rss
10/26/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Чоловіча сторінка \ Юрій Булавка: «Моєю мрією завжди було небо»
Більшість юних чоловіків в дитинстві мріють стати космонавтом чи льотчиком. Але лише одиниці стають. Знайомтеся – Юрій Булавка – полковник, військовий льотчик повітряних сил ЗСУ, найкращий військовий льотчик України та світу.

– Пане Юрію, скажіть, будь ласка, із чого почався Ваш шлях до мрії про небо?

– Скільки себе пам’ятаю завжди мріяв про те, щоб бути льотчиком військового літака. Усе моє дитинство пройшло у військових містечках різних країн, бо мої батьки були військовослужбовцями. Бувши ще зовсім маленьким, кожного разу, коли я чув гул літаків, то залишав усі свої ігри і швидко прибігав на аеродром дивитися, як сідає літак чи як він відривається від землі. Мене зачарувало це видовище!

– А звідки у Вас таке цікаве прізвище як Булавка?

– Я походжу з отамансь­ко­го роду. Тому і прізвище у нас було Булава. Коли на нашу територію прийшла Червона армія і почалося знищення таких родів, довелося наше прізвище змінити на Булавка.

– Якими були Ваші улюблені фільми в дитинстві: про отаманів чи про льотчиків?

– З дитинства я любив дивитися фільми про льотчиків, про війну. Мені завжди було надзвичайно цікаво: як військові літаки літають, як на них льотчики воюють і як вони здійснюють свої відважні віражі у небі.

Пам’ятаю, як я вперше у 10 років побачив фільм із Томом Крузом «Найкращий стрілець», як тоді дивувався майстерності цього льотчика. І другим фільмом, який справив на мене сильне враження, був «Зоряні війни».

Тоді, бувши десятирічним хлопчиком, я дав собі обіцянку, що коли виросту, обов’язково стану найкращим військовим льотчиком у світі! З того часу моя мрія про небо вже більше ніколи не покидала мене. І я не зрадив її жодного разу.

– Яким був Ваш перший політ у небо?

Title  
  
– Перший свій політ я здійснив у 2002 році, коли був курсантом, навчаючись в м. Чернігові.

– Якими були в той момент ваші відчуття: це свобода, драйв?

– Це неймовірне відчуття щастя, коли в тебе перехоплює дух від того, що ти вперше досягнув такого успіху, що твоя мрія всього життя здійснилася тут і вже. У той момент є тільки небо, ти і твоя військова машина. Під твоїми ногами уся земля. Внизу маленькі, як мурашки, метушаться люди: хтось пасе корів, хтось оре поле, хтось їде в машині, а ти летиш і думаєш: «А я однаково вище від вас всіх!».

– А як далі розвивалася Ваша кар’єра?

– Я навчався на військового льотчика, і наші будні були дуже дисциплінованими та суворими. Щодня багато годин я присвячував підготовці до польотів. Завдання дають інструктори, і ти їх ретельно виконуєш. Після цього йде детальний аналіз роботи, де особливу увагу приділяєш розбору можливих помилок та екстремальних ситуацій. Наприклад, могло бути таке, що при зльоті чомусь просто не виходило шасі, чи відмовляла одна із систем літака. Але на щастя, я завжди знаю, що мої колеги та співробітники на землі роблять все для того, щоб ми злетіли і приземлилися здоровими.

– А чи були у Вашій льотній кар’єрі якісь небезпечні та екстремальні ситуації?

– То був дуже небезпечний випадок на посадці, коли на великій швидкості середнє носове колесо літака заклинило і сам літак стрімко почало розвертати вбік. У машині тоді ж ще і заклинила педаль. Кожної миті літак міг перевернутися, і довелося в екстремальних умовах швидко реагувати, застосовуючи всі навички. Тоді мені вдалося в роздільному гальмі зупинити літак. І все закінчилося щасливо. Літак відправили на ремонт, а мене похвалили за проявлену винахідливість. Правда, тоді головний інженер сказав єдину фразу: «Тобі, синок, сьогодні дуже пощастило, ти напевне народився у сорочці».

– Скажіть, як Вам на літаку СУ-27, випуску 80-х років, вдається виконувати такі складні фігури найвищого повітряного пілотажу?

– Скажу чесно, що СУ-27 зроблений дуже грамотно, особливо його аеродинамічна сторона. Це дає змогу робити на ньому дива. Коли я прилітаю в будь-яку країну на авіапокази, мені особливо приємно, що знані закордонні льотчики мене запитають: «А коли Ви будете виступати, бо для того, щоб подивитися Ваш виступ, ми прилетіли сюди за тисячу кілометрів». Наш виступ традиційно ставлять почесним останнім номером. І з’їжджаються подивитися на виступ нашого СУ-27 глядачі із цілого світу.

– А як реагують на Ваш виступ глядачі? Я бачила в одному відео, як одна маленька дівчинка кинулася щиро обіймати Вас, і здавалося, що вона мало Вас не задушила.

– Дійсно було таке колись, що після одного мого виступу десятирічна маленька дівчинка кинулася на мене із такими щирими обіймами, що мало мені всі кістки не розтрощила. А загалом є багато прихильників, які хочуть і сфотографуватися, і взяти автограф, і гаряче аплодують.

– А чи чути Вам ці аплодисменти в літаку?

