Буття формує свідомість. Для основної частини українців низьке матеріальне забезпечення сформувало тип свідомості, наслідки якого ми можемо чітко спостерігати. Олігархічна система стає щодалі сильнішою, а народ - все біднішим, при цьому ще й за роки незалежності Україна втратила не менш як 12 мільйонів населення.

Та водночас слід розуміти, що Україна не бідна, а пограбована! Пограбована олігархами, трансформована Кремлем та транснаціональними фінансовими структурами в сировинний придаток. Люди, до речі, в цьому випадку також виступають в ролі сировинного ресурсу - і кваліфіковані науковці, винахідники, лікарі, програмісти, і звичайні різноробочі працівники.

Тому в рамках Україноцентризму ми змушені дати відповіді на болючі економічні питання та виклики. Ми повинні створити своє економічне бачення України, котре здатне зробити нас багатою та заможною країною, геополітичним лідером Східної Європи. Потенціал для цього у нас є - в Україні зосереджено близько 4% світових запасів корисних копалин - вся «таблиця Мєндєлєєва», включаючи нафту, газ, золото, рідкоземельні метали; 42 мільйони гектарів сільськогосподарської землі, котра в найближчі десятиліття стане одним з найцінніших світових ресурсів; і, найголовніше, дуже талановиті люди, котрі подарували світові “Хліб, Пісню та Крила” (детальніше - https://www.chasipodii.net/article/26943/ ).

Україноцентризм має два ключові елементи: Національну Ідею та Національні інтереси. Даний текст є першою економічною статтею в цій рубриці. У ній ми будемо говорити про «мистецтво створення багатих країн» - як про це говорить всесвітньовідомий норвезький економіст - Ерік С. Райнерт. І розпочнемо з дуже старого документу, котрий у свій час став економічною доктриною Австро-Угорщини, яка з допомогою виконання певних економічних правил стала однією з найбагатших та найсильніших країн світу.

Книжка Філіпа фон Хорніка «Австрія понад усе» була опублікована у 1684 році - через рік після останньої турецької облоги Відня (Відень вистояв, до речі, завдяки українським козакам, за що їм у Відні встановлено кілька пам’ятників та навіть кілька вулиць названі на їх честь). За наступні 100 років книга перевидавалась 16 разів (це в ті часи!). В цій статті ми опублікуємо короткий підсумок всієї економічної стратегії, що міститься у цій книзі. Підсумок складено самим автором - Філіпом фон Хорніком, і складається він всього з 9 економічних правил:

1.    Потрібно якнайретельніше оглянути землі країни, не оминути жодного закутка і клаптика землі, не вивчивши його сільськогосподарських можливостей. Треба поекспериментувати з кожною корисною формою рослини під сонцем, щоб побачити, яка з них пристосована до країни, бо відстань або близькість до сонця - це ще не все, що має значення. А передусім не треба шкодувати ні клопоту, ні витрат, щоб знайти золото і срібло.

2.    Всі знайдені в країні товари, які не можна використовувати в природному стані, слід обробляти в самій країні, бо плата за промислову обробку загалом вища від вартості сировини у 2, 3, 10, 20, а то й 100 разів, і нехтування цим правилом огидне розважливим керівникам.

3.    Для виконання попередніх двох правил будуть потрібні люди і для видобування та вирощування сировини, і для її обробки. Отже, слід звернути увагу на населення, воно має бути таким численним, скільки може прогодувати країна, таке завдання - найважливіше для добре впорядкованої держави, але, на жаль, цим часто нехтують. Людей слід усіма можливими засобами відвертати від неробства і привертати до грошовитих професій; треба їх навчати й заохочувати до всіляких винаходів, мистецтв і ремесел; у разі потреби наставників для цього слід запросити з закордонних країн.

4.    Золото і срібло, що потрапили в країну, чи то з власних копалень, чи то завдяки промисловості з іноземних країн, ні за яких обставин, якщо тільки є змога, не слід віддавати ні для якої мети, не слід дозволяти ховати ці метали в скринях та шафах, вони завжди повинні бути в обігу; не слід дозволяти їх використовувати там, де вони відразу будуть знищені і їх не можна буде використати знову. За цих умов країна, якщо вона нагромадила значний запас грошей, а надто якщо має золоті та срібні копальні, ніколи не зможе скотитись до бідності; і справді, то була б річ неможлива, якби вона не могла постійно збільшувати своє багатство та власність.

5.    Жителі країни повинні докладати всіх зусиль, щоб обходитись своїми внутрішніми продуктами, обмежити свою розкіш тільки ними, і робити це якомога більшою мірою без іноземних продуктів (крім ситуацій, де велика потреба не лишає альтернативи, або, якщо немає потреби, існує поширене і неминуче споживання, і за приклад тут правлять індійські спеції).

6.    У випадку, якщо названі вище закупівлі потрібні внаслідок необхідності або непоправного споживання, їх треба отримувати від іноземців якомога більшою мірою з перших рук, і не за золото та срібло, а в обмін на внутрішні товари.

