримає майже 2,5% ВВП — 135 млрд грн. Це зіставно з обсягом запланованого в наступному році фінансування оборони.

До того ж стрімке зниження частки ВВП, що перерозподілялася через бюджет упродовж останніх років, не викликало будь-якого помітного (не кажучи вже про зіставний) приросту приватних інвестицій у виробництво чи інфраструктуру. Натомість  вивільнені  кошти або виводили з країни, або витрачали на купівлю боргових паперів чи імпорт споживчих товарів.

Знекровлення

Натомість зниження питомої ваги держбюджету у ВВП призводить як до дедалі більшого дефіциту коштів для розвитку, так і нарощування запозичень. Адже майже $5 млрд, які державний бюджет недоотримає у 2022 році через зниження дохідної частини бюджету на згадані 2,5% ВВП, — це майже стільки само, скільки наступного року заплановано взяти всіх позик за кордоном і майже 70% усього очікуваного дефіциту бюджету.

Зокрема в умовах зовнішньої агресії у проєкті бюджету на 2022 рік уже третій рік поспіль проігноровано потреби української армії (виняток цьогоріч становить лише державне оборонне замовлення, яке справді дещо збільшиться). Скажімо на забезпечення діяльності ЗСУ видатки передбачено збільшити лише з 89,4 млрд грн до 97,4 млрд грн, тобто на 8,9% або фактично на рівні прогнозованого урядом рівня інфляції (7,2%), який є значно заниженим. Ще безвідповідальнішим видається різке зниження абсолютних видатків на покращення вибухобезпеки арсеналів, баз і складів ЗСУ: замість 2,55 млрд грн у 2021 році, на 2022 рік на них закладено лише 2,14 млрд грн. Хоча вразливість арсеналів неодноразово давалася взнаки впродовж останніх років, а збитки від періодичних вибухів вимірюються мільярдами гривень. Меншим від планів на 2021 рік з урахуванням інфляції заплановане й фінансування Державної прикордонної служби та особливо Нацгвардії — ще двох формувань, які беруть безпосередню участь у захисті держави від російської агресії.

Ситуація в енергетиці також яскраво ілюструє, які наслідки має ігнорування правила «скупий платить двічі». Замість адресних субсидій, обсяг яких за останні роки зменшився майже вдвічі (до 35 млрд грн у 2021-му та 38 млрд грн на 2022-й, порівняно із 72–74 млрд грн у 2017–2018 роках), усе більшою стає ціна утримання державою Нафтогазу, як до 2014 року. Нещодавно з’явилася інформація, що керівництво НАК поінформувало уряд про загальний обсяг понадпланових витрат компанії в розмірі 123 млрд грн. Головною причиною утворення такої діри, яка в рази більша за всі видатки на субсидії й енергозаощадження, стало зростання ціни імпортного газу за одночасного обмеження його вартості всередині України. Зокрема лише за трирічними договорами з ТКЕ Нафтогаз недоотримає 36,7 млрд грн.

Справді, у проєкті на 2022 рік 2,6 млрд грн, порівняно з 100 млн у 2021 році, передбачено на функціонування Фонду енергоефективності. Однак таке рішення надзвичайно запізніле. Його ухвалено в умовах чергової енергетичної кризи на континенті. А ефект від реалізованих заходів міг би бути вже зараз за умови інвестування в енергоефективність принаймні два-три роки тому. Та й передбачених на наступний рік менш як $100 млн надто мало для зрушення ситуації в галузі.

Видатки на підтримку сільськогосподарських виробників знижено з 4,5 млрд грн до 4,4 млрд грн. Хоча сприятлива кон’юнктура на агросировинних ринках не полегшила, а в низці випадків навіть ускладнила умови для виробників продукції з вищою доданою вартістю, особливо у тваринництві. Для кредитування фермерських господарств узагалі передбачено надання кредитів з державного бюджету обсягом лише 180 млн грн, тобто в середньому по кілька тисяч гривень на одне господарство на рік. Як автори бюджету зробили висновок, що це «дасть змогу створити у фермерських господарствах матеріально-технічну базу для забезпечення нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції», залишається таємницею. 2,7 млрд грн закладено на нову програму «Державні капітальні вкладення на розроблення та реалізацію державних інвестиційних проєктів». Проте, по-перше, їх розподіл уряд має здійснювати в ручному режимі, а по-друге, $100 млн для інвестиційних проєктів у масштабах країни таки надто мало.