– Ні, не чути. У таких випадках інструктор по рації просто каже, що мене дуже гаряче вітає публіка на землі.

– Ви є єдиним льотчиком у світі, який виконує повітряний маневр під назвою «Дзвін». Розкажіть нам про цю фігуру.

– Вона не є новою. Її виконували льотчики-випробовувачі, коли перевіряли літак на маневровість. Щодо техніки, то тут все є дуже просто. Літак спочатку здіймається на певну висоту, а потім немовби завмирає і стрімко падає вниз.

– А які відчуття в той момент у льотчика?

– Ти в цей момент відчуваєш себе абсолютно непотрібним, бо просто сидиш в кабіні, спостерігаєш за приладами і наглядаєш, щоб процес падіння був контрольованим та безпечним як для тебе, так і для глядачів. І аж в останній момент, коли машина вже опиняється над самою землею, маєш різко вивести літак вгору.

– Розкажіть про випадок, коли Ви підлітали до Польщі, в місті Гдиня, де літак із журналістами був на відстані витягнутої руки. Я лише можу уявити, що відчували журналісти в цей момент.

– Напередодні мого виступу ще на землі ми обговорили і всі фігури, і всі маневри. Тому, коли я закінчив свій показовий виступ, біля мене, в небі, з’явився інший літак із журналістами, і я почав виконувати стрімке зближення до них. По радіозв’язку інший пілот-інструктор давав мені вказівку наближатися ближче й ближче. Коли я побачив, що наблизився до них на відстань витягнутої руки, звичайно, що мені так само було трошечки «стрьомно».

– Ви виконуєте також фігури, що схожі на нічні салюти у небі.

– У літаку все пристосовано у такий спосіб, що коли до нього летить ворожа теплова ракета, то саме так цей салют, який ми випускаємо, має врятувати льотчика, і літак від ушкоджень. Цей маневр є бойовою фігурою, а вже потім ми його використали, як елемент яскравого шоу.

– Чи маєте ви зараз якусь високу мрію? Бо я так розумію, що всі найскладніші елементи військового пілотажу Ви вже здійснили.

– Моєю мрією завжди було і є небо, і найбільше я хочу далі просто літати. Зараз я регулярно їжджу у Миргород, до своєї рідної 831 бригади, де треную молодих військових льотчиків.

– А чи бачите Ви, на перший погляд, хто саме із Ваших учнів в майбутньому має всі шанси стати асом?

– Так, я придивляюся до молодих талановитих військових льотчиків та аналізую їх манеру польотів. У декотрих моїх учнях зразу бачу, що це будуть майбутні аси.

– Пане Юрію, розкажіть нам в яких країнах Ви виступали, які маєте нагороди?

– З 2011 року я плідно і багато працюю над військовими програмами. 2019 рік став для мене дуже успішним. Цього року я виборов найвищі нагороди на змаганнях відразу в чотирьох країнах: Англії, Польщі, Литві і Бельгії.

– А яка нагорода є для Вас найдорожчою?

– Це найвища нагорода «Повітряний Оскар», яку я отримав як найкращий військовий льотчик України. Уперше вона була призначена льотчику в 1976 році. Це перехідний приз, на якому щороку пишуть нове ім’я переможця. Також мені дуже дорогий приз, який я здобув у Англії “За кращий пілотаж на бойовому літаку. Це також перехідний приз. В Україні я другий льотчик, який отримав його після полковника Олексія Коваля.

– І наостанок нашого інтерв’ю розкажіть, будь ласка, про якийсь веселий випадок із вашої військової авіаційної практики.

– Хоча наша робота військових льотчиків не легка й негативних моментів є достатньо, але є і дуже веселі випадки. Зараз мені пригадується мій перший самостійний політ у небо.

Ще коли я чекав свого вильоту на землі, то уважно спостерігав, як інші курсанти, мої друзі й одногрупники, злітаючи в небо, на знак свого першого самостійного польоту дуже легенько «махають крилами». Це традиційний жест льотчика-новачка, який мовою льотчиків означає «Дивіться, я вперше сам літаю!». Ну, а коли я вже сів за штурвал і підняв свого Л-39 у повітря, то саме в момент відриву від землі в душі відчув неймовірну свободу і фантастичне щастя від того, що саме тут і зараз здійснилася моя мрія всього життя! І, як я вже почав тими крилами свого літака махати в різні боки, не так легенько, як мої товариші, а відразу так «по-дорослому», що відразу й отримав своє перше зауваження в повітрі. А на землі мені інженер жартівливо сказав: «Юра, ми думали, що ти від того щастя зараз там і катапультуєшся!». Той мій перший політ у небо і був найщасливішим моментом у житті.

– То я так розумію, що відразу із Вашого першого польоту всі зрозуміли, що то в небо вилетів Юрій Булавка – майбутній найкращий льотчик України і найкращий військовий льотчик у світі.

– Напевне, так. Тоді я відчував просто неймовірне щастя, і від тоді кожного разу, сідаючи за штурвал літака, в мене все, як і в мій перший раз.

Розмовляла Галина Козар
Джерело: Егоїст
(https://egoistmagaz.in.ua/zahoplenia/bukavka/ )

Сон і маса тіла

Бути чи не бути моногамним?

Сон і маса тіла#2021-33 (08/18/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com