27 серпня 1856 року народився Іван Якович Франко. Велет Духу, постать, роль якої для українців важко переоцінити. Геніальний письменник, літературознавець, філософ, патріот, невтомний борець, Великий Каменяр…

Ще більш ніж сто років тому, Іван Якович Франко дуже тонко і водночас глибоко відчував як світові політичні тенденції, так українські. Глибоке розуміння і одних, і інших, давало йому можливість дуже чітко та влучно пояснювати ці тенденції з допомогою художніх образів.

На мою думку, одним з його найкращих творів на суспільну тематику є “Хома з серцем, Хома без серця”. І хоч пройшло вже 115 років з часу його публікації, він не те, що не втратив актуальності, а, можливо, став ще більш актуальним для українців. Твір зовсім невеликий за обсягом і не потребує багато часу для прочитання, тому рекомендую нашим читачам ознайомитись з твором або ще раз перечитати його.

А увазі наших читачів пропоную уривок з твору Івана Франка «Хома з серцем, Хома без серця», котрий є актуальним як для України, так і для США, - в рамках протидії глобальним неомарксистським трендам:

«Ми всі, бідні й багаті, всі ми пригнетені й визискувані. Але наші визискувачі й тирани сидять у нас самих. Се наша апатія, наша дурнота і наша трусливість. Ніякий соціальний переворот не увільнить нас від них. А доки вони панують, доти й ніяка переміна на ліпше неможлива.

— Ей, ти знов скачеш у сухий проповідницький тон! Учися, трудися, щади! Се ми вже давно чули!

— Розуміється! Тілько ніколи гаразд не виконували,— буркнув Хома без серця. — Певна річ, се ж безмірно легше ганятися за фантомами зверхніх тиранів та визискувачів, ніж узяти себе самого в руки і увільнити себе від внутрішніх ворогів. А все ж таки, повторяю тобі, доки не доконаємо сього внутрішнього увільнення, доти всі теорії соціального перевороту, доти всі соціальні реформи безплодні. Сьогодні увільнені від одного зверхнього натиску люди попадуть завтра під інший, ще гірший.

Отак розмовляючи, приятелі зайшли на кватиру, де жив Хома з серцем. Він, утомлений, ще весь гарячий від внутрішнього запалу, кинувся на софу, коли тим часом Хома без серця, немов задивлений у щось далеке в свойому нутрі, ходив по хаті широкими кроками.

— Новий лад принесе з собою також нове виховання, а по кількох генераціях будемо мати нове людство.

— Егеж, еге, все тілько якась панацея, якийсь таємничий еліксир на всі хороби, якась гучна формула і якийсь переказ на будущину, що повинна зробити все те, чого ми не можемо навіть обміркувати гаразд. Се ваша метода, ви всі доброчинці народу! — бурчав Хома без серця. — Нове виховання! Як коли б се було щось таке, що можна отак шасть-прасть виссати з пальця і накинути цілій суспільності. Виховання народу мусить вирости з традиції, з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше се буде даремна трата часу й сил. Нове виховання потребує нових учителів, а сих не може народ виписати собі з-за границі.

— Значить, поперед усього організуймо вчительську семінарію на нових принципах,— пробував тепер і зі свого боку іронізувати Хома з серцем. — Се, мабуть, було б тобі до смаку. Тілько що нема ще того правительства, яке признало би ті принципи, заснувало б ту семінарію і наставило б тих нових учителів на посади.

— Не плети дурниць! — сердито відгризнувся Хома без серця. — Кождий мусить сю семінарію пройти сам у собі і сам із собою, мусить виповісти війну апатії й шаблонові у всіх формах, мусить сам у собі і в своїм окруженні збудити І піддержувати тугу не за новими порядками, але за новими, вищими духово й етично, культурнішими людьми. Ось у чім діло!» (Іван Франко, “Хома з серцем, Хома без серця”, 1906р.)