rss
10/18/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Йонас Фьоґелі: «Якщо ви вважаєте, що не варто видавати певні книжки, бо їх ніхто не купить, ви втрачаєте багато шансів»
Про графічний дизайн як частину візуального мистецтва, а також про книжки як медіа та джерела оптимізму Тиждень поспілкувався зі швейцарським графічним дизайнером Йонасом Фьоґелі, головою журі конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2021», який відбувся в рамках цьогорічного Книжкового Арсеналу.

Йонас Фьоґелі народився у 1979 році в Цюриху. Швейцарський графічний дизайнер. Із 2008 року є співзасновником та президентом Hubertus-Design-Group. Професор видавничого дизайну в Кантональній школі мистецтв у Лозанні (ECAL, 2003–2013). З 2013 року очолює факультет візуальних комунікацій у Мистецькому університеті Цюриха. Член Міжнародного об’єднання графіків. Лауреат численних нагород, як-от Шведської федеральної премії з дизайну, Golden Letter, золотої, срібної та бронзової медалей міжнародного конкурсу Most Beautiful Books of the World та інших.

– Книжковий дизайн часто лишається в тіні, і до нього дуже рідко ставляться як до частини сучасного візуального мистецтва. Як вважаєте, чому так відбувається?

– Дизайн має службове призначення, тому дизайнер наче перебуває в тіні – у діаметрально протилежній ситуації, скажімо, ніж письменник чи художник, на якого спрямоване світло софітів і вся увага. Книжковий дизайн слугує тому, щоб найкраще передати контент певної книжки. Це може означати, що ви просто не помітите дизайну. Наприклад, ви читаєте роман, який виявляється захопливою історією, проте ви мало думаєте про те, як його оформлено, бо це щось другорядне, майже невидиме. Звичайно, може бути й по-іншому, коли у вічі впадають недоладно обрані шрифти, кегль, верстка – і читання стає дискомфортним. Але в такому разі йдеться про невідповідний дизайн. Мене часто запитують, що таке хороший книжковий дизайн? Напевне можу сказати таке: хороший книжковий дизайн завжди щось дає читачеві, а не забирає в нього.

– Хороший книжковий дизайн – це лише про естетичний, чи також про утилітарний складник, про те, що дає змогу легко читати складні тексти?

– Є різні типи текстів, що стосуються різних тем. Відповідно, вони мають абсолютно різний контент. Для мене як дизайнера не буває, так би мовити, хороших чи поганих текстів. Наприклад, підручник може бути оформлений дуже красиво. Навіть якщо він має м’яку обкладинку, бо хороший дизайн не стосується лише твердих палітурок. Це може бути доволі дешеве і скромне у друці видання, яке слугуватиме потребам свого контенту краще, ніж якесь витратне й дороге. Поезія – дуже складна для книжкового дизайну річ. Те, як її написано, як вона розгортається у вигляді тексту, в цьому випадку визначальне. Так, можна обрати шрифт, його величину, але не можна змінити форму поетичного тексту, бо це даність, задум поета. Багато хто думає, що створення галерейних арткаталогів дуже захопливе й завжди супроводжується певним вау-ефектом. Але це не завжди так, бо галерейні каталоги мають типовий формат. Заз­вичай ідеться про те, щоб найкраще показати певні витвори мистецтва, а наприкінці, можливо, все це супроводжуватиме невеликий, куций текст. Водночас є ще комікси, і це ще одна окрема історія. У моєму дизайнерському агентстві ми багато працюємо над оформленням наукових видань і підручників. Вміщені туди тексти надзвичайно сухі – зазвичай ідеться про великий обсяг тексту й не дуже багато зображень. Проте є щось, що мені в них імпонує: зазвичай вони містять доволі багато контексту, різних шарів якого можна сягнути. Книжки, які мені подобаються найбільше, – це своєрідні машини часу. Їх починаєш читати й забуваєш про плинність годин. Також мені подобаються книжки, які мають певну багатовимірність: їх можна почитати, потім відкласти на певний час, а потім повернутися – і вони знову затягують. Або такі, у яких вистачає і тексту, й ілюстрацій, – у них можна пірнути з головою. Можливо, хтось згадає той момент, коли читав із ліхтариком під ковдрою, і це так захоплювало, що зникало відчуття часу – ми зачитувалися тоді до третьої години ночі. Тоді це було нормально. Хтозна, чи так буває сьогодні, бо діти й підлітки вже не читають, а радше грають у комп’ютерні ігри. Але для мене ці явища порівнянні: книжки, як і хороші комп’ютерні ігри, змушують нас забути про час. Книжки – це своєрідні машини часу, і це те, що мені дуже подобається в медіа такого штибу. Пригадую, як у шкільній і університетсь­ких бібліотеках знаходив книжки, де на порожніх задніх сторінках, на форзацах, був список усіх, хто колись брав їх почитати. Сьогодні цих людей назвали б «ком’юніті», спільнотою, бо їхні імена давали цій книжці додатковий вимір життя. Це той ефект, якого сьогодні електронні медіа досягають набагато швидше і краще.

