Нещодавно таки дочекався у Білих Ославах тонкої бандеролі «Новою поштою» із Рудного – передмістя Львова – останньої  життєвої гавані нашої відомої землячки – народної вчительки й поетеси Марійки Підгірянки.

Майже шість десятиліть господиня будинку на вулиці Грушевського (раніше Першотравнева) Галина Миколаївна Ситник (Сюта) зберігала портрет Івана Франка, який належав учительському подружжю Августина й Марії (Марійки Підгірянки) Домбровських, які квартирували тут із 1957-го по 1963 роки.

Давній прижиттєвий портрет Каменяра у вишиванці розмірами 24х33 см (на світлині), рідкісний  у фотогалереї Франкіани. Від директора Інституту Івана Франка НАН України у Львові Євгена Нахліка (з цією поважною установою понад десяток літ співпрацює наш Музей) знаємо, що цей портрет великого українського мислителя виконаний 25 травня 1910 року у львівському фотосалоні Едварда Тшемеського. Тепер унікальна фотографічна знахідка у різьбленій рамці, яку на замовлення виготовив викладач Косівського мистецького закладу, уродженець Чорного Потоку Степан Дмитрович Стефурак, гарно вписується у другій кімнаті «Світлиця Марійки Підгірянки» Білоославського літературно-краєзнавчого музею.

Мабуть, не всі знають, що Іван Франко зіграв велику роль у житті молодих учителів Домбровських. Уже з першого дня, тоді незаручені гуцулка Марія Ленерт (Марійка Підгірянка) і подолянин Августин Домбровський, побачили й почули українського «Мойсея» на краєвому вічі галицьких учителів у Львові влітку 1904-го. Відтоді Іван Франко присутній в їхній життєвій мандрівці. Про це автор цих рядків писав у статті «Їх поєднав Іван Франко» у газеті «Народна Воля» від 9 і 16 грудня 2016 р.

Щодо появи у Домбровських портрета Каменяра можуть існувати дві версії-випадки. Перша. Ще «новенького» міг придбати Августин Домбровський у Львові, куди нераз приїздив у службових та учительських справах. Друга. Могла Марійці Підгірянці, своїй гувернантці, подарувати портрет великого Тата – дочка Ганна Франко-Ключко, коли поетеса у 1929 році поверталася із Закарпаття у Галичину. До речі, вони дружні зв`язки підтримували до кінця життя, хоч із часом їх розділяла заокеанська далечінь.

Підтвердженням цього може служити такий факт. В одному із листів Ганни Франко-Ключко від 11 січня 1950 року із Канади у село Вікняни у Тлумаччині до Марійки Підгірянки читаємо: «У Вашу пам`ять і в пам`ять Вашої невтомної праці над просвітою для нашого народу я написала драму, в котрій Ви виступаєте як учителька, що любить сільські замурзані діти, а діти відчувають Ваше тепле серце, люблять Вас і цінять. Драма має назву «Учителька».

Шкода, що дотепер цей твір не опублікований. Машинописний текст драми до 140-річчя від дня народження Марійки Підгірянки уже готував до видання професор Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Михайло Шалата, та, на жаль, минулої осені коронавірус забрав його з життя...

Марійка Підгірянка у своїй клопіткій шкільничій та творчій літературній праці шанобливо ставилася до Івана Франка. У 1916 році, в котрому помер наш геній, Марійка Підгірянка, перебуваючи на чужині, в австрійському таборі містечка Гмінд, видала у Відні в серії «Воєнна читанка» малого формату читаночку, укладену з власних творів під назвою «Малий Василько». У ній читач знайде цікаве оповідання «Під час московського наїзду». У другому абзаці читаємо: «...А зі стіни великого портрета всміхався до Остапа батько Тарас своїми добрими очима і Франко глядів так поважно, що аж сором було збиткувати на перерві». Або в іншому місці: «...Не забуде Остап, як брали учителя, як і межи сотнею козаків ішов зв`язаний, блідий, але спокійний. Остап біг, плачучи, а козаки відганяли нагайками. Учитель оглянувся, усміхнувся і лиш сказав: «Не забудь, Остапе!» – «Ніколи, ніколи!» – крикнув на здогін. Він знав, що має пам`ятати. Те, що говорили Тарас і Франко, і пан учитель...». (Мабуть, прототипом Остапка, героя оповідання,  був 10-річний син авторки Остап – В. Л.).