7.    Такі іноземні товари слід у такому випадку імпортувати в неготовій формі і обробляти в країні, заробляючи зарплати за промислову обробку тут.

8.    І вдень, і вночі слід шукати можливості продавати зайві товари іноземцям в обробленій формі, якщо в цьому є потреба, і то за золото та срібло; задля цього споживання слід шукати в найдальших краях землі та розвивати його всіма можливими способами.

9.    Крім із важливих міркувань, ні за яких обставин не слід дозволяти імпорт товарів, якщо на батьківщині існує достатнє постачання їх, і то задовільної якості; в цьому випадку не слід виявляти до чужинців ні симпатії, ні співчуття, байдуже, чи це друзі, родичі, союзники чи вороги. Адже всяка дружба припиняється, коли вона призводить до послаблення чи руїни. Це твердження зберігає слушність, навіть якщо вітчизняні товари гіршої якості або дорожчі. Адже буде краще платити за річ два талери, які лишаться в країні, ніж один талер, який покине її, хоч яким дивним може видаватись це твердження невтаємниченим.

А тепер, уважно перечитавши все написане вище, порівняйте його з тим, що зараз усьому світу та Україні зокрема нав’язують Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд, різного роду “експерти”, вигодовані на “жирні” міжнародні гранти, вітчизняні економісти, які “радили” президентам Кравчуку та Кучмі здійснювати саме таку “прихватизацію”. Повне протиріччя, непереборний антагонізм між цими економічними поглядами.

Але, якщо наші читачі згадають “Лист Нобелівських лауреатів Горбачову” (https://www.chasipodii.net/article/26720/ ), то жодних суперечностей не побачите. Ці економічні постулати добре відомі, хоча в провідних світових економічних школах та ЗМІ згадуються хіба що зрідка. За винятком вищезгаданого норвезького економіста Еріка С.Райнерта, з книги якого я власне і дізнався про цей документ, або Джозефа Стігліца - нобелівського лауреата з економіки, колишнього голови групи економічних радників адміністрації США часів президента Клінтона. Навіть таких світил науки замовчують, а дискурс економічної науки, фактично, зведено до нікчемності.

Виходячи з вищенаведених пунктів можемо стверджувати про, так званий, “культ обробної промисловості” як про основу економічного успіху країни. І це той культ, який пройшов найжорсткіше випробування - випробування практикою та часом. Могутність Британської імперії починаючи з часів Генріха VII - 1480-х років, закінчуючи потужним економічним розвитком Ірландії та Фінляндії в 1980-х. В основі обох явищ лежать ті ж принципи, закладені в 9-ти пунктах.

Цікавим буде й те, що насправді економічна доктрина, котра опирається на дані пункти, заходить в конфлікт із “гуру економіки” Адамом Смітом чи, точніше, трактуванням найбільш популярних його тез.

Події в США часів війни за Незалежність від Британії народили прислів’я: “Не роби так, як говорять англійці, роби так, як роблять англійці". Економічною передумовою до цього стала колоніальна політика Британії відносно США - підприємців в США заставляли постачати в Англію сировину: цукор, тютюн, бавовну, шерсть тощо. Натомість з Англії до США відправляли вже готову перероблену продукцію. З високою доданою вартістю. Колоніальна політика забороняла США створювати обробну промисловість в себе - їх заставляли бути сировинним придатком “розвинутої” Англії. Чим це відрізняється від сировинного придатка України для “демократичного” Заходу?! Розпродаж Землі та надр, стратегічних підприємств, енергетики, економічна частина угоди про асоціацію з ЄС (котрі мало хто читає, натомість українці тішаться безвізом, “як дурень цвяшком”) і т.д.

Станом на 1991 році економіка України була дуже розвинутою, включала в себе і високі космічні технології, і надпотужний Оборонпром, і АЕС, і гігантів з розряду “Чорноморського пароплавства”, і ще купу інших підприємств в усіх можливих секторах економіки. Навіть ті ж самі колгоспи були, фактично, агрохолдингами за мірками ЄС (від 2500 до 4000 тисяч гектарів), а ізраїльські кібуци показують потужну ефективність такої форми господарювання, котру треба було зберегти із трансформацією в кооперативну форму власності.

Тому, щоб з України зробити сировинний ресурс, замість сильного економічного конкурента, нам і запустили всі ці “рихворми” - розпродажі, прихватизації і т.д. Котрі ми з баранячою впертістю продовжуємо робити.

І водночас вихід із ситуації, чи принаймні правильний економічний курс України, лежать в площині 9-ти вищезазначених тез, поєднаних із тезами із “Листа світових вчених до Горбачова”, створенням реєстрів всієї власності, кооперацією і т.д. - всім тим речам, котрі є передумовами до формування високої доданої вартості. Про що ми будемо писати в наступних статтях.