– Під час дискусії в рамках цьогорічного конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2021» ішлося про питання питомо українського стилю книжкового дизайну. На вашу думку, чи можна визначити такий стиль?

– Конкурс, про який ідеться, містив низку різних категорій, як-от дитячі книжки, академічні видання, графічні новели тощо. Такий конкурс у вашій країні ще дуже молодий, і одне з питань, яке на ньому цьогоріч порушили, справді полягає в тому, що таке питомо український стиль книжкового дизайну, питома українська ідентичність, і чи можна їх чітко визначити. Відбулося потужне обговорення, цікава дискусія. Скажу, що мені досить складно визначити, що ось звідси й аж доти йдеться про специфічно український стиль. Як на мене, у жодній країні, що бере участь у цьому конкурсі, таке зробити неможливо. Гаразд, можна запитати, а що таке швейцарський стиль книжкового дизайну? Уже понад 60 років у нас відбувається конкурс на найкращий книжковий дизайн, і, цілком припускаю, що за цей час можна було з’ясувати, що ж таке той швейцарський стиль, які його риси. Але мені здається, що за весь цей час ми втомилися від рамок, від міркувань про те, чим є певний стиль, які його типові взірці.

Георгій Нарбут, Казимир Малевич, інші великі імена в контексті українського книжкового дизайну важливі, але цікавіше, на мою думку, поговорити про нові тенденції, які окреслилися в цій галузі. Дуже цікаво побачити, що відбувається в мистецтві, у книжковому ілюструванні, у фотографії та типографській майстерності. Це те, що ми оцінювали під час конкурсу. Також журі брало до уваги рівень книжкової продукції: який папір було використано, як склеєно чи зшито книжку, чи зручно вона лягає в руку, м’яка чи тверда в неї обкладинка і з яких матеріалів її зроблено. Важили технічні деталі: який клей було використано, чи гарно книга розгортається, чи було використано техніку тиснення або якісь інші специфічні поліграфічні ходи. Надзвичайно приємно втішений тим, що під час конкурсного відбору мав шанс потримати в руках дуже гарно видані українські книжки з чудово дібраним папером, високою якістю друку тощо. Звичайно, як і в інших країнах, було багато того, що можна назвати стандартизованою продукцією. Думаю, річ у тім, що конкурс на найкращий книжковий дизайн в Україні ще вельми молодий. Зі збільшенням кількості таких ініціатив, фестивалів та інших заходів зміниться культура підходу до того, якими можуть бути книжки та їхнє оформлення. Це може додати наснаги експериментувати, потрохи розсувати межі того, які матеріали можна використовувати для створення книжок, як підходити до їх оформлення тощо. Одним з важливих наслідків цього може стати відродження книжки як одного з видів медіа.

– У чому, на ваш погляд, полягає унікальність книжок як форми медіа? Чому вони не втрачають своєї актуальності як інструмент передачі інформації навіть у цифрову добу?

– Маємо не забувати, що перше медіа – це слово. Щоб його передати не тільки усно, слово потрібно написати або надрукувати. Найкращим знаряддям для цього досі залишається книжка. Думаю, саме тому ми друкуємо так багато, як ніколи раніше. Ось такий парадокс. Є дещо унікальне у книжках як медіа, бо передусім вони є накопичувачами знання.
Водночас у царині книжкового дизайну відбуваються зміни. З одного боку, книжки стають певними аксесуарами. Часто вони можуть бути дуже дорого надрукованими, з надрозкішним дизайном – це один з наявних шляхів розвитку книжкового оформлення. З іншого – є протилежна течія, коли книжки випускають дуже малого формату, використовуючи найпростіший папір тощо. Такі книжки не потребують гламуру, тому й залишаються максимально скромними. Їх дуже цікаво побачити, бо навіть такі видання мають потенціал завойовувати призи на конкурсі книжкового дизайну.