У спогадах чоловіка Марійки Підгірянки знаходимо, що у репертуарі сценічних постановок драматичного гуртка, який поетеса провадила при часі учителювання у селі Антонівка над Дністром, використовували й твори Івана Франка. У той міжвоєнний період – 1930-ті роки, антонівці спочатку побудували школу, а потім Народний Дім, куди вклали й мізерні кошти, зароблені шкільним театром.

У нашому Музеї Марійки Підгірянки третя кімната присвячена Шевченкіані і Франкіані. Одна велика виставкова шафа вже переповнена книжковими виданнями Івана Франка, а також багатьох авторів про неперевершену особистість Велета українського духу. Привертають увагу прижиттєві книжки Каменяра, а також присвячені йому листівки, буклети, газетна і журнальна продукція. Навесні 2004-го столичний телеканал «1+1» за сценарієм Марини та Сергія Дяченків створив чотирисерійний телефільм «Украдене щастя» за мотивами однойменної п`єси Івана Франка у теперішньому баченні. Знімальні майданчики для фільму, якими послужили Яремче, Ворохта, Делятин, Заріччя і Білі Ослави – місця, пов`язані з Франком, обрав режисер стрічки Андрій Дончик.

Остап і Ольга із синами  (зліва направо) Богданом, Юрком і Романом

Нев`янучий галичанський цвіт Марійки Підгірянки

У селі Білі Ослави 29 березня 1881 року в сім`ї лісничого Омеляна Ленерта народилася дочка-первісток Марійка – майбутня поетеса.

Її мама Теофілія – дочка греко-католицького священника отця Миколи Волошина. Марійка вчилася у Львівській жіночій вчительській семінарії. Спочатку вчителювала у селі Уторопи у Косівщині. У жовтні 1905-го Марійка вийшла заміж за вчителя Августина Домбровського (1880-1979), уродженця с. Сморжів у Львівщині, батько якого Антон також учитель сільської школи. Августин закінчив Тернопільську учительську семінарію.

Учительське подружжя Домбровських усе життя віддало шкільничій справі у Галичині і Закарпатті. Августин і Марійка не тільки з любов`ю проводили щоденні уроки, але й розробляли та друкували методичні посібники і підручники. У період ЗУНРу Августин став членом Української Національної Ради у Станіславові.

У щирої галичанської сім`ї Августина і Марії Домбровських виросли четверо дітей.

Син Остап (1906-1982) – навчався у Празькому та Львівському університетах. Працював на кафедрі французької філології Львівського університету імені Івана Франка, доцент, кандидат філологічних наук.

Син Роман (1908-1999) – навчався у Львівській торгівельній школі. Проживав у м. Мюнхен (Німеччина), перекладач із німецької та бухгалтер редакції газет і журналів.

Дарка (1914-2001) – навчалася на факультеті української філології Львівського учительського інституту (тепер Дрогобицький педагогічний університет ім. Івана Франка). Все життя працювала вчителем у Тлумаччині та Львові.

Син Маркіян (1911-2011) – закінчив перед Другою  світовою війною Львівську політехніку. З 1949-го проживав у Австралії. Працював інженером-електриком.

Дякуючи долі, мені як досліднику творчого життєпису славетної односельчанки Марійки Підгірянки вдалося двічі зустрічатися з Даркою, дочкою поетеси. Вона зі Львова у 1996-му приїздила на малу батьківщину своєї матері на відкриття Музею Марійки Підгірянки. Тут у музейних фондах зберігаються її листи та спогади.

