rss
10/18/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Як не можна здійснювати приватизацію народної власності
Велика приватизація прогнозовано спіткнулася на першому ж об'єкті — громадяни України як власники підприємств мають право знати про неї більше.

Усі, напевно, пам'ятають, з якою помпою в Україні оголосили про поновлення великої приватизації. Під ті ж фанфари назвали й перші об'єкти, серед яких на першому місці опинилася Об'єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК). Відібрали радника — компанію з підготовки до приватизації, призначили аукціон, і тут стався холостий постріл, бо на участь у приватизації зареєструвалися 18 компаній, а на участь в аукціоні — лише три, у двох з яких виявився «неповний пакет документів» (от уже цей неповний пакет — типовий спосіб відсіяти небажаних). Коли двох відсіяли, то залишився один учасник, якого явно недостатньо для створення конкуренції. Тому проведення аукціону 31 серпня скасували й перенесли на пізніший термін. І навіть побачили в цьому позитивний момент, бо частина компаній не встигла підготувати пакет документів за два місяці з моменту оголошення аукціону. Такий от начебто нехитрий сюжет провалу приватизації першого об'єкта.

Хтось і правда в нього вірить? А може, реальні проблеми зовсім інші? Тож розберімося.

Спочатку нагадаємо, що Акціонерне товариство «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» має у своєму складі два гірничо-збагачувальні комбінати — Іршанський і Вольногірський, які видобувають сировину (ільменітовий концентрат), що використовується для виробництва титану. Можна сміливо сказати, що титан — це метал XXI століття, тому що він використовується дуже широко й у літакобудуванні, і для виробництва фарб, і в медицині, і в багатьох інших галузях промисловості.

Запаси сировини двох комбінатів настільки суттєві, що з їхньою допомогою Україна могла б заробляти непогані гроші на світових ринках. Але, на жаль, замість цього ми продаємо сировину в інші країни, а потім купуємо в них титан — кінцеву продукцію. Хіба це нормально?

Кому Україна продає ільменітовий концентрат?

Останнім часом дедалі частіше суспільство замислюється над тим, кому продають ільменітовий концентрат. До 40% продукції йде до Китаю, а решта? За інформацією з РФ, для виробництва титану використовується до 80% сировини з України, хоча саме підприємство це заперечує. Але якщо покопирсатися в Інтернеті, то можна прочитати, як сировина відвантажується в бік Криму на завод відомого олігарха, і про це пише не якийсь там «зливний бачок», а «Українська правда». Кому вірити?..

Фонд держмайна нещодавно змусив продати частину концентрату на Запорізький титано-магнієвий комбінат. Добре це чи погано? Чи врятує це запорізьке підприємство і де тут загалом інтереси України?

Багато фахівців вважають, що титан може стати для України стратегічним напрямом, який підніме частину економіки. І тоді виникає запитання: як зробити так, щоб це сталося? Невже продаж ОГХК у його нинішньому вигляді цьому сприятиме? А може, все-таки потрібна державна програма, щоб залучити інвестора або консультанта, який зможе створити нову титанову галузь, що виробляє кінцеву продукцію — титан і продає його на світовому ринку?

Адже зрозуміло, що, продавши ОГХК як є, ми титанової галузі не створимо, а просто «проїдатимемо» сировину, та ще й сприятимемо в її використанні країною-агресором. І не треба казати, що ми країні-агресорові не продаємо ільменіту. Якщо ця країна — найбільш зацікавлений споживач, то вона зробить усе, щоб купити концентрат за будь-яку ціну, переплативши різним посередникам. І не доводиться сумніватися, що якщо найбільш зацікавленою особою в придбанні ОГХК є один відомий олігарх, то він зробить усе, аби ця компанія опинилася в його власності. Зрештою, навіть якщо компанію купить зовсім стороння особа, то цей олігарх просто заплатить стільки, що відмовитися від перепродажу буде важко. Невже це незрозуміло?

В Інтернеті вже з'явилися повні списки 18 претендентів, які зареєструвалися на участь у конкурсі і які, за словами ФДМ, не встигли підготувати документи за два місяці. Припускаю, що іноземним компаніям справді складно за такий короткий термін спочатку прийняти рішення щодо придбання, а потім підготувати документи з усіма апостилями. Але водночас що говорять деякі компанії українського походження? Вони всі в один голос стверджують, що компанію підготували до приватизації зовсім погано й що стартова ціна дуже завищена. Але ж готував компанію до приватизації радник, який може одержати 10% від вартості об'єкта. Що ж цей радник зробив чи не зробив, що всі в один голос повторюють про неготовність підприємства до приватизації?

Ми точно знаємо, що немає оцінки запасів згідно з міжнародними стандартами, тобто у вартісних, а не в натуральних показниках із минулих часів. Хочеться запитати: а чому? Вирішили заощадити на такій оцінці?

Також виникає запитання: якщо радник не привів реального покупця, то він виконав своє завдання радника чи ні?

Потенційні покупці підписували договори про конфіденційність, і їм надали звіти радника, а публіки не поінформували. Це дивно, бо про яку конфіденційність у відкритого акціонерного товариства, що мусить публікувати свою звітність, можна говорити? Можливо, треба було відокремити реально конфіденційну інформацію від тієї, яка цілком може бути публічною, і відкрити її? Може, це допомогло б залучити більше інвесторів? У всякому разі, громадяни України як власники Об'єднаної гірничо-хімічної компанії мають право знати про неї набагато більше, ніж викладено у фінансовій звітності, без приміток опублікованої на сайті ОГХК.

Та найголовніше в цьому прикладі великої приватизації, яка спіткнулася на старті, не це, а те, що не можна приватизаційними грішми затикати дірки в бюджеті, особливо коли таких дірок немає, бо в Україні нині профіцит бюджету. Треба змінювати парадигму всієї приватизації та, можливо, створювати спеціальний фонд, з якого підтримувати пріоритетні галузі економіки та створювати нові галузі з виробництва кінцевої продукції, що продається на світових ринках.

Автор: Людмила Сімонова
Джерело: Дзеркало Тижня
(https://zn.ua/ukr/internal/jak-ne-mozhna-zdijsnjuvati-privatizatsiju-narodnoji-vlasnosti.html )

У Нафтогазі не можуть визначити собівартість видобутку газу

У Нафтогазі не можуть визначити собівартість видобутку газу

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-41
14 жовтня – Покрова, День Захисника України, День Козацтва, День створення УПА
На правничі теми
Офіцер запасу Людмила Дем’яник (Катруся Стріла): «Я хотіла встигнути прикрити обличчя руками. Щоб коли мене ховатимуть, доця бачила, що це я. Щоб вона мене запам’ятала»
«Початок операції стосовно «вагнерівців» санкціонував міністр Таран, скасування не було, її просто зірвали», – Бутусов
Як Зеленський про «вагнерівців» із Лукашенком говорив
Американка українського походження Уляна Мазуркевич – про роботу в комісії США з Голодомору та про діаспору у Філадельфії
Про Редьярда Кіплінґа і не тільки Презентація унікального перекладу в Центрі Шептицького
Прийняття в Генеральному Консульстві України в Чикаго
Історія діаспори у світлинах
Олександр Панченко Шлях хуторянина у фактах, подіях, дописах, віршах й цифрах

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com