Якщо говорити про українську дитячу книжку й освітню літературу, то можна звернути увагу на певну традицію. Кожна країна має відмінності в ландшафті свого книжкового дизайну. Наприклад, у Швейцарії майже відсутні дитячі книжки на конкурсах з книжкового дизайну – ми маємо специфіку власного книжкового ринку та культури. Багато дитячих книжок Швейцарія імпортує. Водночас є великий сектор видань про мистецтво, архітектуру та фотографію, наукових видань. Якщо говорити про експериментальний книжковий дизайн, то виявляється, що ця сфера насправді експериментами не рясніє.

– Що відбувається з книжковим ринком, коли відсутність певного сегменту літератури виправдовують відсутністю попиту, тим, що ці книжки ніхто не купуватиме? Такий підхід хоч якось себе виправдовує?

– Робити щось лише заради грошей чи вигоди – небезпечна тенденція. На це є пояснення культурницького ґатунку: освіта завжди передує економіці. Якщо ви вважаєте, що не варто видавати певні книжки, бо їх ніхто не купить, ви втрачаєте багато шансів. Можливо, є сенс створювати нові ринки та попит на певні книжки. Освіта є одним зі шляхів до цього. Повторю, що вона має завжди передувати економіці. Проста констатація факту, що певного ринку книжок немає, – не вихід. Можливо, треба змінити підхід, скажімо, створити певний книжковий ринок, сформувати попит на певні видання. Не забуваймо, що ринок цей має здатність зростати, ставати великим.

– Час, у якому живемо, не дає значних підстав для оптимізму, але ставить питання, де шукати його джерела. Чи можуть книжки стати джерелом оптимізму?

– Основною темою цьогорічного Книжкового Арсеналу було питання щодо вимірів оптимізму та скептицизму, і я намагався спрямувати свій виступ у цьому напрямі. Власне, звідси взялася перша частина назви мого виступу під час фестивалю: «Книжки живлять оптимізм». Проте вона має ще й другу частину, таке собі довге речення. Звучить воно так: «Факт, що ці сторінки пришвидшують серцебиття, змушує мене хвилюватися щодо моїх пріоритетів у житті». Це висловлювання мені дуже подобається, але його вигадав не я. Вислів належить одному з шанувальників нашої роботи, який погодився, щоб я його процитував. Я декілька разів дискутував зі своїми друзями та студентами про те, що ж змушує моє серце битися частіше, коли я бачу певні книжкові сторінки. Думаю, йдеться про такі сторінки, на яких оптимально переплетено книжковий дизайн і контент, коли вони стать єдиним цілим. Такий ефект є ознакою того, що дизайн як такий відбувся.

Нещодавно ми з колегами в Hubertus-Design-Group розробляли дизайн книжки про дата-центри Швейцарії. Ідеться про доволі потужну інфраструктуру, що розвивається в моїй країні. Маємо багато старих військових бункерів, які вже не використовують за прямим призначенням, і які великі технологічні компанії перетворили на свої дата-центри. У цій книжці є сторінка зі змістом. Цю сторінку зроблено так, що я відчуваю глибокий захват, коли її бачу, бо її оформлено дуже вдало, і це оформлення корелює з тим, про що йдеться в певній частині книжки. Наведу інший приклад. Я великий фанат книжкових покажчиків. Те, як їх оформлено з погляду типографії, може бути виявом чистої краси. Можливо, все це звучить доволі дивно, але я кажу про частину свого життя.

– Віддавна читачі книжок намагалися свідомо чи несвідомо залишати на берегах книжок і на вільних від тексту місцях власні ремарки, записи, малюнки тощо. Чи мають такі сліди читацької присутності якусь додану вартість? Чи можуть вони бути цікавими для книжкових дизайнерів?

