Продовження. Початок  в попередньому номері

В 1956 р. було переобрано голову УГВ, ним став О.Нагірний, я залишився культурно-освітнім референтом. За цю каденцію управи я здійснив декілька важливих праць: у Саншайні зорганізував аматорський театральний гурток імені Блавацького і поставив п’єсу «Назар Стодоля», де Філоніла виконувала головну ролю... У м.Мельбурні існувало три драматичні гуртки-театри. Один при УГВ ім. Леся Курбаса і два - незалежні, під керівництвом Любарського та родини Доценків. Я вжив заходів по об’єднанню їх в один театр при УГВ ім. Л.Курбаса. Об’єднавшись, ці три групи створили дійсний театр. (…)  Аґент знайшов мені хату із найстарішого поселення, на околиці Канберри. Але в мене трохи не вистачало грошей. А господар продає і хоче зараз мати «кеш» - виплату, я мусив позичити у банку. Хата стара, але в доброму стані, великий город, половина якого - сад. День мого переїзду в куплену хату збігся із днем народження мого сина Павла (2.12.1958 р). Другого грудня 1959 р. ми оселилися в своїй хаті в Канберрі. В цей день Павликові виповнився рік і він почав ходити... У Канберрі креслярська праця мені подобалася, і я її виконував без будь-яких труднощів. У Канберрі було всього 34 українські родини. Існувала маленька громада (Українська громада Канберри - УГК), в яку вписались Філя і я. В управі УГК я став культосвітнім референтом та вчителем у суботній школі... Проходив час. Канберра поповнювалась українцями в громаді та студентами в університеті. Святочні академії проводили з обмеженими програмами. Філоніла шукала якогось товариства, щоб продовжувати спів. Одного разу на влаштуванні Академії в честь Дня Державності - Дня проголошення Центральною Радою Незалежності України (22 січня 1918 р.) - їй запропонували взяти участь у мистецькій програмі. Пісні у її виконанні присутні сприйняли дуже схвально. З того часу Філоніла стала постійною

	Ганна та Василь Карюки - батьки Філоніли (сидять по центру) зі своєю донькою та внуком Павлусем, - Австралія

учасницею різних концертових програм та мистецьких програм в Академіях. Потім вона створила співоче товариство «Волошки», яке набрало такої популярності, що переросло в Українсько-Австралійське Мистецьке Товариство ім. Миколи Лисенка й проіснувало двадцять п’ять років. Товариство брало участь в австралійських, інтернаціональних та українських виступах. На австралійських фестивалях не раз здобували нагороди. На Всеукраїнському фестивалі отримали срібні медалі. Керувала церковним хором. А коли Філоніла переїхала із Канберри до Мельбурна, то керівництво церковним хором перебрала австралійка Дженет Віден. Під сучасну пору Філя, в Мельбурні, співає в церковному хорі Святопокровської Церкви УАПЦ в Ессендоні, керує хором «Соловейки» при Клюбі Старших Громадян, є членом Української Громади Вікторії. Вона козачка Українського Вільного Козацтва в ранзі підхорунжої, нагороджена грамотою від СРУВК за культурно-громадську роботу. Ми прожили понад тридцять років у столиці Австралії м.Канберрі, то ж варто їх охарактеризувати з часу нашого там поселення, часу від’їзду і сьогодення. (…)  Живучи в Канберрі, у вільний час займався городництвом, садівництвом та рибальством. В озері в Канберрі ми з Філонілою ловили понад 150 кг перчів, а більше коропів, а в озері Eucambane- «Юкамбін», та Jindabyne - «Джендабай» - ловили траутів - петругів, у малих річках навколо Канберри ловили річкові й морські великі в’юни... Знаходив час і для малювання та громадсько-політичної праці в Українській громаді Канберри, був активним членом Ліберальної Партії дивізіону ACT(Австралійська Столична Територія). У 1984 р. я закінчив працю в Канберрі й вирішив повернутися до Мельбурна. За п’ять днів до закінчення праці, коли я їхав автобусом додому, стався аварійний випадок з цим автобусом, і мене було покалічено: спину, шию, покололись кістки в правій руці й правій нозі. Мене непритомним забрали в госпіталь... лікування... суд. Мене визнали інвалідом... - До Мельбурна я переїхав сам. Філоніла лишилася в Канберрі, щоб продати хату. В той час прем’єром був Вітлам і погано урядував. Було безробіття, і продати хату, навіть добру, було тяжко... Чекали покращення... По приїзді я купив хату в передмісті Мельбурна в Франкстоні. Це гарна місцевість, тут мешкали більш заможні люди. Гориста місцевість, ліси і маленькі річки, берег морської затоки... Але на добирання до Українського народно дому і церкви я витрачав понад годину часу, їздячи потягом-електричкою. Тому вирішив переселитись ближче до українського центру в Ессендоні... Купив хату в передмісті Glenroy - Ґленрой, недалеко від Ессендону, доїзд електричкою 10 хв. Павло після Канберрського університету працював і навчався в Сіднейському університеті...». 

Збірна світлина після весілля Івана Карюка, брата Філоніли, - Канберра, Австралія

…Ось такі були вони уславлені Габелки – св. пам.пані Філоніла (з дому Карюк), донька - Ганни й Василя, із полтавського села Соколова Балка,  - й св. пам. Федір, рід якого походив лубенського хутора Гуляївки, син Явдохи й Павла, - мої славні й знамениті земляки, - уродженці благословенної землі полтавської, - правдиві українські патріоти й мистці, що по закінченню Другої світової війни  замешкали в Австралії. Вони обоє, відійшовши на Вічну ватру у липні місяці, до кінця свого земного життєвого шляху продовжували допомагати й вболівати за Україну й за наш знедолений нарід,  та щодня й щохвилини працювали не лише для громади й мистецтва, але й усієї нашої національної справи…

Я ж з сумом засилаю із полтавських теренів свої щирі співчуття  синові Павлові Федоровичу Габелкові, невістці Джоен Белінді, їхнім синам, внукам Федора й Філоніли – Федріку (Freddy) та Тео (Theo),  усій родині Карюків, вільним українським козакам і козачкам в далекій Австралії, православним християнам  й  усій українській громаді на «зеленому континенті»… 

Світла пам’ять про Федора Павловича Габелка, який спочив 25 липня 2017 року та Філонілу Василівну Габелко (Карюк), яка упокоїлась щойно 23 липня 2021-го року - обоє так далеко від милої їхнім серцям Полтавщини, - назавжди залишиться в серцях небайдужих земляків-полтавців…

	З ліва до права - отаман УВК-А Петро Деряжний, Філоніла Габелко, Юрій Менцінський, - Австралія

…Тож спочивайте з миром у далекій Австралії - мій любий й щирий Приятелю, здібний Письменнику й незбагненний козацький Полковнику - Федоре Павловичу Габелко, прощавай навіки - славна козацька Мати  й незрівнянна  Мисткине світового рівня - Філоніло Василівно Габелко (Карюк)...


Олександр Панченко, - доктор права Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області

* Примітка: Усі світлини походять із хатнього архіву автора цього допису д-ра Олександра Панченка (Лохвиця), - посилання на джерело при будь-яких  передруках чи посиланням  є обов’язковим