Годувати чужих

Серед нових статей видатків, які могли б пожвавити економіку, можна відзначити закладені в бюджет 3,85 млрд грн на оновлення рухомого складу та модернізацію залізничної інфраструктури. Однак, як уже писав Тиждень, такі проєкти відбуваються переважно шляхом закупівлі іноземної техніки. Тому замість стимулювати розвиток власного виробництва, відповідні видатки призводять ще й до стрімкого зростання імпорту та гарантованого державою боргу для його оплати, адже основну вартість такої техніки фінансують коштом іноземних позик.

Тим паче, що країна вже пожинає плоди ставки на виконання державних підрядів з будівництва автошляхів іноземними компаніями коштом запозичень і з використанням імпортних матеріалів. У результаті українські виробники отримали від того мінімальний ефект. Натомість у порівнянні з 2020 роком, у 2022-му заплановано різко, з 5,6 млрд грн до 15,8 млрд грн збільшити видатки на обслуговування боргів Держ­автодору (у 2021 році було 14,8 млрд грн). А фінансування розвитку й утримання доріг державного значення зменшено з 86,8 млрд грн у 2020-му до 36 млрд грн у 2021-му та 39,7 млрд грн у 2022 році. На будівництво й реконструкцію автошляхів місцевого значення видатки зменшили з 24 млрд грн (разом з окремими спеціальними субвенціями) до 23,1 млрд грн.

На перший погляд, різко — з 4,5 млрд грн до 11,2 млрд грн — було збільшено видатки Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Однак це відбувається на тлі припинення окремих субвенцій місцевим бюджетам на реалізацію інфраструктурних проєктів і розвиток об’єктів соціально-культурної сфери та на здійснення соціально-економічного розвитку окремих територій. А на ці дві статті у 2021 році було закладено 12,1 млрд грн безпосередньо від Мінфіну. Не кажучи вже про те, що фінансування проєктів ДФРР по факту не відбувається навіть у межах передбачених коштів. Як свідчать дані звітності Держказначейства, за сім місяців фактичні касові видатки становлять лише 29% передбачених на рік, а в низці регіонів — узагалі близько 20%.

Нарешті важливо нагадати, що в попередні роки, за визнанням навіть самих авторів проєкту бюджету, зростання роздрібної торгівлі та приватного споживання в країні базувалося на випереджувальному зростанні доходів і виплат саме з державного бюджету. Однак внесений урядом проєкт держбюджету на 2022 рік свідчить про те, що більшість факторів, які сприяли економічному зростанню завдяки розширенню внутрішнього попиту, також буде втрачено.

Більшу частину 2022 року мінімальна заробітна плата й платня працівників, які отримують її в різноманітних державних структурах відповідно до єдиної тарифної сітки (ЄТС), залишатиметься незмінною (аж у жовтні заплановано їх індексацію на символічних 3,1%). Передбачене підвищення з грудня 2021 року на 8,3% (мін. зарплати з 6 тис. грн до 6,5 тис. грн, для першого тарифного розряду ЄТС з 2670 грн до 2893 грн) навряд чи компенсує навіть зростання споживчих цін. Офіційний урядовий прогноз у проєкті бюджету прогнозує її на рівні 7,2% рік до року, однак з огляду на тенденції на більшості світових ринків (від енергоносіїв до продовольства й навіть дедалі більшої кількості пов’язаних із ними готових промислових виробів) і навіть прогнозовану помірну девальвацію гривні, вкластися в такий прогноз буде нереально. Тож для реального, а тим паче зіставного з 2020–2021 роком зростання приватного споживання і роздрібної торгівлі, просто не буде умов.

Заморожені або зростуть менш як на рівень інфляції також і більшість соціальних видатків. Окрім Пенсійного фонду та видатків на субсидії, соціальні програми в наступному році взагалі отримають менше грошей із бюджету, аніж цьогоріч. Без змін на тлі прогнозованої навіть урядом інфляції на рівні 7,2% залишається обсяг фінансування соціального захисту дітей, сімей, жінок та інших найвразливіших категорій населення. Однак і з Пенсійним фондом ситуація видається не набагато кращою. Його підтримка з бюджету зростає на 5,3 млрд грн, хоча лише за результатами восьми місяців 2021 року понадплановий дефіцит Пенсійного фонду сягнув 12,9 млрд грн і далі стрімко зростає.

Соціальна система в Україні справді давно потребує реформ і збільшення адресності. Однак пріоритетом мала би бути все ж ліквідація численних псевдопільговиків. Натомість з боку чинного уряду бачимо спроби під прикриттям справді актуальних змін протягнути радикальні ініціативи, щоб механічно зменшити видатки на соціальну політику.