– У книжковій термінології ми доволі часто говоримо про береги, поля. Це релікт, який зберігся в книжках з дуже давніх часів. Коли монахи переписували книжки в скрипторіях, скажімо, перекладали певні тексти, то лишали собі простір на полях для певних власних записів, які доповнювали аранжування основного тексту. Сьогодні ці сторінкові простори по-новому переосмислюють і використовують. Часто буває так, що певна книжка стає цілісною тільки тоді, коли її читач або читачі щось до неї від себе додають, скажімо, якісь записи чи ремарки на полях. Часто в середовищі видавців і книжкових дизайнерів відбувається дискусія довкола того, які матеріали використовувати під час створення певного поліграфічного продукту, книжки. Є ті, що використовують ламінування, щоб зробити книжку витривалішою. Мені такий підхід не імпонує. Мене приваблюють книжки, по яких видно, що їх читали. Вони навіть можуть розвалюватися від того, що часто потрапляли до людських рук, але лише в такому разі книжка є інструментом, знаряддям, яке людина використовує для своєї мети. Так, вони можуть бути замацаними, їхні сторінки сто разів загнутими в різних місцях і пожовклими. Але цей ефект створює красу старіння книжки. Сьогоднішні тенденції до створення книжок на просякнутому різними хімікаліями папері, ламінування, використання матеріалів, завдяки яким на книжкових обкладинках не залишається слідів від пальців, – це все трохи дивна для мене ситуація.

– Поруч з цим специфічно книжним явищем залишається явище палімпсесту. Чи набуває це явище нових обрисів у сучасну цифрову добу?

– У цифрову добу палімпсест набуває трохи іншого, ніж раніше, вигляду. Це можна легко побачити у сфері електронного публікування. Електронні книжки ще не посіли того місця, яке могли б. Поки що в процесі розробки перебувають цифрові застосунки, які могли б допомогти читачам одного й того самого тексту контактувати між собою, лишати записи на полях, доступні для прочитання іншими читачами цієї книжки чи тексту. Такі речі могли б стати справжніми перевагами електронного публікування, проте сьогодні чомусь ніхто їх масово не використовує. Такі інструменти могли б дати читачам досвід багатовимірного читання, такий недосяжний для паперових книжок.

– Якими є сучасні підходи до дизайну артбуків? У чому специфіка оформлення таких видань?

– Варто почати з того, що маємо провести певне розрізнення, що є що. Є видання про мистецтво – наприклад, галерейні каталоги або ті, що оповідають про модернізм, імпресіонізм тощо. Також є книжки як мистецькі об’єкти – це витвори певних митців, часто у співпраці з книжковими дизайнерами. Як на мене, перше і друге – це різні речі. Тренд, коли митці самі публікують свої книжки, які насправді є творами мистецтва, стає дедалі популярнішим. Мені цікаво, як у рамках цих двох явищ змінюється типологія підходу до дизайну тексту, як розширюються його рамки. Маю на увазі не видання, у яких є текст, що відкриває книжку, а за ним уже йдуть якісь пронумеровані зображення й усе. Мені імпонують видання, де наратив чи драма книжки сягають своїх меж, де їх винайдено по-новому. Оце надзвичайно цікаві випадки. Наголошу, що часто такі видання постають, коли існує тісна співпраця авторів, видавців та книжкових дизайнерів.

Автор: Ганна Трегуб
Джерело: Український Тиждень
(https://tyzhden.ua/Culture/253002 ),
Матеріал друкованого видання № 36

Грузинська гросмейстерка подала на Netflix до суду за сексизм і брехню в «Ферзевому гамбіті»

Гребінчині Вечорниці лунають світом

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-41
14 жовтня – Покрова, День Захисника України, День Козацтва, День створення УПА
На правничі теми
Офіцер запасу Людмила Дем’яник (Катруся Стріла): «Я хотіла встигнути прикрити обличчя руками. Щоб коли мене ховатимуть, доця бачила, що це я. Щоб вона мене запам’ятала»
«Початок операції стосовно «вагнерівців» санкціонував міністр Таран, скасування не було, її просто зірвали», – Бутусов
Як Зеленський про «вагнерівців» із Лукашенком говорив
Американка українського походження Уляна Мазуркевич – про роботу в комісії США з Голодомору та про діаспору у Філадельфії
Про Редьярда Кіплінґа і не тільки Презентація унікального перекладу в Центрі Шептицького
Прийняття в Генеральному Консульстві України в Чикаго
Історія діаспори у світлинах
Олександр Панченко Шлях хуторянина у фактах, подіях, дописах, віршах й цифрах

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com