rss
09/27/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Подорожі \ Там, де живуть слив’єнники
Тлумацьку Надорожну ще здавна люди між собою називали Сливоградом, а місцевих – слив’єнниками. Сливи в цьому селі добре плодилися споконвіків. Що тут тільки не роблять зі сливок: сушать, квасять, консервують, печуть, смажать, тушать, варять… Шкода, що в останні роки сливи перестали так рясно родити. Вперше за багато десятків років. Люди лиш здогадуються, чому так.


 Title 
 Ганна Фігурна

Куди поділися сливи?


«Сливи з буряком. Пробували колись? Дарма. Смакота. Той рецепт мені дістався ще від бабці, – розповідає жителька села Ганна Фігурна. – Буряк терли на грубій терці. Клали в глечик шар буряка, потому шар сушених вимочених сливок. Далі знову так само. І аж до верху. Присипали цукром чи заливали медом – хто що мав. На кінець чистим, файним повісмом з конопель накривали – аби страва набиралася конопляного аромату. Глечик накривали кришкою і навколо ще обмащували тістом – аби пара ніде не дівалася, аби гарно томилося там. І в піч на кілька годин. Чудесна солодка страва. І для діабетиків, і на шлунок корисно. Шкода, що молоді вже забули про той смаколик. Тепер лінуються з тим бавитися. Легше піти до магазину накупити печива».

Ще донедавна сливовим врожаєм Надорожна могла забезпечити пів області, ще й на експорт лишалося. Село з давніх-давен славилося багатими сливовими садами. Кожен ґазда на своєму обійсті мав повно сливових дерев. За один сезон можна було наскладати грошей і зробити ремонт у хаті.

Люди кажуть, сливи тут прижилися, бо люблять чорнозем, а в Надорожній його вдосталь. Ростуть лише два сорти: солодко-кисла угорка і ранні солодкі сливи.

Що тут тільки не роблять зі сливок: сушать, квасять, консервують, печуть, смажать і варять. Кажуть, найліпше смакує, коли сливу готувати з яловичиною. А з 2018 року в селі ще й проводять гастрономічний фестиваль «Свято сливи». З’їжджаються гості з усієї області.

Ґаздині зі всіх 11 присілків готуються за тиждень наперед. Кожна хата хоче подивувати якоюсь особливою стравою. І випічку роблять, і суп варять, і шашлик смажать, і наливкою пригощають – все зі сливами. У селі був чолов’яга, який добре знався на сливових наливках. Дід Іван. Помер уже. Коли не прийдеш до нього, по всій хаті сливи-вишні в бутлях. Любив ту справу. Пригощав усе село.

В останні роки сливи чогось перестали рясно родити. «Поля тепер масово кроплять хімією, вітром її розносить на всі боки, от і маємо, – каже бібліотекарка Марія Грам. – У мене цьогоріч навіть вишні посохли».

Title  Title
  


Все самі


Село мале, але давнє – торік святкували 600-ліття, розповідає староста Михайло Михайленко. Надорожна – географічно найвищий населений пункт Тлумаччини. Всього за кілька кілометрів від райцентру. І хоч село розкинулося далеко від траси, але не бідує.

Зробили дорогу, капітально відремонтували школу і сільську раду, навіть попрацювали тут ландшафтні дизайнери. Кошти на все це допомагає шукати місцева активістка, голова громадської організації «Родина села» Марія Луців.

«Знаєте, мені на мій вік уже стане, – каже жінка. – Тепер я хочу робити щось для села. Ну, серйозно. Я з людьми говорити вмію, тому й знаходжу меценатів. Та й громада у нас дружня. Коли треба вирішити якесь питання, збираємося гуртом і дискутуємо. Не сваримося, а домовляємося».

Для будівництва нової церкви теж знайшли меценатів. Років шість тому. Бо ж стара церква і затісна, і захолодна. Хоча й особлива. Давній храм Вознесіння Христового ще з 1806 року. Дерев’яна і без жодного цвяха. Є пам’яткою архітектури ХІХ століття. Тут правив літургії сам владика Павло Василик. 45 років та церква була в катакомбах.

Гостей села найперше ведуть до колишнього костелу, який тепер музей історії села. Приміщення схоже на ратушу, вгорі – годинник, тому туристи часто запитують, чи часом колись село не було містечком з магдебурзьким правом. Ні, не було. Годинник встановили недавно.

Title  Title
Нова церкваСтара церква


«Ще років зо сто тому в Надорожній жила велика польська громада, – розповідає краєзнавець, директор музею Микола Водославський. –Тодішня польська управа вирішила побудувати костел на колишньому сільському цвинтарі. Але люди стали рогом. Дійшло аж до суду. І надорожнянці таки виграли. Довелося полякам будувати костел в іншому місці – там, де він є тепер. Потім почалася Перша світова війна, а в 1944-му поляків виселили на етнічні землі. Натомість прийшли лемки».

Костел націоналізували і використовували для потреб колгоспу. Спершу тут зберігали зерно. А певний час навіть вирощували павуків-шовкопрядів – для здачі на шовк. По всьому приміщенні були стелажі, а на них розстелене листя шовковиці, яким харчується павук-шовкопряд.

Після розвалу колгоспу в будівлі костелу був клуб, згодом вона пустувала. Аж у 2009-му тут вирішили відкрити музей історії села. Музей – «живий», сюди часто приїжджають гості, бо тут справді цікаво. Є товстезна книга відгуків, вже майже списана.


Легенди, білки і змії


З трьох боків село оточене лісом, тому бурі і гради його завжди оминають.

На людських подвір’ях багато білок, але частенько і змії заповзають. Переважно вужі, хоча бувають і гадюки. Років 15 років тому колишнього сільського голову навіть вкусила гадюка, просто на стежці. Добре, що вчасно доправили у лікарню. Потрапив одразу в реанімацію. Тиждень крапали.

Title  
Музей 
Час від часу в селі виникають проблеми з водою – вона втікає. Кажуть, через географічне розташування. Але є особливе місце, де вода не зникає ніколи. Йдеться про урочище «На селі», а саме про стару криницю. Навіть у найбільшу посуху вода тут завжди на рівні землі.

Кажуть, давним-давно на цьому місці стояла церква, яка через сильні чвари межи людьми запалася в землю. А потім через роки якась бідна наймичка пішла по воду до криниці. Опустила відро і почула, як воно вдарилося об щось металеве. Глянула у воду і побачила дзвони. Помчала до людей, аби розказати про диво, але ніхто нічого так і не побачив. Лиш через кілька років, коли ховали ту наймичку і везли на цвинтар, з криниці начебто доносився стогін дзвонів.

А на місці колишніх боліт місцевий підприємець облаштував ставки, запустив рибу. Тепер люди мають де відпочивати. Приїжджають навіть з Франківська.
Взимку сюди їдуть вчитися кататися на лижах чи сноубордах. Невеличкі горбики чудово для цього підходять.

Автор:Наталя МОСТОВА
Джерело: Галицький Кореспондент
(https://gk-press.if.ua/tam-de-zhyvut-slyv-yennyky/ )

(Не) відоме Запоріжжя Як Роман Акбаш закохує місцевих жителів і туристів у своє рідне місто

Де живуть маркосліпи, або Тут чекають туристів

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com