Десять літ я листувався із сином поетеси Маркіяном. Із далекої Австралії надійшло 57 листів, 2 стрічкові аудіокасети з його спогадами про маму. Він тричі телефонував до мене на хатній телефон із довгохвилинними розмовами, а також переслав книжки до Музею, які виходили за кордоном, де згадується про родину Домбровських. Маркіян фінансово допоміг видати найповніше видання творів Марійки Підгірянки «Для Вкраїни вірно жиймо» (2009). Марійка Підгірянка мала трьох внуків по старшому синові Остапові. Бо внучкою-первісточкою Даринкою Марійка Підгірянка тішилася недовго. Вона народилася в Томській області, де й померла, не маючи й рочку, куди були вивезені її мама Ольга з бабусею по материній лінії в 1940 році з першим приходом «визволителів» у Галичину.

Марійка Підгірянка із власними дітьми

Юрій Домбровський (1944 р. н.) закінчив факультет французької філології Львівського університету ім. І. Франка. Працював у Львівському політехнічному інституті, доцент, кандидат філологічних наук. Має дочку Оксану, яка закінчила Львівський університет ім. Івана Франка.

Роман Домбровський (1946 р. н.) – закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Нині тут працює на кафедрі класичної філології, доцент, кандидат філологічних наук. Має дочку Віру, яка також закінчила факультет класичної філології Франкового університету у Львові.

Богдан Домбровський (1949 р. н.) – навчався на хімічному факультеті Львівського політехнічного інституту. Працював на різних інженерних посадах у львівських підприємствах та у СКБТ Фізико-механічного інституту НАН України. Виховав двох дітей. Дочка Уляна закінчила факультет прикладної математики Львівського університету, а син Маркіян – також закінчив згаданий університет, нині доцент кафедри класичної філології, кандидат філологічних наук.

Як бачимо, Маркіян – правнук Марійки Підгірянки, є одним із чоловічої статі продовжувачем славного роду Домбровських.

На моє настирливе прохання середульщий 75-річний Роман так поринувся у щасливе дитинство, оповите батьківським та дідусево-бабусиним теплом, і зважився з повагою до рідних написати хвилюючі спогади до 140-річчя від дня народження славетної Марійки Підгірянки.

До речі, Роман Домбровський у грудневому числі львівського часопису «Дзвін» за 2017 рік оприлюднив свої спогади «Слово про батька» – старшого сина Остапа Марійки Підгірянки. Поруч вперше друкується вірш «Синові Остапові», написаний Марійкою Підгірянкою 14 лютого 1959 року у смт. Рудно на Львівщині.

Синові Остапові
Ось нагадала я собі
І туга мене взяла,
Що я, синочку мій, Тобі
Вірша не написала.
А скільки старання Ти мав,
Коли з усіх усюдів
Ти мої віршики збирав.
Скільки поклав Ти трудів,
Бо я ізмалечку собі
Таку вже звичку мала
Чи в радості, а чи в журбі,
Вірші усе писала.
Писала віршики дрібні
Чи в щасті, чи в недолі,
Вони цвірінькали собі,
Мов пташки сірі в полі.

ІІ

Мій вік був довгий,
труд важкий,
Звільна літа минали –
Мої сіренькії пташки
Кудись порозлітались.
Ти знов прикликав їх мені,
І вони прилітають,
Про ті давно минулі дні
Щебечуть і співають.
Їхній щебет, весняний спів
Злинув у мою хатинку,
За радості останніх днів
Спасибі Тобі, синку.

У творчій спадщині Марійки Підгірянки є чимало творів, присвячених своїм рідним – дідусеві, бабусі, татові, матері, сестричкам, братику, синочкам та внукам.

Внуки Марійки Підгірянки (зліва направо): Роман, Юрко і Богдан

Особливо дуже раділа, коли її внуки – хлопчики-горобчики приїздили зі Львова на ціле літо у село Вікняни над Дністром. Тут вони попивали молочко від її двох білих породистих кізочок та наслухалися віршів, персонально складених для них бабусею-поеткою. Потім разом укладали рукописні книжечки з учнівських зошитів, старанно підписані «Внукам від «бабці-Клапці». Ці самвидави нині зберігаються у фондах рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, де донедавна працювала науковим співробітником Ліля – дружина молодшого внука Богдана.

Автор цих слів здавна підтримує листування і телефонне спілкування з трьома внуками Марійки Підгірянки і не раз гостював у них у Львові.